Постанова

від 14.01.2025 по справі 925/1535/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"14" січня 2025 р. Справа№ 925/1535/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 (повний текст складено 02.04.2024)

у справі №925/1535/23 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК»

про стягнення 1 844 854,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 1 812 234,00 грн попередньої оплати за Договором поставки №ТР87 від 08.02.2022 (далі за текстом - Договір), 32 620,00 грн 3% річних та 27 672,81 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору в частині поставки товару у визначені умовами Договору строки. Крім того, позивач нарахував відповідачу 32 620,00 грн 3% річних за період з 05.04.2023 по 10.11.2023 відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Господарський суд Черкаської області рішенням від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 1 812 234,00 грн основного боргу, 32 620,00 грн 3 % річних на підставі Договору поставки №ТР87 та 27 672,81 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору в частині поставки товару у встановлений Договором строк, отримані кошти не повернув, а тому на підставі частини 2 статті 693 ЦК України має повернути позивачу суму попередньої оплати.

Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 32 620,00 грн 3% річних за період з 06.04.2023 по 10.11.2023, нараховані позивачем відповідачу на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилкові висновку суду першої інстанції, оскільки, враховуючи умови Договору (пункт 3.2), поставка була здійснена шляхом передачі товару першому перевізнику, що підтверджується наявною у матеріалах даної справи залізничної накладною №54038237 від 15.02.2022.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на відсутність у матеріалах даної справи доказів повідомлення про відправлення та терміни прибуття товару до станції призначення, про передачу вантажу за накладною №34471953 (вагон 54038237) відповідачем позивачу, зокрема, видаткової накладної, тоді як умовами Договору є не перевезення вантажу, а є фактична передача товару.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.07.2024 у справі №925/1535/23 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» задовольнив; скасував рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23; у позові відмовив.

Верховний Суд постановою від 24.10.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі №925/1535/23 скасував; справу №925/1535/23 передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Передаючи справу №925/1535/23 на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення чинного законодавства, що стосуються надання послуг перевезення залізничним та іншими видами транспорту та/або транспортного експедирування, належним чином не дослідив та не встановив, хто саме і на підставі якого договору здійснював перевезення вантажу, чи здійснювалось таке перевезення саме за спірним договором, та чи взагалі здійснювалась передача вантажу перевізникові.

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 справу №925/1535/23 передано на новий розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.11.2024 прийняв апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.; розгляд справи №925/1535/23 призначив до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2024 о 12 год. 00 хв.

09.12.2024 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення по справі, з яких вбачається, що між позивачем та Залізницею відсутні будь-які договірні відносини, згідно залізничної накладної №34471953 (вагон 54038237) товар одержав представник відповідача за довіреністю, доказів передачі товару відповідачем позивачу матеріали даної справи не містять.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 продовжив строк розгляду справи №925/1535/23; оголосив перерву у розгляді справи №925/1535/23 на 14.01.2025 на 11 год. 55 хв.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.01.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 14.01.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснень, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

08.02.2022 між позивачем (Покупцем) та відповідачем (Постачальником) укладено Договір (т.1 а.с. 13-14), який містить наступні умови:

- в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити в обумовлені Договором строки Покупцеві (одержувачу) товар, визначений в пункті 1.2 цього Договору, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти Товар (пункт 1.1 Договору);

- товар, що підлягає поставці, згідно умов цього Договору: аміачна селітра у кількості 68,000 тон на загальну суму 1 812 234,00 грн (пункту 1.2 Договору);

- загальна вартість товару за цим Договором складає 1 510 195,00 грн, ПДВ (20%) 302 039,00 грн, разом 1 812 234,00 грн, +/- 10 % в залежності від кількості фактично поставленого Товару (пункт 2.1 Договору);

- поставка товару за цим Договором здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення оплачено до) - станція Камиш-Зоря код станції 462405, залізниця ПриднЗ, за наступними реквізитами: одержувач: Приватне акціонерне товариство «Украгро НПК», код ЄДРПОУ 31961067, адреса одержувача: 19200, Черкаська область, Жашківський район, м. Жашків, вул. Промислова, 1, код на залізниці: 3463 (пункт 3.1 Договору);

- обов`язок Постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару першому перевізнику, з цього моменту Покупець несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару, у тому числі Покупець несе ризик природної втрати, пов`язаної із його перевезенням (пункт 3.2 Договору);

- поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором Постачальника протягом 60 (шістдесяти) днів із дня повної оплати товару. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах періоду поставки. Партія товару повинна бути кратна технічній нормі завантаження вагону, цистерни або контейнеру (пункт 3.3 Договору);

- поставка товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати. Товар, що підлягає поставці, повинен бути повністю оплачений протягом 3 (трьох) днів із дати укладання цього Договору (пункт 4.1 Договору);

- приймання товару Покупцем (Одержувачем) від перевізника здійснюється із перевіркою кількості місць або ваги згідно з правилами, чинними на залізничному транспорті, та Інструкції про порядок приймання продукції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 (пункт 6.1 Договору);

- строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, встановлений пунктом 7.6 цього Договору, та триває до припинення прав та обов`язків, які виникли із Договору (пункт 7.7 Договору).

