Рішення

від 16.01.2025 по справі 910/4389/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2025Справа № 910/4389/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва (вул.Героїв полку «Азов», 10, м.Київ, 04212; ідентифікаційний код 0291001925) в інтересах держави в особі Київської міської ради (вул.Хрещатик, 36, м.Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вангард» (вул.Автозаводська, 76, м.Київ, 04114, ідентифікаційний код 38322927)

про стягнення 1 336 256,92 грн

За участі представників:

прокуратури: Колодчина Р.В.;

позивача: Буханистий О.В.;

відповідача: Гавриш І.А., Калько Д.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вангард» про стягнення 1 336 394,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 13.03.2023 (дата формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) до 31.01.2024 відповідач без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 800000000:78:027:0013 по вул.Автозаводській, 76 у м.Києві для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 (суддя Курдельчук І.Д.) позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.05.2024, та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

20.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що за фактичних обставин справи відповідач добросовісно, без зволікань здійснював усі необхідні дії для вчасного укладання договору оренди земельної ділянки, тому відсутні підстави для застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України. Крім того відповідач вказує про необґрунтованість наданого прокурором розрахунку безпідставно збережених коштів, позаяк останній ґрунтується на листах Головного управління Держгеокадастру у м.Києві, які є неналежними доказами нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Також відповідач наголошує на відсутності підстав для захисту інтересів держави прокурором.

У підготовче засідання 28.05.2024 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 28.05.2024 судом задоволено клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи та оголошено перерву до 11.06.2024.

30.05.2024 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідач у період з 13.03.2023 по 31.01.2024 зберіг у себе кошти, як мав сплатити власникові за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим зобов`язаний повернути ці кошти. Прокурор зазначив про належність наданих ним доказів на підтвердження розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки і зауважив, що відповідач не надав власний контррозрахунок безпідставно збережених коштів. Доводи щодо наявності підстав для захисту прокурором інтересів держави аналогічні тим, що були ним викладені у позовній заяві.

03.06.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких позивач підтримує вимоги прокурора з підстав, аналогічних тим, що викладені у позові.

У підготовче засідання 11.06.2024 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 11.06.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.07.2024.

03.07.2024 від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив.

У судове засідання 09.07.2024 з`явились представники учасників справи.

У судовому засіданні 09.07.2024 судом було оголошено перерву до 23.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про встановлення додаткового строку на подання заперечення, заперечення на відповідь на відзив залишено без розгляду.

У судове засідання 23.07.2024 з`явились представники учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 було задоволено самовідвід судді Курдельчука І.Д. від розгляду справи № 910/4389/24, матеріали справи № 910/4389/24 передано для визначення складу суду у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024, справу № 910/4389/24 передано для розгляду судді Капцовій Т.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 суддею Капцовою Т.П. прийнято справу № 910/4389/24 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 26.08.2024.

15.08.2024 від відповідача надійшли заперечення проти позовних вимог, відповідно до яких відповідач наголошує на правомірності своїх дій щодо оформлення прав на земельну ділянку та відсутності порушень при набутті таких прав, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для захисту цих прав прокурором, що є підставою для залишення позову без розгляду. Також, як зазначає відповідач, оскільки фактичне користування земельною ділянкою відповідачем відбулось за наявності належних на те правових підстав, то як похідна обставина не може існувати безпідставного збереження коштів з орендної плати за земельну ділянку, відповідно не підлягають стягненню на користь власника відповідної земельної ділянки грошові кошти на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того відповідач заперечує щодо розрахунку безпідставно збережених коштів з підстав того, що долучений до відповіді на відзив витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.05.2024 не може розповсюджуватись на попередні періоди, а також був поданий із порушенням процесуального строку. Додатково відповідач зазначає, що орієнтовний розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який було надано прокурору позивачем є умовним та визначає вартість земельної ділянки у випадку її використання за кодом виду цільового призначення 03.10, натомість до моменту затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та передачі відповідачу в оренду спірної земельної ділянки не можна вважати доведеним факт, що земельна ділянка використовувалась відповідачем за цим кодом. За доводами відповідача, він користувався земельною ділянкою за кодом 11.03, якому відповідає інший розмір орендної плати, ніж коду 03.10.

