Рішення

від 17.01.2025 по справі 914/2584/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2025 Справа № 914/2584/24

Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Маджари Володимира Степановича, м. Тячів, Закарпатська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВІК КОНСАЛТІНГ», м. Львів, Львівська область

про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 47641,15 грн.

Без участі сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Маджари Володимира Степановича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВІК КОНСАЛТІНГ» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 47641,15 грн, з яких: 32675,96 грн - пеня, 10620,09 грн - інфляційні втрати та 4345,10 грн - 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024, справу №914/2584/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 24.10.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У межах наданого судом строку від позивача засобами поштового зв`язку надійшло клопотання (вх.№27641/24 від 14.11.2024), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.

Ухвалою від 18.11.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що між ним та відповідачем був укладений договір перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023 року.

На виконання вище зазначеного договору перевезення позивач виконав взяті на себе зобов`язання. Однак, відповідач у погоджені сторонами строки не здійснив оплату наданих позивачем йому послуг відповідно до договору перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 585465,96 грн.

У подальшому між позивачем та відправником вантажу був укладений договір про компенсацію вартості наданих послуг від 26.01.2024 року. За результатами вказаної домовленості власник вантажу здійснив часткову компенсацію вартості виконаних позивачем послуг, сплативши на його користь 347751,79 грн.

Зважаючи на те, що позивач, враховуючи часткову компенсацію вартості здійснених перевезень, зарахував 347751,79 грн в якості часткового погашення грошових зобов`язань відповідача за договором перевезення №15778 від 08.12.2023 року, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 237717,17 грн (585465,96 грн - 347751,79 грн). У зв`язку із відмовою відповідача добровільно здійснити погашення вказаної заборгованості, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовними вимогами у межах розгляду справи №914/547/24. Крім того, позивач наголосив на тому, що рішенням суду від 05.08.2024 у справі №914/547/24 заявлені позовні вимоги задоволено повністю, а відповідне рішення суду виконано у виконавчому провадженні.

Враховуючи, що сума боргу у розмірі 585465,96 грн була сформована 13.02.2024 року, беручи до увагу часткову оплату перевізнику 347751,79 грн заборгованості, позивач вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на суму 237714,17 грн у період з 13.02.2024 по 22.09.2025 (дата, яка передувала примусовому стягненню боргу).

Враховуючи усе вище наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 32675,96 грн пені, 10620,09 грн - інфляційних втрат та 4345,10 грн - 3% річних.

Окрім стягнення вище зазначених штрафних санкцій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7800,00 грн витрат, понесених останнім на професійну правову допомогу адвоката та, у випадку задоволення позову, додатково стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн у якості відшкодування витрат на гонорар успіху адвоката.

Аргументи відповідача.

Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, відповідач скерував на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№29758/24 від 09.12.2024) у якому зазначив наступне.

Відповідач повідомив про те, що погоджується з тим, що перевезення за договором №15778 від 08.12.2023 року були виконані позивачем. Однак, станом на 13.02.2024 рік для відповідача існували причини, які впливали на своєчасність виконання взятих відповідачем на себе зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг.

Безпосередньо, відповідач покликається на факт несвоєчасної оплати зі сторони замовника йому перевезень, що визначені умовами договору №15778 від 08.12.2023 року. З огляду на те, що відповідач був змушений оплатити перевезення вантажів третіх осіб, ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТІНГ» вже зазнало збитків щодо сплати основного грошового зобов`язання у розмірі 330158,07 грн, а саме 68878,19 грн - неодержаний відповідачем прибуток, 261279,88 грн - сплата заборгованості відповідно до наказу Господарського суду Львівської області від 03.09.2024 у справі №914/547/24.

Зважаючи на вище викладене, відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних є непомірними для ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТІНГ».

