Постанова

від 15.01.2025 по справі 546/262/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/262/16-ц Номер провадження 22-ц/814/69/25Головуючий у 1-й інстанції Романенко О.О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддівсудової палатиз розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів:Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі:Коротун І.В.

переглянув у відкритомусудовому засіданнів м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалуРешетилівського районногосуду Полтавськоїобласті від 25травня 2023року,постановлену суддею Романенко О.О., повний текст ухвал складено - 30 травня 2023 року

за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки, -

В С Т А Н О В И В:

11.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до Решетилівського районного суду Полтавської області із заявами про перегляд рішення та ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами, в яких, відповідно, просив скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 року у справі №546/262/16-ц і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги (т. 4 а.с. 38-39), скасувати ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 року у справі №546/262/16-ц про закриття провадження за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7272 480,00 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886 200,00 грн.

Заяви мотивовані тим, що ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 закрито провадження у справі №546/262/16-ц за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7272 480,00 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886 200,00 грн. При постановленні даної ухвали суд послався на п.3 ч.1 ст.255ЦПК України та вказав на те, що є таке, що набрало законної сили рішення суду, постановлене між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, а саме рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, яке набрало законної сили 20.12.2018, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц, яке постановою Полтавського апеляційного суду від 27.01.2020 залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки - відмовлено за необґрунтованістю. Суд у рішенні вказав, що належним способом захисту порушеного права має бути позов позивача до первісного кредитора ТОВ «ЛБЛ» про відшкодування збитків. Постановою Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 у цій справі, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Предметом позовних вимог у справах №640/13376/15-ц та № 546/262/16-ц є одні і ті ж договори поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012. Зазначає, що Верховний Суд у вище зазначеній постанові встановив, що для позивача належним відповідачем за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012 є 1-й Відповідач. Також, через скасування Верховним Судом постанови Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 у справі №640/13376/15-ц, рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц не набрало законної сили. Відповідно, відпала підстава винесення ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 про закриття провадження у справі №546/262/16-ц про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7272 480,00 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886200,00 грн. Вважає, що вищевказана постанова Верховного Суду є нововиявленою обставиною у справі №546/262/16-ц.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2021 справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами та справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами об`єднано в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно № 46/262/16-ц, провадження 8/546/1/21 (т.4 а.с. 100).

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 25 травня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у цивільній справі №546/262/16-ц - відмовлено.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у цивільній справі №546/262/16-ц - відмовлено.

Ухвала судупершої інстанціїмотивована тим,що суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 року та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 року у цивільній справі №546/262/16-ц із-за відсутності законних підстав для їх задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу про відмову у задоволенні його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення та ухвали суду від 07.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення та ухвали суду за нововиявленими обставинами; скасувати ухвалу суду від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц прозакриття провадженняу справіза позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7272 480,00 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886 200,00 грн; скасувати рішення суду від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором №26/01-1 та за договором №01/06-2.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду в ухвалі є такими, що не відповідають приписам законодавства з огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/1337/15-ц встановлено, що оскільки 11.09.2020 між позивачем та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору відступлення права вимоги від 19.12.2019, якою сторони припинили дію договору про відступлення права вимоги за договором поставки від 26.01.2012 №26/01-1 та договором поставки від 01.06.2012 №01/06-2, укладених між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 (1-й відповідач», та провели зворотнє приймання-передачі документів на підставі акту приймання-передачі документів від 11.09.2020, тобто, сторони повернулися у попередній стан, тому підстави заміни сторони у справі відсутні. Отже, позивач є належним кредитором за договорами і належним позивачем у справі №546/262/16-ц, про що також було зазначено в ухвалі Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2021 року у цій справі. В ухвалі Верховного Суду при перегляді справи №640/13376/15 вказано, що скасування постанови Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 відбулося з підстав передчасного висновку апеляційного суду про неможливість застосування норм ст. 1212 ЦК України, що фактично вказує на необхідність обрання судом певного належного способу захисту порушених прав. Також Верховний Суд зауважив, що пред`явлення вимог з підстав застосування норм ст. 1212 ЦК України не є тотожним із підставами заявлених позовних вимог у справі №546/262/16-ц, які були предметом розгляду в Решетилівському районному суді Полтавської області, а також вказав на те, що позивачем не вказувалося підставами позовних вимог застосування наслідків недійсних правочинів. При цьому посилається на постанови Верховного Суду від 13.09.2021 у справі №908/3408/19, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 29.03.2023 у справі №910/13847/21. Вказує, що суд при розгляді справи №542/262/16-ц, вказавши на необхідність обрання судом певного належного способу захисту порушених прав позивача, ухилився від обрання належного способу порушених прав позивача. Вказує, що у зв`язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц про скасування постанови апеляційної інстанції у даній справі з`явилася нововиявлена обставинами, а саме не набрання законної сили рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц свідчить про те, що рішення у справі №922/307/17 не може бути підставою для відмови позивачу у його позовних вимогах до 1-го відповідача. Постановляючи ухвалу від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц, суд самостійно не встановив жодної обставини, а лише послався на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, що є не встановленням обставин, а їх правовою оцінкою. Вказує, що ухвала суду від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц є недійсною через не набрання законної сили рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, на яку спиралася ця ухвала. Зазначає, що рішення суду від 07.11.2019 у справі №542/262/16-ц ухвалено на підставі рішення у справі №922/307/17 та на підставі рішення у справі №640/13376/15-ц. У той же час рішення суду у справі №640/13376/15-ц не набрало законної сили згідно постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц, а рішення у справі №922/307/17 не може бути підставою при ухваленні рішення у справі №542/262/16-ц через прийняття Верховним Судом постанови від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц. Відповідно, і рішення суду від 07.11.2019 у справі №542/262/16-ц не може грунтуватися виключно на рішенні у справі №922/307/17. Також посилається на те, що у справах №922/307/17 та №542/262/16-ц різний склад сторін, що унеможливлює вважати склад учасників цих справ тотожними. На момент розгляду справи №922/307/17 відповідачем у цій справі було ТОВ «ЛБЛ», однак, правонаступником за договорами на цей час був ОСОБА_5 , якому ТОВ «ЛБЛ» 20.07.2012 відступило право вимоги за договорами, тому рішення у цій справі не може вважатися преюдиційним у справі №546/262/16-ц. ТОВ «ЛБЛ» не могло приймати участь у справі №922/307/17 в якості відповідача, оскільки належним відповідачем у цій справі, починаючи з моменту відкриття провадження у цій справі, повинен був бути ОСОБА_5 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

З 14.06.2023 дана справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.5 а.с. 223).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2023 відкрито провадження у справі (т.5 а.с. 226).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2023 дана справа призначена до апеляційного розгляду на 23.10.2023 року о 10-40 год, з повідомлення учасників справи (т.5 а.с. 228).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23.10.2023 зупинено провадження у справі до залучення у справі правонаступників відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції витяг з Реєстру про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 (т.6 а.с. 6-9).

01.11.2023 до Полтавського апеляційного суду на запит надійшов повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть стосовно ОСОБА_2 (т.6 а.с. 14-16).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23.05.2024 витребувано з Першої харківської міської державної нотаріальної контори відомості щодо наявних спадкових справ після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та інформацію про осіб, які зверталися із заявами про прийняття спадщини, для вирішення питання про залучення правонаступника у справі (т.6 а.с. 18).

12.08.2024 до Полтавського апеляційного суду на запит надійшла Інформаційна довідка зі спадкового реєстру від 13.07.2024 №77838934 щодо спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (т.6 а.с. 25-26).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20.09.2024 витребувано з Третьої харківської міської державної нотаріальної контори відомості щодо наявних спадкових справ після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та інформацію про осіб, які зверталися із заявами про прийняття спадщини, для вирішення питання про залучення правонаступника у справі (т.6 а.с. 28).

29.10.2024 до Полтавського апеляційного суду на запит надійшла Інформаційна довідка зі спадкового реєстру від 03.10.2023 №78604507 щодо спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (т.6 а.с. 31-32).

Ухвалою Полтавськогоапеляційного судувід 12.11.2024 відновленопровадження усправі.Залучено доучасті усправі якправонаступника відповідача ОСОБА_2 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Справу призначенодо розглядуна 10.00год 15.01.2025, з повідомленням учасників справи (т.6 а.с. 34-35).