Підготовче засідання, призначене на 26.08.2024, не відбулось через масштабну ракетну атаку та оголошену в місті Києві повітряну тривогу, яка тривала з 5:57 год. до 13:43 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 16.09.2024.

У підготовче засідання 16.09.2024 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 16.09.2024 судом було прийнято заперечення відповідача, за клопотанням учасників справи продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 21.10.2024.

14.10.2024 від прокурора надійшли заява про повернення судового збору та пояснення щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, до яких додано витяг з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку.

У підготовче засідання 21.10.2024 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 21.10.2024 судом було оголошено перерву до 28.10.2024.

21.10.2024 від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої прокурор зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача на користь позивача 1 336 256,92 грн.

28.10.2024 від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви для надання сторонам можливості позасудового врегулювання спору шляхом медіації.

У підготовче засіданні 28.10.2024 з`явились представники учасників справи, які надали пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 28.10.2024 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про оголошення перерви, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2024.

У судове засідання 09.12.2024 з`явились представники учасників справи, які виступили з вступним словом. Суд перейшов до з`ясування обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. У судовому засіданні 09.12.2024 оголошено перерву до 16.01.2025.

У судове засідання 16.01.2025 з`явились представники учасників справи. Судом досліджено докази у справі. Представники прокуратури та позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Представники відповідача, також, надали суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечували з підстав наведених у відзиві та інших заявах по суті справи.

У судовому засіданні 16.01.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вангард» є власником наступного нерухомого майна: нежитлових будівель загальною площею 834,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36291580000), майнового комплексу загальною площею 688,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20423680000), які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Автозаводська, 76.

З метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться його нерухомiстъ, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вангард» ініціювало розроблення технічної документації із землеустрою щодо iнвентаризацiї земель комунальної власності за адресою: вул.Автозаводськiй, 76 в Оболонському районі м.Києва, яка стала підставою для формування нової земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013.

Так, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2024 № НВ-9950355932024 датою державної реєстрації земельної ділянки площею 0,8502 га, кадастровий номер 8000000000:78:027:0013, яка розташована на вул.Автозаводськiй, 76 в Оболонському районi м.Києва, є 13.03.2023.

Вказана земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

02.11.2023 Київською міською радою було прийнято рішення № 7239/7280, пунктом 1 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Вангард» для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, на вул.Автозаводській, 76 в Оболонському районі м.Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку).

Пунктом 2 цього рішення передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Вангард» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10), на вул.Автозаводській, 76 в Оболонському районі м.Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

22.04.2024 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вангард» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. 22.04.2024 та зареєстрований в реєстрі за № 1391, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду вищенаведену земельну ділянку.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що у період з 13.03.2023 по 31.01.2024 земельна ділянка площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) перебувала у фактичному володінні і користуванні відповідача, проте у зазначений період право користування (оренди) чи інші речові права відповідач на земельну ділянку, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна, не зареєстрував, тому й орендну плату за володіння і користування цією земельною ділянкою відповідач на користь позивача не сплачував.

Наведені обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та інтересів держави, яке призвело до безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, що є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1 336 256,92 грн безпідставно збережених коштів за рахунок позивача як власника землі.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як встановлено судом, Оболонською окружною прокуратурою міста Києва було скеровано на адреси Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації листи № 54-6042вих-23 від 01.09.2023, № 54-8854вих-23 від 25.12.2023, у яких проінформовано останніх про користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Вангард» земельною ділянкою площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) без правовстановлюючих документів на неї починаючи з 13.03.2013.

У подальшому листом від 23.01.2024 № 54-681вих-24 прокурор, у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомив позивача про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про стягнення коштів за користування земельною ділянкою.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, внаслідок безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) Київська міська рада недоотримала до бюджету значні кошти, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвиту, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій, розвитку транспорту і зв`язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивач як орган місцевого самоврядування, будучи обізнаними про наявність порушення інтересів територіальної громади міста Києва, протягом тривалого часу не вживає заходів щодо стягнення з відповідача коштів за користування вищенаведеною земельною ділянкою. Отже, саме усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто не здійснення ним захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, стала підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду.

За таких підстав, суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду, в порядку пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття провадження у справі судом не встановлено, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Із введенням у дію 01.01.2002 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належних державі або приватним власникам.

01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Київська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - міста Києва, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» про те, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом, що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Відтак, оскільки власником земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) є позивач, останній має повноваження на захист права на землю, тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання Глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом Глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Протилежний підхід, на якому наголошує відповідач, зокрема стверджуючи про добросовісність набуття права на земельну ділянку та неможливість сплати орендної плати за період, що передував укладенню договору оренди такої земельної ділянки, є помилковим, адже відповідач залишає поза увагою принцип платності користування землею.

Відтак, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.08.2023 № 341886729 право власності відповідача на майновий комплекс загальною площею 688,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20423680000) зареєстровано 23.01.2013, а на нежитлові будівлі загальною площею 834,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36291580000) - 14.03.2013.

Вказані об`єкти розташовані за адресою: м.Киiв, вул.Автозаводська, 76.

Як свідчать обставини справи, земля, на якій розташовані ці об`єкти станом на момент набуття відповідачем права власності на них не була сформована.

Попри наведене, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем землі, на якій розташовані ці об`єкти, тому саме із цих дат у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Як встановлено судом, датою державної реєстрації земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована на вул.Автозаводськiй, 76 в Оболонському районi м.Києва, є 13.03.2023, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2024 № НВ-9950355932024.

22.04.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди вищенаведеної земельної ділянки і того ж дня в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди відповідача на цю земельну ділянку на підставі вказаного договору.

У цій справі прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти за користування цією земельною ділянкою за період з 13.03.2023 (дата формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) до 31.01.2024.

Встановлені обставини свідчать, що відповідач як власник об`єктів нерухомого майна у спірний період користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому суд дійшов висновку, що відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати:

1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;

2) площу земельної ділянки;

3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативної грошової оцінки);

4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Спірна земельна ділянка сформована 13.03.2023, отже з цієї дати визначено її площу і межі, їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

За змістом витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2024 № НВ-9950355932024: кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:027:0013; місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): місто Київ, Оболонський район, вулиця Автозаводська, 76; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення земельної ділянки: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку; площа земельної ділянки: 0,8502 га; нормативна грошова оцінка: 31 400 967,14 грн; дата проведення нормативної грошової оцінки: 08.10.2024.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково, а статтею 18 цього Закону встановлено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

На момент формування спірної земельної ділянки, процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначалася Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі - Порядок № 489).

В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 Податкового кодексу України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489).

Крім того, Порядок № 489 передбачав можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Відповідно до пунктів 19, 20 Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147 (далі - Методика № 1147), за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Датою нормативної грошової оцінки земельної ділянки є дата, зазначена в технічній документації. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою, форму якої наведено в додатку 16, що подається в електронній або паперовій формі, як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за формою згідно з додатком 17. Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Так, згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель.

Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і Податковий кодекс України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Розмір заявлених позовних вимог, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, ґрунтується на витязі № НВ-9940018062024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 24.05.2024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 становить 31 400 967,14 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо неприйнятності вказаного витягу в якості доказу з огляду на порушення процесуального строку його подання, оскільки такий витяг не є новим доказом, а як зазначено вище є доказом проведення такої оцінки та визначає дані про таку оцінку.

Більше того, указана нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки є сталою, позаяк у пункті 2.2 укладеного між позивачем і відповідачем договору оренди земельної ділянки від 22.04.2024 зазначено, що відповідно до витягу із технічної документації від 08.02.2024 № НВ-9924745962024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення договору становить 31 400 967,14 грн.

Щодо доводів відповідача про неможливість застосування проведеної у 2024 році нормативної грошової оцінки на попередній 2023 рік, суд зазначає, що відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19.

Відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2023 році, застосування прокурором для розрахунку безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою у 2023 році нормативної грошової оцінки за 2024 рік з урахуванням понижуючого індексу споживчих цін за 2023 рік у розмірі 105,1%, є обґрунтованим.

Як встановлено судом, розрахунок безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою прокурором здійснено наступним чином:

- за період з 13.03.2023 до 31.12.2023, виходячи із нормативної грошової оцінки в розмірі 29 877 228,49 грн та ставки орендної плати в розмірі 5%, що визначена додатком № 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік», розмір безпідставно збережених коштів склав 1 203 274,68 грн;

- за період з 01.01.2024 до 31.01.2024, виходячи із нормативної грошової оцінки в розмірі 31 400 967,14 грн та ставки орендної плати в розмірі 5%, що визначена додатком № 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік», розмір безпідставно збережених коштів склав 132 982,24 грн.

Щодо доводів відповідача стосовно необґрунтованого розрахунку сум безпідставно збережених коштів виходячи із коду виду цільового призначення 03.10, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка має цільове призначення: « 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку», до якого відповідно до додатку 8 до Методики № 1147 застосовується коефіцієнт 2,5.

Такий код виду цільового призначення зазначено в рішенні Київської міської ради № 7239/7280 від 02.11.2023 та договорі оренди земельної ділянки й відображено в Державному земельному кадастрі. Більше того, у заяві № 08/02-1 від 08.02.2024 адресованій Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідач зазначив, що він використовує земельну ділянку як адміністративний будинок за кодом 03.10.

Відповідно саме коефіцієнт 2,5 і був застосований уповноваженим органом Держеокадастру при визначенні розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у відповідних витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Суд наголошує, що видача витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки уповноваженого органу при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, є обов`язковим і розмір цього коефіцієнта має відповідати Методиці № 1147. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 № 160/2366/19.

Суд відзначає, що використання іншого коефіцієнта допускається лише після внесення до Державного земельного кадастру інформації про зміну цільового призначення земельної ділянки, що у спірних правовідносинах не мало місця.

З урахуванням викладеного, ствердження відповідачем у запереченнях, наданих до суду, про те, що він використовував земельну ділянку за кодом 11.03 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, для якого додатком 8 до Методики № 1147 встановлено коефіцієнт 1,2, є непослідовним і суперечливим, а тому відхиляється судом.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок, суд не виявив у ньому помилок.

Контррозрахунку суми плати за землю, що її мав сплатити відповідач, останній не надав.

Відтак, установивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування останнім у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 336 256,92 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

При зверненні з позовною заявою прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 20 045,92 грн, а в подальшому зменшено розмір позовних вимог, із якого судовий збір мав бути сплачений в розмірі 20 043,85 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, витрати прокуратури по сплаті судового збору в розмірі 20 043,85 грн, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню, а судовий збір в сумі 2,07 грн підлягає поверненню Київській міській прокуратурі.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вангард» (вул.Автозаводська, 76, м.Київ, 04114, ідентифікаційний код 38322927) на користь Київської міської ради (вул.Хрещатик, 36, м.Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 1 336 256 (один мільйон триста тридцять шість тисяч двісті п`ятдесят шість) грн 92 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вангард» (вул.Автозаводська, 76, м.Київ, 04114, ідентифікаційний код 38322927) на користь Київської міської прокуратури (вул.Предславинська, буд.45/9, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 043 (двадцять тисяч соток три) грн 85 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Київській міській прокуратурі (вул.Предславинська, буд.45/9, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) зі спеціального фонду Державного бюджету України частину судового збору в розмірі 2 (дві) грн 07 коп., сплаченого відповідно до платіжної інструкції № 516 від 02.04.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.01.2025.

Суддя Т.П. Капцова