Одночасно, відповідач заперечив щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс під час розгляду цієї справи на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем у цій справі. Відтак, відповідач вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем, є необґрунтованими та неспівмірними з обсягом та складністю цієї справи, а отже, на думку відповідача, адвокатом не було витрачено багато часу на складання та виконання відповідної роботи. Крім того, відповідач наголошує, що ціна позову є невеликою. Варто зазначити, що відповідачем звернено увагу суду на те, що до заявленої суми у розмірі 7800,00 грн, яку позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача у зв`язку із залученням адвоката, включає також послугу, як «досудове врегулювання спору, шляхом проведення переговорів зі сторони адвоката». Проте, відповідач заперечив щодо реалізації такої послуги адвокатом позивача, наголосивши на тому, що відповідач не отримував жодних претензій та/або пропозицій стосовно переговорів у межах розгляду цієї справи. Одночасно, відповідач вважає, що такі послуги, що включені представником позивача у вартість професійної правничої допомоги, як «дослідження та правова оцінка документів та інших доказів, аналіз судової практики та проведення арифметичних розрахунків» є складовою процесу підготовки позовної заяви, а тому не можуть бути оцінені окремо.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

08.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» (надалі - експедитор», відповідач) Фізичною особою-підприємцем Маджарою Володимиром Степановичем (надалі - виконавець, перевізник, позивач) укладено договір перевезення вантажів від №15778.

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор замовляє, а виконавець надає транспортні (транспортно-експедиційні) послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (заявки).

Згідно з п. 2.1. договору, умови перевезень та транспортного обслуговування регулюються Цивільним та Господарським кодексом України. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Міжнародні перевезення вантажів виконуються у відповідності до умов Конвенції 1956 року про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДІВ), митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП), Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів іншими нормативними актами та угодами, що регулюють правовідносини при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом п. 2.2. договору сторони погодили, що конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці експедитора і узгоджуються з виконавцем.

Відповідно до п. 2.3. договору підтвердженою вважається заявка, підписана сторонами і скріплена їх печатками (штампами) та направлена шляхом електронного або факсимільного зв`язку. Підтверджена заявка (далі - заявка) обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Факсокопія/електронна копія підтвердженої заявки має юридичну силу.

За умовами п. 2.4. договору сторони домовилися, що пріоритетними для кожної із сторін, є умови, що викладені в заявках.

На виконання договору між позивачем та відповідачем було укладено договори-заявки:

- заявка від 08.12.2023 №2023-16076, що сформована 11.12.2023. Згадана заявка зазначає про те, що датою завантаження є 13.12.2023, а термін доставки вантажу - 29.12.2023. Сума оплати згідно заявки №2023-16177 становить 5000,00 EUR по курсу НБУ на день завантаження.

- заявка від 06.12.2023 №2023-16076, що сформована 11.12.2023. Датою завантаження згідно цієї заявки є 13.12.2023, а термін доставки вантажу - 29.12.2023. Сума оплати заявки №2023-16076 становить 4600,00 EUR по курсу НБУ на день завантаження.

- заявка від 08.12.2023 №2023-16215, що сформована11.12.2023. Відповідно до умов наведеної заявки, сторони погодили, що датою завантаження є 13.12.2023, а датою доставки вантажу - 29.12.2023. Сума оплати згідно заявки №2023-16215 становить 5000,00 EUR по курсу НБУ на день завантаження.

Згідно з п. 4.1. договору, ціна на послуги узгоджується сторонами по кожному конкретному перевезенні і вказується в заявках, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 5.1.-5.2. договору, підтвердженням факту надання послуг є оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу. Розрахунки за послуги здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця до 14 (чотирнадцяти) банківських днів після отримання експедитором оригіналів рахунка, акту виконаних робіт (послуг), TTN/CMR з відміткою про одержання вантажу та інших документів, вказаних в заявці.

Крім того, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату наданих позивачем відповідачу послуг за договором перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023:

- рахунок №00007 від 08.01.2024 на суму 199688,00 грн;

- рахунок №00008 від 08.01.2024 на суму 183712,96 грн;

- рахунок №00020 від 15.01.2024 на суму 202065,00 грн.

Матеріали спари також містять акти наданих послуг згідно договору перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023:

- акт №00007 від 08.01.2024;

- акт № 00008 від 08.01.2024;

- акт №00020 від 15.01.2024.

Загальна вартість перевезень за вищевказаними заявками становить 14600,00 EUR, що станом на день завантаження становить 585465,96 грн.

Відповідно до 3.2.2. договору виконавець зобов`язаний забезпечити виконання всіх послуг, зазначених у заявці.

Керуючись вище згаданими заявками та накладними CMR позивач приступив до виконання міжнародного перевезення вантажу.

Під час виконання перевезення, а саме 22.12.2023 від відповідача на адресу позивача надійшов лист за вих.№22 з вимогою про зупинення транспортних засобів та припинення їх подальшого руху.

Пунктом 6.5. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг експедитор сплачує виконавцю пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день затримки оплати.

У подальшому, 28.12.2023 відповідач надіслав на адресу позивача лист за вих.№28/2, у якому відповідач покликався на неправомірні дії третіх осіб та в односторонньому порядку відмовився від заявок №2023-16076, №2023-16177, №2023-16215 та просив позивача звертатися до нього за подальшими інструкціями та вказівками до відправника згідно CMR накладних.

Відповідно до копій наданих позивачем CMR, вантажовідправником було ТзОВ «Агрофілд».

Пунктом 2.5. договору сторони визначили, що експедитор веде свою діяльність у відповідності до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», діє за дорученнями в інтересах своїх клієнтів та не є власником вантажу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.08.2024 у справі №914/547/24, що набрало законної сили 03.09.2024 судом встановлено: «…перевезення, за обумовленим в заявці маршрутом, було виконане ФОП Маджарою В.С. без будь-яких зауважень чи застережень з боку вантажовідправника та вантажоодержувача. Вказану обставину підтверджує наявність відтиску штампів та підпису уповноваженої особи вантажоодержувача в графі 24 CMR та відсутність будь-яких приміток одержувача у цій графі. … Виконані перевезення підлягали оплаті особою, яка узяла на себе такі зобов`язання, замовивши у позивача послуги з перевезення, тобто експедитором - ТзОВ «Девік консалтинг». … Як встановлено судом, будь-яких інших договірних зобов`язань з приводу виконання спірного перевезення та його оплати з третіми особами у перевізника ФОП Маджари В.С. на момент завершення перевезення не було, отже обов`язок оплати здійсненого перевезення покладається на замовника - експедитора.».

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У подальшому, 26.01.2024 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофілд» (надалі - власник вантажу, відправник) було укладено договір про компенсацію вартості наданих послуг.

Пунктом 1.1. договору від 26.01.2024 сторони визнали, що до укладення цього договору, вони не були учасниками будь-якого іншого договору і не мали будь-яких взаємних зобов`язань.

За змістом п. 2.1. договору від 26.01.2024 позивач та власник вантажу визначили, що враховуючи ризики, які можуть спричинити втрату коштів, що мають бути спрямовані на оплату перевезень, сторони дійшли згоди про часткову компенсацію вартості виконаних перевізником ФОП Маджарою В.С. перевезень, замовлених раніше експедитором ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» - з боку власника вантажу (відправника) ТОВ «Агрофілд».

Згідно п. 2.2. договору від 26.01.2024, у власника вантажу (відправника) не виникає будь-яких зобов`язань перед перевізником, а часткова компенсація вартості перевезень здійснюється з його доброї волі.

Крім того, пунктом 2.3. договору від 26.01.2024 позивач та ТОВ «Агрофілд» погодили, що у перевізника не виникає будь-яких прав у відношенні до відправника, в тому числі вимагати сплати будь-яких інших коштів чи компенсацій, окрім тих, які погоджені в цьому договорі.

Згідно з п. 3.1. договору від 26.01.2024 оплата здійснюється в розрахунку 130,00 доларів США за 1 тонну перевезеного вантажу (у гривнях за курсом НБУ, встановленим на день розвантаження).

За змістом п. 3.2. договору оплата здійснюється згідно виставленого рахунку.

09.02.2024 позивач виставив ТОВ «Агрофілд» рахунок №00040 щодо часткової компенсації вартості наданих послуг, згідно умов договору про компенсацію вартості наданих послуг від 26.01.2024 за маршрутом: с. Чаруків, Волинська обл., (Україна) - м. Vahldorf (Німеччина) на суму 347751, 79 грн.

Актами №007/К, №0008/К, №0020/К про часткову компенсацію вартості наданих послуг позивач та ТОВ «Агрофілд» затвердили, що перевізником були надані послуги з перевезення вантажу, а власник вантажу (відправник) здійснив часткову компенсацію вартості перевезення на умовах договору, укладеного після завершення перевезення.

Згідно платіжної інструкції №3072 від 16.02.2024 ТОВ «Агрофілд» сплатило на користь позивача 347751,79 грн, зазначавши у призначенні платежу: «Компенсація вартості наданих послуг за маршрутом с. Чаруків, Волинська обл., (Україна) - м. Vahldorf (Німеччина) згідно рах.№00040 від 09.02.2024 р. Без ПДВ».

Пунктом 4.2. договору від 26.01.2024 визначено, що з моменту оплати, погоджених у договорі коштів усі відносини сторін з приводу виконання цього договору припиняються.

Відповідно до пункту 12 заявок, оплата перевезення здійснюється протягом 14 банківських днів після отримання оригіналів CMR та підписання актів в програмах M.E.Doc або Вчасно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.08.2024 у справі №914/547/24, що набрало законної сили 03.09.2024 судом встановлено: «...За даними повідомлення про доставку документа в програмі M.E.Doc - акти надання послуг №00007, №00008 на виконання заявок №2023-16076 та №2023-16215 були доставлені відповідачу 15.01.2024. Також 17.01.2024 документи на оплату перевезення були направлені на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення та були вручені адресату 23.01.2024. Щодо договору заявки від 11.12.2023 N 2023-16177, то суд зазначає, що акт про надання послуг №00020 було доставлено відповідачу в програмі M.E.Doc 24.01.2024. …Суд погоджується з доводами позивача про те, що відмова від заявки сторонами можлива виключно до дати завантаження, а не коли перевізник приступив до виконання перевезення. Санкції передбачені п. 6.1. договору застосовуються, коли така відмова заявлена в строк менший ніж 24 години, але до моменту завантаження та не можуть застосовувати коли відбулося завантаження і почалося транспортування вантажу (у даному випадку перевізник вже тривалий час здійснював перевезення вантажу - 13.02.2023 та 15.12.2023 відбулося завантаження, 22.12.2023 від експедитора надійшла вказівка про призупинення перевезення, 28.12.2023 відмова експедитора від заявки).».

03.09.2024 Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення у справі №914/547/24.

Згідно наданого позивачем витягу щодо виконавчих проваджень в АСВП, станом на 06.11.2025, станом на 20.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. відкрито виконавче провадження за №76101887.

Відповідно до платіжної інструкції №20074 від 23.09.2024 від приватного виконавця на користь позивача надійшло 261279,88 грн з призначенням платежу: «стягнен. 261279,88 грн. заборг. зг. наказу №914/547/24 від 03.09.2024 р., ВП№76101887, боржник ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТІНГ» (ЄДРПОУ: 44810693)».

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023, за умовами якого відповідач замовив, а позивач надав транспортні (транспортно-експедиційні) послуги з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (заявок).

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

Оскільки перевезення здійснювалось за маршрутом Вальдорф, Німеччина - село Чаруків (Волинська область), Україна, до спірних відносин підлягають застосуванню також норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.56 (надалі - Конвенція).