У судове засідання апеляційного суду 15.01.2025 не з`явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 14.11.2024 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.6 а.с. 36-38), які були доставлені до електронного кабінету ОСОБА_1 , та поштовим зв`язком на адреси відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 12.11.2024 (про призначення справи до апеляційного розгляду) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. 15.01.2025 до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Пістряк М.С. про розгляд справи у його відсутність. Також 15.01.2025 до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_6 - адвоката Марусенка Є.О. про відкладення справи розглядом у зв`язку з укладенням 03.01.2025 угоди про надання правової допомоги, у зв`язку необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та його зайнятістю в іншому кримінальному провадженні. Колегія суддів апеляційного суду вважає неповажними зазначені причини відкладення справи розглядом, оскільки у даній справі ухвалою від 12.11.2024 було відновлено апеляційне провадження і до участі у справі була притягнута ОСОБА_6 як правонаступник померлого ОСОБА_2 . Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 27.11.2024 ОСОБА_6 отримала: судову повістку у судове засідання на 15.01.2025, копії ухвали від 12.11.2024 та апеляційної скарги ОСОБА_1 (т.6 а.с. 40), тобто ОСОБА_6 мала достатньо часу для укладення договору про надання правової допомоги та для ознайомлення з матеріалами справи. Справа перебуває у провадженні апеляційного суду з 14.06.2023. Згідно ч. 1,2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом першоїінстанції встановлено,що 30.03.2016позивач ОСОБА_1 звернувся доРешетилівського районногосуду Полтавськоїобласті ізпозовом дофізичної особипідприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки, в якому просив суд стягнути солідарно із ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в сумі 1000 грн, а також стягнути із ФОП ОСОБА_2 на його користь 7 272 480 грн - основного боргу по договору поставки №26/01-1, інфляційні втрати - 5 858 199,17 грн за період з 03.08.2012 по 14.03.2016, 3% річних - 788 417 грн за період 03.08.2012 по 14.03.2016, пеню - 7 258 134,29 грн за період 03.08.2012 по 14.03.2016; 886 200 грн - основного боргу по договору поставки №01/06-2, інфляційні втрати - 713 860,49 грн за період 05.08.2012 по 14.03.2016, 3% річних - 95 928 грн за період 05.08.2012 по 14.03.2016, пеню - 883 723,49 грн за період 05.08.2012 по 14.03.2016, а всього 23 756 940,44 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що 26.01.2012 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «ЛБЛ» було укладено договір поставки № 26/01-1, згідно з пунктом 1.1. якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (свиней), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм. Пунктом 3.2. цього договору узгоджено ціну однієї тони корму у розмірі 6 540,00 грн (з врахуванням ПДВ) та пунктом 3.1. загальну суму договору №26/01-1 у розмірі 7 272 480,00 грн. Згідно пункту 2.1. умови поставки корму узгоджуються додатково в специфікації до договору №26/01-1. У відповідності зі специфікацією №1 від 26.01.2012, яка є невід`ємною частиною договору №26/01-1, ФОП ОСОБА_2 зобов`язався поставити ТОВ «ЛБЛ» 1112 тон корму на умовах 100% передплати (п.3.4. договору №26/01-1). Згідно пункту 2.4. обов`язок ТОВ «ЛБЛ» по оплаті за товар вважається виконаним з моменту підписання ФОП ОСОБА_2 акту про отримання передплати у повному обсязі, складеному на підставі виданих квитанцій про оплату ТОВ «ЛБЛ». ТОВ «ЛБЛ» за умовами договору №26/01-1 та виданим ФОП ОСОБА_2 рахунком-фактурою №1 від 26.01.2012, виконало в повному обсязі свої зобов`язання, сплативши відповідачу 100% передплати 7 272 480,00 грн. Згідно пункту 4.4. договору №26/01-1 відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу ФОП ОСОБА_2 на протязі 10 календарних днів після 100% передплати за корм. Однак, на протязі 10 календарних днів, а саме, з 19.07.2012 по 28.07.2012 включно ФОП ОСОБА_2 не відвантажив корм ТОВ «ЛБЛ». Згідно пункту 4.4. договору №26/01-1 у випадку не поставки корму на протязі 10 календарних днів після 100% передплати за корм, ФОП ОСОБА_2 зобов`язаний повернути всю отриману передплату на рахунок ТОВ «ЛБЛ» на протязі 5 календарних днів, тобто, у період з 29.07.2012 по 02.08.2012 включно, але ФОП ОСОБА_2 передплату ТОВ «ЛБЛ» не повернув. Отже, з 03.08.2012 ФОП ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів у розмірі 7 272 480,00 грн.

01.06.2012 між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЛБЛ» укладено договір поставки №01/06-2, згідно з пунктом 1.1. якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (собак), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм. Сторонами договору №01/06-2 пунктом 3.2. було узгоджено ціну однієї тони корму у розмірі 4 200,00 грн (з врахуванням ПДВ) та пунктом 3.1. цього договору було узгоджено загальну суму 886 200,00 грн. Згідно пункту 2.1. умови поставки корму узгоджуються додатково в специфікації до договору №01/06-2. У відповідності зі специфікацією №1 від 01.06.2012, яка є невід`ємною частиною договору №01/06-2, ФОП ОСОБА_2 зобов`язався поставити ТОВ «ЛБЛ» 211 тон корму на умовах 100% передплати (п.3.4. цього договору). Згідно пункту 2.4. договору №01/06-2, обов`язок ТОВ «ЛБЛ» по оплаті за товар вважається виконаним з моменту підписання ФОП ОСОБА_2 акту про отримання передплати у повному обсязі, складеному на підставі виданих квитанцій про оплату ТОВ «ЛБЛ». ТОВ «ЛБЛ» у відповідності з умовами договору №01/06-2 та виданим ФОП ОСОБА_2 рахунком-фактурою №1 від 01.06.2012 на суму 886 200,00 грн, виконало у повному обсязі свої зобов`язання, сплативши 20.07.2012 ФОП ОСОБА_2 кошти в сумі 886 200,00 грн. Згідно пункту 4.4. договору №01/06-2 відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу ФОП ОСОБА_7 на протязі 10 календарних днів після 100% передплати за корм. Однак, на протязі 10 календарних днів, а саме, з 21.07.2012 по 30.07.2012 включно ФОП ОСОБА_2 не відвантажив корм ТОВ «ЛБЛ». Згідно пункту 4.4. у випадку не поставки корму на протязі 10 календарних днів після 100% передплати за корм ФОП ОСОБА_2 зобов`язаний повернути всю отриману передплату на рахунок ТОВ «ЛБЛ» на протязі 5 календарних днів, тобто, у період з 31.07.2012 по 04.08.2012 включно, але ФОП ОСОБА_2 у вказаний період передплату ТОВ «ЛБЛ» не повернув. Отже, з 05.08.2012 ФОП ОСОБА_2 є таким, який прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів у розмірі 886 200,00 грн.

20.07.2012 між ТОВ «ЛБЛ» та громадянином ОСОБА_5 на підставі ст.512ЦК України укладенодоговір провідступлення прававимоги,згідно умовякого ТОВ«ЛБЛ» відступило ОСОБА_5 свої правакредитора подоговору №26/01-1та подоговору №01/06-2в обсязіта наумовах,що існуютьна часукладення цьогодоговору.Отже,з 20.07.2012 ОСОБА_5 став новим кредитором ФОП ОСОБА_2 щодо договору №26/01-1 та договору №01/06-2 (т.1 а.с. 28-29).

Підставою позову у справі №546/262/16-ц позивач зазначав порушення ФОП ОСОБА_2 зобов`язання за договорами поставки №01/06-2 та № 26/01-1.

Також, позивач у позові послався на те, що 20.07.2012 ОСОБА_3 та ТОВ «ЛБЛ» уклали договір поруки, згідно якого ОСОБА_3 є поручителем щодо належного виконання ФОП ОСОБА_2 умов договору №26/01-1 та умов договору №01/06-2. Розмір відповідальності поручителя згідно пунктів 2,4 договору поруки становить 1000 грн. Враховуючи, що ОСОБА_8 не задовольнив вимогу кредитора, направлену листами від 26.02.2016 та від 14.03.2016, то на підставі п.2 договору поруки та ст.554ЦК України ОСОБА_8 несе солідарний обов`язок із боржником в межах розміру, встановленого договором поруки, 1000 грн (т.1 а.с. 55-56).

29.04.2016 ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження, за результатами розгляду якої 18.07.2016 ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.04.2016 залишено без змін (т.1 а.с. 131-133).

27.09.2016 позивачем ОСОБА_5 подано заяву про відмову від позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , яка до її розгляду судом 22.01.2018, відкликана позивачем ОСОБА_5 (т.1 а.с. 150, т.2 а.с. 185).

20.03.2017 зупинено провадження у справі до вирішення Господарським судом Харківської області справи №922/307/17 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними (т.2 а.с. 116 ).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «ЛБЛ» визнано недійсним договори поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012, укладені між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП ОСОБА_2 (т.2 а.с. 126-138, 235-247).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі № 922/307/17 залишено без змін (т.2 а.с. 139-151, 248-260).

Постановою Вищого Господарського суду України від 31.10.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі №922/307/17 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 залишено без змін (т.2 а.с. 261- 270).

26.09.2017 провадження у справі №546/262/16-2 поновлено (т.2 а.с. 153).

22.01.2018 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача і замінено позивача ОСОБА_5 його правонаступником на підставі договору про відступлення права вимоги від 28.08.2017 ОСОБА_1 (т.2 а.с. 191).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-2 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012 відмовлено у повному обсязі (т.3 а.с. 113-115).

Постановою Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц залишено без змін (т.3 а.с. 117-119).

У ході судового розгляду ухвалою суду від 07.11.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7 272 480 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886 200 грн, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018, ухвалене у цивільній справі №640/13376/15-ц, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (т.3 а.с. 121-123).

Продовжено судовий розгляд у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів солідарно у розмірі 1000 грн., ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення по договору поставки №26/01-1: інфляційних втрат - 5 858 199,17 грн, 3% річних - 788 417 грн, пені - 7 258 134,29 грн; по договору поставки №01/06-2: інфляційних втрат - 713 860,49 грн, 3% річних - 95 928 грн, пені - 883 723,49 грн.

07.11.2019 рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки - відмовлено за необґрунтованістю (т.3 а.с. 132-139).

22.11.2019 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на ухвалу Решетилівського районного суду від 07.11.2019 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7 272480,00 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886200,00 грн.

02.12.2019 ухвалою Полтавського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

20.12.2019 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на рішення Решетилівського районного суду від 07.11.2019 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки.

10.01.2020 ОСОБА_4 подано клопотання про залучення його в якості правонаступника позивача ОСОБА_1 , клопотання про зупинення провадження у справі на час перебування ОСОБА_4 у складі сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях (т.3 а.с. 241-242).

13.01.2020 ухвалою Полтавського апеляційного суду задоволено клопотання ОСОБА_4 про залучення його в якості правоноступника позивача ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (т.3 а.с. 244).

27.01.2020 постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, ухвалу та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 - залишено без змін (т.4 а.с. 11-16).

Постановою Верхового Суду від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 20.12.2018, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.4 а.с. 62-68).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі №640/13376/15-ц рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 задоволено на підставі статті 1212 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №640/13376/15-ц відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24.01.2023, витребувано справу, зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24.01.2023 до закінчення касаційного провадження.

При постановленні ухвали від 07.11.2019 (т.3 а.с. 121-123) у цій справі Решетилівський районний суд Полтавської області виходив з того, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц частково вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , тому закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення основної суми боргу по договору №26/01-1 у розмірі 7 272 480 грн та основної суми боргу по договору №01/06-2 у розмірі 886 200 грн та продовжив судовий розгляд в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів солідарно у розмірі 1000 грн, ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення по договору поставки №26/01-1: інфляційних втрат - 5 858 199,17 грн, 3% річних - 788 417 грн, пені - 7 258 134,29 грн; по договору поставки №01/06-2: інфляційних втрат - 713 860,49 грн, 3% річних - 95 928 грн, пені - 883 723,49 грн.

При ухваленні рішення від 07.11.2019 (т.3 а.с. 132-139) у цій справі Решетилівський районний суд Полтавської області із посиланням на норми ч. 4, 5 ст.82ЦПК України прийшов до висновку про відмову за необґрунтованістю у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012, оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, договори поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012 визнано недійсними, тобто не лише встановлено фактичні обставини щодо укладення договорів поставок, а й спростовано презумпцію правомірності цих правочинів шляхом визнання їх недійсними.

Таким чином, Решетилівський районний суд Полтавської області зробив висновок, що визнані рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 договори поставок №26/01-1 та №01/06-2 не створюють юридичних наслідків, а тому вимоги про стягнення коштів у зв`язку з їх невиконанням не ґрунтуються на законі.

Окремо суд зазначив, що застосування наслідків недійсності правочинів в межах підстав та предмету спору у цій справі є безпідставним, оскільки позивачем не заявлено про зміну підстав позову на застосування наслідків недійсності правочинів.

Таким чином, під час розгляду заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами судом встановлено, що предметом позовних вимог у справах №640/13376/15-ц (а.с. 113-119 т. 3), № 922/307/17 (а.с. 126-151 т. 2, 42-55 т. 3) та № 546/262/16-ц (а.с. 2-17, 17-18, 30-31 т.1) є одні і ті ж договори поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012.

Також судом встановлено, що рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, як на момент розгляду справи Решетилівським районним судом Полтавської області 07.11.2019, так і на момент подання та розгляду заяви про перегляд судових рішень Решетилівського районного суду Полтавської області, є чинним.

Окрім того, із рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, яке постановою Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 залишено без змін (т.3 а.с. 113-119) вбачається, що Київський районний суд м. Харкова в основу прийняття цього рішення послався на наявність обставин, встановлених рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, яке набрало законної сили та яким договори поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012 визнано недійсними.

Під час касаційного перегляду судових рішень у справі №640/13376/15-ц Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 року, на яку посилається позивач в обґрунтування наявності нововиявлених обставин, дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що договір поставки №26/01-1 від 26.01.2012, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 , та договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 , визнано недійсними, зробив передчасний висновок про недоведеність заявлених вимог.

Суд першої інстанції зауважив, що Верховний Суд у своїй постанові від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц посилався на рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 як на таке, що набрало законної сили та в силу норм статті 82ЦПК України має преюдиційне значення, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, щодо дійсності договорів поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012, які визнані недійсними рішенням суду у справі №922/307/17, Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц взагалі не встановив будь-яких нових обставин, а із посиланням на ст.82ЦПК України зазначив, що ці обставини не підлягають додатковому доказуванню.

Таким чином, встановлені обставини рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 року у справі №922/307/17, є чинними та не спростовані Верховним Судом під час перегляду справи №640/13376/15-ц, що могло б віднести встановлені Верховним Судом обставини до нововиявлених.

Скасовуючи постанову Харківського апеляційного суду від 20.12.2018, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави відповідно до вимог статті 1212 ЦК України. Разом з цим, Верховний Суд зробив висновок, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що договори поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012 визнано недійсними, зробив передчасний висновок про недоведеність заявлених вимог, оскільки, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212ЦК України (т.4 а.с. 41-47).

Таким чином, той факт, що договори поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012, порушення зобов`язань за якими були предметом розгляду у цій справі №546/262/16-ц, є недійсними, не спростовано Верховним Судом при перегляді справи №640/13376/15-ц, а скасування постанови Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 року відбулося з підстав передчасного висновку апеляційного суду про неможливість застосування норм ст. 1212 ЦК України, що фактично вказує на необхідність обрання судом певного належного способу захисту порушених прав.

Окрім того, суд першої інсианції зауважив, що пред`явлення вимог з підстав застосування норм ст. 1212 ЦК України, не є тотожним із підставами заявлених позовних вимог у справі №546/262/16-ц, які були предметом розгляду в Решетилівському районному суді Полтавської області. Так само не вказувались підставами позовних вимог застосування наслідків недійсних правочинів.

Дослідження обставин і перевірка доказів наявності нововиявлених обставин у розумінні положень процесуального законодавства не може мати наслідком нову правову оцінку обставин, які вже були предметом дослідження суду при вирішенні спору по суті.

Суд першої інстанції звернув увагу, що у цій справі Решетилівським районним судом Полтавської області при ухваленні рішення надавалася оцінка встановленим рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 обставинам щодо визнання договорів поставок недійсними.

Таким чином, саме встановлені у справі №922/307/17 обставини щодо недійсності договорів поставок мають значення для справи №546/262/16-ц, оскільки предметом та підставами спору у цій справі є порушення норм зобов`язального права саме щодо неналежного виконання договорів поставок.

Вказані обставини, встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, по своїй суті є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на його предмет та підстави незалежно від обставини, на яку заявник посилається як на нововиявлену.

Підсумовуючи вище зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ухвалене Верховним Судом судове рішення у справі №640/13376/15-ц в жодному разі не вказує на те, що Верховний Суд встановив істотні обставини, які б давали підстави для скасування судових рішень у цій справи за нововиявленими обставинами, оскільки обставини щодо недійсності договорів поставок №26/01-1 від 26.01.2012 та №01/06-2 від 01.06.2012, порушення зобов`язань за якими були предметом розгляду у цій справі №546/262/16-ц, не змінилися та скасування за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених у даній справі 07.11.2019, не призвело б до іншого вирішення спору.

Окрім того,суд першоїінстанції зауважив,що настадії апеляційногоперегляду судовихрішень уцій справі,апеляційним судом13.01.2020(т.3а.с.244-245)було здійсненозаміну позивача ОСОБА_1 на йогоправонаступника ОСОБА_4 відповідно додоговору провідступлення прававимоги від19.12.2019,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що оцінка клопотання представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Марусенка Є.О. про закриття провадження у справі можлива у випадку, якщо суд прийшов би до висновку про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. На стадії розгляду заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами судом надається оцінка лише щодо наявності чи відсутності підстав, які слід вважати нововиявленими. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, то зазначене клопотання не підлягає розгляду із наданням оцінки, викладеним у ньому доводам.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду (ч.2 ст. 423 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи.

Нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку у ньому встановив суд.

Специфіка перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає переоцінки всіх доказів у справі, повторного дослідження всіх обставин справи, а також здійснення перевірки обґрунтованості всіх висновків, викладених у судовому рішенні, про перегляд якого подана заява. Суд має переглянути судове рішення лише в межах виявлених обставин, перевіривши наявність чи відсутність підстав для висновку про те, що ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим. Тобто, врахування таких обставин мало б вирішальне значення у розв`язанні спору та наслідком скасування судового рішення за нововиявленими обставинами було б інше за змістом вирішення спору.

Близькі за змістом правові позиції у подібних правовідносинах неодноразово висловлювалися касаційною інстанцією, зокрема, ВП ВС у постановах від 22.01.2019 у справі №127/10129/17, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 14.04.2021 у справі №9901/819/18, від 25.05.2021 у справі №752/4995/17, Верховного Суду у постановах від 21.10.2020 у справі №726/938/18, від 08.10.2021 у справі №916/1839/16, від 30.06.2022 у справі №910/13908/17.

Суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №815/6834/15, перегляд рішення, яке набуло законної сили без наявності достатніх підстав, зокрема, у силу помилкового віднесення обставин до нововиявлених, суперечить принципу правової визначеності. Безумовно інститут перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами вже по своїй природі передбачає конфлікт між принципом «правової визначеності» та «правом на справедливий суд», але останній (з урахуванням того ж принципу «правової визначеності», в аспекті чіткості судового процесу та винятковості переліку і вимог до обставин, що можуть виступати як нововиявлені) має пріоритет.

Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати, як вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і положенням законодавства України, та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій з метою реалізації принципу верховенства права, складовою частиною якого є принцип юридичної визначеності.

Суд враховує, що принцип правової (юридичної) визначеності визнається одним із елементів належної судової процедури у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав важливість забезпечення принципу юридичної визначеності як елементу верховенства права, який, окрім іншого, вимагає, щоб ухвалене судами остаточне рішення не могло бути скасованим. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру, тобто допустимі лише за наявності виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999, заява №28342/95; пункти 51-52 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» від 24.07.2003 року, заява №52854/99; ухвала Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви №62608/00 «Агротехсервіс проти України»; пункти 42-44 рішення Європейського суду з прав людини від 09.06.2011, заява №4994/04 у справі «Желтяков проти України»; пункт 40 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008, заява №3236/03 у справі «Пономарьов проти України»).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного перегляду є законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції від 25.03.2023, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у цивільній справі №546/262/16-ц.

У заявах про перегляд рішення та ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 вказав, що постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц є нововиявленою обставиною у справі №546/262/16-ц (т.4 а.с. 38-39, 59-60).

Згідно ч. 1 ст. 424 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

Згідно п.3 ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно ч. 5 ст. 423 ЦПК України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, що відсутні законні підстави для перегляду ухвали та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у цивільній справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами.

Розглядаючи заяви ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактером спірнихправовідносин танормами матеріальногоправа,які підлягаютьзастосуванню,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі давїм належнуоцінку,правильно встановивобставини справи,внаслідок чогоухвалив законнета обґрунтованерішення,яке відповідаєвимогам матеріальногота процесуальногоправа.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 640/13376/15-ц рішення Київського районного суду м. Харкова 17.05.2018 та постанова Полтавського апеляційного суду від 24.01.2023 -скасовані. У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором поставки, інфляційних втрат, 3 % річних та пені - відмовлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду в ухвалі від 25.03.2023 є такими, що не відповідають приписам законодавства з огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/1337/15-ц встановлено, що оскільки 11.09.2020 між позивачем та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору відступлення права вимоги від 19.12.2019, якою сторони припинили дію договору про відступлення права вимоги за договором поставки від 26.01.2012 №26/01-1 та договором поставки від 01.06.2012 №01/06-2, укладених між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 (1-й відповідач, та провели зворотнє приймання-передачі документів на підставі акту приймання-передачі документів від 11.09.2020, тобто, сторони повернулися у попередній стан, тому підстави заміни сторони у справі відсутні, отже, позивач є належним кредитором за договорами і належним позивачем у справі №546/262/16-ц, про що також було зазначено в ухвалі Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2021 у цій справі, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування судових рішень від 07.11.2019 року, скільки у даному випадку саме за заявою ОСОБА_1 переглядалися вказані судові рішення за нововиявленими обставинами, що передбачено ст. 423 ЦПК України. Судом першої інстанції нововиявлені обставини не встановлені, тому у задоволенні заяв відмовлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що в ухвалі Верховного Суду при перегляді справи №640/13376/15 вказано, що скасування постанови Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 року відбулося з підстав передчасного висновку апеляційного суду про неможливість застосування норм ст.1212 ЦК України, що фактично вказує на необхідність обрання судом певного належного способу захисту порушених прав, що пред`явлення вимог з підстав застосування норм ст. 1212 ЦК України не є тотожним із підставами заявлених позовних вимог у справі №546/262/16-ц, які були предметом розгляду в Решетилівському районному суді Полтавської області, а також вказав на те, що позивачем не вказувалося підставами позовних вимог застосування наслідків недійсних правочинів, то ці доводи також не заслуговують на увагу з вище вказаних підстав та не є підставою для скасування ухвали та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у цивільній справі №546/262/16-ц за нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд при розгляді справи №542/262/16-ц, вказавши на необхідність обрання судом певного належного способу захисту порушених прав позивача, ухилився від обрання належного способу порушених прав позивача, що у зв`язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 29.09.2021 року у справі №640/13376/15-ц про скасування постанови апеляційної інстанції у даній справі з`явилася нововиявлена обставинами, а саме не набрання законної сили рішення Київського районного сулу м. Харкова від 17.05.2018 року у справі №640/13376/15-ц свідчить про те, що рішення у справі №922/307/17 не може бути підставою для відмови позивачу у його позовних вимогах до 1-го відповідача, то ці доводи також не впливають на законність і обгрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції. Як зазначалося вище, постановою Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 640/13376/15-ц рішення Київського районного суду м. Харкова 17.05.2018 та постанова Полтавського апеляційного суду від 24.01.2023 скасовані, у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором поставки, інфляційних втрат, 3 % річних та пені - відмовлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановляючи ухвалу від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц суд самостійно не встановив жодної обставини, а лише послався на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, що є не встановленням обставин, а їх правовою оцінкою, що ухвала суду від 07.11.2019 у справі №546/262/16-ц є недійсною через не набрання законної сили рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, на яку спиралася ця ухвала, що рішення суду від 07.11.2019 у справі №542/262/16-ц ухвалено на підставі рішення у справі №922/307/17 та на підставі рішення у справі №640/13376/15-ц, але в той же час рішення суду у справі №640/13376/15-ц не набрало законної сили згідно постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц, а рішення у справі №922/307/17 не може бути підставою при ухваленні рішення у справі №542/262/16-ц через прийняття Верховним Судом постанови від 29.09.2021 у справі №640/13376/15-ц, то ці доводи з вище вказаних підстав також не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про те, що у справах №922/307/17 та №542/262/16-ц різний склад сторін, що унеможливлює вважати склад учасників цих справ тотожними, що на момент розгляду справи №922/307/17 відповідачем у цій справі було ТОВ «ЛБЛ», однак, правонаступником за договорами на цей час був ОСОБА_5 , якому ТОВ «ЛБЛ» 20.07.2012 року відступило право вимоги за договорами, тому рішення у цій справі не може вважатися преюдиційним у справі №546/262/16-ц, що ТОВ «ЛБЛ» не могло приймати участь у справі №922/307/17 в якості відповідача, оскільки належним відповідачем у цій справі, починаючи з моменту відкриття провадження у цій справі, повинен був бути ОСОБА_5 , то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору у вказаних справ є одні і ті ж договір поставки №26/01-1 від 26.01.2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 , та договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 . Як встановлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 ОСОБА_5 є засновником ТОВ «ЛБЛ» (т.3 а.с. 45), притягнення до участі у справі відповідних правонаступників не змінює суті спору. Крім цього, вбачається, що уступка права вимоги іншим кредиторам ініційована саме ТОВ «ЛБЛ». У справі №546/262/16-ц первісним позивачем був ОСОБА_5 , ним 30.03.2016 подано до Решетилівського районного суду Полтавської області позов до ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Інші доводиапеляційної скарги такожне заслуговуютьна увагута недають підставдля скасуваннясудового рішення,оскільки наведенів апеляційнійскарзі доводибули предметомдослідження усуді першоїінстанції ізнаданням відповідноїправової оцінкиусім фактичнимобставинам справи,яка ґрунтуєтьсяна вимогахчинного законодавстваУкраїни,з якоюпогоджується судапеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права та не може бути скасована з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, відповідно апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Решетилівського районногосуду Полтавської областівід 25травня 2023року - залишитибез змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов