Постанова

від 04.12.2024 по справі 909/125/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/125/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Круш Т.О.,

Головного управління Держгеокадастру

в Івано-Франківській області - не з`явився,

П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області - Святненка С.В.,

Національної академії аграрних наук України - не з`явився,

Прикарпатської Державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону

Національної академії аграрних наук України - не з`явився,

Комунального підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Добробут Захід» П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - не з`явився,

ОСОБА_3 - не з`явився,

ОСОБА_4 - не з`явився,

ОСОБА_5 - не з`явився,

ОСОБА_6 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Кравчук Н.М., Матущак О.І.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 (суддя Стефанів Т.В.) у частині задоволених позовних вимог

у справі № 909/125/23

за позовом Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національної академії аграрних наук України, Прикарпатської Державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області: Комунального підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Добробут Захід» П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області (далі - П`ядицька сільська рада), у якому просив:

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками площею 1137,9368 га шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі П`ядицькій сільській раді 34 земельних ділянок

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками площею 1137,9368 га шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно П`ядицької сільської ради на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної форми власності, з огляду на те, що спірні землі відносяться до особливо цінних земель сільськогосподарського призначення, такі ділянки є державною власністю та не могли бути передані в комунальну власність, так як є обмеженими в обороті; прийняття ГУ Держгеокадастру наказу від 24.09.2018 № 9632/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та підписання акта приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 24.09.2018, проведення державної реєстрації спірних земельних ділянок суперечить вимогам чинного законодавства України; спірні земельні ділянки з 1956 року постійно знаходилися в користуванні державних установ, правонаступником яких є Прикарпатська Державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі - Прикарпатська ДСД станція), та відносилися до державної форми власності; факт використання спірних земельних ділянок Прикарпатською ДСД станцією підтверджується, у тому числі рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024, позов задоволено частково. Усунуто перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі П`ядицькій сільській раді 32 земельних ділянок з кадастровими номерами згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині рішення. Усунуто перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно П`ядицької сільської ради на 32 земельні ділянки з кадастровими номерами згідно з переліком. У частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі П`ядицькій сільській раді земельних ділянок та скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно П`ядицької сільської ради на земельні ділянки з кадастровим номером 2623280200:02:001:2000 площею 11,2333 га, номер запису про право власності 28147267 від 28.09.2018 та кадастровим номером 2623280200:02:001:2001 площею 15,6285 га, номер запису про право власності 28081326 від 25.09.2018, відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, у вересні 2024 року П`ядицька сільська рада подала касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення у частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 909/125/23 за касаційною скаргою П`ядицької сільської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.11.2024.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

08.11.2024 П`ядицька сільська рада через систему «Електронний суд» подала додаткові пояснення.

25.11.2024 П`ядицька сільська рада через систему «Електронний суд» подала клопотання, у якому просила відкласти розгляд касаційної скарги на іншу дату в зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника з причин його перебування на лікарняному (докази чого будуть надані в наступному судовому засіданні).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2024 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 909/125/23 до 04.12.2024.

ГУ Держгеокадастру, Національна академія аграрних наук України, Прикарпатська Державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, Комунальне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Добробут Захід» П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6. у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Геенарльного прокурора та П`ядицької сільської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18С «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано П`ядицькій сільській раді ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1827, 8786 га, які розташовані за межами населених пунктів П`ядицької сільської ради ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ за актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 24.09.2018 ГУ Держгеокадастру передало, а П`ядицька сільська рада ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області прийняла у комунальну власність П`ядицької сільської ради ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області земельні ділянки згідно з додатком. Цей акт разом із зазначеним наказом є підставою для реєстрації права комунальної власності П`ядицької сільської ради ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області на зазначені у додатку земельні ділянки.

У додатку до акта прийому-передачі від 24.09.2018 наведено перелік земельних ділянок (167 ділянок) загальною площею 1827,8786 га, які передано у комунальну власність ОТГ, у тому числі 34 ділянки, передачу яких у комунальну власність оспорює позивач.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.11.2018, на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 24.09.2018 за П`ядицькою сільською радою ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в т.ч.:- 2623283700:03:001:0003 площею 40,0407 га, - 2623283700:02:001:0170 площею 26,2909 га, - 2623283700:03:001:0005 площею 41,1915 га, - 2623283700:03:001:0002 площею 14,63 га, - 2623283700:02:003:0002 площею 40,5168 га, - 2623283700:02:002:0127 площею 27,9586 га, - 2623283700:02:002:0126 площею 9,9928 га, - 2623283700:02:002:0125 площею 121,8093 га, - 2623283700:03:001:0001 площею 35,9475 га, - 2623283700:02:003:0003 площею 59,8676 га, - 2623283700:03:001:0004 площею 37,9879 га, - 2623280200:02:005:2003 площею 0,434 га, - 2623280200:02:005:2006 площею 42,2654 га, - 2623280200:02:005:2007 площею 12,3985 га, - 2623280200:02:001:2000 площею 11,2333 га, - 2623280200:02:001:2001 площею 15,6285 га, - 2623280200:02:005:2008 площею 3,0646 га, - 2623280200:02:005:2010 площею 15,9214 га, - 2623281200:02:001:1000 площею 13,5787 га, - 2623281200:02:003:0026 площею 12,4399 га, - 2623281200:02:002:0002 площею 33,8018 га, - 2623281200:02:003:0024 площею 12,614 га, - 2623281200:02:003:0023 площею 22,1383 га, - 2623281200:02:002:0001 площею 42,9316 га, - 2623281200:02:003:0028 площею 24,4144 га, - 2623281200:02:003:0027 площею 37,3025 га, - 2623281200:02:003:0025 площею 1,8867 га, - 2623281200:02:002:0003 площею 88,3336 га, - 2623280200:02:005:2009 площею 146,1542 га, - 2623283700:02:003:0001 площею 24,8574 га, - 2623280200:02:005:2000 площею 61,413 га, - 2623280200:02:005:2002 площею 32,2947 га, - 2623280200:02:005:2001 площею 28,4163 га, - 2623280200:02:005:2004 площею 4,1804 га.

У подальшому окремі із зазначених земельних ділянок були розділені на нові, перелік яких наведено в судових рішеннях, та проведено державну реєстрацію права власності.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру та П`ядицької сільської ради про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками площею 1137,9368 га шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі П`ядицькій сільській раді 34 земельних ділянок та усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками площею 1137,9368 га шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно П`ядицької сільської ради на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у позовній заяві, обґрунтовуючи вимоги обставинами того, що спірні землі відносяться до особливо цінних земель сільськогосподарського призначення, такі ділянки є державною власністю та не могли бути передані в комунальну власність, позаяк є обмеженими в обороті; прийняття ГУ Держгеокадастру наказу від 24.09.2018 № 9632/15-18-СГ та підписання акта приймання-передачі від 24.09.2018, проведення державної реєстрації спірних земельних ділянок суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки спірні земельні ділянки з 1956 року постійно знаходилися в користуванні державних установ, правонаступником яких є Прикарпатська ДСД станція, та відносилися до державної форми власності; факт використання спірних земельних ділянок Прикарпатською ДСД станцією підтверджується, у тому числі рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено такі обставини.

Згідно з додатком до наказу Міністерства Радгоспів Української РСР № 195 від 18.05.1956 «Про передачу радгоспів Міністерства радгоспів УРСР в систему Міністерства сільського господарства УРСР, Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР і Міністерства вищої освіти УРСР» відповідно до Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 10.05.1956 «Про заходи по поліпшенню роботи науково- дослідних установ по сільському господарству» радгосп «Коломийський» передано Станіславській державній сільськогосподарській дослідній станції Станіславської області.

У архівній довідці Державного архіву Івано-Франківської області від 11.02.2005 № 0118-34 наведено інформацію про те, що згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14.02.1956 № 253 на території Станіславської області на базі радгоспу «Коломийський» Міністерства радгоспів УРСР була створена Станіславська державна сільськогосподарська дослідна станція.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 10.03.1983 № 112 «Про організацію Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства Української РСР» відповідно з дозволом Ради Міністрів СРСР від 11.02.1983 створено Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства Української РСР на базі відділу селекції, насінництва і технології вирощування ріпака Науково-дослідного інституту сільського господарства Нечорноземної зони Української РСР і радгоспу «Перемога» Міністерства плодоовочевих господарств Української РСР; передано радгосп «Перемога» з підпорядкуванням Міністерства плодоовочевих господарств УРСР у відання Міністерства сільського господарства УРСР станом на 01.01.1983.