Статтею 1 Конвенції встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.08.2024 у справі №914/547/24, що набрало законної сили 03.09.2024 встановлено: «…Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання трьох заявок без жодних зауважень було здійснено перевезення на загальну суму 585465,96 грн. отже, судом встановлено, що перевізником умови договорів заявок 11.12.2023 №2023-16076, від 11.12.2023 №2023-16177 та від 11.12.2023 №2023-16215 було виконано у повному обсязі…. Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг відповідачу з перевезення вантажу, факт перевезення та отримання вантажоотримувачем (замовником) вказаного вантажу не заперечується відповідачем, тож судом вбачаються підстави для стягнення спірної суми як плати за надані позивачем (перевізником) послуги.».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Наказом від 03.09.2024 на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 05.08.2024 у справі №914/547/24, що набрало законної сили 03.09.2024, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» на користь Фізичної особи-підприємця Маджари Володимира Степановича суму в розмірі 261279,88 грн. з яких: - 237 714, 17 грн - основного боргу; - 20 000, 00 грн - витрат на професійну правничу допомогу - 3 565, 71 грн - судового збору.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Суд зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.08.2024 у справі №914/547/24 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед ФОП Маджарою В.С. до ухвалення судового рішення на підставі договору перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023.

Зазначене рішення у справі №914/547/24 не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ», що виникло з правовідносин за договором перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023.

Як вже зазначалося вище однією з підстав припинення зобов`язання, в тому числі грошового, є його виконання проведене належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 10620,09 грн інфляційних втрат за період з лютого 2024 по серпень 2024 та 4345,10 грн 3% річних за період з 13.02.2024 по 22.09.2024.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином враховуючи, що грошове зобов`язання ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» виникло до ухвалення судового рішення у справі №914/547/24 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум 3 витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.

З огляду на те, що рішенням від 05.08.2024 у справі №914/547/24 стягнуто з відповідача на користь позивача 237714,17 грн основної заборгованості, а відповідне рішення було виконано у примусовому порядку приватним виконавцем 23.09.2024, позивач правомірно здійснив нарахування 3% річних за період з 13.02.2024 (дата виникнення заборгованості) до 22.09.2024 (дата, яка передувала стягненню у примусову порядку) на суму 237714,17 грн.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем при поданні позовної заяви одночасно заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 32675,96 грн пені за період з 13.02.2024 по 12.08.2024 на суму заборгованості 237714,17 грн.

Частинами 1-3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 6.5. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг експедитор сплачує виконавцю пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день затримки оплати.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 ВПВС дійшла висновку, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Оскільки умови договорів не встановлювали періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у розмірі 32675,96 грн, судом встановлено, що позивачем він проведений вірно, а відтак підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 47641,15 грн штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за договором перевезення вантажів №15778 від 08.12.2023 є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №16366 від 09.10.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача підлягає до стягнення 3028,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Крім того, у позовній заяві позивач одночасно просив суд стягнути з відповідача на свою користь 7800,00 грн понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката та, у разі задоволення позову, також стягнути з відповідача на свою користь 2000,00 грн гонорару успіху, що має бути сплачений позивачем адвокату.

Згідно з частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 згаданої статті).

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку, що заявлений позивачем, яке міститься у відзиві на позовну заяву (вх.№29758/24 від 09.12.2024), де зазичив наступне.

Відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем, є необґрунтованими та неспівмірними з обсягом і складністю справи. Крім того, відповідач наголосив на тому, що ціна позову не є великою, а опис робіт адвоката не відповідає дійсності, адже адвокатом не було здійснено заходів досудового врегулювання, введення переговорів адвокатом з відповідачем, як зазначено в описі наданих робіт адвокатом. Разом з тим, відповідач просить взяти до уваги, що надані адвокатом послуги такі як дослідження та правова оцінка документів та інших доказів, аналіз судової практики та проведення арифметичних розрахунків є складовою процесу підготовки позовної заяви, а відтак, не можуть рахуватися окремо.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується власним розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У матеріалах справи міститься договір про правову допомогу від 26.09.2024, який укладено між позивачем (довіритель, клієнт) та Адвокатським бюро «Лози» (повірений).

Згідно п. 1.1. загаданого договору, повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» з метою стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних. Для цього: 1. Здійснити огляд, вивчення, аналіз та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год.). 2. Здійснити заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год.). 3. Провести арифметичні розрахунки (3 год.). 4. Здійснити аналіз судової практики (0,5 год.). 5. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (8 год.). 4. Вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення примусового виконання судового рішення (3 год.).

Пунктом 2.1. договору про правову допомогу від 26.09.2024 визначено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1. цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 7800,00 грн.

Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п. 2.1. сумі сплачуються повіреному в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви (п. 2.2. договору про правову допомогу від 26.09.2024).

Відповідно до п. 2.3. договору про правову допомогу від 26.09.2024, при задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) в сумі 2000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу; для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура; забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом; витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 123 та ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження факту понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, судом встановлено, що позивач надав копію договору про правову допомогу від 26.09.2024 року, копію акта приймання-перелачі наданих послуг від 30.09.2024 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №07-09 від 30.09.2024 року.

Окрім того, матеріали позовної заяви містять копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 30.09.2024 серії ВО №1083701, відповідно до якого ФОП Маджара В.С. на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 26.09.2024 доручає представництво своїх інтересів адвокату Лозі Віктору Миколайовичу у Господарському суді Львівської області та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Лози Віктора Миколайовича №507 від 16.05.2008 року.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15 (13.02.2024 у справі №910/12155/22) зазначено про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

При цьому, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Відтак, суд приймає до уваги, що відповідач скористався такою можливістю та виклав у запереченнях на заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, де покликався на не співмірність обсягу роботи представника позивача саме через те, що адвокатом включено до переліку наданих послуг заходи досудового врегулювання спору. Однак, відповідач наголошує про те, що адвокатом такі заходи не були здійснені. Одночасно, відповідач наголосив на тому, що ним не отримувались претензії позивача стосовно заявлених позовних вимог. Крім того, відповідач вважає недоцільним враховувати у вартість наданих адвокатом окремих послуг, які мають бути включені безпосередньо до такої послуги, як «підготовка та подання позовної заяви до суду».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, суд зазначає, що справа №914/2584/24 розглядалась судом у письмовому провадженні без виклику сторін, а предмет доказування у цій справі

охоплює незначну кількість обставин та доказів, які підлягають дослідженню, з урахуванням, що категорія даного спору не відноситься до складної, суд доходить висновку про те, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг адвоката підлягають зменшенню до 5000,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача «гонорару успіху» адвоката у розмірі 2000,00 грн, суд повідомляє наступне.

Відповідно до п. 2.3. договору правову допомогу від 26.09.2024 року, позивач та АБ «ЛОЗИ» погодили, що при задоволенні позову повірений отримує премію 9гонорар успіху) в сумі 2000,00 грн.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23.01.2014 (East/West., заява № 19336/04, § 268).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягненням обумовленого між сторонами успішного результату.

Відтак, чинним законодавством не заборонено право суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів, суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу («гонорар успіху») у розмірі 2000,00 грн підлягає зменшенню. Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторін спору, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, обсягом письмових доказів, що містяться в матеріалах справи.

Суд звертає увагу на те, що витрати на оплату «гонорару успіху» у розмірі 2000,00 грн не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер.

З огляду на зазначені мотиви, задоволення вимоги щодо стягнення «гонорару успіху» у розмірі 2000,00 грн у даному конкретному випадку не відповідатиме принципам пропорційності та справедливості.

Враховуючи викладені вище аргументи, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення «гонорар успіху» підлягає задоволенню у розмірі 1000,00 грн.

За таких обставин, суд вважає підставними до відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у загальному розмірі 6000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВІК КОНСАЛТИНГ» (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва, будинок 44, квартира 8; ідентифікаційний код 44810693) на користь Фізичної особи-підприємця Маджари Володимира Степановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 47641,15 грн заборгованості, з яких: 32675,96 грн - пеня, 10620,09 грн - інфляційні втрати, 4345,10 грн - 3% річних, а також 3028,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 6000,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №914/2584/24.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2025.

СуддяГоменюк З.П.