Постанова

від 04.12.2024 по справі 757/22241/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/17061/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі адвоката Дербеньової В. А., в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дербеньової Вікторії Анатоліївни, в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Соколова О. М.

від 28 листопада 2023 року

у цивільній справі № 757/22241/23-ц Печерського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович

про визнання права власності на нерухоме майно, визнання договору дарування частково недійсним, скасування запису про право власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід, ОСОБА_6 , після смерті якого позивач успадкував за заповітом належну йому 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:248:0064 за вказаною адресою.

Разом з ним по 1/10 вказаного будинку також успадкували: його мати, ОСОБА_4 , його колишня дружина ОСОБА_2 , його донька ОСОБА_5 , та його син ОСОБА_1 .

Зазначав, що у 1992 році, за згодою з усіма співвласниками вищезазначеного житлового будинку та користувачами вказаної земельної ділянки, на даній земельній ділянці за власні кошти він став будувати гараж-госп-блок, що підтверджується документами, доданими ним до позовної заяви.

Зазначав, що у 1995 році звернувся у відповідні інстанції щодо узаконення вищезазначеної будівлі гаражу, на що отримав відповідь від державного комунального підприємства по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території за № 18-413/2 від 13.07.1995 року, про те, що дозвіл громадянам-власникам чи землекористувачам земельних ділянок, що надані їм для будівництва житлового будинку, спорудження індивідуальних житлових будинків, побутових та господарських приміщень, розширення чи реконструкцію існуючих будинків і споруд надає Київська міська Рада народних депутатів. Однак, у зв`язку з виїздом по роду своєї роботи за кордон, він не встиг надати відповідні документи. В наступному, на його прохання, з відповідними заявами щодо узаконення вищезазначеної будівлі зверталася його мати, ОСОБА_4

02.12.2003 року Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Київської міської державної адміністрації було видано дозвіл № 631 на прийняття в експлуатацію гараж-госп.-блок літера Д.

У 2000 році позивач разом з іншими співвласниками житлового будинку оформив право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Також позивач зазначив, що у лютому місяці 2023 року відповідач ОСОБА_1 став пред`являти претензії до позивача стосовно того, що він також є співвласником вищезазначеного гараж-госп.-блоку.

В подальшому, позивач з`ясував, що 30.03.2023 року між його колишньою дружиною ОСОБА_2 та сином ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за умовами якого вона подарувала сину належну їй 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі в описі службових приміщень до будинку було зазначено і гараж-госп.-блок під літерою Д.

Вважає, що відповідач ОСОБА_7 ніякого відношення до побудови вищезазначеного гараж-госп.-блоку не мала, участі в його будівництві не приймала, права власності не набувала, тому і не могла його відчужувати.

В свою чергу, приватним нотаріусом КМНО Задорожним О. С. в договорі дарування, рішенні та записі про державну реєстрацію речових прав, при зазначенні службових будівель та споруд до даної 1/10 частини вказаного житлового будинку, безпідставно було включено гараж-госп.-блок за планом літера «Д, так як вказаний об`єкт чи його частина ОСОБА_2 ніколи не належала.

Виходячи з вищевикладеного, позивач просив задовольнити позов та визнати за ним право власності на гараж-госп.-блок за планом літера «Д» за планом на житловий будинок АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір дарування від 30 березня 2023 року в частині визнання права власності на гараж-госп.-блок за планом літера «Д».

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано договір дарування частки житлового будинку та частки земельної ділянки від 30.03.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за № 268 приватним нотаріусом КМНО Задорожним О. С., в частині визнання права власності на гараж-госп.-блок за планом літера «Д» - недійсним.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , запис про право власності №49756341, дата та час державної реєстрації: 30.03.2023 року, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67000918 від 30.03.2023 року, приватного нотаріуса КМНО Задорожного О. С., яким проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і на гараж-госп.-блок за планом літера «Д» - в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж-госп.-блок за планом літера «Д».

Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж-госп.-блок літера «Д» за планом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 582 грн 20коп.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2024 року заяву адвоката Дербеньової В. А., в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року в даній справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі адвокат Дербеньова В. А., в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Судові витрати з сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача.

Адвокат вказувала, що суд першої інстанції не повідомив учасників справи про розгляд даної справи, відповідачі не отримували судові повістки. Позивач, у поданій позовній заяві, не зазначив місце реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоча йому відома дана інформація. Більш того, ОСОБА_1 регулярно бачився з позивачем ОСОБА_3 , але від нього будь-яких повідомлень про розгляд даної справи не отримував.

З матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції направляв запити до Міграційної служби про отримання інформації про місце проживання сторін, на які була отримана відповідь про те, що повноваження про реєстрацію місць проживання та такою інформацією володіють органи реєстрації - виконавчі органу сільських, селищних та міських рад, однак в подальшому до яких районний суд не звертався.

Крім того, вказувала, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не отримували повісток, ніяких документів з суду не надходило, позовної заяви також не отримували і не знали про її зміст. Таким чином, відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Зазначає також, що третя особа ОСОБА_5 проживає в Канаді. До моменту звернення позивача за даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення, останній раз в Україні була у 2019 році.

Звертала увагу суду, що право власності на 1/10 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позивач набув лише 03 грудня 1997 року і тому не міг бути належним заявником до щодо узаконення будівель і споруд в 1995 році, так як не був співвласником житлового будинку. Ця відповідь на звернення позивача могла стосуватись іншого об`єкта нерухомого майна.

Покази свідка ОСОБА_8 не можуть братись судом до уваги, оскільки за адресою спірного нерухомого майна остання зареєстрована лише 18 серпня 2006 року, в той час як спірний гараж-госп.-блок був введений в експлуатацію в 2003 році за участі всіх співвласників, а тому ОСОБА_8 не могла володіти достовірною інформацією про будівництво до моменту її реєстрації у 2006 році, і вона не є співвласником даного об`єкта нерухомого майна.

Розпорядженням Печерської РДА в м. Києві від 12 травня 2003 року № 678 «Про надання дозволу на будівництво гаражу з господарською надбудовою за адресою АДРЕСА_1 » було надано усім співвласникам дозвіл, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яким у рівних долях належить частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Дане розпорядження не було надано позивачем до позовної заяви.

Спірний гараж з господарською надбудовою є допоміжною (господарською) будівлею будинку садибного типу і не може належати на праві приватної власності, як окремий об`єкт не рухомого майна.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на безпідставність доводів, викладених в ній, просив залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.

Вважає, що гараж-госп.-блок за планом літ. «Д» не належав ОСОБА_2 в зв`язку з чим вона не мала прав на його відчуження і тому він був безпідставно внесений в оспорений договір дарування, а також безпідставно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом КМНО Задорожним О. С., яким проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і на гараж-госп.-блок за планом літера «Д».

Вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують ту обставину, що будівництвом спірного гаражу-госп.-блоку займався саме позивач, який і отримав дозвіл на введення в експлуатацію вказаного гаражу за згодою всіх співвласників житлового будинку.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Дербеньова В. А., в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 підтримал подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивач, ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві, просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Дербеньової В. А., відповідача ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи та доводів апеляційної скарги свідчить, що відомості про належне повідомлення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про судовий розгляд у матеріалах справи відсутні, адже судом не була встановлена адреса реєстрації відповідачів, хоча у матеріалах справи наявні копії паспортів відповідачів із відміткою про місце реєстрації за адресою АДРЕСА_2 .

Утім судові повідомлення направлялись за адресою реєстрації позивача по АДРЕСА_1 . За зареєстрованим місцем проживання відповідачі ( АДРЕСА_2 ) судових викликів не отримували.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу без повідомлення відповідачів про відкриття провадження та розгляд справи щодо них, та без повідомлення про дату, час та місце судового засідання, що є підставою для скасування судового рішення з підстав визначених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення по суті спору.

Щодо суті спору, ураховуючи подані до апеляційної скарги докази, що не були оцінки розгляду суду першої інстанції, адже відповідачі були позбавлені права їх подати, колегія виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Тромса Г. А., позивач ОСОБА_3 успадкував за заповітом після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/10 частку жилого будинку АДРЕСА_1 .

Як зазначено у свідоцтві про право на спадщину, спадкове майно складалось із частина жилого будинку АДРЕСА_1 . Вказаний жилий будинок є цегляним, розташований на земельній ділянці розміром 1111 кв.м, має житлову площу 99,5 кв.м, а також наступні службові будівлі та споруди: сарай під літ. Б, туалет під літ. В, туалет під літ Г, огорожа.

Також в свідоцтві зазначено, що на 4/10 частини жилого будинку 26 квітня 1991 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 10, т.1).

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Тромса Г .А., вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , успадкували за заповітом після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 1/10 частці жилого будинку АДРЕСА_1 . В даному свідоцтві також зазначені службові будівлі та споруди належні до будинку, а саме: сарай під літ. Б, туалет під літ. В, туалет під літ Г, огорожа (а.с. 124, т. 1).

Відповідно до Договору дарування частки житлового будинку та частки земельної ділянки від 30.03.2023 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме в п. 2 зазначено, що одна десята частка житлового будинку, належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26.04.1991 року Першою Київською державною конторою за реєстровим № 7Н-9018, зареєстрованого 04.06.1991 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 201. В описі об`єкта зазначено: житловий будинок за планом літ.А, загальною площею 172,0 кв.м., житловою площею 99,5 кв.м; сарай за планом літ Б; вбиральня за планом літ. В; вбиральня за планом літ.Г; гараж-госп.-блок за планом літ. Д (а.с. 121-122, т. 1).

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вказував про те, що він, зі згоди інших співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , за власні кошти побудував гараж-госп.-блок за планом літера «Д» за адресою АДРЕСА_1 та забезпечив введення його в експлуатацію.

В обґрунтування будівництва за власний кошт позивач посилався на:

- акти виконаних робіт № 1,2 на об`єкті за адресою АДРЕСА_1 від 21 лютого 1992 року, згідно з якими ТОВ Виробничою фірмою ЮССО були виконані роботи по монтажу підвалу та гаражу першого поверху на загальну суму 125 498 166,67 крб. та по монтажу другого та третього поверху те мезоніну на загальну суму 158 208 447,61 крб. Замовником даних робіт зазначено ОСОБА_3 (а.с. 34-48, т. 1),

- заяву ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації від 07.04.1998 року (а.с. 23, т. 1),

- заяву ОСОБА_4 до управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації від 22.07.2002 року (а.с. 24, т. 1),

- дозвіл № 631 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації, від 02.12.2003 року за яким гараж під літерою Д по плану розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію (а.с. 25, т. 1);

- нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 від 18.02.2023 року про те, що господарська будівля гараж-хозблок, надбудова під літерою « Д » за адресою АДРЕСА_1 збудована ОСОБА_3 за його власні кошти (а.с. 29, т. 1);

- нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 15.03.2023 року про те, що господарська будівля гараж-хозблок, надбудова під літерою Д за адресою АДРЕСА_1 збудована ОСОБА_3 самостійно (а.с. 27, 28, т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року), при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Оскільки ОСОБА_3 зі згоди з іншими співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , за власні кошти побудував гараж-госп.-блок за планом літера «Д» за адресою АДРЕСА_1 та забезпечив введення його в експлуатацію, суд, з підстав визначених статтею 331 та 392 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання права власності за позивачем на гараж-госп.-блок.

Оскільки у свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26.04.1991 року Першою Київською державною конторою за реєстровим №7Н-9018, зареєстрованого 04.06.1991 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 2101, в описі об`єкта відсутній гараж-госп.-блок за планом літ. «Д» (а.с. 123, 124, т.1), суд дійшов висновку що такий об`єкт не належав не належав ОСОБА_2 в зв`язку з чим вона не мала прав на його відчуження і тому він був безпідставно внесений в вищезазначений договір дарування, що є підставою для визнання договору у такій частині недійсним з підстав визначених ст. ст. 203, 215, 217 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені статтею 16 ЦК України, позивачем для захисту обрано такий спосіб як визнання права.

Такий спосіб захисту застосовується у разі, коли наявність у особи конкретного суб`єктивного права піддається сумніву, суб`єктивне право оспорюється, заперечується або ж існує реальна погроза таких дій. Визнання права є способом усунення невизначеності у взаєминах суб`єктів, необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб діям, які перешкоджають його нормальному здійсненню.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

З огляду на наведене, ураховуючи, що вимога про визнання права по суті звернена не до відповідачів, а до суду, який повинен офіційно підтвердити на явність чи відсутність у позивача спірного права, у межах даної справи позивач, вимагаючи визнання за ним права власності на гараж мав довести як належність йому такого суб`єктивного права так і факт його порушення відповідачами, зокрема у наслідок укладання оспорюваного договору дарування.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України)

Матеріалами справи підтверджується наступне.

З довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», наданої на замовлення відповідача ОСОБА_10 слідує, що станом на 09 березня 2023 року житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності у наступних розмірах:

- ОСОБА_11 - 1/8 частина на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою від 16 травня 1960, № 5-Д-236, зареєстрованого в бюро 15.11.1960 р.;

- ОСОБА_11 - 3/8 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 15 серпня 1990, №6н-1574, зареєстрованого в бюро 18.08.1990 р.;

- ОСОБА_4 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року, №7н-9018, зареєстрованого в бюро 04.06.1991 р.;

- ОСОБА_2 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року, №7н-9018, зареєстрованого в бюро 04.06.1991 р.;

- ОСОБА_1 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року, №7н-9018, зареєстрованого в бюро 04.06.1991 р.;

- ОСОБА_9 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 1991 року, №7н-9018, зареєстрованого в бюро 04.06.1991 р.;

- ОСОБА_3 - 1/10 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 02 грудня 1997 року, № 12-1944, зареєстрованого в бюро 05.02.1998 р. (а.с.159).

Згідно з державними актами, право приватної власності на земельну ділянку, Витягу з державного земельного кадастру станом на 23 лютого 2023 року, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:82:248:0064 загальною площею 0,01041 га належить на праві власності та зареєстрована згідно державних актів 12 грудня 2000 року у наступних розмірах: за ОСОБА_11 - ; за ОСОБА_4 - 1/10; за ОСОБА_3 - 1/10; за ОСОБА_2 - 1/10, за ОСОБА_1 - 1/10, за ОСОБА_5 - 1/10 (а.с. 127-129, 161-164, 18-20).

Вид цільового призначення земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Відповідно до заяви ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації від 07.04.1998 року вбачається, що співвласники домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідачі у даній справі, не мають заперечень щодо узаконення самовільно збудованого гаражу на території зазначеного домоволодіння (а.с.23т.1). Заява підписана усіма співвласниками будинку й не містить інформації про те ким саме із співвласників, або за чий рахунок проведене будівництво.

З заяви ОСОБА_4 від 22.07.2002 року вбачається, що вона звернулася до управління державного архітектурно - будівельного контролю Київської міської державної адміністрації з питання надання дозволу на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаража, підвалу, хозблоку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

У заяві окрім іншого вказано, що додаються державний акт на право власності на земельну ділянку 0,1041 га І-КВ №123946 від 12 грудня 2000 року та розпорядження Печерської райдержадміністрації №678 від 12.05.2003 року про надання дозволу на введення в експлуатацію об`єкта.

Вказана заява була також підписана усіма співвласниками домоволодіння й також не містить інформації про те ким саме із співвласників, або за чий рахунок здійснено будівництво гаражу (а.с. 24 т.1).

З тексту Розпорядження Печерської РДА в м. Києві від 12 травня 2003 року №678, «Про надання дозволу на будівництво гаражу з господарською надбудовою за адресою АДРЕСА_1 », яке не було додано позивачем до позову, вбачається, що комісією встановлено здійснення співвласниками без одержання у встановленому порядку дозволів будівельних робіт.

Вказаним розпорядженням дозвіл на будівництво гаражу з господарською надбудовою було надано усім співвласникам, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яким у рівних долях належить частини житлового будинку АДРЕСА_1 , й вказано на необхідність здійснення проектування та будівництва на земельній ділянці, яка є у власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 без порушення меж. Збудований гараж з господарською надбудовою здати в експлуатацію згідно з Державними будівельними нормами України ДБН 3.1-3-9.9 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (а.с 22 т. 2).

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю 02 грудня 2003 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 надано дозвіл № 631 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом гаражу під літерою «Д», на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , загальною площею 159 кв.м та вартістю 243 500 грн. При цьому вказано номери державних актів на право власності на земельну ділянку, усіх співласників, як забудовників земельної ділянки площею 1041 кв.м.

Відповідно до цього ж дозволу від 02 грудня 2003 року, гараж під літерою «Д», на земельній ділянці в АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію, про що окрім підписів комісію, містяться ОСОБА_4 (як забудовник, замовник), ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

На момент введення гаражу в експлуатацію, спірні правовідносини регулювались наступними нормами.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Стаття 113 ЦК УРСР визначала, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

За змістом статей 118-119 ЦК УРСР якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов`язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.

Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

Порядок введення в експлуатацію об`єктів закінчених будівництвом визначався Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. N 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення».

Стаття 132 ЦК УРСР визначала, що приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Подібні положення містить стаття 186 ЦК України у чинній редакції, відповідно якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявні у справі докази свідчать, що за згодою усіх співвласників будинку АДРЕСА_1 , а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , на земельній ділянці, право на яку належить усім співвласникам у рівних частинах (по 1/10) був побудований та введений в експлуатацію гараж, що є допоміжною спорудою до будинку та пов`язаний із ним спільним господарським призначенням.

Таке будівництво не змінило розміру часток співвласників як у праві власності на будинок, так і у праві власності на земельну ділянку.

Отже, право власності на такий гараж, який є приналежністю до будинку, належить усім співвласникам будинку - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , та не може бути визнано за позивачем як одноосібним власником й подані ним акти виконаних робіт за будь яких обставин не змінюють вказаного правового режиму.

Судовому захисту в порядку статей 387, 388 ЦК України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи (стаття 132 ЦК УРСР, стаття 186 ЦК України).

Висновків про задоволення позову про визнання права власності суд першої інстанції дійшов за неправильного застосування норм матеріального права, адже положення ст. 331 ЦК України та 30 ЗК 1990 року спірних правовідносин не регулюють, а застосуванню підлягали вище наведені вище положення ст. 132, 118, 119 ЦК УРСР та Закону України «Про власність».

Ураховуючи, що право на захист якого подано позов у позивача відсутнє, адже він є співвласником майна у рівних частинах із іншими співвласниками, підстави для задоволення позову відсутні як щодо вимог про визнання права власності, так і щодо вимог про визнання недійним договору дарування й скасування державну реєстрацію права власності.

Оспорюваний договір укладений відповідачами щодо належної їм у праві власності на будинок із господарськими спорудами частки, й прав позивача, як співвласника такого будинку не порушує.

За обставин викладених вище, ураховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження, адже порушення першої судом інстанції порушено норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи обсяг та зміст позовних вимог та результати апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 6 873 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Дербеньової Вікторії Анатоліївни, в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович про визнання права власності на нерухоме майно, визнання договору дарування частково недійсним, скасування запису про право власності на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 6 873 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 16 січня 2025 року.

Судді: Є. П. Євграфова

Т. О. Писана

Д. Р. Гаращенко