На виконання умов Договору, 08.02.2022 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №ТР87 за аміачну селітру із посиланням на вказаний Договір на загальну суму 1 812 234,00 грн (т.1 а.с. 15).

У свою чергу, позивач здійснив передоплату за селітру у розмірі 100%, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №4155 від 08.02.2022 на суму 1 439 127,00 грн (т1 а.с. 16), № 5088 від 08.02.2022 на суму 106 602,00 грн (т.1 а.с. 17), №4156 від 09.02.2022 на суму 266 505,00 грн (т.1 а.с. 18), а також банківськими виписками за період з 08.02.2022 по 09.02.2022 (т. 1 а.с. 19-20). Загальна сума оплати склала 1 812 234 грн, проти чого сторони не заперечують.

Отже, за умовами Договору, товар мав бути поставлений відповідачем позивачу у строк до 11.04.2022, проте відповідач товар у встановлений Договором строк позивачу не поставив.

Позивач звернувся до відповідача із претензією від 27.02.2023 про повернення грошових коштів на суму 7 136 634,00 грн (т. 1 а.с. 21) у зв`язку із порушенням відповідачем умов Договорів (№ТР15 від 21.01.2022; №ТР49 від 27.01.2022 та спірного Договору).

Відповідач листом №286 від 03.03.2023 (т. 1 а.с. 22) повідомив позивача про те, що на виконання умов Договору товар (аміачна селітра) відправлений на адресу позивача залізничним транспортом згідно залізничної накладної 34471953 (вагон 54038237), у зв`язку із чим відповідач вважає свої зобов`язання за Договором виконаними, а тому підстави для повернення попередньої оплати у нього відсутні.

Позивач звернувся до відповідача із листами-вимогами №2 від 22.03.2023, №3 від 03.04.2023 про повернення грошових коштів, у тому числі за спірним Договором на суму 1 812 234,00 грн (т.1 а.с. 23-30).

Позивач направив відповідачу лист-запит №75 від 20.06.2023, в якому на підтвердження факту поставки товару просило відповідача надати наступні документи: видаткову накладну на поставку товару; довіреність (доручення) на представника ТОВ «Україна» на отримання товару; товарно-транспортну накладну на доставку товару; акт приймання-передачі товару (за наявності); інші документи, які свідчили б про факт отримання товару ТОВ «України» за Договором (т. 1 а.с. 31-33).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на належне виконання умов Договору, на підтвердження чого надав суду залізничну накладну №34471953 (т.1 а.с. 78), з якої вбачається, що відповідач 15.02.2022 відвантажив партію товару - добрив, запакованих в контейнери, загальною вагою 68,0 тон. Власником вантажу в договорі перевезення вказано позивача. Відправником та одержувачем вантажу у залізничній накладній №34471953 вказано відповідача. Згідно пояснень, наданих під час розгляду справи у суді першої інстанції, між позивачем та Залізницею відсутні договірні відносини, тому позивач не міг безпосередньо від перевізника одержувати товар, який йому надходив.

Згідно відмітки на залізничній накладній №34471953 товар надійшов на станцію Камиш-Зоря 24.02.2022 та був виданий представнику вантажоодержувача (відповідача) за довіреністю (графа 53 залізничної накладної №34471953).

Спір виник через неналежне виконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму попередньої оплати та нараховані 3% річних.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Статтею 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту частини 2 статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 23.07.2024 у справі № 911/3400/23, від 15.05.2024 у cправі №910/6267/23.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Вимоги до первинних документів містяться у частині 2 вказаної норми.

За положеннями статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, у постачальника (продавця) виникає зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Таким чином, зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції не висловлювалось заперечень щодо розміру нарахованих 3% річних.

Вимогу про повернення спірних коштів передоплати відповідачу було направлено 03.04.2023 та отримана ним 05.04.2023.

Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 32 620,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що у розрахунку позивачем помилково вказано період нарахування з 05.04.2023 по 10.11.2023, тоді як правильним є період з 06.04.2023 по 10.11.2023, проте зазначене не вплинуло на розмір 3% річних, заявлених до стягнення.

За приписами частини 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що поставка товару позивачу за цим Договором здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення оплачено до) - станція Камиш-Зоря код станції 462405, залізниця ПриднЗ, за наступними реквізитами: одержувач: Приватне акціонерне товариство «Украгро НПК», код ЄДРПОУ 31961067, адреса одержувача: 19200, Черкаська область, Жашківський район, м. Жашків, вул. Промислова, 1, код на залізниці: 3463 (п.3.1 договору). При цьому обов`язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару першому перевізнику, з цього моменту покупець несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару, у тому числі покупець несе ризик природної втрати, пов`язаної із його перевезенням.

Згідно з правилами «Інкотермс 2010» CPT (Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення). Термін «фрахт/перевезення оплачено до» означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані із перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №910/16199/18 та від 10.10.2024 у справі №814/476/18.

Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із частиною 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, зокрема, що у разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, положення якого, згідно із статтею 2 Статуту, визначають обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Статтею 3 Статуту залізниць України передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Згідно зі статтею 46 Статуту залізниць України одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Статтею 71 Статуту залізниць України визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

У статті 6 Статуту залізниць України вживаються такі терміни: вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Отже, статтею 6 Статуту залізниць України накладну визначено як основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Пунктом 5.4. Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури №17 від 29.01.2015, встановлено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до пункту 1.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюються перевізними документами, в яких у графі 20 «Найменування вантажу» відправником зазначається: для локомотивів і завантажених вагонів - «Власний (орендований) вагон (локомотив). Власник (орендар) (найменування власника, державної вагонної компанії, оператора, орендаря)»; для порожніх вагонів - «Порожній власний (орендований) вагон. З-під... (найменування вантажу). Власник (орендар) (найменування власника, вагонної компанії або орендаря). Направляється до пункту навантаження (в ремонт тощо)».

За змістом статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт», статті 5 Статуту залізниць України, пунктів 1.1, 3.1-3.2 Правил (які є обов`язковим для всіх юридичних і фізичних осіб на території України нормативним актом, затвердженим Мінінфраструктури на підставі Статуту залізниць) управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції АТ «Укрзалізниця», а визначений Правилами порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування є обов`язковим при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.

Одним із складових такого порядку експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування є порядок курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування, який здійснюється на підставі договору між власником (орендарем, оператором) та залізницею.

Як уже зазначалось вище, під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. При цьому ключовим моментом є те, що надання послуг з перевезення будь-яким видом транспорту відбувається на договірних засадах.

Із залізничної накладної №34471953 вбачається, що відповідач 15.02.2022 відвантажив партію товару - добрив, запакованих в контейнери, загальною вагою 68,0 тон. Власником вантажу вказано позивача згідно Договору зберігання ДХ-ХТ-01 від 27.12.2018 між ТОВ «Хім-Трейд» та ПрАТ «Украгро НПК» (графа 15 залізничної накладної №34471953). Відправником та одержувачем вантажу у залізничній накладній №34471953 вказано відповідача (графи 1 та 4 залізничної накладної №34471953). Платником у графі 13 залізничної накладної №34471953 значиться ТОВ «Ніка Транс Логістика». Згідно пояснень, наданих під час розгляду справи у суді першої інстанції, між позивачем та Залізницею відсутні договірні відносини, тому позивач не міг безпосередньо від перевізника одержувати товар, який йому надходив.

Згідно відмітки на залізничній накладній №34471953 товар надійшов на станцію Камиш-Зоря 24.02.2022 та був виданий представнику вантажоодержувача (відповідача) за довіреністю (графа 53 залізничної накладної №34471953).

При цьому у накладній відсутні відомості про спірний Договір та отримання товару позивачем.

Позивач звернувся до Регіонального відділення «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» із адвокатським запитом №10/10/24 від 10.01.2024 (т. 1 а.с. 110) щодо надання інформації стосовно перевезення та отримання вантажу за залізничною накладною №34471953 (вагон 54038237).

Згідно листа-відповіді від 24.01.2024 №_МПридн-54/_ виробничого підрозділу «Служба роботи станції» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (т.1 а.с. 141) вагон №54038237 з вантажем - удобрения аммиачно-нитратные прийнятий до перевезення із станції Жашков Південно-Західної залізниці призначенням на станцію Комиш-Зоря Придністровської залізниці за накладною від 15.02.2022 №34471953, відправник і одержувач ПрАТ «Украгро НПК», платник за перевезення ТОВ «Ніка Транс Логістик». Завантажений вагон №54038237 прибув на станцію призначення 24.02.2022, що підтверджується відміткою у графі 51 «Календарний штемпель прибуття товару» накладної від 15.02.2022 №34471953. Відповідно до відмітки у графі 53 «Підтвердження одержання вантажу. Вантаж одержав» накладної від 15.02.2022 №34471953, вантаж одержав представник вантажоодержувача ПрАТ «Украгро НПК» Дашкевич Сергій Сергійович за довіреністю від 29.12.2021 №212, що підтверджено його електронним цифровим підписом 24.02.2022, а також відміткою залізниці у графі 52 «Календарний штемпель видачі вантажу». Документи та інформація щодо передачі вантажу з вагона №54038237 за накладною від 15.02.2022 №34471953 від одержувача ПрАТ «Украгро НПК» до ТОВ «Україна» або іншому підприємству в регіональній філії відсутні.

В матеріалах даної справи наявний Договір №235/НТЛ/ЕЗ-18 про організацію перевезень вантажів від 10.12.2018, укладений із ТОВ «Ніка Транс Логістика» (Експедитор) та ТОВ «Хім-Трейд» (Клієнт) (т. 1 а.с. 168 зворотній бік - 171), за умовами якого Експедитор згідно даного Договору, що є дорученням Клієнта, на підставі заявою Клієнта, за його рахунок та за винагороду (плату) організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі по території України й пов`язані з цим послуги шляхом укладення договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а Клієнт сплачує й приймає надані Експедитором послуги на умовах даного Договору.

Згідно наданих ТОВ «Ніка Транс Логістика» пояснень на вимогу суду першої інстанції, з яких вбачається, що останній не є перевізником вантажу за залізничною накладною №34471653, а є лише організатором перевезення вантажу в якості експедитора на підставі Договору про організацію перевезень вантажів №235/НТЛ/ЕЗ-18 від 10.12.2018, оскільки має прямі договори на перевезення вантажів залізничним транспортом з АТ «Укрзалізниця» (т. 1 а.с. 166-167).

Також матеріали даної справи містить Договір зберігання №ДХ-ХТ-01 від 27.12.2018, укладений між відповідачем (Зберігач) та ТОВ «Хім-Трейд» (Поклажодавець), за умовами якого Зберігач зобов`язаний за плату зберігати на визначених цим Договором умовах майно, яке буде передано Поклажодавцем у майбутньому, повернути майно у схоронності Поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач такого майна (т. 1 а.с. 187-189).

Згідно видаткової накладної №РН-0215095 від 15.02.2022 ТОВ «Хім-Трейд» передало відповідачу амоній нітрат (селітра аміачна) марки Б, у кількості 68,000 на загальну суму 1 788 402,72 грн (т.1 а.с. 193).

У матеріалах справи також міститься копія та сканована копія видаткової накладної №ТР157, датована 15.02.2022, за якою відповідач передав позивачу товар - аміачну селітру (фас. 1000 кг), у кількості 68,000 тонн, загальною вартістю 1 812 234,00 грн (т. 1 а.с. 192, т. 2 а.с. 7), проти наявності якої заперечував позивач, посилаючись на не підписання такої видаткової накладної керівником ТОВ - Шайдовським Сергієм Олександровичем. Відповідач оригінал видаткової накладної №ТР157 від 15.02.2022 суду не надав, посилаючись на те, що така видаткова накладна знаходиться на окупованій території України, а тому вказана видаткова накладна не була взята судом першої інстанції до уваги на підставі частини 6 статті 91 ГПК України, яка передбачає, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. І з цим суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки позивач ставить під сумнів такий доказ, тоді як відповідач доказів на підтвердження того, що видаткова накладна №ТР157 від 15.02.2022 знаходиться на окупованій території України суду не надав.

Отже, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами поставку товару на виконання умов Договору, за який позивач сплатив повну суму, тоді як за умовами Договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити в обумовлені Договором строки Покупцеві (одержувачу) товар, визначений в пункті 1.2 цього Договору.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 у справі №910/8630/22 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України.

Щодо долученої відповідачем копії постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №804/5360/17, то спір у вказаній справі стосується скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0003314917 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 4 566 926,00 грн, отже така справа не є релевантною із даною справою. Більше того, відповідач не вказав, на підтвердження яких доводів ним подано копію постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №804/5360/17.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2024 у справі №925/1535/23.

4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерного товариства «Украгро НПК».

5. Матеріали справи №925/1535/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано суддями 16.01.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова