Постанова

від 15.01.2025 по справі 750/2649/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/2649/24

Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/253/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 листопада 2024 року (місце ухвалення м. Чернігів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Технополіс - 1» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування позову посилалась на те, що з 15.08.2016 позивачка працювала в ТОВ «Технополіс - 1» на різних посадах, та 14.09.2023 її було звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 15.09.2023. Посилається, що з наказу про припинення трудового договору від 14.09.2023 вбачається, що позивачці повинні виплатити компенсацію за 71 календарний день невикористаної відпустки, проте на час подачі позову відповідач не виплатив всі належні суми.

Вказує, що сукупний дохід позивачки за липень 2023 року становив 14 539 грн, за серпень 2023 року 14 539 грн, за вересень 2023 року 36 754, 78 грн, компенсація за невикористані дні відпустки 60 246, 89 грн, та враховуючи, що за липень 2023 позивачці було сплачену заробітну плату в розмірі 5 585, 89 грн, ОСОБА_1 вважає, що заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані календарні дні відпустки складає 60 246, 89 грн.

Зазначає, що у зв`язку з затримкою виплати належних позивачці при звільненні сум вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2023 по день винесення судом рішення.

Крім того, посилаючись на порушення трудових прав позивачки, які проявилися в моральних стражданнях, відновлення своїх порушених прав, організації свого життя та відновлення нормальних життєвих зв`язків, ОСОБА_1 вважає, що їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 3 000 грн.

У позові позивачка просила стягнути з ТОВ «Технополіс - 1» на свою користь: 60 246, 89 грн заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані календарні дні відпустки, виплату яких провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2023 по день винесення судом рішення у справі; 3 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Технополіс 1» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Технополіс 1» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані календарні дні відпустки в розмірі 60 246, 89 грн, виплату вказаної суми провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з ТОВ «Технополіс 1» на користь ОСОБА_1 3 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Технополіс 1» судовий збір по 1 211, 20 грн на користь держави та ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи рішення, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані календарні дні відпустки в розмірі 60 246, 89 грн, а також відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, разом з тим відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2023 по день винесення судом рішення у справі, суд виходив з того, що заробітна плата в день звільнення не була виплачена внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині, та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Технополіс 1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 85 911, 80 грн, та понесені судові витрати.

За доводами апеляційної скарги рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У скарзі заявник посилається, що докази, надані відповідачем, не підтверджують існування обставин непереборної сили чи ведення бойових дій, які стали причиною невиплати позивачці заробітної плати у строки, визначені КЗпП України.

Вказує, що лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є листом загального характеру та не відноситься конкретно до відповідача, таким чином він не є належним доказом, який підтверджує існування у відповідача обставин непереборної сили, які стали причиною для невиплати заробітної плати позивачці.

З наданого відповідачем Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.03.2022 вбачається, що кримінальне провадження за фактом нападу на цивільні об`єкти в с. Квітневе Броварського району Київської області із застосуванням військової техніки та зброї представниками підрозділів збройних сил рф, не стосується відповідача, оскільки його майно внаслідок вказаних дій знищене чи пошкоджене не було і відомості у вказаному витязі про це відсутні.

Крім того, апелянт зазначає, що довідка про знищення/знесення майна від 29.03.2022 не стосується відповідача, а видана на замовлення ТОВ «Техноенерготрейд», як і акт про пожежу від 12.03.2022, який стосується ТОВ «Технотрейд».

Заявниця посилається на накази від 24.02.2022 про зупинення діяльності крокс-доків (складів з неліквідним товаром) за різними адресами та магазинів, разом з тим зазначає, що лише п`ять з них стосуються ТОВ «Технополіс», а всі інші видані ТОВ «Дієса» і не стосуються діяльності відповідача. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що накази були видані 24.02.2022, а позивачка була звільнена з роботи з 15.09.2023, тобто більше ніж через рік, після видачі наказів, таким чином, на її думку, вони не підтверджують настання обставин непереборної сили, які унеможливили здійснення з позивачкою розрахунку у встановлений законом термін.

У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що діяльність підприємства на момент звільнення позивачки та у період, за який вона просить стягнути середній заробіток, внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин непереборної сили припинена не була, мережа магазинів «Ельдорадо» була по всій Україні, та крім того, відповідач продовжував і продовжує здійснювати продаж побутової техніки через свої магазини та виплачувати заробітну плату працівникам, які в нього працювали, тобто мав таку можливість, що свідчить про вибіркове відношення до працівників.

За доводами апеляційної скарги, відповідач не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України, заборгованість по заробітній платі позивачці не виплачена на день звернення зі скаргою, що свідчить про неналежне виконання обов`язку відповідачем, у зв`язку з чим, позивач, як слабша сторона у трудових правовідносинах потребує захисту своїх порушених прав.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2016 по 14.09.2023 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Технополіс-1», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 16-17).

Згідно копії наказу № Т01/14/09/004 від 14.09.2022 про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України з 15.09.2023 (а.с.18).

Вказаним вище наказом встановлено виплатити позивачці компенсацію за 71 невикористаний день календарної відпустки.

З копії довідки, виданої ТОВ «Технополіс-1» від 11.10.2023 ОСОБА_1 вбачається, що сукупний дохід позиваки за липень 2023 року становить 14 539 грн, сума до виплати 11 703, 89 грн; сукупний дохід за серпень 2023 року 14 539 грн, сума до виплати 11 703, 89 грн; сукупний дохід за вересень 2023 року 36 754, 78 грн, сума до виплати 29 587, 60 грн (а.с.19).

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 встановлено, що 13.09.2023 ТОВ «Технополіс -1» виплатило позивачу 5 585, 89 грн заробітної плати за липень 2023 року (а.с. 22-23).

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.02.2024 за період липень - вересень 2023 року відсутня інформація про доходи позивачки, в тому числі не сплачені і податки та інші обов`язкові платежі (а.с. 20-21).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, які містяться у формі ОК-7 щодо нарахувань позивачу заробітної плати за липень - вересень 2023 року станом на 17.02.2024, податки та інші обов`язкові платежі відповідачем не сплачені, заробітна плата за вказані місяці не нарахована (а.с. 25-27).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані календарні дні відпустки в розмірі 60 246, 89 грн, а також відшкодування моральної шкоди суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість цих вимог. Разом з тим відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2023 по день винесення судом рішення у справі суд виходив з того, що заробітна плата в день звільнення не була виплачена внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З висновком суду щодо відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не погоджується апеляційний суд через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи наступне.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що докази, надані відповідачем, а саме лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не підтверджують існування обставин непереборної сили чи ведення бойових дій, які стали причиною невиплати позивачці заробітної плати у строки, визначені КЗпП України, оскільки лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є сертифікатом, що підтверджує наявність форс-мажорних обставин. Необхідно зазначити, що вказаний лист є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Його не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону про ТПП, а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії рф. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 910/7679/22).

З урахуванням викладеного вище, надані відповідачем в суді першої інстанції витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.03.2022, довідка про знищення/знесення майна від 29.03.2022, накази від 24.02.2022, у підтвердження наявності форс-мажорних обставин як підставу для відмови у стягненні середнього заробітку на користь позивачки не є такими доказами, які б підтверджували вказані обставини.

Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч.1,2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

Як вбачається, матеріали справи не містять доказів одержання позивачем ОСОБА_1 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (стаття 116 КЗпП), вказані обставини також підтвердила позивачка під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Абзацом 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку).

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 15.09.2023 (а. 16-17, 18).

Відповідно до довідки про доходи позивачки ОСОБА_1 (а.с. 19) виданої ТОВ «Технополіс-1», вбачається, що сукупна заробітна плата позивачки за останні два місяці (липень-серпень 2023 року), що передують місяцю звільнення без вирахування сум податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, становить 29 078 грн.

Позивачкою за липень-серпень 2023 року було відпрацьовано 44 робочих дні, таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивачки становить 660, 86 грн (29 078 грн / 44 дні = 660, 86 грн).

Період затримки виплати належних позивачці при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення, становить з 15.09.2023 по 15.03.2024 (6 місяців) та складає сумарно 130 робочих днів.

Таким чином, розмір до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 85 911, 80 грн (660, 86 грн - середньоденна заробітна плата х 130 робочих днів).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2019 по справі №161/4985/17 зроблено висновок про те, що у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у всіх судових інстанціях.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами Закону України «Про судовий збір» пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до задоволених позовних вимог судом першої інстанції з урахуванням звільнення позивачки від сплати судового збору в частині стягнення заробітної плати, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розподілу судового збору, зменшивши стягнутий з ТОВ «Технополіс - 1» на користь держави судовий збір з 1211,20 грн до 602,48 грн, та зменшивши стягнутий з ТОВ «Технополіс - 1» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції з 1211,20 грн до 1046,62 грн.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задовольняє їх, то з відповідача ТОВ «Технополіс - 1» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 816, 80 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» (місцезнаходження: вул. Велика Кільцева, 4, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130, код ЄДРПОУ 32498133) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 85 911, 80 грн.

Змінити рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 листопада 2024 року в частині розподілу судового збору, зменшивши стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» на користь держави судовий збір з 1211,20 грн до 602,48 грн, зменшивши стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції з 1211,20 грн до 1046,62 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс - 1» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 816, 80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 16.01.2025.

Головуючий Судді :