Постанова

від 15.01.2025 по справі 908/630/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/630/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: Дорошенко К.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд

на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 р.

( суддя Науменко А.О., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 22.07.2024 р.)

у справі

за позовом:

Запорізької міської ради,

м. Запоріжжя

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю

Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд,

м. Запоріжжя

про стягнення 3 941 664 грн. 36 коп.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р., в розмірі 3 941 664 грн. 36 коп.

Позов обгрунтовано ст. ст. 11, 16, 526, 632 ЦК України, Законом України Про оренду землі та тим, що Відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації права оренди. Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав, у зв`язку з чим, загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. склав 3 941 664,36 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 р. позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. в розмірі 3 941 664 грн. 36 коп.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють відповідні правовідносини, невірно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що в результаті призвело до постановлення незаконного рішення.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не мав підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин. Сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна Відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України набувається у момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.

При цьому Скаржник зазначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки ( п. 288.1 ст. 288 ПК України). З наведеного випливає, що Відповідач в силу положення закону як землекористувач має обов`язок сплачувати саме податок за земельну ділянку, натомість Позивач не може претендувати на стягнення неодержаної орендної плати, адже Відповідачем не було укладеного відповідного договору оренди.

Скаржник наголошує на тому, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування ( крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок ) та державної реєстрації права власності на неї. У Позивача була відсутня реальна можливість передачі спірної земельної ділянки в оренду у зазначений в позові період, оскільки така земельна ділянка не була зареєстрована у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку. Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку № 2310100000:03:045:0001 було зареєстровано лише 13.12.2023 р., а тому спірна земельна ділянка не існувала з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. як об`єкт цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства.

Також, Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було застосовано строк позовної давності до позовних вимог у частині стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період з 01.10.2020 р. по 12.03.2021 р.. Оскільки позовна заява була подана 12.03.2024 р., то позовні вимоги про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період з 01.10.2020 р. по 12.03.2021 р., заявлені за період, який знаходиться поза межами трирічного строку позовної давності, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, у зв`язку з пропуском строку позовної давності. При цьому, Позивачем не було вказано фактичних обставин, які виникли внаслідок введення карантинних обмежень та воєнного стану та, які унеможливили подати позовну заяву у межах трирічного строку.

Крім того, Скаржник зазначає, що зі змісту розрахунку вбачається, що його було складено виключно представниками Позивача, в той же час за Порядком мав бути оформлений акт комісією, до складу якої мали б увійти представники Держгеокадастру, а також Відповідач. Відповідача не було запрошено до участі у визначенні розміру збитків.

На переконання Скаржника наданий Позивачем розрахунок розміру недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою не міг братися судом до уваги.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, міська рада посилається на те, що позовні вимоги у частині стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період про який зазначив Відповідач - з 01.10.2020 р. по 12.03.2021 р., заявлені в межах строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України. Так, Законом України від 30.03.2020 р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою КМУ від 27.06.2023 р. № 651 з 24 год 00 хв 30.06.2023 р.. У зв`язку із продовженням строку, визначеного у статті 257 ЦК України, станом на час подання позовної заяви ( 12.03.2024 р. ) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності.

Крім того, у відзиві Позивач посилається на те, що Відповідачем у спірний період не було оформлено право користування земельною ділянкою та поряд з цим не вжито жодних заходів, щодо сплати податку або орендної плати за користування земельною ділянкою, що в свою чергу породжує факт збереження майна без достатньої правової підстави у вигляді неотриманої Позивачем орендної плати за земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц зазначила: «Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 ст. 1212 ЦК України».

Запорізька міська рада також вказує на те, що згідно доданого до позовної заяви витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1781/207-20 вбачається, що формування витягу здійснено 05.06.2020 р. в якому зазначено кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:03:045:0001, а тому формування земельної ділянки відбулося до моменту спірних відносин. Також, до позовної заяви в якості доказів було додано копію договору купівлі - продажу від 10.03.2011 р. в якому чітко визначено площу та кадастровий номер земельної ділянки на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна Відповідача. Отже, не зважаючи на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася лише 13.12.2023 р. Відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:045:0001, яка є об`єктом цивільних правовідносин та розташована в межах територіальної громади міста Запоріжжя, а тому Відповідач повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які вона не одержала у вигляді несплаченої орендної плати.

Також, міська рада зазначає, що при розрахунку недоотриманих доходів за фактичне користування земельної ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Миколи Ласточкіна ( Чапаєва ), 16 Позивачем використовувались значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996 - 2021 роки, які були оприлюднені на офіційному сайті Державної податкової служби України. При цьому розрахунок, який було додано до позовної заяви було здійснено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 р. №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 р. № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» та витягу від 09.06.2020 р. № 1781/207-20 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Позивач наголошує, що в даному випадку неодержаний дохід Позивача полягає у не отриманому доході у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою на якій розташований об`єкт нерухомого майна Відповідача, який розраховується відповідно до положень ст. 289 Податкового кодексу України. В свою чергу, Відповідачем не заподіяно жодних збитків (погіршення якості землі або приведення її у непридатність), які б підлягали визначенню комісіями створеними на підставі вищезазначеного порядку.

Позивач вважає, що твердження Відповідача, щодо застосування Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 при визначені розміру недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою є безпідставним та такими, що суперечать нормам ст. 289 Податкового кодексу України.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/630/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 р. у справі № 908/630/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 908/630/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 р. у справі № 908/630/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначити апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 15.01.2025 р..

Від представника Запорізької міської ради до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні 15.01.2025р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 р. судове засідання у справі № 904/630/24, призначене на 15.01.2025р. о 16:00, вирішено провести з представником Запорізької міської ради в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засідання №511) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у відпустці у період з 13.01.2025 р. по 20.01.2025 р.

Представник Позивача заперечив проти задоволення клопотання Відповідача та відкладення розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши вказане клопотання, судова колегія не знаходить підстав для задоволення даного клопотання з урахуванням такого.

Заявником не наведено достатнього обґрунтування необхідності участі його представника в судовому засіданні ( якщо він вважав таку участь необхідною). Відповідач не вказав, встановлення яких саме обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень, що містяться в матеріалах справи, та вимагає проведення судового засідання саме за його участі. Не містить таких доводів і апеляційа скарга.

Судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Участь представників учасників справи у засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом. При цьому, позиція Скаржника достатньо повно викладена в апеляційній скарзі.

Матеріали справи містять обсяг відомостей достатній для розгляду апеляційної скарги й за відсутності представників сторін.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 р., "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 р. зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. "Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ ( 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

А отже, у зв`язку з недопущенням затягування судового процесу, що може привести до порушення вимог ст. 256 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 273 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника Скаржника, за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 15.01.2025 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до договору купівлі-купівлі продажу від 10.03.2011 р. та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 21.11.2023 р. № 355248175 - ТОВ Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд є власником об`єкта нерухомого майна з 10.03.2011 р. за адресою: вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), буд. 16, м. Запоріжжя на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:03:045:0001.

Нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:03:045:0001, за адресою: вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), буд. 16, м. Запоріжжя (далі - земельна ділянка) власником якої є Запорізька міська рада.

Договір оренди земельної ділянки не укладався.

Згідно листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 08.09.2023 р. № 8222/5/08-01-07, ТОВ Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд в належному обсязі не сплачувало та не звітувало по платі за землю за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:03:045:0001, за адресою: вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), буд. 16, м. Запоріжжя.

Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:045:0001, за адресою: вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), буд. 16, м. Запоріжжя без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди ( користування ) за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р.. За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав: за 2020 рік з 01.10.2020 р. по 31.12.2020 р. 308 585,43 грн.; за 2021 рік з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. - 1 234 341,66 грн.; за 2022 рік з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. - 1 357 775,83 грн.; за 2023 рік з 01.01.2023 р. по 31.08.2023 р. - 1 040 961,44 грн..

Таким чином, за розрахунком Запорізької міської ради загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. склав 3 941 664,36 грн..

Зазначений розрахунок здійснено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 р. № 7 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 р. № 26 Про встановлення розміру орендної плати за землю, витягу НГО від 09.06.2020 р. № 1781/207-20, листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 08.09.2023 р. № 8222/5/08-01-07.

Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради були вжиті заходи досудового врегулювання спору та направлено вимогу про сплату плати за землю за вих.№ 01/02-11/0385 від 01.02.2024 р.. Однак, Відповідачем не здійснено сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:045:0001, за адресою: вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), буд. 16, м. Запоріжжя, у зв`язку з чим Позивачем заявлено позов у цій справі.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Рішення суду про задоволення позовних вимог мотивоване тим, що ТОВ Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд ( набувач ), не сплачуючи у період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. орендну плату за користування земельними ділянками за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно ( кошти від орендної плати ), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати Відповідачем за рахунок міської ради. З огляду на те, що Відповідач фактично користується сформованою земельною ділянкою, яка є об`єктом цивільних правовідносин, а тому повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які вона не одержала у вигляді несплаченої орендної плати.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:045:0001 на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить Відповідачу є Позивач. Вказане сторонами не заперечується.

За умовами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст.96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою ( п. п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг ( заощадив ) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судами встановлено, що об`єкти нерухомого майна, які на праві власності належать Відповідачеві розташовані на земельній ділянці, яка є сформованою та має чітко визначені межі. Згідно доданого до позовної заяви витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1781/207-20 вбачається, що формування витягу здійснено 05.06.2020 р. в якому зазначено кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:03:045:0001, а тому формування земельної ділянки відбулося до моменту спірних відносин. Також, до позовної заяви в якості доказів було додано копію договору купівлі - продажу від 10.03.2011 р. в якому визначено площу та кадастровий номер земельної ділянки на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна Відповідача. Пунктом 1.4 договору купівлі-продажу визначено, що у відповідності до ст. 377 ЦК України до Покупця переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відчужуване майно, необхідної для його обслуговування, у розмірах, визначених цим договору.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто з 10.03.2011 р., Відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у Відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Відповідач не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і відповідно користується земельною ділянкою, на якій воно розташоване, у спірний період з 01.10.2020 р. по 31.08.2023 р. за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 р. у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 р. у справі № 922/3463/19.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, має кадастровий номер 2310100000:03:045:0001. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що належить Відповідачу.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17 ( пункт 71 ).

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 р. у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 р. у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 р. у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 р. у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися Позивачем не самостійно ( шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі ), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

За правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 р. у справі № 646/4738/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.19, 7.25, 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 9.05/1680/20, постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, п. 38, 46, 51, 58 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, п. 5.7, 5.10 постанови Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15, постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 751/1543/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно- грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, п. 50 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви було додано Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ( кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:03:045:0001; за адресою: вул. Чапаєва, буд. 16, м. Запоріжжя ). Дата формування витягу 05.06.2020 р.. У витязі зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 41 144 722, 10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до даних з офіційного сайту Державної податкової служби України (https://tax.gov.ua/nove_pro-podatki--novini-/print-553960.html) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання ст. 289 Податкового кодексу України листом від 11.01.2022 р. № 6-28-0.222-275/2-22 повідомила про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2021 роки. Дані про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок, що опубліковані на офіційному сайті Державної податкової служби України є публічною інформацією.

При розрахунку недоотриманих доходів за фактичне користування земельної ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Миколи Ласточкіна (Чапаєва), 16 Позивачем використовувались значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2021 роки, які були оприлюднені на офіційному сайті Державної податкової служби України. При цьому розрахунок, який було додано до позовної заяви було здійснено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 р. № 7 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 р. № 26 Про встановлення розміру орендної плати за землю та витягу від 09.06.2020 № 1781/207-20 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до листа від 13.10.2023 р. № 2824/01/01-07, що було додано до позовної заяви вбачається, що розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою здійснено департаментом управління активами Запорізької міської ради.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що Відповідач фактично користується сформованою земельною ділянкою, яка є об`єктом цивільних правовідносин, а тому повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які вона не одержала у вигляді несплаченої орендної плати.

Щодо посилань Скаржника на не застосування судом строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Згідно ст. ст. 257, 259 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «КАПІТАЛ-БУД» доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.10.2020 р. по 31.08.2020 р. в розмірі 3 941 664,36 грн. - 12.03.2024 р..

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 р. на всій території України установлено карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню респіраторної хвороби COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 17.03.2020 р. № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин ( частина 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30.03.2020 р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Правова позиція щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) є послідовною у судовій практиці, відповідні викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 199/782/21, від 31.05.2023 у справі № 938/632/20, від 09.08.2023 у справі № 910/9990/21, від 13.09.2023 у справі № 357/9126/22.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 № 651 з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

У зв`язку із продовженням строку, визначеного у ст. 257 ЦК України, станом на час подання позовної заяви ( 12.03.2024 р. ) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності.

Таким чином позовні вимоги у частині стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період про який зазначив Відповідач - з 01.10.2020 р. по 12.03.2021 р., заявлені в межах строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Капітал-Буд - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024 р. у справі № 908/630/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.01.2025 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін