Рішення

від 16.01.2025 по справі 910/13881/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2025Справа № 910/13881/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ"

про стягнення 653972,35 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" про стягнення 653972,35 грн, з яких: 653650 грн - основний борг, 322,35 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №24/10-24 від 24.10.2024 в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

21.11.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/13881/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документам, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.11.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 10, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду від 28.11.2024 направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21).

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" - Nunes Dias - Portugal, від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).

Як зазначено судом вище місцезнаходженням відповідача, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 10. Інших адрес місцезнаходження матеріали справи не містять.

При цьому відповідно до приписів ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" внесені до Єдиного державного реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Однак, відповідач не забезпечив та не створив умови доставки та вручення йому поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил № 270 за адресою, визначеною у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, адреса відповідача є актуальною та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" від суду листа з ухвалою про відкриття провадження у справі перебувало поза межами контролю цього суду.

Крім того, з 18 жовтня 2023 року відповідно до приписів ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвал Господарського суду міста Києва, а отже отримання ухвали у справі №910/13881/24, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки №24/10-24 від 24.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС" здійснило оплату виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" рахунків-фактур №8226, 8324, 8329 від 25.10.2024 на оплату товару на загальну суму 653650,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 416 від 25.10.2024 на суму 180 000,00 грн, №417 від 25.10.2024 на суму 264 900,00 грн, № 418 від 25.10.2024 на суму 208 750,00 грн та випискою банку від 28.10.2024.

Однак, відповідач не поставив у строки встановлені договором оплачений позивачем товар.

28.10.2024 позивач направив відповідачу вимогу вих.№28/10 від 28.10.2024 про поставку товару не пізніше 05.11.2024.

Оскільки відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" попередньої оплати у сумі 653650,00 грн та нарахованих на підставі ст.625 ЦК України 3% річних у сумі 322,35 грн.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

24.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" (постачальник, відповідач) укладений договір поставки №24/10-24 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати (поставити) у зумовлені цим договором строки (строк) покупцеві товари (надалі - товар).

Перелік товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура) за марками, типами, одиниці виміру, загальна кількість, ціна одиниці виміру товару, загальна вартість товару (сума) визначаються сторонами у видаткових накладних та/або Специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1 договору постачальник поставляє товар на умовах визначених FCA.

Поставка товару здійснюється на умовах, визначених у Специфікації/ях до цього договору. Місцем поставки (передачі) товару є адреса, зазначена у відповідній Специфікації (п.2.3).

Пунктом 2.5. договору визначено, що постачальник зобов`язаний завчасно повідомити покупця про готовність товару до його поставки (передачі).

Згідно із п.2.7. договору прийом-передача товару по кількості проводиться відповідно до товаротранспортних документів, по якості - згідно документів що підтверджують відповідність товару вимогам покупця, вимогам стандартів, сертифікатам якості виробника, та іншій документації, яка встановлює якість товару.

У пункті 4.2. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що зазначений в цьому договорі, на підставі виставленого рахунку-фактури, направленого електронною поштою чи іншими засобами зв`язку.

Здійснення розрахунків відбувається на умовах передоплати на товар (п.4.3. договору).

Відповідно п.4.4. договору датою оплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками та діє до 31 березня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У Специфікації №1 від 24.10.2024 до договору №24/10-24 від 24.10.2024 сторони погодили, що адреса поставки товару: Україна, Львівська область, Львівський район, село Наварі, вул. Львівська, 129 (п.1 договору).

У п.3,4,5 Специфікації №1 від 24.10.2024 визначено, що загальна вартість товару Специфікації складає 653650,00 грн. Покупець здійснює розрахунок наступним чином: 100% передоплати від загальної суми вказаної в п.3 Специфікації на протязі трьох банківських днів з моменту підписання даної Специфікації. Термін поставки товару - протягом 5 банківських днів з моменту зарахування передоплати у розмірі вказаному у п.4 даної Специфікації.

Згідно із матеріалів справи на підставі договору №24/10-24 від 24.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" виставило рахунки - фактури №8226, 8324, 8329 від 25.10.2024 на оплату товару на загальну на суму 653650,00 грн.

Платіжними інструкціями № 416 від 25.10.2024 на суму 180000,00 грн, №417 від 25.10.2024 на суму 264900,00 грн, № 418 від 25.10.2024 на суму 208750,00 грн позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату згідно вказаних вище рахунків у сумі 653650,00 грн. Факт здійснення позивачем попередньої оплати підтверджується також випискою банку від 28.10.2024.

Згідно із матеріалів справи докази поставки відповідачем оплаченого позивачем товару на суму 653650,00 грн відсутні.

28.10.2024 позивач направив відповідачу вимогу вих.№28/10 від 28.10.2024 про поставку товару не пізніше 05.11.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 28.10.2024, накладною №7907007197412 та фіскальним чеком від 28.10.2024.

Посилаючись на те, що відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" попередньої оплати у сумі 653650,00 грн та нарахованих на підставі ст.625 ЦК України 3% річних у сумі 322,35 грн (період нарахування з 06.11.2024 по 11.11.2024).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як встановлено судом, 24.10.2024 між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником укладений договір поставки №24/10-24 за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язується передати позивачу у власність товар, а позивач - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655, частини першої статті 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Як вказано вище, при укладенні договору позивач і відповідач дійшли згоди, що поставка товару здійснюється на умовах, визначених у Специфікації/ях до цього договору, (п.2.3).

Сторони погодили, що відповідач здійснює поставку товару протягом 5 банківських днів з моменту зарахування передоплати у розмірі 653650,00 грн (п.4,5 Специфікації №1 від 24.10.2024).

Згідно із матеріалів справи відповідач виставив позивачу для оплати наступні рахунки - фактури №8226, 8324, 8329 від 25.10.2024 на оплату визначеного у Специфікації №1 від 24.10.2024 товару на загальну на суму 653650,00 грн.

Платіжними інструкціями № 416 від 25.10.2024 на суму 180000,00 грн, №417 від 25.10.2024 на суму 264900,00 грн, № 418 від 25.10.2024 на суму 208750,00 грн позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату у сумі 653650,00 грн.

У свою чергу, за укладеним договором поставки у відповідача виник зустрічний обов`язок здійснити поставку оплаченого позивачем товару протягом 5 банківських днів з моменту зарахування передоплати у розмірі 653650,00 грн, тобто, у строк до 30.10.2024 (з урахуванням того, що відповідно до постанови Правління НБУ "Про запровадження міжнародного стандарту ISO 20022 у платіжній інфраструктурі України" від 16.09.2021 №93 з 01.04.2023 року скасовано поняття "банківський день").

Згідно із матеріалів справи докази поставки відповідачем оплаченого позивачем товару на суму 653650,00 грн відсутні.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України, встановлює два моменти, коли обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини першої статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

З урахуванням наведеного, оскільки позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

Суд враховує, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару на загальну суму 653650,00 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 653650,00 грн.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу оплаченого згідно з платіжними інструкціями № 416 від 25.10.2024, №417 від 25.10.2024, № 418 від 25.10.2024 товару на суму 653650,00 грн чи повернення суми попередньої оплати.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 653650,00 грн - попередньої оплати за товар, який не був поставлений.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 322,35 грн (період нарахування з 06.11.2024 по 11.11.2024), то суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

У загальних положеннях Цивільного кодексу України про купівлю-продаж (стаття 693) передбачена можливість проведення попередньої оплати товару та правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

У зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника) виникає зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, і це є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим, за текстом постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №918/631/19 вбачається, що здійснено попередню оплату за контрактом, з боку продавця товар не поставлено. Однак, мало місце пред`явлення позивачем (покупцем) до продавця вимоги про повернення попередньої оплати, яка не була виконана і це стало підставою для звернення з позовом про стягнення авансового платежу, інфляційних втрат та річних.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах у розглядуваній справі важливим та істотним є, коли саме виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.

Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17).

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Альтернативність у діях покупця і невизначеність ставить під сумнів, яке саме зобов`язання є простроченим з боку відповідача: грошове повернути кошти попередньої оплати чи зобов`язальне (не грошове) вчинити дії по передачі майна (товару). Наразі, позивач (покупець за договором) поданням позову до суду з вимогою про стягнення попередньої чітко визначив, що його вимога полягає у поверненні грошових коштів попередньої оплати і саме з цього моменту виникає прострочення постачальника (відповідача у справі).

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі №916/4693/15.

Водночас, суд зазначає, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені, зокрема, з процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 2 листопада 2023 року в справі № 911/2408/22.

У розглядуваній справі, позивачем (покупцем) обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою вих.№28/10 від 28.10.2024, однак зі змісту вимоги слідує, що позивач просив поставити товар не пізніше 05.11.2024. При цьому вимоги про повернення суми попередньої оплати зазначена вимога не містить.

Надалі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення попередньої оплати у сумі 653650,00 грн та нарахованих 3% річних у сумі 322,35 грн.

Суд вважає необґрунтованою позицію позивача щодо початку нарахування 3% річних з 06.11.2024 (наступний день з кінцевого строку поставки товару, встановленого у вимозі), оскільки зі змісту вимоги вих.№28/10 від 28.10.2024 не вбачається, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

За таких обставин, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 322,35 грн є необґрунтованою та у її задоволенні належить відмовити.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС", а саме: в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" попередньої оплати у сумі 653650,00 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 322,35 грн належить відмовити з підстав їх необґрунтованості.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, який мав сплатити позивач, підлягав пониженню на коефіцієнт 0,8 та відповідно становить 7847,67 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції №478 від 07.11.2024, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9809,58 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи наведене, суд роз`яснює позивачу, що сплачена ним у більшому розмірі сума судового збору може бути повернута йому з Державного бюджету України за його клопотанням на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН СИСТЕМ" (01133, місто Київ, б.Лесі Українки, будинок 10, ідентифікаційний код 45328587) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАРІКС" (81765, Львівська обл., Стрийський р-н, село Молодинче, вул.Л. Українки, будинок 10, ідентифікаційний код 45329659) попередню оплату у сумі 653650,00 грн та судовий збір у сумі 7843,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2025.

Суддя С.О. Турчин