Постанова

від 13.01.2025 по справі 904/6645/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6645/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від скаржника: Тулінов І.І., представник; Пономарьов В.Д., представник;

від позивача: Олійник С.І., представник; Перепелиця І.І., представник.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року (повний текст складено 10.06.2024 року) у справі №904/6645/23 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра"

про стягнення грошових коштів за договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра", в якому просить стягнути з останнього, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 6 307 936, 80 грн, сплачених за договором купівлі-продажу № 12АС/ТК-21 від 03.09.2021 року, 2 075 777, 38 грн - індексу інфляції, 390 919, 26 грн - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року у цій справі позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" 6 307 936, 80 грн основного боргу, 390 919, 26 грн 3 % річних, 2 075 777, 38 грн індексу інфляції, 105 295,60 грн судового збору.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивач сплатив на користь відповідача авансовий внесок у розмірі 6 307 936,80 грн. Строк поставки товару настав 28.11.2021 року. Відповідач не надав доказів наявності товару на складі продавця та неприбуття позивача для приймання-передачі товару в обумовлений договором строк.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року у справі №904/6645/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує наступні доводи:

Станом на 20.11.2022 року позивач згідно додатку № 2 до договору повинен був сплатити відповідачу 845 033,30 Євро, однак, умови договору позивач не виконав в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість.

Також суд першої інстанції не надав уваги п 3.1.3. договору, згідно якого за надання майна у товарний кредит позивач сплачує відповідачу одноразову комісію в розмірі 4224,00 Євро у строк до 30.09.2021 року перед першим платежем за графіком. Комісія сплачується позивачем на поточний рахунок відповідача в національній валюті за міжбанківським курсом фактичної оплати.

Однак, незважаючи на істотні умови договору, позивачем не було виконано п. 3.1.3. договору.

При цьому, судом першої інстанції жодним чином не надано оцінки тому факту, що згідно п. 4.2. договору поставка товару позивачу здійснюється відповідачем на умовах ЕХW (Франко-склад продавця; за адресою: Україна, 75140, Херсонська обл., Олешківський р-н, село Тарасівка, вулиця Садова, будинок 99), що також є місцем фактичного знаходження позивача та його юридичним місцем реєстрації.

Відповідна територія України, станом на сьогоднішній день, у зв`язку з російською агресією тимчасово знаходиться під окупацією, що фактично унеможливлює виконання умов договору.

Крім того, скаржник акцентує увагу, що станом на сьогоднішній день позивачем не здійснено переєстрацію підприємства з окупованої території. Натомість, згідно "Единого Государственного Реестра Юридических Лиц" ООО "Тарасовская Искра" зареєстровано згідно законодавства російської федерації на тимчасово окупованій території України, а генеральним директором є ОСОБА_1 .

Апелянт наголошує, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з заявою про розірвання договору, жодної додаткової угоди між сторонами не було підписано та станом на сьогоднішній день немає жодного рішення про визнання договору недійсним або розірваним. У зв`язку з чим, на його думку, договір є чинним та підлягає виконанню, що тягне за собою відсутність правових підстав для повернення авансового внеску.

Апелянт також вказує, що в рішенні суд першої інстанції зазначає про наявність листів та вимоги, які позивач ніби-то направляв на адресу відповідача, однак суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність доказів направлення відповідних листів та вимоги позивача до відповідача та відсутність в матеріалах справи доказів їх отримання відповідачем.

Згідно додаткових пояснень у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" вказує, що наявні всі підстави для відмови ТДВ "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" у задоволенні позовних вимог до ТОВ "ТК "АСТЕРРА" в силу положень постанови Кабінету Міністрів України № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 року, оскільки позивач визнав себе юридичною особою держави агресора, вчинив дії про проведенню реєстраційних дій в реєстрі росії. Керівник ТДВ "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" (за даними ЕГРЮЛ російської федерації) - ОСОБА_1 також себе ідентифікує як громадянин російської федерації.

А відтак, на позовні вимоги ТДВ "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" розповсюджується мораторій, встановлений Постановою КМУ № 187, яким застосовано обмеження на звернення за судовим захистом особам, пов`язаним з державою-агресором.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідач мав здійснити поставку до 28 листопада 2021 року незалежно від сплати позивачем чергових платежів за договором. Натомість, період прострочення виконання триває з наступного дня невиконання договору до пред`явлення позову, тобто з 29 листопада 2021 року до 22 грудня 2023 року.

На переконання позивача, ним було виконано грошове зобов`язання, яким обумовлена поставка згідно договору, її мало бути здійснено без будь-якої додаткової оплати відповідачу, крім післяплати за отриманий товар в порядку, визначеному підп. 3.1.2.

На пропозицію позивача прийняти виконання в складі двох одиниць Специфікації, тобто частково, відповідач відповіді не надав.

Оскільки порушення зобов`язання відповідачем сталося до моменту настання вказаних ним обставин і без повідомлення позивача про неможливість виконати його повністю або частково, а також відсутність виконання договору, обставини місцезнаходження позивача не мають значення для справи.

Позивач звертає увагу, що:

- ТДВ "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" зареєстровано за законодавством України, та має ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

- відповідач заперечує факти направлення й отримання листів позивачем, хоча матеріали справи містять докази його участі в листуванні. Так, листом від 16 червня 2022 року відповідач повідомив позивача про готовність передати товар у користування за 100% доплати від позивача, який вже виконав зобов`язання.

Згідно поданих додаткових пояснень скаржник зауважує, що стягнення грошових коштів в рамках судової справи № 904/6645/23 та надалі у виконавчому провадженні №75507886 є порушенням норм матеріального права.

Апелянт вважає, що при розгляді справи № 904/6645/23 було порушено норми процесуального права, а саме - позовну заяву підписано неналежною особою, адвокатом Перепелицею І.І., на підставі нікчемного договору про надання правової допомоги № 23 від 04.11.2024 року, в силу положень в ч. 2 ст. 13 Закону № 1207-VII.

На переконання скаржника, договір про надання правничої допомоги № 23 від 04.11.2023 року має презюмуватись як нікчемний, адже був укладений 04.11.2023 року, тобто після включення території, яка є місцем реєстрації ТДВ "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА", до тимчасово окупованої території України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2024 року на 10:30 год.

У судовому засіданні 03.12.2024 року оголошено перерву до 13.01.2025 об 11:30 год.

У судовому засіданні 13.01.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено наступне:

03.09.2021 року сторони уклали договір купівлі-продажу № 12АС/ТК-21 (далі - договір), за п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець (відповідача) продає товар на умовах надання покупцю (позивача) товарного кредиту з відстрочкою платежу (надалі товар або майно), а покупець приймає товар та зобов`язується сплачувати платежі на умовах цього договору.

Вартість майна становить гривневий еквівалент 844 800,00 Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленому у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг", сформованим на 16:00 за Київським часом (надали міжнародний курс) на дату, що передує даті укладання цього договору, збільшений на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичним особам (надалі міжнародний курс договору), та на дату укладання цього договору становить 27 002 511,36 грн, у тому числі ПДВ 4 500 418,56 грн. (надалі вартість майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п. 2.1.1. договору (п. 2.1. договору).

Авансовий платіж покупця в рахунок оплати майна складає 20,00 % від вартості майна та складає 168 960,00 євро та підлягає сплаті в термін до 30.09.2021 року включно. Сума авансового платежу у гривнях обчислюється виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті фактичної оплати, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі міжбанківський курс фактичної оплати) (підп. 3.1.1. договору).

Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару та підписання акту приймання-передачі товару (п. 4.1. договору).

Поставка товару покупцю здійснюється продавцем на умовах EXW (Франко-склад продавця; за адресою: Україна, 75140, Херсонська обл., Олешківський р-н, село Тарасівка, вул. Садова, будинок 99), згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року. Товар передається продавцем, приймається покупцем впродовж 60 календарних днів з моменту сплати покупцем продавцю авансового платежу (п. 4.2. договору).

Договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє по 20 листопада 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (п.13.1 договору).

На виконання умов договору позивач сплатив авансовий внесок у розмірі 6 307 936,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1273 від 22.09.2021 року на суму 2 353,66 грн, № 1257 від 15.09.2021 року на суму 1 250 000,00 грн, № 1289 від 28.09.2021 року на суму 2 237,17 грн, № 1296 від 29.09.2021 року на суму 1 000 000,00 грн, № 1271 від 22.09.2021 року на суму 4 053 345, 97 грн.

За даними позивача, відповідач, у визначений договором строк, товар не поставив, у зв`язку з чим позивач направив відповідачу лист № 55 від 15.06.2022 року, в якому просив повернути сплачений авансовий платіж у розмірі 6 307 936, 80 грн.

Відповідач листом від 16.06.2022 року повідомив позивачу про готовність поставити товар при умові 100 % оплати.

Позивач направив відповідачу лист № 4 від 03.04.2023 року, в якому просив частково поставити товар, вартістю згідно з комерційною пропозицією на момент підписання договору.

24.11.2023 року позивач направив відповідачу претензію про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу, в якій просив надати відповідь у 15 денний строк.

За даними позивача, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На неповернутий авансовий платіж позивач, з посиланням на ст. 625 ЦК України, нарахував 2 075 777,38 грн інфляційних за період з 29.11.2021 року по 22.12.2023 року та 390 919, 26 грн 3 % річних.

Несплата відповідачем вказаних вище сум стала підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст. 662 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст. 693 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи встановлені обставини щодо сплати позивачем авансового платежу, то відповідно до п. 4.2. договору строк поставки товару настав 28.11.2021 року.

Незважаючи на невиконання відповідачем умов договору досить тривалий час, позивач, як він стверджує, направив відповідачу лист з вимогою повернути авансовий платіж 6 307 936, 80 грн. лише 15.06.2022 року.

Приписами ч.ч.1,2,4 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно матеріалів справи, до суду позивач звернувся 22.12.2023 року.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення на користь позивача зазначених ним грошових коштів, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в України введено військовий стан, який неодноразово продовжувався і триває наразі.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі Закон) дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 06.12.2022 року №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" встановив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до ст.93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Як встановлено судом і не спростовано сторонами у судовому засіданні, позивач Товариство з додатковою відповідальністю "ТАРАСІВСЬКА ІСКРА" на момент виникнення спірних правовідносин, подання позову до суду та під час судового провадження у даній справі зареєстровано за адресою: вул. Садова, буд. 99, с. Тарасівка, Олешківський р-н, Херсонська область. Такою ж є податкова адреса товариства.

Олешківська міська територіальна громада на дату звернення позивача з позовом до суду внесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.12.2022 року.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає особливості правового статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 13 цього Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно частини другої статті 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Статтею 3 ГК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Матеріали справи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли до окупації російською федерацією Олешківської міської територіальної громади.

Разом з тим, на момент звернення позивача до відповідача з вимогою повернення йому грошових коштів (передоплати за договором), територія Олешківської міської громади вже була окупована.

Отже, у відповідності до положень згаданого Закону відповідач не мав права ні поставляти зазначений у договорі товар на окуповану територію на виконання умов договору, ні сплатити грошові кошти суб`єкту (юридичній особі), місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.

З цього приводу слід звернути увагу на наступне:

Позивач не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію, підконтрольну Уряду України. Про це він не заперечує, посилаючись на фізичну неможливість вчинення керівником товариства таких дій. Крім того, ця обставина додатково підтверджена позивачем даною Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань станом на 03.12.2024 року.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.

На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (ч. 6 ст. 13 Закону).

Відповідно до ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення суду

у справах за участю юридичних осіб зазначаються їх повне найменування, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін за його наявності. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Оскільки позивач у даній справі не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію, підконтрольну Уряду України, а також не має рахунків в органах Державної казначейської служби України (докази протилежного позивачем на спростування доводів скаржника не надано), у суду відсутні підстави ухвалювати рішення про стягнення на його користь заявлені суми.

Ухвалення судом рішення із зазначенням неіснуючої адреси і неіснуючих платіжних реквізитів позивача не відповідає завданням та засадам господарського судочинства, робить неможливим його виконання та суперечить статті 129-1 Конституції України.

За встановлених вище обставин, позовна заява не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене іншим доводам апеляційної скарги колегія суддів не надає оцінки, оскільки вони не впливають на висновки колегії суддів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В результаті нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям судом апеляційної інстанції нового рішення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року у справі №904/6645/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.01.2025 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков