Постанова

від 13.01.2025 по справі 924/540/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Справа № 924/540/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 (повний текст - 07.11.2024) у справі №924/540/24 (суддя Грамчук І.В.)

за позовом Фермерського господарства "Манзюк" Хмельницька область, Хмельницький район, с.Лисанівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" Хмельницька область, смт. Ярмолинці

про стягнення 524598,13 грн, з яких 466204,28 грн основна заборгованість, 32576,98 грн пені, 8430,00 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних нарахувань,

за участю представників:

позивача Яцишин А.О. (поза межами приміщення суду)

відповідача не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі №924/540/24 задоволено частково позов Фермерського господарства "Манзюк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" про стягнення 524598,13 грн, з яких 466204,28 грн основна заборгованість, 32576,98 грн пені, 8430,00 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних нарахувань.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 466204,28 грн основного боргу, 8406,96 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних втрат, 5910,42 грн витрат зі сплати судового збору та 37516,83 грн витрат на правову допомогу. У стягненні 23,04 грн 3% річних та 32576,98 грн пені в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт звертає увагу, що у п.5.1 Договору вказано, що Постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що Товар, який поставляється по даному Договору, є продукцією власного виробництва, Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2023 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Проте, доказів надсилання оригіналу листа на фірмовому бланку до суду надано не було. Також не було надано електронних доказів, завірених електронним підписом.

У постанові №922/51/20 від 29.01.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Жодного із цих трьох видів доказів та доказів відправлення такого листа до суду надано не було.

Також апелянт звертає увагу, що згідно п.4.2 Договору у разі ненадання такого листа Покупець має право притримати сплату 10% від Договору до усунення такого порушення. Станом на дату подання цієї апеляційної скарги позивачем такого листа надано не було, тому вважає, що умова для сплати 10% від Договору, а саме 230000 гривень не настала.

З огляду на зазначене апелянт вважає рішення суду незаконним та таким, що порушує право на справедливий судовий розгляд, що включає право на обґрунтоване рішення, та порушує норми статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі №924/540/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

12.11.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

18.11.2024 матеріали справи №924/540/24 надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі №924/540/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.01.2025 об 14:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 20.12.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

19.12.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві зазначає, що відповідачу було надано оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що Товар, який поставляється по даному Договору, є продукцією власного виробництва, Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2023 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість. Це, зокрема, підтверджується виконанням умов Договору з боку Постачальника та прийманням Товару Покупцем, про що свідчать документи, які наявні в матеріалах справи.

Також, підтвердженням того, що Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2023 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість, може свідчити в тому числі і Договір поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023, де зазначено, що Фермерське господарство «Манзюк» є платником єдиного податку четвертої групи, що є виробниками сільськогосподарської продукції.

На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Грейн» без задоволення, а оскаржуване рішення без змін; стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" на користь Фермерського господарства «Манзюк» 20000 гривень понесених судових витрат.

08.01.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" надійшло клопотання у якому повідомляється, що учасником ТОВ "ВВТ Грейн" було прийняте рішення про зміну директора. Попереднього директора було звільнено за станом здоров`я. Проте наразі відсутня можливість зареєструвати зміни до Єдиного державного реєстру через тимчасове припинення роботи даного Реєстру. В зв`язку з вищенаведеним апелянт не має можливості брати участь в розгляді апеляційної скарги через відсутність уповноваженого представника. Скористатись послугами адвоката не має можливості через скрутну фінансову ситуацію в Товаристві.

В зв`язку з викладеним просить відкласти розгляд апеляційної скарги у справі №924/540/24 на пізнішу дату, але не раніше 7 робочих днів з дати відновлення роботи Єдиного Державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У судовому засіданні 13.01.2025 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Однак, неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було, жодних доказів подано не було. При цьому, позиція скаржника викладена безпосередньо у апеляційній скарзі. Також, апелянт не був позбавлений можливості забезпечити участь у судове засідання будь-якого іншого представника, доказів неможливості забезпечити іншого представника апелянт не подав.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, а тому відмовляє у задоволенні клопотання.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.01.2025 представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Грейн» без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, а також стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" на користь Фермерського господарства «Манзюк» 20000,00 гривень понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

27.09.2023 між Фермерським господарством Манзюк (постачальник) та ТОВ ВВТ ГРЕЙН (покупець) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: пшеницю 4-го класу, урожаю 2023 року, надалі іменований як "товар", в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Відповідно до п.2.1 Договору, якщо показник якості, а саме білок нижче ніж 10,5% загальна вартість товару - пшениця 4-го класу, кількість - 500,00 тонн, ціну без ПДВ 3947,37 грн за одну метричну тонну, разом з ПДВ 2250000,90 грн. Загальна вартість товару складає: 2250000,90 грн, в т.ч.ПДВ (п.2.2 Договору).

Відповідно до п.2.2.1 Договору якщо показник якості, а саме білок більше чи дорівнює 10,5% загальна вартість товару - пшениця 4-го класу, кількість - 500,00 тонн, ціну без ПДВ 4035,09 грн за одну метричну тонну, разом з ПДВ 2300001,30 грн.

Загальна вартість товару складає: 2300001,30 грн, в т.ч. ПДВ.

У п.3.1 Договору передбачено, що постачальник поставляє товар покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DАР, відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020 - ТОВ ВВТ ГРЕЙН (адреса: 32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт.Ярмолинці, вул.Гагаріна, буд.44/1), в подальшому - елеватор поставки, автомобільним транспортом. Базис поставки DАР використовується з урахуванням умов, визначених в цьому договорі.

Строк постачання товару - по 10.10.2023 включно. Поставка товару партіями допускається (п.3.2 Договору).

Як погоджено у пункті 3.4 Договору датою поставки товару постачальником вважається фактична його передача покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням покупцю видаткової накладної на товар. Під терміном залікова вага розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в пункті 6.1 договору.

У п.4.1 передбачено, умови оплати:

- 86 (вісімдесят шість) % вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно (реєстр відправляється на наступний день після вивантаження товару) з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання даного договору;

- 14 (чотирнадцять) % вартості партії товару протягом 2 (двох) банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати постачання товару видаткові накладні (п.5.3 договору).

Згідно п.4.2 Договору у випадку порушення Постачальником вимог пункту 5.1. цього Договору, Покупець має право притримати оплату Товару 10% від його загальної вартості, до моменту усунення Постачальником такого порушення, без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій.

Пунктом 5.1 Договору погоджено, що Постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що Товар, який поставляється по даному Договору, є продукцією власного виробництва, Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2023 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до положень пункту 7.1 Договору сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов`язань по цьому договору, причиною яких стали фактори, які не підлягають контролю сторін - стихійні лиха, пожежі, воєнні дії, громадські безпорядки, заборони державного рівня і т. д. Достатнім підтвердженням дії обставин непереборної сили буде відповідний акт, виданий Торгово-Промисловою Палатою України.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили, зобов`язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Неповідомлення позбавляє сторону посилатись на обставини форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п.11.1 Договору).

Договір поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 підписано та скріплено відтисками печаток сторін.

В подальшому, на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2406721,36 грн, що підтверджується видатковими накладними №128 від 27.09.2023 на суму з ПДВ 347484,20 грн; №129 від 28.09.2023 на суму з ПДВ 231104,13 грн; №130 від 29.09.2023 на суму з ПДВ 664608,37 грн; №131 від 02.10.2023 на суму з ПДВ 663320,38 грн; №133 від 05.10.2023 на суму з ПДВ 306636,17 грн; №135 від 06.10.2023 на суму з ПДВ 193568,11 грн.

До матеріалів справи додано квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач у день поставки товару виставив відповідачу рахунки на оплату до вищевказаних видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідач свій обов`язок з оплати за отриманий товар виконав частково на суму 1940517,08 грн за період 02.10.2023 - 22.01.2024.

Вказаний Товар перевозився на користь ТОВ ВВТ ГРЕЙН на умовах DAP відповідно до ТТН №51 від 27.09.2023, №52 від 27.09.2023, №54 від 28.09.2023, №55 від 28.09.2023, №56 від 29.09.2023, №57 від 29.09.2023, №58 від 29.09.2023, №59 від 29.09.2023, №60 від 29.09.2023, №61 від 29.09.2023, №62 від 02.10.2023, №63 від 02.10.2023, №64 від 02.10.2023, №65 від 02.10.2023, №668 від 02.10.2023, №67 від 02.10.2023, №68 від 05.10.2023, №69 від 05.10.2023, №70 від 05.10.2023, №71 від 06.10.2023, №72 від 06.10.2023, які було долучено позивачем до позовної заяви.

Позивачем, на виконання вимог ст.201 Податкового кодексу України, за правилом першої події, було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні про що повідомлено відповідача. З метою виконання ТОВ ВВТ ГРЕЙН обов`язку з оплати належним чином виконаної та прийнятої без зауважень поставки було виставлено рахунки на оплату №17 від 27.09.2023, №18 від 28.09.2023, №19 від 29.09.2023, №20 від 20.10.2023, №23 від 05.10.2023, №24 від 06.10.2023.

У зв`язку з простроченням відповідачем оплати за Договором поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 та обрахованих згідно договору та ч.2 ст.625 ЦК України нарахувань, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 524598,13 грн, з яких 466204,28 грн основна заборгованість, 32576,98 грн пені, 8430,00 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних нарахувань, а також судових витрат по справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як передбачено частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами з поставки товару.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Позивач на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 2406721,36 грн, що підтверджується видатковими накладними №128 від 27.09.2023 р. на суму з ПДВ 347484, 20 грн; №129 від 28.09.2023 на суму з ПДВ 231104,13 грн; №130 від 29.09.2023 на суму з ПДВ 664608,37 грн; №131 від 02.10.2023 р. на суму з ПДВ 663320,38 грн; №133 від 05.10.2023 на суму з ПДВ 306636,17 грн; №135 від 06.10.2023 на суму з ПДВ 193568,11 грн

До матеріалів справи додано квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У п.4.1 Договору сторонами передбачено умови оплати: 86 (вісімдесят шість) % вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно (реєстр відправляється на наступний день після вивантаження товару) з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання даного договору; 14 (чотирнадцять) % вартості партії товару протягом 2 (двох) банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 відповідач оплатив за отриманий товар частково на суму 1940517,08 грн.

Докази на підтвердження сплати відповідачем решти поставленого позивачем товару за договором №46-09/23П від 27.09.2023 на загальну суму 466204,28 грн матеріали справи не містять.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач, як юридична особа, що здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, взяв на себе відповідні зобов`язання і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності.

Як правильно відмічає суд першої інстанції, ризики при збитковій господарській діяльності несе суб`єкт господарювання, а, відповідно, нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі №910/15430/16, від 27.04.2018 у справі №910/313/17 та від 02.05.2018 у справі №910/3816/16.

Відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

Щодо посилань апелянта на невиконання позивачем вимог п.5.1 Договору, що стало підставою для застосування відповідачем згідно п.4.3 Договору притримання спірної суми до усунення порушення, колегія суддів враховує наступне.

За приписами статті 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання

Відповідно до ч.1 ст.595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника.

Відтак, право відповідача притримати сплату 10% від суми Договору через ненадання позивачем оригіналу листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється за Договору є продукцією власного виробництва нерозривно пов`язане з обов`язком відповідача, передбаченим ч.1 ст.595 ЦК України, негайно повідомити позивача про застосовуване притримання коштів.

Поруч з тим, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про притримання спірної суми на підставі невиконання останнім умов Договору.

Тому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта застосування згідно п.4.3 Договору притримання спірної суми до усунення порушення.

З огляду на доведеність порушення відповідачем зобов`язання з повної оплати товару за договором поставки №46-09/23П від 27.09.2023, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 466204,28 грн основного боргу.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 8430,00 грн 3% річних, обрахованих за період з 23.01.2024 по 15.08.2024, а також 17923,33 грн інфляційних втрат за лютий 2024 червень 2024, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено положеннями статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши заявлений позивачем розрахунок 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правомірним є нарахування 8406,96 грн, а у стягненні 23,04 грн необхідно відмовити.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за період з лютого 2024 по червень 2024, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що останні заявлені в межах максимального розміру, а тому вимога про стягнення 17923,33 грн інфляційних втрат задоволена правомірно.

Також, посилаючись на прострочення платежу, позивач нарахував до стягнення з відповідача 32576,98 грн пені в розмірі облікової ставки НБУ за період з 23.01.2024 по 22.07.2024.

Виходячи із змісту ст.ст.546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею), яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання. Виконання зобов`язання забезпечується , якщо це встановлено договором або законом, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вичиняється у письмовій формі.

Суд першої інстанції правильно встановив, що сторонами не погоджено наслідки за порушення строків оплати товару, а тому правомірно відмовив в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 32576,98 грн, оскільки відсутній письмовий правочин щодо стягнення пені.

Вказаний висновок підтримує і сам позивач у відзиві на апеляційну скаргу.

З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно задоволив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 466204,28 грн основного боргу, 8406,96 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних втрат. У стягненні 23,04 грн 3% річних та 32576,98 грн пені належить відмовити.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

В апеляційній скарзі відповідач не спростовує та не заперечує розмір стягнутої з нього суми витрат на правничу допомогу, хоч і просить скасувати рішення повністю.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібна позиція викладену у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №910/2158/23.

Вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у акті про надання правової допомоги зазначено послуги:

- підготовка та подання до Господарського суду Хмельницької області позовної заяви Фермерського господарства Манзюк до Товариства з обмеженою відповідальністю ВВТ Грейн про стягнення заборгованості за договором поставки (15000 грн),

- участь у судових засіданнях Господарського суду Хмельницької області в якості представника позивача (15000 грн), - підготовка та подання до Господарського суду Хмельницької області заяви про зміну (доповнення) предмету позову Фермерського господарства Манзюк до Товариства з обмеженою відповідальністю ВВТ Грейн. Про стягнення заборгованості за договором поставки (10000 грн). Загальна вартість правової допомоги виконавця за домовленістю сторін склала 40000,00 грн

Відповідно до п.1.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги №04-05/24 від 15.05.2024, укладеної між Фермерським господарством Манзюк та Адвокатським бюро Яцишина Анатолія Олександровича, замовник доручає, а виконавець покладає на себе надання правової допомоги комплексу юридичних послуг, саме представлення інтересів замовника у справі про стягнення заборгованості з ТОВ ВВТ Грейн за договором поставки сільськогосподарської продукції №46-09/23П від 27.09.2023 в суді першої, апеляційної інстанції та у Верховному Суді, до складу яких входять надання консультацій, складання відповідних процесуальних документів (запитів, позовних заяв, заяв, клопотань, скарг, тощо), представництво інтересів замовника в судах будь-якої інстанції та спеціалізації, в правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, органах державної влади та їх управліннях, у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх форми власності і підпорядкування, перед фізичними особами, а також надання інших юридичних послуг та/або вчинення інших юридично значимих дій необхідних для виконання поставлених замовником завдань та на виконання даного договору.

У п.3.1 договору сторонами узгоджено, що за послуги, передбачені п.1.1 даного договору засновник зобов`язаний сплатити виконавцю фіксовану суму гонорару в розмірі 30000 грн Даний розмір може бути збільшений або зменшений у разі виконання більшого або меншого за об`ємом обсягу послуг, визначеного даним договором або дострокового припинення виконання даного договору. Фактичний обсяг та вартість послуг виконавця за даним договором визначається в актах про надання правничої допомоги (адвокатських послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, Яцишин А.О. підготував та підписав позовну заяву, розрахунок позовних вимог з засвідчення усіх копій додатків, подав заяву про усунення позовних вимог, заяву про зміну предмету позову, а також був присутній у засіданнях 03.07.2024, 31.07.2024, 09.09.2024 та 21.10.2024.

Таким чином, позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №924/540/24 у Господарському суді Хмельницької області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, дослідивши надані представником позивача адвокатом Яцишином І.М. докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у справі, Господарський суд Хмельницької області дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" на користь Фермерського господарства Манзюк 37516,83 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткова задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" на користь Фермерського господарства Манзюк 466204,28 грн основного боргу, 8406,96 грн 3% річних, 17923,33 грн інфляційних втрат, 5910,42 грн витрат зі сплати судового збору та 37516,83 грн витрат на правову допомогу.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.

Щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно акту про надання правової допомоги від 18.12.2024, виконавець згідно з умовами Договору про надання правничої (правової) допомоги №04-05/24 від 15.05.2024 надав, а Замовник прийняв надану йому правову допомогу (комплекс юридичних послуг), а саме представлення інтересів Замовника у справі про стягнення з ТОВ «ВВТ Грейн» за договором поставки сільськоїпродукції №46-09/23П від 27 вересня 2023 року в суді першої, апеляційної інстанції та Верховному Суді.

У пункті 2 зазначено детальний опис послуг, що були надані Виконавцем, із зазначенням їх вартості:

- підготовка та подання до Північно-західного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВВТ Грейн на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 за позовною заявою Фермерського господарства Манзюк до Товариства з обмеженою відповідальністю ВВТ Грейн про стягнення заборгованості за договором поставки (10000 грн);

- участь у судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду в якості представника позивача у вищезазначеній справі (10000 грн).

Як вбачається з наданих доказів, Яцишин А.О. підготував та підписав відзив на апеляційну скаргу, а також був присутній у судовому засіданні 13.01.2025.

Перевіривши заявлені позивачем витрати на відповідність критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що останні не відповідають цим критеріям.

Колегія суддів приймає до уваги, що правова позиція представника позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат в тому числі надавав правову допомогу позивачу у судах першої та апеляційної інстанції, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають.

Слід також зазначити, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час. Також матеріали справи не містять доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду.

По суті, відзив на апеляційну скаргу являє собою цитування змісту рішення суду першої інстанції, а доводи на спростування апеляційної скарги займають менше однієї сторінки, а тому колегія суддів вважає завищеною заявлену позивачем суму на його складання (10000,00 грн).

Оцінюючи вартість наданої послуги адвокатом Яцишиним А.О. за його участь в судовому засіданні, яка визначена у п.2 акта, а саме 10000,00 грн, колегія суддів вважає її завищеною, так як у суді апеляційної інстанції у справі №924/540/24 відбулось одне судове засідання (13.01.2025) у якому було заслухано лише позицію позивача, та яке тривало всього 20 хв, зокрема і через відсутність представника апелянта у судовому засіданні. При цьому, представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції.

На підставі положень ст.123, 126, 129 ГПК України, дослідивши надані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" на користь Фермерського господарства Манзюк 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у судді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.11.2024 у справі №924/540/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Заяву ФГ Манзюк про стягнення витрат на правову допомогу задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" (32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт.Ярмолинці, вул.Гагаріна, буд.44/1, код ЄДРПОУ 38884893) на користь Фермерського господарства Манзюк (31440, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с.Лисанівці, вул.Олеся Гончара, 43, код ЄДРПОУ 38595040) 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп) витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.01.2025.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Коломис В.В.