Згідно з наказом Міністерства сільського господарства УРСР від 23.03.1983 № 76 «Про організацію Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітних культур» організовано Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітних культур на базі відділу селекції, насінництва, і технології вирощування ріпака Науково-дослідного Інституту сільського господарства Нечорноземної зони УРСР; прийнято у встановленому порядку, станом на 01.01.1983 землі радгоспу «Перемога» Міністерства плодоовочевого господарства УРСР і створено дослідне господарство «Перемога», підпорядкувавши його дослідній станції.

Постановою Президії Верховної Ради Української РСР «Про статус Української академії аграрних наук» від 29.07.1991 № І370-ХІІ встановлено, що НААН є самоврядною організацією, яка входить до складу агропромислового комплексу республіки. Академія діє на основі законів Української РСР та власного Статуту і разом з Академією наук Української РСР забезпечує розвиток фундаментальних досліджень, здійснює підготовку наукових кадрів та спеціалістів вищої кваліфікації; закріплено за Українською академією аграрних наук землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно Президією Академії.

Наказом Української академії аграрних наук від 15.04.1992 № 103 «Про використання основних та обігових фондів наукових установ, господарств, підприємств та організацій, що входять до складу Української академії аграрних наук» на підставі Закону України «Про основи державної політики в сфері науки й науково- технічної діяльності», Земельного кодексу України (далі - ЗК) та постанови Президії Верховної Ради Української РСР «Про статус Української академії аграрних наук» закріплено за науковими установами, господарствами, підприємствами і організаціями землю, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, техніку та інші основні засоби станом на 01.01.1992 згідно з додатком; зобов`язано генеральних директорів науково-виробничих об`єднань, директорам інститутів, дослідних станцій, філіалів, господарств суворо дотримуватися положень ЗК, згідно з якими, у тому числі, не допускається передача у колективну та приватну власність земель наукових і навчальних закладів, дослідних, елітно-насінницьких та насінницьких господарств, забороняється вилучення земель сільськогосподарських та науково- дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, а також вилучення для будь-яких цілей земель дослідних полів, забороняється вилучення земель місцевими органами влади без згоди на те землеволодільця або землекористувача; встановлено, що вилучення земель для різних потреб керівники науково-дослідних установ, господарств та підприємств можуть здійснювати тільки з дозволу Президії Академії.

Постановою Президії Української академії аграрних наук «Про впорядкування мережі наукових установ Української академії аграрних наук» від 26.11.1998 (протокол № 13), з метою оптимізації мережі наукових установ УААН, оперативного керівництва, концентрації та більш ефективного використання наявного наукового потенціалу постановлено створити Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва з правом юридичної особи на базі Інституту хрестоцвітих культур, Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції та Прикарпатського відділення Інституту агроекології та біотехнології, які ліквідувати. Організації, які входили до мережі зазначених установ, що ліквідуються, підпорядкувати новоствореному інституту.

Наказом Української академії аграрних наук від 21.02.2003 № 18 «Про назву дослідних господарств Івано-Франківського інституту АПВ УААН» затверджено назву дослідного господарства Івано-Франківського інституту АПВ УААН: «Державне дослідне господарство «Перемога» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва УААН, підпорядкувавши його безпосередньо цьому інституту; затверджено назву дослідного господарства Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту АПВ УААН: «Державне дослідне господарство «П`ядицьке» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва УААН, підпорядкувавши його безпосередньо цьому інституту.

Відповідно до наказу Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) від 07.09.2010 № 69 «Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук України» визначено найменування наукових установ, підприємств та організацій, що входять до сфери управління НААН України згідно з додатком; визначено, що установи, підприємства і організації НААН України є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов`язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук.

У додатку до цього наказу визначено перелік наукових установ, підприємств та організацій, що входять до складу НААН України, у тому числі Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва НААН України (п. 240), до мережі якого входять: Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України (п. 241); Державне підприємство «Дослідне господарство «П`ядицьке» Івано-Франківського Інституту агропромислового виробництва НААН України (п. 242); Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Івано-Франківського Інституту агропромислового виробництва НААН України (п. 243).

Наказом НААН України від 25.10.2011 № 267 «Про реорганізацію Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН», виданим на виконання Постанови Президії НААН України від 18.05.2011 (протокол № 10) «Про оптимізацію мережі наукових установ НААН України», здійснено реорганізацію Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України шляхом приєднання до Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України як наукового підрозділу. Припинено юридичну особу Коломийську дослідну станцію Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України. Встановлено, що Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва НААН є правонаступником майнових та немайнових прав, основних засобів і матеріальних цінностей, землі, майна та зобов`язань Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України.

На виконання постанови Президії НААН від 18.05.2011 (протокол № 10) «Про оптимізацію мережі наукових установ НААН» наказом НААН України від 25.01.2012 № 10 «Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН» перейменовано Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва НААН України у Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, передавши її разом з мережею підприємств у безпосереднє підпорядкування Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України; затверджено найменування дослідної станції: Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України; встановлено, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України є науковою бюджетною установою державної форми власності з правами юридичної особи, безпосередньо підпорядковується Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, діє на підставі свого статуту і є правонаступником майнових та немайнових прав, основних засобів і матеріальних цінностей, землі, майна та зобов`язань Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України.

Також згідно з цим наказом підпорядковано Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України зі збереженням юридичної особи Державне підприємство «Дослідне господарство «П`ядицьке» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України, затвердивши його найменування - Державне підприємство «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України та Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України, затвердивши його найменування - Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України; встановлено, що ці господарства є юридичними особами державної форми власності, які здійснюють свою діяльність на засадах повного господарського розрахунку, діють на підставі свого статуту і є правонаступниками землі, майна, майнових і немайнових прав та зобов`язань відповідно Державного підприємства «Дослідне господарство «П`ядицьке» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України та Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України.

Постановою Президії НААН України від 26.02.2014 (протокол № 2) «Про затвердження Порядку розгляду НААН України земельних питань» затверджено Порядок розгляду НААН України земельних питань; визначено, що постанову Президії від 21.12.2011 (протокол № 23) «Про затвердження Порядку надання документів для розгляду питань вилучення земель (припинення права постійного користування на землю) в установах, підприємствах та організаціях, що перебувають у відання НААН» вважати такою, що втратила чинність; постанова Президії від 21.12.2011 (протокол № 23) «Про затвердження Положення про комісію з розгляду майнових та земельних питань Президії НААН України» діє в частині, що не суперечить цій постанові.

Відповідно до розділу 1 Порядку розгляду НААН України земельних питань, затвердженого постановою президії НААН від 26.02.2014 (протокол № 2), земельні ділянки, які надані у постійне користування Національній академії аграрних наук України та організаціям, що віднесені до її відання, перебувають у державній власності. Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками визначається виключно президією в межах визначених повноважень. Президія приймає рішення із земельних питань в межах, визначених законодавством повноважень, в тому числі: надає згоду на вилучення земельних ділянок, надає згоду на встановлення права земельного сервітуту, приймає рішення (надає згоду) на вчинення інших дій, які стосуються земельних відносин, в межах наданих їй повноважень.

Наказом НААН України від 30.10.2014 № 227 «Про підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та її мережі», прийнятого на виконання постанови Президії НААН України від 25.09.2014 (протокол № 18) «Про зміну підпорядкування Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН»:

- виведено Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію НААН України разом з Державним підприємством «Дослідне господарство «Перемога» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України та Державним підприємством «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України з підпорядкуванням НААН України і передано їх в підпорядкування Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України;

- затверджено такі найменування: Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України (код ЄДРПОУ 00704273), Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 25790150) (далі - ДП «Дослідне господарство «Перемога»), Державне підприємство «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 31774060) (далі - ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке»);

- встановлено, що Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України є правонаступником землі, майна, майнових і немайнових прав та зобов`язань Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України; Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» є правонаступником землі, майна, майнових і немайнових прав та зобов`язань Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України; ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке» є правонаступником землі, майна, майнових і немайнових прав та зобов`язань Державного підприємства «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України.

Постановою Президії НААН України від 25.09.2014 (протокол №18) «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН» та передачу її в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН» надано згоду на вилучення із землекористування ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке» та передачу в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН земельних ділянок площею 1845,272 га, з них: - на території Малокам`янської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 503,9 га; - на території Великокам`янської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 475,5 га; - на території Годи-Добровідської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 301,5 га; - на території Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області 564,372 га.; - зобов`язано Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію НААН прийняти земельні ділянки за актом приймання-передачі та поставити їх на свій баланс; - зобов`язано Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію НААН та ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке» внести зміни до державної статистичної звітності форми № 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності», а також здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до акта прийняття-передачі земельних ділянок від 26.09.2014, комісія здійснила вилучення із землекористування Державного підприємства «Дослідне господарство «П`ядицьке» Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН та передачу в постійне користування Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН земельних ділянок загальною площею 1280,9 га, з них: - на території Малокам`янської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 503,9 га; - на території Великокам`ямської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 475,5 га; - на території Годи-Добровідської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 301,5 га.

Згідно з довідкою ГУ Держгеокадастру від 10.09.2018 № 1051/174-18 «Про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами (за даними форми 6-зем)» станом на 01.01.2016 за ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке» обліковувалися земельні ділянки державної форми власності: по Великокам`янській сільській раді - загальною площею 475, 5 га; по Малокам`янській сільській раді - 503,9 га, по Годи-Добровідській сільській раді - 301, 5 га, що також підтверджуєтся інформацією, наведеною у листі ГУ Держгеокадастру від 16.10.2018 № 10-9-0.331-6145/0/2-10.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру від 02.01.2019 № 0-9-0.331-30/0/2-19 земельні ділянки з кадастровими номерами: 2623280200:02:005:2000, 2623280200:02:005:2003, 623280200:02:005:2008, 2623280200:02:005:2009 відносяться до агровиробничої групи ґрунтів - темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені глеюваті середньо суглинкові (шифр 45-д); земельні ділянки з кадастровими номерами 2623281200:02:003:0027, 2623281200:02:003:0028, 2623281200:02:003:0025, 2623281200:02:003:0023, 2623281200:02:003:0024, 2623281200:02:003:0026, 2623281200:02:002:0001, 2623281200:02:002:0002, 2623281200:02:002:0003, 2623281200:02:001:1000, 2623283700:03:001:0004, 2623283700:03:001:0005, 2623283700:03:001:0003, 2623283700:02:001:0170, 2623283700:02:002:0127, 2623283700:02:002:0126, 2623283700:02:002:0125, 2623283700:02:003:0002, 2623283700:02:003:0001, 2623283700:02:003:0003, 2623283700:03:001:0002 відносяться до агровиробничої групи ґрунтів - дерново-підзолисті поверхнево-оглеєві осушені середньо суглинкові ґрунти (шифр 28-д).

Судом було досліджено експертний висновок Центру судової експертизи та експертних досліджень від 29.09.2022 № 009-АНО/22, відповідно до якого Прикарпатська ДСД станція є набувачем права постійного землекористування як правонаступник. Оскільки правонаступництво виникає з моменту державної реєстрації юридичної особи, яка визначена як правонаступник, то моментом переходу до Прикарпатської ДСД станції права постійного користування земельною ділянкою, яке було раніше набуте його попередником, слід вважати момент внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до довідки ГУ Держгеокадастру від 10.09.2018 № 1051/174-18 згідно з даними державної статистичної звітності з кількістю обліку земель станом на 01.01.2016 за ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке» обліковуються земельні ділянки:- на території Малокам`янської сільської ради - 503,9 га;- на території Великокам`янської сільської ради - 475,5 га; - на території Годи-Добровідської сільської ради - 301,5 га.

Зі змісту листа ГУ Держгеокадастру від 16.10.2018 № 10-9-0.331-6145/0/2-18 вбачається, що у книгах записів державних актів на право постійного користування землею записи про державну реєстрацію державних актів на право постійного користування землею на зазначені земельні ділянки за ДП «Дослідне господарство «П`ядицьке», а також архівні замісники державних актів на право постійного користування землею цього підприємства відсутні. Окрім того, в ході проведення заходів державного контролю ГУ Держгеокадастру не встановлено фактів прийняття рішень щодо передачі у користування земельних ділянок, які передані з державної в комунальну власність та які належать до сфери управління НААН України на території Івано-Франківської області.

У матеріалах справи міститься висновок експерта № 604/19-22 від 28.07.2020, складений за результатами проведеної у межах справи № 909/83/19 земельно-технічної експертизи, за змістом якого:

- місце відповідності просторового положення земельних ділянок за кадастровими номерами 2623280200602:005:2004, 2623280200602:005:2001, 2623280200602:005:2002, 2623280200602:005:2000, 2623280200602:005:2009, 2623280200602:005:2008, 2623280200602:005:2010, 2623280200602:005:2003, 2623280200602:005:2006, 2623280200602:005:2007 відповідає відповідному положенню земельних ділянок Відділку № 1, визначених Проектом внутрігосподарського землеустрою Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції, затвердженим рішенням виконавчого комітету Івано-франківської обласної ради народних депутатів від 21.01.1986 № 26;

- місце відповідності просторового положення земельних ділянок за кадастровими номерами 2623281200:02:003:0028, 2623281200:02:003:0025, 2623281200:02:003:0027, 2623281200:02:003:0024, 2623281200:02:003:0026, 2623281200:02:003:0023, 2623281200:02:002:0003, 2623281200:02:002:0002, 2623281200:02:002:0001, 2623281200:02:001:1000, 2623283700:03:001:0001, 2623283700:03:001:0003, 2623283700:03:001:0002, 2623283700:03:001:0005, 2623283700:03:001:0004, 2623283700:02:003:0003, 2623283700:02:003:0001, 2623283700:02:003:0002, 2623283700:02:002:0125, 2623283700:02:002:0126, 2623283700:02:002:0127, 2623283700:02:001:0170 відповідає відповідному положенню земельних ділянок Відділу № 2, визначених Проектом внутрігосподарського землеустрою Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції, затвердженоим рішенням виконавчого комітету Івано-франківської обласної ради народних депутатів від 21.01.1986 № 26;

- встановити відповідність просторового положення земельних ділянок з кадастровими номерами 26232802200:02:001:2001 та 2623280200:02:001:2000 відповідним положенням земельних ділянок, визначених Проектом внутрігосподарського землеустрою Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції, затвердженим рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21.01.1986 № 26 - не вбачається за можливе, оскільки ці земельні ділянки не розташовані у Відділках № 1 та № 2, а матеріали по перенесенню в натуру Відділку № 3 Проекту внутрігосподарського землеустрою Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції на територію у справі відсутні.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково, відмовивши у частині позовних вимог, що стосуються земельних ділянок з кадастровим номером 2623280200:02:001:2000 площею 11,2333 га, номер запису про право власності 28147267 від 28.09.2018, та з кадастровим номером 2623280200:02:001:2001 площею 15,6285 га, номер запису про право власності 28081326 від 25.09.2018. Судові рішення мотивовано тим, що спірні земельні ділянки належать до особливо цінних земель державної форми власності, закріплені за Національною академією агарних наук України, в установленому статтею 150 ЗК порядку у землекористувача не вилучались; докази добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками Національною академією агарних наук України відсутні, тому наказ ГУ Держгеокадастру від 24.09.2018 № 9-632/15-18-СГ у частині передачі П`ядицькій сільській раді 32 земельних ділянок згідно з наведеним у рішеннях переліком, суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню. У зв`язку із скасуванням цього наказу в зазначеній частині, позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які є похідними, також підлягають до задоволення. Водночас суди дійшли висновку про не доведення прокурором належними та допустимими доказами, що земельні ділянки з кадастровими номерами 26232802200:02:001:2001 та 2623280200:02:001:2000, перебували у користуванні Національної академії агарних наук України.

У поданій касаційній скарзі П`ядицька сільська рада в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зазначила, зокрема, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статті 53 ГПК та статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» без урахування правових висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі № 909/835/18, що призвело до порушення норм частини 2 статті 185, пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК. Суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови застосував норми статей 92, 116, 125 ЗК щодо права постійного користування земельною ділянкою без врахування правових висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 920/691/18. У матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на право постійного користування спірними земельними ділянками, окрім того відсутні рішення органу місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок у постійне користування вказаним юридичним особам, тому висновки судів попередніх інстанцій про належність спірних земельних ділянок землекористувачу Національній академії агарних наук України є помилковими. Судами попередніх інстанцій не враховано, що, виходячи з положень як національного законодавства, так і змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19. Проте обставин порушення права держави у спірних правовідносинах встановлено не було. Судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05, зокрема, стосовно того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Однак, Національна академія аграрних наук України чи будь яка її установа не набували в порядку, визначеному діючим законодавством, права постійного користування спірними земельними ділянками, а тому відсутні підстави застосовувати норми статей 142, 149 ЗК. Оскільки спірні земельні ділянки не перебували у постійному користуванні Національної академії агарних наук України чи її галузевих установ чи в інших державних підприємств, установ та організацій та на них відсутні об`єкти нерухомості державної форми власності, то відповідно дані земельні ділянки перебувають у комунальній власності П`ядицької територіальної громади, яка відповідно до вимог статті 12 ЗК та статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» може вільно розпоряджатися землями, що перебувають у комунальній власності. Суди безпідставно взяли до уваги листи ГУ Держгеокадастру та висновки експертиз, які є неналежним та недопустимим доказом у справі в розумінні статей 76, 77 ГПК

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді у справі, що розглядається.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК.

Прокурор у справі, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно, оскільки ГУ Держгеокадастру розпорядилося спірною земельною ділянкою з порушенням вимог законодавства та є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі № 909/125/23, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що ГУ Держгеокадастру, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мало діяти в інтересах держави, проте само вчинило дії, які негативно впливають на інтереси держави, тому прокурор самостійно звернувся до суду із цим позовом.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 ГПК, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері земельних правовідносин, зокрема, у зв`язку з протиправною передачею ГУ Держгеокадастру П`ядицькій сільській раді ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що створило передумови для незаконного вилучення з державної власності особливо цінних земель сільськогосподарського призначення. При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання щодо використання особливо цінних земель відповідно до закону.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру одним з співвідповідачів у справі, оскільки цей орган є учасником спірних відносин і вчинив дії, які, за доводами прокурора, негативно впливають на інтереси держави. Таким чином прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як у пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, так і в пункті 6.66 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

Суд касаційної інстанції вважає, що наразі під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо представництва прокурором інтересів держави в господарському суді, а також особливостей здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів, яку (правову позицію) чітко сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, чим спростовуються доводи скаржника, які ґрунтуються на не врахуванні попередніх правових позицій, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором підстав звернення до суду самостійно, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК та порушення норм частини 2 статті 185, пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Щодо решти доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Положеннями статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах держави самостійно.

П`ядицька сільська рада заперечує право держави як власника земельних ділянок, переданих підприємствам і організаціям Національної академії агарних наук України у постійне користування.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК).

За загальними підходами до розуміння сутнісного змісту елементів права власності, які склалися в усталеній судовій практиці, право володіння - це забезпечена законом можливість мати в себе певну річ, фактично панувати над нею, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (володіння може бути законним і незаконним). Право користування - юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб (можливість отримувати плоди і доходи). Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо) (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 908/63/23).

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

За змістом статті 80 ЗК суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК (набрав чинності 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, при вирішенні спору щодо правового статусу спірних земель виходили із такого.

Статтею 92 ЗК передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

У пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК визначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991 за Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в розпорядженні її установ.

Факт використання спірних земельних ділянок Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії агарних наук України підтверджується, у тому числі рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили та якими встановлено обставини, що відповідно до частини 4 статті 75 ГПК не доказуються при розгляді цієї справи, а саме: обставини правомірного користування з 1956 року Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Карпатського регіону земельними ділянками, що підтверджується наказом по Міністерству радгоспів Української РСР № 195 від 18.05.1956, актом від 31.01.1957 та довідками Держгеокадастру про кількісні характеристики земельних ділянок з 2008 по 2018 роки (справи № 809/934/18, № 809/1079/18, № 809/997/18, № 809/996/18, № 809/995/18, № 809/1014/18, № 809/1015/18, № 809/1080/18, № 809/956/18, № 809/991/18, № 809/994/18, № 809/993/18, № 809/992/18, № 809/1064/18, № 809/1065/18, № 809/1066/18, № 809/1067/18, № 809/1068/18, № 809/1115/18, № 809/1112/18, № 809/1111/18, № 809/1110/18, № 809/1113/18, №809/1114/18).

Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, спірні земельні ділянки мають правовий статус земель, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії агарних наук України, та перебувають у постійному користуванні Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України.

Земельні ділянки із земель державної і комунальної власності надаються державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва (стаття 24 ЗК у редакції, на час виникнення спірних правовідносин).

До особливо цінних земель відносяться, зокрема землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів (частина 1 статті 150 ЗК).

Належність земельних ділянок до земель дослідних полів науково-дослідних установ визначається не категорією, цільовим призначенням земельної ділянки або розташованими на ній об`єктами, а метою їх використання та завданнями, які виконуються науково-дослідною установою, якій вони надані у користування. Віднесення земель до особливо цінних визначено законодавцем на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних потреб.

Оскільки до особливо цінних земель відносяться землі з різним цільовим призначенням, однак з урахуванням фізичних властивостей останніх, їх природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, законодавством встановлюється особливий порядок їх охорони та припинення прав на них.

Відповідно до наказу Держкомзему № 245 від 06.10.2003 «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» ґрунти агрогрупи 28 д, 29 д, 45 д відносяться до особливо цінних ґрунтів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 2623280200:02:005:2000, 2623280200:02:005:2003, 623280200:02:005:2008, 2623280200:02:005:2009 відносяться до агровиробничої групи ґрунтів - темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені глеюваті середньо суглинкові (шифр 45-д); 2623281200:02:003:0027, 2623281200:02:003:0028, 2623281200:02:003:0025, 2623281200:02:003:0023, 2623281200:02:003:0024, 2623281200:02:003:0026, 2623281200:02:002:0001, 2623281200:02:002:0002, 2623281200:02:002:0003, 2623281200:02:001:1000, 2623283700:03:001:0004, 2623283700:03:001:0005, 2623283700:03:001:0003, 2623283700:02:001:0170, 2623283700:02:002:0127, 2623283700:02:002:0126, 2623283700:02:002:0125, 2623283700:02:003:0002, 2623283700:02:003:0001, 2623283700:02:003:0003, 2623283700:03:001:0002 відносяться до агровиробничої групи ґрунтів - дерново-підзолисті поверхнево-оглеєві осушені середньо суглинкові ґрунти (шифр 28-д).

Крім того, спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи та в силу положень статті 150 ЗК є особливо цінними землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним. Розпорядження такими земельними ділянками можливе лише у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частин 1, 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК (станом на момент винесення оскаржуваного наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом частини 8 статті 122 ЗК Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу - вилучає земельні ділянки державної власності.

Як установлено судами попередніх інстанцій, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності не могли передаватися у комунальну власність органам місцевого самоврядування без згоди Президії Національної академії наук України, як постійного користувача з особливим статусом. Доказів добровільної відмови Національної академії агарних наук України від права постійного користування вищевказаними земельними ділянками матеріали справи не містять. Примусове припинення права користування позивача земельною ділянкою з підстав, у порядку і за умов, визначених законом також не відбувалось. Спірні земельні ділянки є особливо цінними, що унеможливлює їх розпорядження ГУ Держгеокадастру в силу вимог статей 117, 122, 149 3К, у тому числі шляхом передачі у комунальну власність.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК) є одним із способом захисту речових прав, визначених чинним законодавством.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову, за встановлених судами фактичних обставин належності спірних земельних ділянок до особливо цінних земель державної форми власності, що закріплені за Національною академією агарних наук України, відсутності доказів вилучення цих земель в установленому статтею 150 ЗК порядку у землекористувача та добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками Національною академією агарних наук України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що прийняття наказу ГУ Держгеокадастру № 9-632/15-18-СГ від 24.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі П`ядицькій сільській раді об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області зазначених 32 земельних ділянок суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує право державної власності, що є підставою для його скасування, а також скасування записів про державну реєстрацію права власності П`ядицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області на ці земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

П`ядицька сільська рада у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19, від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05.

Так, у справі № 920/691/18 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання права постійного користування на земельні ділянки з огляду на не доведення факту проведення реєстрації права постійного користування земельними ділянками юридичними особами, правонаступниками яких є позивачі,

У справі № 903/857/17 Верховний Суд постановою від 23.10.2018 залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним рішення та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, оскільки позивачем не доведено, яке право стало об`єктом захисту у порядку господарського судочинства у цій справі та підлягає відновленню.

У справі № 917/750/19 Верховний Суд постановою від 28.05.2020 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки за встановлених обставин відповідачем не порушено право позивача, адже станом на 01.04.2019 позивач не був користувачем первісної земельної ділянки, оскільки строк договору її оренди закінчився.

У справі № 6/88-Б-05 Верховний Суд постановою від 30.09.2020 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про припинення товариству права користування земельною ділянкою, з тих підстав, що оспорюване рішення прийнято відповідачем за відсутністю відповідних повноважень.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, застосувавши наведені вище норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на встановлені фактичні обставини розпорядження ГУ Держгеокадастру спірними земельними ділянками з порушенням вимог законодавства, дійшли висновку про наявність підстав для усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

За таких обставин висновки, зроблені в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 909/125/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших установлених обставин, які зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені відповідачем доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження судами попередніх інстанцій наведених скаржником доказів, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги з підстав, наведених у касаційній скарзі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 у частині задоволених позовних вимог у справі № 909/125/23 залишити без змін.

3. Поновити виконання та дію рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 у частині задоволених позовних вимог у справі № 909/125/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