Постанова

від 13.01.2025 по справі 918/1081/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Справа № 918/1081/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідачів - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02 грудня 2024 року у справі №918/1081/24 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради

до відповідача-2 Рівненської обласної ради

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі №918/1081/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради, Рівненської обласної ради про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати, а справу направити до Господарського суду Рівненської області на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02 грудня 2024 року у справі №918/1081/24. Призначено справу №918/1081/24 до розгляду на 13 січня 2025 року об 12:30 год.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

13 січня 2025 року від відповідача-2 до Північно-західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

В судове засідання представники позивача та відповідача-1 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, ухвалу місцевого господарського суду - скасувати.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради та Рівненської обласної ради в якій просить:

- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Рівнекнига" Рівненської обласної ради у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України з дня набрання рішенням законної сили;

- зобов`язати Рівненську обласну раду та Комунальне підприємство "Рівнекнига" Рівненської обласної ради провести зміни керівника Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про зайняття ОСОБА_1 посади виконуючої обов`язки директора Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25.07.2024 відповідно до Розпорядження голови обласної ради № 95 у зв`язку із звільненням директора комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради ОСОБА_2 , виконання обов`язків директора комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради з 31 липня 2024 року покладено на ОСОБА_1 економіста цього підприємства. Станом на день звернення з вказаним позовом до суду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП "Рівнекнига" містяться Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи: ОСОБА_1 (виконання обов`язків директора з 31 липня 2024 року) - керівник.

Позивач зазначає, що 23.09.2024 на адресу Голови Рівненської обласної ради було направлено заяву з проханням зняти з ОСОБА_1 виконання покладених обов`язків директора КП "Рівнекнига" у зв`язку з переходом на інше місце роботи. Окрім того, 01.10.2024 позивачем на адреси КП "Рівнекнига" та Рівненської обласної ради було направлено заяви з проханням звільнити з роботи за власним бажанням 23.10.2024. Відповідно до Наказу № 28-К від 23.10.2024 КП "Рівнекнига" звільнено ОСОБА_1 економіста 23.10.2024 за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. Припинено виконання обов`язків директора 23.10.2024 (Розпорядження голови обласної ради № 95 від 25.07.2024).

24.10.2024 позивачем на адресу Рівненської обласної ради було направлено повідомлення з проханням внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо керівника КП "Рівнекнига" РОР. У відповідь на вказане повідомлення від Рівненської обласної ради на адресу КП "Рівнекнига" надійшов лист № 14-3249/01 від 04.11.2024, відповідно до якого було повідомлено про те, що внесення таких відомостей буде можливим після вирішення питання щодо призначення керівника підприємства або покладення обов`язків керівника на іншу особу.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що власник підприємства - Рівненська обласна рада, з незалежних від неї обставин не вирішив питання щодо припинення повноважень ОСОБА_1 , як в.о. директора КП "Рівнекнига", звернулась до суду з даним позовом за захистом порушеного, на її думку, права.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі №918/1081/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівнекнига" Рівненської обласної ради, Рівненської обласної ради про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії.

При цьому, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваній ухвалі, що позивачем подано даний позов як фізичною особою, між сторонами у справі існують трудові правовідносини, а не господарські, спірні правовідносини між сторонами у справі не регулюються нормами Господарського кодексу України, чи іншими актами господарського й цивільного законодавства з питань здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги трудовий характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, враховуючи, що за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцемфізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 04.02.2020 у справі №915/540/16 (пункт 34), від 19.02.2020 у справі №145/166/18 (пункт 53), від 12.01.2021 у справі №127/21764/17).

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою.

Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України).

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (частина перша статті 140 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ч.1 ст.83 ЦК України).

Товариства поділяють на підприємницькі та непідприємницькі (ст.84, 85 ЦК України).

Водночас, ЦК України не містить визначення такої організаційно-правової форми, як "комунальне підприємство", та більше того, "підприємства" загалом.

Натомість, стаття 63 ГК України визначає, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Відповідно до ст. 78 ГК України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Органами управління комунального унітарного підприємства є:

керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);

наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.

Наглядова рада комунального унітарного підприємства утворюється за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство.

Критерії, відповідно до яких утворення наглядової ради комунального унітарного підприємства є обов`язковим, а також порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та її комітетів, порядок призначення членів наглядової ради затверджуються рішенням відповідної місцевої ради.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, оскільки статутом приватного підприємства не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом. За наведеного вище, до правовідносин, які склались між учасниками даного спору є можливим застосовувати норми чинного законодавства, якими врегульовано діяльність товариств.

Так, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі №1-2/2010).

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (частина друга статті 99 ЦК України). Виконавчий орган товариства є одноосібним (частина четверта статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад (частина п`ята статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є одноосібним виконавчим органом в.о. директора КП "Рівнекнига", який згідно з відомостями з ЄДР наділений правом вчиняти дії від імені даного підприємства.

Відповідно до Статуту КП "Рівнекнига", а саме п. 6.1., органом управління підприємства є Рівненська обласна рада.

Згідно п.6.2.5. Статуту до компетенції Рівненської обласної ради, як органу управління належить, серед іншого, призначення та звільнення керівника.

Директор підприємства призначається власником. Директор здійснює функції управління на умовах найму та на підставі контракту, укладеного в установленому порядку (п.п. 6.4., 6.5. Статуту).

Згідно п.п. 6.9.-6.10. Статуту директор підзвітний Рівненській обласній раді і виконує її рішення. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені підприємства в межах чинного законодавства України. У разі відсутності директора його обов`язки виконує заступник директора або відповідна особа, визначена власником в установленому порядку.

Згідно п.1 Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, затвердженого Рішення Рівненської обласної ради від 04 березня 2014 року № 1142, (далі - Положення № 1142) останнє визначає основні засади управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розроблено з врахуванням норм Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Призначення, погодження призначення та звільнення керівників комунальних підприємств, установ, закладів здійснюється за рішенням обласної ради крім випадків, передбачених законодавством України та цим Положенням. Голова обласної ради на підставі рішення обласної ради (крім випадків, передбачених Законом України "Про повну загальну середню освіту" та цим Положенням) укладає з керівниками комунальних підприємств, установ, закладів контракти з урахуванням типової форми контракту, що передбачена чинним законодавством України, або примірної форми контракту, що є додатком 1 до цього Положення.

В період між пленарними засіданнями голова обласної ради шляхом видання відповідного розпорядження, зокрема, на період не більше трьох місяців призначає керівника комунального підприємства, установи, закладу або покладає виконання обов`язків керівника на відповідну особу згідно з чинним законодавством; звільняє керівників комунальних підприємств, установ, закладів в поряду, встановленому чинним законодавством (п.7 Положення № 1142).

Згідно з частинами 1, 3 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, відповідно до трудового законодавства України керівник комунального підприємства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора комунального підприємства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням обласної ради, а в період між пленарними засіданнями - за розпорядженням голови обласної ради.

Оскільки питання щодо звільнення директора комунального підприємства вирішується тільки за рішенням обласної ради, суд зазначає, що позивач як директор комунального підприємства відповідача-1 не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з відповідної посади.

Згідно правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.

Так, корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

У даному випадку, позивач, виконуючи повноваження одноосібного виконавчого органу підприємства, звернувся з позовом до самого підприємства про визнання трудових відносин припиненими, а також про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про виконуючого обов`язки директора КП "Рівнекнига".

Отже, вимоги позивача спрямовані на припинення повноважень в.о. директора, призначеного рішенням власника підприємства, а відтак даний спір пов`язаний із управлінням підприємством і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові відносини позивача з підприємством, що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковим.

В контексті викладеного, слід також зауважити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року).

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 01.03.2002).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Отже, як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 02.12.2024 у справі №918/1081/24 прийнята з порушенням норм процесуального права, з огляду на що апеляційну скаргу позивача слід задоволити, а ухвалу місцевого господарського суду скасувати, справу №918/1081/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 271, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02 грудня 2024 року у справі №918/1081/24 скасувати.

3. Справу №918/1081/24 направити до Господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "15" січня 2025 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.