Постанова

від 14.01.2025 по справі 722/1426/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року

м. Чернівці

справа № 722/1426/22

провадження № 22-ц/822/25/25; № 22-ц/822/26/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.

секретар Тодоряк Г. Д.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкін Руслан Дмитрович

апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2024 року та додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Суський О. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 .

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати недійсними:

- договір дарування житлового будинку від 22 вересня 2020 року серії НМВ 169606 № 1102-1103, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д.;

- договір дарування земельної ділянки від 22 вересня 2020 року серії НМВ 169607 № 1104-1105, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д.;

- договір дарування земельної ділянки від 22 вересня 2020 року серії НМВ 169608 №1106-1107, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д;

та скасувати державну реєстрацію права власності на:

- житловий будинок, загальною площею 64,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2174417973240, за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування житлового будинку, серії НМВ 169606 №1102-1103 від 22 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д., проведену 22 вересня 2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54189374 від 22 вересня 2020 року 15:15:19, номер відомостей про речове право: 38299973;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0380 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2174446973240, за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки, серії НМВ 169607 №1104-1105 від 22 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д., проведену 22 вересня 2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54190393 від 22 вересня 2020 року 15:36:40, номер відомостей про речове право:38300486;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1721 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0381 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 21744736732401 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки, серії НМВ 169608 №1106-1107 від 22 вересня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д., проведену 22 вересня 2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54190877 від 22 вересня 2020 року 15:47:15, номер відомостей про речове право: 38301014.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_4 . Після її смерті позивачу стало відомо про відсутність у померлої майна, яке могло б бути ним успадковане на підставі заповіту або закону, оскільки усе майно було подароване померлою її внуку - ОСОБА_2 згідно з вищевказаними договорами дарування.

Перебуваючи під впливом тяжкої обставини ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 здійснила відчуження усього належного їй майна на підставі договору дарування житлового будинку, серії НМВ 169606 №1102-1103 від 22 вересня 2020 року, договору дарування земельної ділянки, серії НМВ 169607 №1104-1105 від 22 вересня 2020 року та договору дарування земельної ділянки, серії НМВ 169608 №1106-1107 від 22 вересня 2020 року, які посвідчені приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р. Д.

При цьому, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не було дуже близьких, дружніх родинних відносин для прийняття рішення про повне та безповоротне безоплатне відчуження останньому всього цінного майна. Укладання спірного договору дарування, відбувалось за декілька днів після ускладнення стану здоров`я дарувальниці, пов`язаного з гострим порушенням мозкового кровообігу, а відтак дарувальниця на час відчуження свою майна перебувала під впливом тяжкої обставини.

Вважає, що спірний договір дарування був укладений ОСОБА_4 з метою усунення тяжких наслідків її хвороби, таких як необхідність у їжі, одягу, ліках та догляді, які б надавала сім`я її дочки ОСОБА_5 . Тобто, передача майна в дар відповідачу була здійснена в обмін на допомогу та догляд.

Позивач є повнолітнім непрацездатним сином померлої спадкодавиці ОСОБА_4 та відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні договори вчинено з підстав повного виконання умов договору з дотриманням основних засад вчинення правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України, про що свідчать наявні у справі докази. Обставини обґрунтування наявного між сторонами спору щодо укладення, умов та наслідків виконання договорів, що складають зміст позову, не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами; лише з`ясування такої обставини як похилий вік дарувальниці, її стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

Також, позивачем не було доведено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування дарувальниця помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення, оскільки в матеріалах справи відсутнє будь-яке медичне підтвердження стану, яке б свідчило або могло вказувати на те, що особа, яка дарує майно, під час укладення договорів перебувала у якомусь стані, що не дозволяв їй усвідомлювати правильність своїх дій.

Додатковим рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Поляк М. В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить:

- рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю;

- додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є незаконними, необґрунтованими та таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2024 року посилається на те, що безпідставно розглянув дану справу з тієї підстави, що спірні правочини були вчинені під впливом помилки, що врегульовано статтею 229 ЦК України.

Натомість, позивач не посилався на те, що спірні правочини були вчинені під впливом помилки і висновки суду в цій частині є безпідставними.

При цьому, суд мав би застосувати до спірних правовідносин частину 1 статті 233 ЦК України, на яку посилався позивач та зміст якої полягає в тому, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тяжкою обставиною на яку вказував позивач в позові є хвороба померлої дарувальниці ОСОБА_4 , яка трапилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з чим було викликано бригаду екстреної медичної допомоги, якою було встановлено діагноз «гостре порушення мозкового кровообігу».

Наявність тяжкої обставини - хвороби дарувальниці підтвердили всі свідки, що допитувались у даній справі як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача.

Свідки також зазначали, про те, що про факт дарування нічого відомо не було і жодних об`єктивних підстав здійснити добровільне дарування відповідачу всього майна у дарувальниці не було.

Оскаржуване рішення не містить відомостей щодо тих показань, які були надані суду позивачем ОСОБА_1 , який був допитаний як свідок, що не відповідає вимогам об`єктивності судового розгляду.

Спірні договори дарування були вчинені 22 вересня 2020 року, тобто протягом семи днів після настання хвороби (15 вересня 2020 року).

ОСОБА_4 на день вчинення спірних правочинів вже розпорядилась своїм майном на випадок смерті, яке по суті було б успадковане ОСОБА_5 , тобто мамою відповідача.

ОСОБА_4 а у зв`язку з хворобою та необхідністю в утриманні та догляді була вимушена здійснити дарування відповідачу всього належного їй майна за ініціативою матері відповідача ОСОБА_5 , за відсутності тяжкого стану дарувальниці та стороннього впливу матері відповідача ОСОБА_5 жодного майна не було б відчужено відповідачу, оскільки в цьому не було ніякої необхідності.

Вважає, ОСОБА_5 здійснювала сторонній вплив на волевиявлення ОСОБА_4 та скористалась тяжкою хворобою ОСОБА_4 для вчинення спірних договорів дарування, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

За викладеного вказує на те, що оскаржуване рішення не відповідає принципам законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права, без дотриманням норм процесуального права та без повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 06 листопада 2024 року посилається на те, що заяву представника відповідача про відшкодування судових витрат подана з пропуском строку встановленого частиною 8 статті 141 ЦПК України, атому її слід було залишити без розгляду, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Також суд першої інстанції не повідомляв позивача та його представника про розгляд клопотання представника відповідача про ухвалення додаткового рішення. Натомість у оскаржуваному рішенні зазначено, що сторони в судове засідання не з`явились.

Зазначене є самостійною підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Внаслідок неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат та неповідомлення про розгляд клопотання про розподіл судових витрат позивач був позбавлений можливості належним чином підготуватися до спростування витрат, які він вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що призвело і до порушення принципу змагальності.

Вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень є завищеною, не відповідає ринковим цінам адвокатських послуг, неспівмірна з реальним обсягом такої допомоги у суді першої інстанції, часом витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо розгляду справи у суді та тривалість судових засідань), критерію реальності таких витрат та їх розумності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Поляк М. В. , подав відзив на апеляційну скаргу.

Просив апеляційну скаргу на рішення та додаткове рішення суду залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Вказує на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не доведено впливу тяжких обставин на покійну ОСОБА_4 при укладенні договорів дарування, що є предметом спору.

Покійна на час укладання оспорюваних договорів перебувала в ясному розумі, будь-які вади здоров`я, які б ставили під сумнів ясність намірів дарувальника відсутні. ОСОБА_4 самостійно та добровільно розпорядилася своїм майном, а данні договори були посвідчені нотаріусом у повній відповідності до норм діючого законодавства.

Для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених частиною 1 статті 233 ЦК України, необхідно встановити наявність двох обставин, а саме: тяжкі обставини та вкрай невигідні умови вчинення правочину.

Разом з тим, після укладення договорів дарування покійна ОСОБА_4 продовжувала проживати разом з донькою - ОСОБА_5 , а її онук - ОСОБА_2 доглядав за нею, возив до лікарні тощо. Дарувальниця не виявила бажання розірвати договори дарування, оскільки остаточно прийняла рішення про передачу всього майна своєму онуку - відповідачу, який про неї піклувався та забезпечував необхідним, що свідчить про відсутність впливу тяжких обставин при укладенні договору дарування та невигідних умов для дарувальниці.

В звязку з цим, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 06 листопада 2024 року, вказує на те, що під час судових дебатів представником відповідача повідомлено, що докази на понесення витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції будуть подані в порядку статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів, що підтверджується рішенням суду та аудіозаписом судового засідання.

З матеріалів справи вбачається, що до клопотання в порядку статті 141 ЦПК України долучено докази направлення вказаного клопотання позивачу та його представнику: квитанції № 1331198 від 28 жовтня 2024 року та № 1331207 від 28 жовтня 2024 року.

Розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Відповідач у встановленому законом порядку звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, а враховуючи виконані роботи, складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень є обґрунтованим та доведеним належними та допустимими доказами.

Отже, додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відтак не підлягає скасуванню.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

22 вересня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , подарувала ОСОБА_2 :

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкіним Р. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1102-1103 (том 1, а.с. 135);

- земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7324010100:01:001:0380, яка розташована на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкіним Р.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1104-1105 (том 1, а.с. 133);

- земельну ділянку, загальною площею 0,1721 га, кадастровий номер 7324010100:01:001:0381, яка розташована на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкіним Р.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1106-1107 (том 1, а.с. 134).

Право власності відповідача ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки та на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 вересня 2020 року, що підтверджується інформаційною довідкою від 25 вересня 2022 року № 313236663 (том 1, а.с. 34-35).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 18 квітня 2022 року Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) складено актовий запис № 281 (том 1, а.с. 8).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином померлої ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (том 1, а.с. 21).

Відповідно до копії заповіту складеного 03 березня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкіним Р. Д. та зареєстровано в реєстрі за №431, ОСОБА_4 все своє майно, яке їй належить на момент складення цього заповіту, а також майно, права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1, а.с. 97).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення не в повній мірі відповідають зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне.

Щодо оскарження рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2024 року

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 , як на підставу для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними, посилався на частину 1 статті 233 ЦК України (щодо правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини).

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 стаття 215 ЦК України).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

За правилом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Зазначений висновок, викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження N 61-12264св22).

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності» (пункти 80-82 постанови).

У справі, що переглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- оспорювані правочини, якими ОСОБА_4 безоплатно відчужила відповідачу, належне їй нерухоме майно, укладено 22 вересня 2020 року, тобто задовго до її смерті;

- позивач ОСОБА_1 , є сином померлої ОСОБА_4 ;

- у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, а також того, що після смерті ОСОБА_4 заводилась спадкова справа;

- у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 на момент смерті матері ОСОБА_4 постійно проживав з нею і у такий спосіб прийняв спадщину.

За таких обставин, слід зробити висновок про те, що позивач відмовився від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , шляхом неподання протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача відсутня юридична заінтересованість у визнанні оспорюваних договорів дарування недійсними та скасування складених за результатами їх вчинення реєстраційних записів, оскільки право за захистом якого він звернувся (право на спадкування), ним не реалізовано - не подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Отже, якщо спірне майно було відчужене ОСОБА_4 в результаті правочину, вчиненого з дефектом волі (під впливом тяжкої для неї обставини), то остання мала право домагатися відновлення свого права. Прийнявши у встановленому законом порядку спадщину, ОСОБА_1 з часу її відкриття набув би речові права на успадковане майно і, відповідно, право на захист цих прав.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За обставин цієї справи ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 протягом встановленого ЦК України строку не подавав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а отже внаслідок укладення оспорюваних договорів права та/або законні інтереси позивача не порушено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції помилково вдався до перевірки дійсності оспорюваних правочинів, і не врахував того, що встановлена судом відсутність порушення прав та/або законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України, здійснивши правову оцінку оспорюваних договорів на предмет їх недійсності. Отже, в межах заявлених позовних вимог, встановивши, що позивач не довів наявності у нього порушеного права (інтересу), у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав відсутності порушених прав та/або законних інтересів позивача, немає необхідності надавати оцінку всім доводам апеляційної скарги.

Щодо оскарження додаткового рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року

Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України встановлено правило, за яким разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 1-3 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року в справі № 372/1561/23 вказав на те, що вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Указані висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження N 14-382цс19).

Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) вказано, що:

«- ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала (пункт 7.27 постанови);

- положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим) (пункт 7.32 постанови);

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) міститься висновок про те, «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.».

У справі, що переглядається:

- справа розглядалася судом першої інстанції з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях;

- вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції заяву представника відповідача про розподіл судових витрат в судове засідання не призначав, учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд не повідомляв.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом порушення норм процесуального права є обов`язковою та безумовною підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення у цій частині нового судового рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що у судовому засіданні 21 жовтня 2024 року до закінчення судових дебатів представником відповідача Поляк М. В. зроблено заяву про наявність судових витрат у суді першої інстанції та подання доказів на їх підтвердження протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення, що підтверджується аудіозаписом судового засідання.

Рішення по суті спору ухвалено судом у судовому засіданні 22 жовтня 2024 року.

Заява про стягнення судових витрат та докази на їх підтвердження подані представником Поляк М. В. через підсистему «Електронний суд» 28 жовтня 2024 року (том 4, а.с. 107-117).

Зважаючи на те, що 27 жовтня 2024 року було вихідним днем (неділя), відповідна заява подана з дотриманням строку, встановленого частиною 8 статті 141 ЦПК України.

Також з матеріалів справи вбачається, що до відзиву відповідачем ОСОБА_2 долучено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції (том 1, а.с. 66, 67).

В зв`язку з цим, безпідставними є доводи апеляційного скарги щодо пропуску відповідачем строку для подачі заяви про відшкодування судових витрат, а також неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат.

Колегія суддів, визначаючись із розміром витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу у суді першої інстанції, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, виходить із наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 вказала на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137, частина 8 статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла наступних висновків:

«учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.» (пункти 168, 169 постанови).

З долучених до клопотання про стягнення судових витрат документів судами встановлено, що між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Поляк і Партнери» укладено договір про надання юридичної (правничої) допомоги від 25 березня 2024 року № 82/24 на представництво інтересів відповідача (том 4, а.с. 109-111).

Відповідно до додаткової угоди від 25 березня 2024 року сторони погодили фіксований розмір гонорару у сумі 20 000 гривень (том 4, а.с. 112).

Звітом про надані послуги у зв`язку із розглядом справи № 722/1426/22 за переліком передбачено обсяг та вартість послуг адвоката: консультація клієнта в офісі - 1 година, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення правової позиції у справі - 4 години, підготовка та представництво клієнта в судових засіданнях, участь у судових засіданнях під час допиту свідків, участь у судових дебатах - 08 годин (том 4, а.с. 113).

Згідно з наданої до суду квитанції до прибуткового ордера від 25 жовтня 2024 року № 24/01/25 адвокатом Поляк М. В. прийнято від ОСОБА_2 20 000 гривень (том 4, а.с. 114).

Отже, сума судових витрат, які поніс ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом даної справи у суді першої інстанції, становить 20 000 гривень.

Позивач, заперечуючи проти заявленого відповідачем до відшкодування розміру витрат на правничу допомогу, вказував на те, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень є завищеною, не відповідає ринковим цінам адвокатських послуг, неспівмірна з реальним обсягом такої допомоги у суді першої інстанції, часом витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо розгляду справи у суді та тривалість судових засідань), критерію реальності таких витрат та їх розумності.

Надаючи оцінку співмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до наявного в матеріалах справи клопотання, адвокат Поляк М. В. здійснювала представництво відповідача у справі з 26 березня 2024 року, що також підтверджується ордером серії СЕ № 1081659 (том 4, а.с. 9-10).

З зазначеної дати до ухвалення рішення у справі Поляк М. В. брала участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції: 02 лютого 2024 року, яке тривало з 14 години 48 хвилини до 14 години 53 хвилини (загалом 6 хвилин); 04 червня 2024 року, яке тривало з 11 години 36 хвилин до 12 години 20 хвилин (загалом 45 хвилин); 21 жовтня 2024 року, яке тривало з 11 години 11 хвилин до 12 години 26 хвилин (загалом 76 хвилин); усього разом - 2 години 07 хвилин.

Також за вказаний період адвокатом Поляк М. В. подано три клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції та одне клопотання про відкладення розгляду справи. Інших заяв чи клопотань представником відповідача до суду не подавалося.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість засідань, тривалість розгляду справи судом, виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у суді першої інстанції, підлягають зменшенню з 20 000 гривень до 10 000 гривень.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2024 року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат, понесених на сплату судового збору, не здійснюється.

Додаткове рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким Заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2024 року задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2024 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 січня 2025 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА

Мирослава КУЛЯНДА