Постанова

від 15.01.2025 по справі 916/792/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/792/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Волковінській В.М.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" Калітенко С.А.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" Василяк А.В.,

від Фізичної особи-підприємця Костюкової Ольги Сергіївни участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса"

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2024, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 13.09.2024,

у справі №916/792/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Костюкової Ольги Сергіївни

про стягнення 835 731,29 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса", в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №2024/04/04/01 від 04.04.2024 (вх.№14118/24 від 05.04.2024) просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 835731,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором морського агентування №01/09/21 від 01.09.2021, укладеним між сторонами у спрощений спосіб, в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг та компенсації витрат, пов`язаних з оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за стоянку баржі "HS 83".

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 18.03.2024 відкрито провадження у справі №916/792/24 та в подальшому протокольною ухвалою від 01.07.2024 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця Костюкову Ольгу Сергіївну.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі №916/792/24 (суддя Бездоля Д.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" борг у сумі 522344,45 грн та судовий збір у сумі 7835,17 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості наданих йому послуг та компенсації витрат, пов`язаних з оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за стоянку баржі "HS 83", що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача відповідної заборгованості, при цьому суд першої інстанції зазначив, що строк для виконання зобов`язання відповідачем настав лише по рахункам, які вказані в адресованій останньому претензії, на загальну суму 522344,45 грн, а тому стягненню підлягає борг саме у даному розмірі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі №916/792/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на неукладеності договору морського агентування №01/09/21 від 01.09.2021, у зв`язку з чим позивач самостійно в односторонньому порядку за відсутності згоди відповідача встановив для себе необхідність надання послуг з агентування баржі "HS 83", тобто визначив предмет договору, розмір винагороди за надання послуг, порядок та строки сплати винагороди, характер та порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, а також без погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" здійснював оплату якихось витрат у незрозумілих розмірах, після чого безпідставно заявив про необхідність відшкодування таких коштів за рахунок відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 12.11.2024 (вх.№3711/24/Д2 від 13.11.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі №916/792/24. Зокрема, позивач стверджує про те, що всі доводи апелянта спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а посилання останнього на договір фрахтування судна №20012021 від 20.01.2021, договір №01/06-21 від 01.06.2021 та меморандум про договір від 01.11.2021 не повинні братися до уваги внаслідок відсутності їх перекладу на українську мову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 29.10.2024 у справі №916/792/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 13.11.2024.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі №916/792/24 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 15.01.2025 о 10:30.

У судовому засіданні 15.01.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" висловив заперечення проти її задоволення; представник Фізичної особи-підприємця Костюкової Ольги Сергіївни участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.V а.с.117-120).

Фізична особа-підприємець Костюкова Ольга Сергіївна своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до декларації №34 від 19.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко", як Морський агент, приєдналося до договору про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018.

За умовами пункту 1.1 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 (у редакції від 16.02.2022, що набула чинності з 01.04.2022; далі договір №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018) цей договір є договором приєднання у розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, який встановлює рівні умови для всіх суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у морських портах України, та може бути укладений лише шляхом приєднання Морського агента до всіх його умов в цілому шляхом надання Адміністрації декларації про приєднання до договору, розміщеної на офіційному веб-сайті Адміністрації за адресою http://uspa.gov.ua/morski-agenti/dogovir-priednannya, в порядку, передбаченому цим договором.

Даний договір врегульовує взаємовідносини Адміністрації та Морського агента під час агентування суден у морських портах, зокрема, щодо порядку нарахування та оплати за заявками Морського агента портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (робіт), що надаються у морських портах України, перелік яких розміщений на веб-сайті Адміністрації (пункт 2.1 договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018).

Пунктом 4.1 договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 передбачено, що оплата портових зборів та спеціалізованої послуги здійснюється Морським агентом до виходу судна з морського порту на рахунок Адміністрації у доларах США щодо суден під іноземним прапором і у національній валюті щодо суден під державним прапором України на підставі рахунків, своєчасно виставлених Адміністрацією.

В силу пункту 8.1 договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 цей договір набуває чинності з моменту реєстрації Адміністрацією оригіналу декларації про приєднання, але у будь-якому разі не раніше 01.01.2019 та діє до 31 грудня року такої реєстрації, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, взятих на себе під час дії цього договору.

В адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" листі №375 від 01.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса" номінувало позивача як агента шаланди HS-83 та плавкрану ПК-3-63, які здійснюють свою діяльність у порту Рені, та просило направити договір на агентування.

Окремий договір на агентування у матеріалах справи відсутній, проте з матеріалів справи вбачається, що у період з грудня місяця 2021 року по грудень місяць 2023 року включно позивач виставляв відповідачеві рахунки на оплату з посиланням на договір агентування №01/09/21 від 01.09.2021 та номер шаланди HS-83 на загальну суму 952203,99 грн, а саме: №141 від 30.12.2021 на суму 91903,46 грн; №33 від 28.02.2022 на суму 41020,88 грн; №51 від 31.03.2022 на суму 51906,77 грн; №68 від 30.04.2022 на суму 43379,71 грн; №132 від 31.05.2022 на суму 44558,92 грн; №193 від 30.06.2022 на суму 43379,71 грн; №271 від 31.07.2022 на суму 45148,94 грн; №333 від 31.08.2022 на суму 44559,05 грн; №373 від 30.09.2022 на суму 49187,02 грн; №449 від 31.10.2022 на суму 44559,22 грн; №498 від 30.11.2022 на суму 43379,52 грн; №539 від 31.12.2022 на суму 44559,02 грн; №71 від 31.01.2023 на суму 51274,93 грн; №122 від 28.02.2023 на суму 47087,08 грн; №155 від 31.03.2023 на суму 51274,94 грн; №206 від 30.04.2023 на суму 49879,26 грн; №263 від 31.05.2023 на суму 51275,32 грн; №349 від 30.06.2023 на суму 49879,03 грн; №437 від 31.07.2023 на суму 23859,23 грн; №541 від 31.08.2023 на суму 3744,28 грн; №650 від 30.09.2023 на суму 12225,18 грн; №764 від 31.10.2023 на суму 8073,47 грн; №868 від 30.11.2023 на суму 7822,54 грн та №944 від 31.12.2023 на суму 8266,51 грн.

Відповідно до вищенаведених рахунків наведені у них суми складаються з витрат, які підлягають відшкодуванню, та агентської винагороди, розмір якої визначений у розмірі 6666,67 грн на місяць без ПДВ, при цьому у рахунку №141 від 30.12.2021 розмір агентської винагороди становить 26666,67 грн без ПДВ, що згідно з поясненнями позивача обумовлено виставленням цього рахунку відповідачу за чотири місяці наданих послуг. Загальна сума агентської винагороди згідно з рахунками позивача становить 176000,08 грн з ПДВ, а сума понесених витрат 776203,91 грн з ПДВ.

Крім того, у матеріалах справи наявні складені позивачем за вищевказаний період акти надання послуг, які не підписані зі сторони відповідача.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" факт направлення йому позивачем вищенаведених рахунків та актів надання послуг не заперечується.

При зверненні до суду з позовом у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" зазначило про те, що відповідач лише частково сплатив кошти на підставі рахунку №68 від 30.04.2022 у розмірі 24569,24 грн, на підтвердження чого до позовної заяви було додано платіжну інструкцію №53 від 18.05.2022, з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса" перерахувало на користь позивача грошові кошти у сумі 24569,24 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 30.04.2022 №68". З урахуванням вказаного, у первісній редакції позову позивачем було заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 927634,75 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав докази сплати на користь позивача грошових коштів за агентські послуги згідно з наступними платіжними інструкціями: №53 від 18.05.2022 на суму 24569,24 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 30.04.2022 №68", №52 від 18.05.2022 на суму 39251,39 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 31.01.2022 №7", №51 від 18.05.2022 на суму 36738,96 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 31.12.2021 №147"; №2 від 04.01.2022 на суму 91903,46 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 30.12.2021 №141"; №1 від 04.01.2022 на суму 78097,81 грн з призначенням платежу "Плата за агентські послуги згідно з рахунком від 30.12.2021 №140".

Згідно з поясненнями позивача, викладеними у заяві про зменшення розміру позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" помилково не зарахувало здійснену відповідачем оплату за платіжною інструкцією №2 від 04.01.2022 на суму 91903,46 грн, яка здійснена щодо наданих послуг по агентуванню баржі HS-83, що стало підставою для зменшення позивачем розміру позовних вимог на цю суму.

З урахуванням вказаного, за твердженням позивача, відповідач за надані послуги з агентування баржі HS-83 сплатив грошові кошти у загальній сумі 116472,70 грн, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" в результаті зменшення розміру позовних вимог заявило до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" 835731,29 грн.

На підтвердження своїх доводів про те, що інші оплати, на які посилається відповідач, не стосуються послуг з агентування баржі HS-83, а були проведені за надання послуг щодо плавкрану ПК-3-63, позивач надав рахунки №7 від 31.01.2022, №140 від 30.12.2021 та №147 від 31.12.2021, які містять відомості про їх виставлення щодо плавкрану ПК-3-63.

З метою підтвердження обставини понесення витрат в межах надання агентських послуг зі сплати портових платежів за судно HS-83 з прапором Палау позивачем надано рахунки Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", які виставлені у спірному періоді на загальну суму 8332,78 доларів США та 12615,73 євро, а також докази оплати цих рахунків позивачем.

Обставини виставлення позивачу рахунків на зазначену суму та їх сплати останнім також підтверджуються Ренійською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" у листі №901/21-01-03/Вих від 09.05.2024, в якому зазначено, що позивачу рахунки виставлялись за період агентування баржі HS-83 у період з 01.09.2021 по 31.12.2023.

В адресованій відповідачу претензії №2023/03/06/01 від 06.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" вимагало виконати зобов`язання та у повному обсязі погасити заборгованість з оплати наданих позивачем послуг з морського агентування баржі HS-83 і відшкодування понесених ним витрат. Крім того, у вищевказаній претензії позивач наголошував на тому, що за його відомостями з 01.11.2021 власником вказаної баржі стала Фізична особа-підприємець Костюкова Ольга Сергіївна, яка передала баржу у розпорядження відповідача, при цьому зобов`язання між сторонами не були припинені і відповідач не відкликав номінацію.

З пояснень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" Швеця Артема Ігоровича, які оформлені у вигляді нотаріально посвідченого афідевіту від 26.02.2024, вбачається, що 01.09.2021 позивач отримав від відповідача лист за вих.№375, в якому останній номінував позивача у якості морського агента баржі HS-83 та плавкрану ПК-3-63, які здійснювали свою діяльність у морському порту Рені, при цьому усі попередні домовленості між сторонами здійснювались за допомогою засобів телефонного та електронного зв`язку, у тому числі сторони погодили розмір агентської винагороди у сумі 6666,67 грн з ПДВ на місяць. На підставі вищевказаного листа позивачем з урахуванням умов укладеного з Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 було взято на себе договірні зобов`язання щодо морського агентування окремо баржі HS-83 та плавкрану ПК-3-63 і за надані послуги позивач щомісячно виставляв відповідачу рахунки, які включали у себе, зокрема, витрати, пов`язані зі сплатою рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України". У період з 01.09.2021 по 31.03.2023 керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" особисто щомісячно нарочно передавав рахунки до офісу відповідача, а в подальшому рахунки та акти направлялись через програмне забезпечення "M.E.Doc".

За твердженням відповідача, баржа HS-83 перебувала у його користуванні на підставі договірних правовідносин з Фізичною особою-підприємцем Костюковою Ольгою Сергіївною у період з 20.01.2021 по 31.12.2021, на підтвердження чого до суду першої інстанції було надано копії договору фрахтування судна №20012021 від 20.01.2021 та договору №01/06-21 від 01.06.2021. В свою чергу, Фізична особа підприємець Костюкова Ольга Сергіївна зазначила про те, що придбала баржу HS-83 у власність на підставі меморандуму про договір від 01.11.2021.

Вищенаведені договори фрахтування та меморандум про договір складені іноземними мовами російською та англійською, при цьому належним чином оформленого перекладу даних документів на українську мову матеріали справи не містять.

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" та Костюковою Ольгою Сергіївною укладено договір відповідального зберігання без права користування №34, за умовами якого баржу HS-83 передано відповідачу на відповідальне зберігання без права його використання для своїх потреб та з правом переміщення баржі за рішенням відповідача лише для забезпечення безпеки майна.

На підставі акту приймання-передачі б/н від 24.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса" прийняло від Костюкової Ольги Сергіївни баржу HS-83, яку було розмитнено на території України, про що свідчить відповідна митна декларація.

Згідно з відповіддю капітану морського порту Ізмаїл №080/14-06-01-48 від 16.05.2024, наданою на адвокатський запит представника позивача, до Ізмаїльського морського порту не було подано документів щодо зміни власника баржі HS-83 у період з дати формування служби капітана порту (лютий місяць 2022 року) і на час надання цієї відповіді (16.05.2024).

22.06.2022 Костюкова Ольга Сергіївна звернулась до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України із заявою про реєстрацію баржі HS-83 у Державному судновому реєстрі України. Доказів проведення реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України матеріали справи не містять, натомість у матеріалах справи наявний складений англійською мовою сертифікат реєстрації Республікою Палау судна HS-83 без перекладу цього документа на українську мову.

04.08.2022 відповідач звернувся до Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" з листом №52, в якому просив розглянути питання щодо зниження вартості послуг по стоянці баржи HS-83 біля причалу 2В.

17.10.2022 Фізична особа підприємець Костюкова Ольга Сергіївна звернулася до Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" з листом №28, в якому повідомила, що баржа HS-83 належить їй на праві власності, була розмитнена на території України 24.05.2022 і з цієї дати Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса" не має жодного відношення до вказаної баржі, у зв`язку з чим вона просила провести перерахунок послуг по відшкодуванню витрат за доступ до причалу судна за період з 01.06.2022 як для українських суден.

У відповіді Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" №1-34/1307 від 01.11.2022, наданій за результатами опрацювання вищенаведеного звернення, роз`яснено, що баржа HS-83 знаходиться біля причалу, власником якого є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", а тому саме до останнього необхідно звертатися з приводу порушених заявницею питань.

Позивач також звернувся до Фізичної особи-підприємця Костюкової Ольги Сергіївни з листом №22/12-1 від 22.12.2022, в якому зазначив про те, що з 01.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" виступає як морський агент баржі HS-83 та сплачує виставлені Ренійською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" рахунки, а також наголосив на тому, що Адміністрація буде продовжувати виставляти позивачу рахунки щодо цієї баржі до моменту відкликання відповідачем номінації, при цьому Адміністрація відмовляє позивачу у задоволенні його запитів щодо припинення виставлення останньому рахунків, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" запропонувало Фізичній особі-підприємцю Костюковій Ользі Сергіївні звернутися до Адміністрації з повідомленням про звільнення позивача від агентування баржі HS-83 та просило відшкодувати позивачу понесені ним витрати щодо цієї баржі.

Листом №37 від 06.02.2023 відповідач у відповідь на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" повідомив про наявність між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" та Фізичною особою-підприємцем Костюковою Ольгою Сергіївною договірних правовідносин щодо баржі HS-83 та зазначив про те, що строк дії договору, яким відповідачу передано у користування дану баржу, сплив 31.12.2021.

20.06.2023 представник Костюкової Ольги Сергіївни звернувся з адвокатським запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" щодо підстав здійснення позивачем агентування баржі HS-83 з 01.01.2021 по день звернення.

У відповідь на вищевказаний адвокатський запит позивач надав лист №2023/06/28/01 від 28.06.2023, в якому повідомив про те, що агентування здійснювалося на підставі листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" №375 від 01.09.2021 та договору, який укладений між позивачем та Державною підприємством "Адміністрація морських портів України", про що Костюкову Ольгу Сергіївну було повідомлено листом №22/12-1 від 22.12.2022. Крім того, позивач звернув увагу на наявність листів відповідача до Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", які направлені у 2022 році та стосувались питань щодо розпорядження відповідачем баржею HS-83, а також заперечив обставину використання баржі у власній господарській діяльності.

Листом №959/21-01-03/Вих від 28.06.2023, наданим за результатами опрацювання адвокатського запиту представника Костюкової Ольги Сергіївни, Ренійська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" повідомила про те, що баржа HS-83 на підставі заявки позивача ошвартована до причалу № 15, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" здійснює свою господарську діяльність у морському порту Рені самостійно.

У листі №936/21-01-03/Вих від 21.05.2024 Ренійська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" у відповідь на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" повідомила, що з 01.05.2023 і на час надання цієї відповіді баржа HS-83 здійснювала відстій, при цьому тариф за відстій, який поширюється і на судна не під державним прапором України, і на судна під державним прапором України, діяв у наступних розмірах: з 01.01.2022 по 31.12.2022 19,27 грн/доба/п.м., з 01.01.2023 по 31.12.2023 22,81 грн/доба/п.м.

У матеріалах справи також містяться листи Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" №617/21-03-02/Вих від 04.05.2023 та №685/21-01-03/Вих від 12.05.2023, відповідно до яких на підставі заявки позивача від 01.01.2022, як агента, баржа HS-83 здійснює відстій без вантажний операцій у причалів, власником яких є вказана філія.

Предметом позову у даній справі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №2024/04/04/01 від 04.04.2024 (вх.№14118/24 від 05.04.2024) є вимоги позивача про стягнення з відповідача 835731,29 грн заборгованості з вартості наданих позивачем агентських послуг та сум, перерахованих позивачем в інтересах відповідача в якості оплати рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за стоянку баржі HS 83.

Задовольняю частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості наданих йому послуг та компенсації витрат, пов`язаних з оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за стоянку баржі HS 83, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача відповідної заборгованості, при цьому суд першої інстанції зазначив, що строк для виконання зобов`язання відповідачем настав лише по рахункам, які вказані в адресованій останньому претензії, на загальну суму 522344,45 грн, а тому стягненню підлягає борг саме у даному розмірі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Частина перша статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями частини першої статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Згідно з частиною першою статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В силу частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

За умовами частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб`єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Статтею 296 Господарського кодексу України унормовано, що агентські відносини виникають у разі: надання суб`єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб`єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб`єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

Згідно зі статтею 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Комерційний агент повідомляє суб`єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб`єкта угоду. Угода, укладена від імені суб`єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб`єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб`єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення (стаття 298 Господарського кодексу України).

Статтею 301 Господарського кодексу України визначено, що відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб`єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов`язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб`єкта, якого він представляє. Суб`єкт, якого представляє комерційний агент, розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених договором сторін. Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода. Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором.

Згідно з статтею 304 Господарського кодексу України агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб`єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб`єкта, якого він представляє. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб`єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором. У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

В силу статті 20 Кодексу торгового мореплавства України судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є фізична або юридична особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

За умовами статті 116 Кодексу торгового мореплавства України у морському порту або по за його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов`язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу торгового мореплавства України морський агент виконує формальності та дії, пов`язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов`язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників мультимодального перевезення.

Статтею 118 Кодексу торгового мореплавства України передбачено, що до обов`язків судновласника відноситься надання морському агенту коштів, достатніх для здійснення його функцій, передбачених у статті 117 Кодексу торгового мореплавства України, а також відшкодування морському агенту будь-яких витрат, зроблених ним від імені або за їх згодою.

Колегія суддів вбачає, що у матеріалах справи відсутній окремий договір на агентування між сторонами, між тим відповідач адресованим позивачу листом №375 від 01.09.2021, тобто у письмовій формі, номінував Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" як агента шаланди HS-83 та плавкрану ПК-3-63, які здійснюють свою діяльність у порту Рені, і вказана номінація була прийнята останнім без зауважень.

За таких обставин, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, між сторонами виникли правовідносин щодо агентування баржі HS-83 та, як наслідок, господарські зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За умовами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо (стаття 538 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, що Ренійська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" у період з 01.09.2021 по 31.12.2023 виставляла позивачу рахунки зі сплати портових платежів за судно (баржу) HS-83, які у повному обсязі були сплачені позивачем (т.ІІІ а.с.36-39). Доказів здійснення портових платежів за вказане судно іншими особами у спірному періоді матеріали справи не містять.

Крім того, у період з грудня місяця 2021 року по грудень місяць 2023 року включно позивач виставляв відповідачеві рахунки на оплату з посиланням на договір агентування №01/09/21 від 01.09.2021 та номер шаланди HS-83 на загальну суму 952203,99 грн, з яких сума агентської винагороди становить 176000,08 грн з ПДВ, а сума понесених витрат 776203,91 грн з ПДВ.

Відповідачем було проведено часткову оплату за виставленими позивачем рахунками шляхом перерахування коштів у загальному розмірі 116472,70 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №53 від 18.05.2022 та №2 від 04.01.2022, які у призначенні платежу містять посилання на відповідні рахунки, в яких вказаний розмір винагороди. Решта наданих відповідачем платіжних документів, які надані відповідачем в якості доказів оплати послуг агентування баржі HS-83, правомірно не були враховані Господарським судом Одеської області, оскільки призначення відповідних платежів містять посилання на рахунки, реквізити яких не стосуються судна HS-83.

Водночас сторонами не було узгоджено обов`язку негайного виконання зобов`язання з оплати відповідачем рахунків, виставлених позивачем у зв`язку з надання послуг морського агентування та необхідністю відшкодування витрат, а відтак таке виконання мало бути здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" у семиденний строк від дня пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у спірних правовідносинах звертався до відповідача лише з однією вимогою у вигляді претензії №2023/03/06/01 від 06.03.2023, в якій вимагав виконати зобов`язання та сплатити кошти за надані позивачем агентські послуги в розмірі 594165,08 грн, за надання яких були виставлені наступні рахунки: №7 від 31.01.2022 на суму 47251,39 грн, №33 від 28.02.2022 на суму 41020,88 грн, №51 від 31.03.2022 на суму 51906,77 грн, №68 від 30.04.2022 на суму 43379,71 грн, №132 від 31.05.2022 на суму 44558,92 грн, №193 від 30.06.2022 на суму 43379,71 грн, №271 від 31.07.2022 на суму 45148,94 грн, №333 від 31.08.2022 на суму 44559,05 грн, №373 від 30.09.2022 на суму 49187,02 грн, №449 від 30.10.2022 на суму 44559,22 грн, №498 від 30.11.2022 на суму 43379,52 грн, №539 від 31.12.2022 на суму 44559,02 грн, №71 від 31.01.2023 на суму 51274,93 грн. Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, рахунок №7 від 31.01.2022 на суму 47251,39 грн не стосується предмету спору у цій справі.

Водночас, беручи до уваги те, що за іншими рахунками позивачем не було заявлено вимогу про їх сплату до подання позову, то станом на час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" з позовною заявою у цій справі строк для виконання зобов`язання відповідачем настав лише щодо рахунків, які вказані у вищенаведеній претензії.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що докази проведення відповідачем повної оплати виставлених позивачем рахунків у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, з огляду на викладені вище норми права та правовідносини, які склались між сторонами щодо агентування баржі HS-83, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення відповідачем повної оплати коштів за надані йому послуги та компенсації витрат, пов`язаних з оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" рахунків Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за стоянку баржі HS 83, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи проведення відповідачем часткових оплат з зазначенням у платіжних документах конкретних реквізитів виставлених позивачем рахунків, погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Шиппінг Ко" заборгованості у загальній сумі 522344,45 грн.

Доводи апелянта стосовно неукладеності між сторонами окремого договору морського агентування, а також про те, що позивач самостійно без погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакоса" здійснював оплату витрат, після чого безпідставно заявив про необхідність відшкодування таких коштів за рахунок відповідача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама по собі відсутність укладеного у письмовій формі договору морського агентування ніяким чином не свідчить про те, що між сторонами не виникли правовідносини агентування баржі у спірному періоді, тим більше, що сам відповідач звернувся до позивача з листом про номінацію останнього в якості агента судна HS-83 у порту Рені, тобто виступив ініціатором виникнення відповідних зобов`язань, та в подальшому частково оплатив виставлені позивачем рахунки, тобто підтвердив схвалення правочину, в тому числі щодо розміру місячної агентської винагороди.

При цьому судом апеляційної інстанції також враховується, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних додаткових дій щодо спонукання замовника до отримання та підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання актів надання послуг, копії яких наявні у матеріалах справи (зокрема, не висловив жодних заперечень щодо відсутності між сторонами зобов`язань морського агентування, а також щодо неузгодженості змісту цих зобов`язань, розміру винагороди за надання послуг, порядку та строків сплати винагороди, характеру та порядку виконання комерційним агентом посередницьких послуг, розміру витрат тощо), а тому колегія суддів вважає вказані акти належними доказами виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань.

Посилання скаржника на наявні у матеріалах справи договори фрахтування судна №20012021 від 20.01.2021 та №01/06-21 від 01.06.2021 колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

За положеннями статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 №10-рп/99 (справа №1-6/99), положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Відповідно до статті 10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

В силу частин третьої, четвертої статті 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Таким чином, законом встановлено вимоги, відповідно до яких сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. При цьому законом надано можливість особі, яка не володіє мовою, якою здійснюється господарське судочинство, користуватися рідною мовою або мовою, якою вона володіє, завдяки залученню до справи перекладача, без додаткових для цієї особи витрат, а тому відсутні підстави вважати, що така особа обмежена у правах та буде позбавлена судового захисту

Отже, у разі, коли письмові докази подаються до суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою.

Між тим, в порушення вказаних вище вимог до суду першої інстанції подано відповідні договори, які складені іноземними мовами (англійською та російською), а тому вказані документи не можуть бути прийняті судом як належні докази, оскільки складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Поряд з цим, заявником не було обґрунтовано та не було доведено суду об`єктивну неможливість подання перекладу поданих документів, як доказів, українською мовою, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 03.09.2024 у справі №916/792/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакоса" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 у справі №916/792/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакоса".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.01.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук