Ухвала

від 16.01.2025 по справі 539/182/25

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/182/25

Провадження № 2/539/430/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

Суддя Лубенського міськрайонного суду Полтавської області Просіна Я.В. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лубенської територіальної громади в особі Лубенської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, представник позивача - адвокат Тютюнник Владислав Васильович,

установила:

Представник позивача адвокат Тютюнник Владислав Васильович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Лубенської територіальної громади в особі Лубенської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Ознайомившись із змістом та формою позовної заяви, судом встановлено, що вона подана без додержання вимог, викладених в ст.175,177 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову про визнання права власності на майно визначається - вартістю майна.

Вартість майна визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

За статтею 3 зазначеного Закону незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання.

Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем при зверненні до суду визначено ціну позову в розмірі 34921,67 грн.

Разом з тим, у матеріалах позовної заяви відсутні звіти про оцінку майна, що проводився відповідним суб`єктом оціночної діяльності.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

При цьому, розмір ставки судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, позивачу необхідно подати до суду звіти про оцінку спірного майна (будинку, земельних ділянок), виправлену позовну заяву з зазначенням ціни позову відповідно до звіту про оцінку майна, а також у разі, якщо один відсоток від ціни позову є більшим, ніж 1211,20 грн., докази доплати судового збору.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Та згідно із до ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів.

Однак, в позові позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між ним та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.

Крім того, відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбаченістаттею 344 ЦК України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Згідно інформаційного листа № 24-150 /0/4-13 від 28.01.2013 р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" в частині 6 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

В позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 ЦПК України, ч. 1ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

Відповідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громад.

Разом із тим, позивачем не додано будь-яких доказів, які б підтверджували, що спірним нерухомим майном, право власності на яке він просить визнати, він добросовісно заволодів і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном.

Дотримання вимог ст. 175 ЦПК України при пред`явленні заяви в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

В зв`язку з цими обставинами, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження по справі.

Також відповідно до положень ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачу слід додати до виправленої позовної заяви її копію та копії всіх документів, що додаються до неї та для відповідача.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви є однією з обов`язкових вимог національного законодавства, що забезпечує право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.

У відповідності з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначеніст.175 ЦПК України, позовна заява вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду.

З огляду на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки, в іншому випадку вказана позовна заява буде вважатись неподаною та повертається позивачу.

Керуючись ст. 4,19, 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України, суддя

постановила:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Лубенської територіальної громади в особі Лубенської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, представник позивача - адвокат Тютюнник Владислав Васильович - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків заяви у вказаний строк, заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу разом із заявою та додатками до неї.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Я.В.Просіна