Постанова

від 16.01.2025 по справі 904/5963/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/5963/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Ертанз»</a> - Носик Б.М., адвокат (ордер від 07.11.2024),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - Ізвєков В.В., адвокат (ордер від 16.12.2024),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ертанз»</a>

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 (суддя Мілєва І.В.),

додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 (суддя Мілєва І.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (головуючий суддя: Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.)

у справі № 904/5963/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ертанз»</a> (далі - ТОВ «Ертанз»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна (далі - Приватний нотаріус),

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Ертанз» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису Приватного нотаріуса про вилучення та повернення від лізингоодержувача - ТОВ «Ертанз» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіля марки VOLKSWAGEN модель GOLF, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вчинений 13.09.2023 та зареєстрований в реєстрі за № 3408.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням, зокрема на те, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент звернення ТОВ «Порше Лізинг Україна» до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису зобов`язання позивача за договором фінансового лізингу не було безспірним, строк для вчинення виконавчого напису сплинув. Приватний нотаріус не встановив чи існують на момент звернення із заявою про вчинення виконавчого напису обставини, які відповідно до умов договору про фінансовий лізинг від 18.02.2021 надають ТОВ «Порше Лізинг Україна» право вимагати від ТОВ «Ертанз» повернення предмета лізингу, так само не було в наявності документів, які є підставою для вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 зі справи № 904/5963/23 у задоволенні позову відмовлено, з посиланням, зокрема на те, що: спірний виконавчий напис Приватного нотаріуса від 13.09.2023 був вчинений ним з огляду на неповернення об`єкта лізингу після розірвання договору про фінансовий лізинг та наявність заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з лютого по квітень 2022 року; рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 у справі № 904/1921/23 встановлено, що договір про фінансовий лізинг припинив свою дію 16.05.2022, а, отже ТОВ «Ертанз» мало повернути об`єкт лізингу не пізніше 19.05.2022, проте станом на час розгляду справи (№ 904/1921/23) в суді матеріали справи не містять доказів повернення об`єкта лізингу; заборгованість зі сплати лізингових платежів, серед іншого, за період з лютого по квітень 2022 року, встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 по справі № 904/1921/23; у матеріалах справи № 904/5963/23 міститься опис вкладення у відправлення стандарту з оголошеною цінністю, відповідно до якого рахунки, серед іншого від 01.02.2022 № 00592442, від 01.03.2022 № 00596387 та від 01.04.2022 № 00601054, були направлені 16.01.2023 на адресу ТОВ «Ертанз», у зв`язку із чим твердження позивача стосовно того, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» не вручало ТОВ «Ертанз» в письмовому вигляді рахунки на оплату платежів є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Отже, на момент звернення до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису існували обставини, які, відповідно до умов договору про фінансовий лізинг та вимог чинного законодавства, надавали ТОВ «Порше Лізинг Україна» право вимагати від ТОВ «Ертанз» повернення предмета лізингу. Крім того, Приватному нотаріусу було надано необхідні документи, які є підставою для вчинення ним виконавчого напису. Закон України «Про нотаріат» визначає строк звернення на вчинення виконавчого напису протягом трьох років з дня виникнення права вимоги. Таким чином, відповідач звернувся до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення спірного виконавчого напису в межах строку, визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат». Суд також зазначив про те, що відсутність/наявність спірного автомобіля в розпорядженні ТОВ «Ертанз» жодним чином не впливає на результат вирішення спору, оскільки відповідно до частини першої статті 809 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд зазначив і про те, що позивач не довів, яким чином, з огляду на наявну та несплачену заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з лютого по квітень 2023 року у розмірі 84 641,19 грн, а також з огляду на неповернення в порушення умов договору про фінансовий лізинг та вимог чинного законодавства України об`єкта лізингу, зі сторони відповідача було порушено право позивача шляхом звернення до Приватного нотаріуса щодо вчинення спірного виконавчого напису.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 зі справи заяву ТОВ «Порше Лізинг Україна» про прийняття додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з позивача на користь відповідача 11 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 зі справи рішення та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області залишені без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Ертанз» - без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Ертанз», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення, додаткове рішення суду першої інстанції, а також постанову суду апеляційної інстанції зі справи, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Також скаржник зазначив про те, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 10 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані ним до Суду в строки та в порядку, які передбачені частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права (зокрема приписи статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», статті 387 ЦК України) у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 зі справи № 336/44/18, від 22.02.2022 зі справи № 44/459-б, від 31.01.2024 зі справи № 910/6753/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 зі справи № 137/1666/16-ц.

Також скаржник зазначає про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження відсутності автомобіля в розпорядженні позивача, а також не врахували відповідні доводи позивача (зазначене відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань учасників справи

ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд закрити касаційне провадження у справі № 904/5963/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а якщо Суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження у справі - залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Також ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відзиві зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв`язку з касаційним переглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18 600,00 грн, у зв`язку з чим просило за результатом касаційного перегляду здійснити розподіл судових витрат (витрат ТОВ «Порше Лізинг Україна» на правову допомогу).

Згідно з ухвалою Суду від 17.12.2024 зі справи задоволено заяву ТОВ «Порше Лізинг Україна» про участь у судових засіданнях у справі № 904/5963/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ «Порше Лізинг Україна» як лізингодавцем та ТОВ «Ертанз» як лізингоодержувачем 18.02.2021 укладено договір про фінансовий лізинг № 00022789 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 12.3 Загальних комерційних умов фінансового лізингу контракт набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) договору фінансового лізингу, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до погоджених сторонами умов Договору об`єктом лізингу є транспортний засіб - автомобіль марки VW Golf Trendline FLEET 1.4 TSI, шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 ; вартість об`єкта лізингу - 597 695,00 грн, авансовий платіж - 89 654,25 грн; обсяг фінансування - 508 040,75 грн; кількість лізингових платежів - 24; строк лізингу - 24 місяці; розмір лізингового платежу - 28 213,73 грн зі строком оплати відповідно до Графіка; процентна ставка - 15%.

Сторони погодили, що підписанням цього договору (який є індивідуальною частиною договору про надання фінансових послуг в розумінні статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») лізингоодержувач приєднується до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (які є публічною частиною договору), які застосовуються до договорів про фінансовий лізинг з юридичними особами/фізичними особами - підприємцями з визначенням зобов`язань в гривні та розміщені на офіційному вебсайті лізингодавця за адресою: https://www.porschefinance (далі - Загальні умови).

У преамбулі Загальних умов зазначається, що ці Загальні умови (надалі разом із договором про фінансовий лізинг спільно іменуються як контракт), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до контракту, що є невід`ємною його частиною, та інші додатки, що є невід`ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання об`єкта лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» та його передання лізингоодержувачу згідно з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», іншими чинними положеннями українського законодавства.

Відповідно до пункту 3.2 Загальних умов, ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього контракту.

На виконання умов договору та Загальних умов ТОВ «Порше Лізинг Україна» на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17.02.2021 № 1600059742, який укладений з ТОВ «Атлант-М Лемпсе», придбало та зареєструвало транспортний засіб - новий автомобіль VW Golf Trendline FLEET 1.4 TSI, марки VOLKSWAGEN модель GOLF, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

ТОВ «Порше Лізинг Україна» 23.02.2021 передало ТОВ «Ертанз» (лізингоодержувач) об`єкт лізингу - автомобіль VW Golf Trendline FLEET 1.4 TSI, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що сторонами був складений акт прийому-передачі від 23.02.2021 до Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Загальних умов передбачено, що лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об`єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли лізингодавець матиме право припинити цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об`єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно з підпунктом 8.3.2 пункту 8.3 Загальних умов якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більше ніж 60 днів (відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг»), ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право припинити контракт/відмовитися від контракту та контракт буде вважатись припиненим у строк, передбачений пунктом 12.13 цього контракту і витребувати об`єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Підпунктом 12.6.1 пункту 12.6 Загальних умов передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити цей контракт/відмовитися від контракту, та також, серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк виконання зобов`язання зі сплати перевищує 60 (тридцять) календарних днів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 по справі № 904/1921/23 встановлено, що починаючи з 15.02.2022 ТОВ «Ертанз» припинило сплату лізингових платежів, а також листом від 13.04.2022 вих. № 0413/01 повідомило ТОВ «Порше Лізинг Україна», зокрема, про відсутність джерел доходів для сплати лізингових платежів за договорами, зокрема і за договором про фінансовий лізинг № 00022789, а також про те, що транспортний засіб Volkswagen Golf KA5782BO з 24.02.2022 знаходився у місті Маріуполь та інформація про його стан відсутня. У зв`язку з порушенням ТОВ «Ертанз» умов договору щодо сплати лізингових платежів (починаючи з лютого 2022 року), а також враховуючи повідомлену ТОВ «Ертанз» у листі від 13.04.2022 № 0413/01 інформацію щодо неможливості сплати лізингових платежів, ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до ТОВ «Ертанз» із повідомленням від 29.04.2022 про розірвання договорів про фінансовий лізинг, зокрема й договору № 00022789, в якому зазначило, що відповідно до пункту 12.06.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, за виняткових обставин, які, на думку лізингодавця, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов`язань, або за яких лізингоодержувач неспроможний виконати свої зобов`язання за контрактом, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об`єкта лізингу; у зв`язку з чим повідомило про розірвання договорів, зокрема й договору № 00022789, та вимагало повернути об`єкти лізингу на користь лізингодавця впродовж 10-ти робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем та сплатити наявну прострочену заборгованість. За змістом листа, що також додатково підтверджується заявою свідка - директора ТОВ «Ертанз» (особи, яка нарочно отримала вказане повідомлення про розірвання договорів про фінансовий лізинг, зокрема й договору № 00022789), датою отримання вказаного повідомлення ТОВ «Ертанз» є 05.05.2022. Як зазначає ТОВ «Порше Лізинг Україна», ТОВ «Ертанз» заборгованість зі сплати лізингових платежів не погасило, об`єкт лізингу не повернуло. Звертаючись з позовом до суду (справа № 904/1921/23), ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначило, що за ТОВ «Ертанз» обліковується заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з 16.02.2022 по 13.06.2022 в розмірі 125 080,87 грн - плата за неоплачені лізингові платежі. Відповідно до пункту 12.7 Загальних умов лізингоодержувач вважається повідомленим про одностороннє припинення/відмову лізингодавця від контракту, якщо минуло 6 (шість) робочих днів з дня, наступного за днем надсилання лізингодавцем відповідного повідомлення лізингоодержувачу про припинення/відмову від такого контракту на адресу лізингоодержувача, зазначену у договорі фінансового лізингу та контракт вважається припиненим після спливу зазначеного вище строку. Пунктом 12.13 Загальних умов встановлено, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт вважається припиненим на 7-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони. Оскільки повідомлення про відмову від договору отримано ТОВ «Ертанз» 05.05.2022, то відповідно договір припинив свою дію 16.05.2022. Оскільки строк договору припинився 16.05.2022, ТОВ «Ертанз» мало повернути об`єкт лізингу не пізніше 19.05.2022, проте станом на час розгляду справи в суді матеріали справи не містять доказів повернення об`єкта лізингу. Отже, з 16.05.2022 ТОВ «Ертанз» є таким, що прострочило повернення об`єкта лізингу. Доказів у підтвердження повернення об`єкта лізингу лізингодавцю ТОВ «Ертанз» не надало.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 у справі № 904/1921/23 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 у справі № 904/1921/23 - без змін.

ТОВ «Порше Лізинг Україна» 13.09.2023 звернулося до Приватного нотаріуса із заявою, в якій зазначило, що 18.02.2021 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Ертанз» (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг 00022789, в комплекті із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, а також Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що є невід`ємною частиною договору. Згідно з умовами Договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав в користування у лізингодавця об`єкт фінансового лізингу - автомобіль марки VOLKSWAGEN модель GOLF, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , колір - білий на умовах фінансового лізингу. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язався використати автомобіль за цільовим призначенням, та забезпечити своєчасну сплату лізингових платежів, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід`ємну частину Договору. Згідно з пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу термін сплати лізингових платежів встановлений не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Прострочення лізингоодержувачем виконання зобов`язання настало 16.02.2022. Проте всупереч вимогам чинного законодавства й умовам Договору станом на 29.04.2022 лізингоодержувачем не здійснено оплату лізингових платежів у сумі 84 641,19 грн. Оскільки лізингоодержувач не виконав свої зобов`язання, передбачені Договором, керуючись статтями 34-35 Закону України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172), ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило вчинити виконавчий напис на договорі про фінансовий лізинг № 00022789 від 18.02.2021, який укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ТОВ «Ертанз», з метою звернення стягнення на об`єкт фінансового лізингу, а також відшкодування витрат лізингодавця по отриманню виконавчого напису - на суму таких витрат.

До заяви про вчинення виконавчого напису відповідачем додано: Договір, додаток до Договору «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування)», акт прийому-передачі від 23.02.2021, витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 82094983 від 16.01.2023, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, рахунки: № 00592442 від 01.02.2022 на суму 28 213,73 грн з ПДВ, № 00596387 від 01.03.2022 на суму 28 213,73 грн з ПДВ та № 00601054 від 01.04.2022 на суму 28 213,73 грн з ПДВ з відмітками про несплату платежів, повідомлення про розірвання договорів про фінансовий лізинг від 29.04.2022, отримане ТОВ «Ертанз» 05.05.2022.

Приватним нотаріусом 13.09.2023 вчинено виконавчий напис на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат», статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пункту 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (зі змінами та доповненнями) про повернення лізингоодержувачем - ТОВ «Ертанз» на користь лізингодавця - ТОВ «Порше Лізинг Україна» об`єкта фінансового лізингу, що був переданий у користування на підставі Договору, та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі за користування об`єктом лізингу, за період з 16.02.2022 по 29.04.2022 в сумі 84 641,19 грн - прострочені лізингові платежі, що становить загальну суму вартістю 84 641,19 грн.

Посилаючись на те, що: виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент звернення ТОВ «Порше Лізинг Україна» до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису зобов`язання позивача за договором фінансового лізингу не було безспірним, строк для вчинення виконавчого напису сплив; Приватний нотаріус не встановив чи існують на момент звернення із заявою про вчинення виконавчого напису обставини, які відповідно до умов Договору надають ТОВ «Порше Лізинг Україна» право вимагати від ТОВ «Ертанз» повернення предмета лізингу, так само не було в наявності документів, які є підставою для вчинення виконавчого напису нотаріуса, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису Приватного нотаріуса про вилучення та повернення від лізингоодержувача - ТОВ «Ертанз» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» об`єкта лізингу.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Так, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права (зокрема приписи статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», статті 387 ЦК України) у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 зі справи № 336/44/18, від 22.02.2022 зі справи № 44/459-б, від 31.01.2024 зі справи № 910/6753/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 зі справи № 137/1666/16-ц.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Предметом розгляду справи № 336/44/18, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єктів нерухомості та витребування з чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна.

У цій справі Верховний Суд, зокрема виснував, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17. Отже, з урахуванням положень статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22.

У справі № 44/459-б в межах справи про банкрутство розглядалася заява про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації. У цій справі судом, зокрема, встановлено, що, одна юридична особа передала у власність іншій юридичній особі спірне майно згідно з актами приймання-передачі предмета лізингу у власність за договорами лізингу. Спір стосувався, в тому числі, питання наявності/відсутності права в особи на відчуження спірного майна. При цьому Верховний Суд застосовував статтю 387 ЦК України у сукупності з приписами статті 388 ЦК України, яка визначає, що у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд, зокрема виснував, що в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.

Водночас у справі № 904/5963/23 предметом спору є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а не віндикаційний позов), що і визначає предмет доказування у відповідній категорії справ, з урахуванням специфіки нормативно-правового регулювання, зокрема приписів Закону України «Про нотаріат». Отже, з огляду на предмет та підстави позову у справі № 904/5963/23 суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосовували до спірних правовідносин приписи статті 387 ЦК України, якою врегульоване питання витребування майна з чужого незаконного володіння, як окремий речево-правовий спосіб захисту цивільних прав.

Таким чином, правовідносини у справі № 904/5963/23 та у справах № 336/44/18, № 44/459-б, на які посилається скаржник, не є подібними, зокрема за змістовим критерієм.

У справі № 137/1666/16-ц, на яку також посилається скаржник, розглядався спір про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, на підставі якого звернено стягнення на предмет іпотеки - будівлю кафе для задоволення вимог кредитора про стягнення коштів.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду, зокрема виснувала, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Такий Перелік документів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, згідно з Переліком документів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, або прямо передбачених законодавством у певній сфері спірних правовідносин.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

У справі № 910/6753/20, в якій розглядалася, зокрема позовна вимога про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису про звернення стягнення на нерухоме майно на користь стягувача на підставі договору іпотеки, Верховний Суд, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 зі справи № 137/1666/16-ц, виснував, що виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом. Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такої.

Отже, Верховний Суд доходить висновку, що правовідносини у справах № 137/1666/16-ц, № 910/6753/20, а також у справі № 904/5963/23 є частково подібними, зокрема, з огляду на те, що у наведених вище справах, наведених скаржником, вирішувався спір про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого на підставі Закону України «Про іпотеку» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (що визначає специфіку нормативно-правового регулювання), а у справі № 904/5963/23 предмет спору пов`язаний з поверненням предмета лізингу від лізингоодержувача його власнику.

Проте, як у наведених скаржником справах, так і у справі № 904/5963/23 суди застосували приписи статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та положення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (зі змінами та доповненнями).

При цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові зі справи № 137/1666/16-ц щодо застосування приписів статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та наведеного Переліку, застосовуються судами у вирішенні спорів про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як пов`язаних зі зверненням стягненням на предмет іпотеки, так і не пов`язаних безпосередньо з іпотечним майном (що підтверджується постановами Верховного Суду, зокрема у справах № 761/19654/21, № 523/18972/20, № 761/21006/21, № 204/8591/20).

Водночас слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 містить різний перелік документів, які подаються нотаріусу для одержання виконавчого напису в залежності від предмета стягнення та змісту спірних правовідносин.

Так, для повернення об`єкта лізингу згідно з пунктом 8 Переліку нотаріусу подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Відповідно ж до пункту 1 Переліку для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Водночас за оспорюваним виконавчим написом не стягується заборгованість за договором лізингу, а повертається предмет лізингу від лізингоодержувача його власнику.

У справі № 904/5963/23 суди попередніх інстанцій встановили факт наявності боргу, прострочення його сплати (зазначені обставини встановлені судовим рішенням у іншій судовій справі № 904/1921/23), припинення дії Договору, як необхідні умови вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення об`єкта лізингу. З урахуванням чого не можуть братися до уваги посилання скаржника на вчинення виконавчого напису нотаріуса без урахування безспірності вимог та з порушенням вимог закону при вчиненні виконавчого напису (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 зі справи № 902/522/19 та від 09.10.2024 зі справи № 910/6412/23).

При цьому довід скаржника про відсутність у нього об`єкта лізингу, як підставу для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, був відхилений судами попередніх інстанцій, з посиланням на те, що відсутність/наявність спірного автомобіля в розпорядженні ТОВ «Ертанз» жодним чином не впливає на результат вирішення спору, оскільки відповідно до частини першої статті 809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. У силу приписів статті 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» після передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що чинне законодавство не відносить вказані скаржником обставини, як до підстав для відмови у вчиненні виконавчого напису нотаріуса, так і до підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Отже, суди попередніх інстанцій розглянули справу у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 зі справи № 137/1666/16-ц та у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 зі справи № 910/6753/20, що в свою чергу виключає закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження відсутності автомобіля в розпорядженні позивача, а також не врахували відповідні доводи позивача.

Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

Суд акцентує увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті спору, та ухвалення нового рішення про задоволення позову, - відсутні.

У касаційній скарзі скаржник також просить Суд скасувати додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат (що має похідний характер від судового рішення по суті спору), яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, проте касаційна скарга не містить жодних доводів в обґрунтування підстав для скасування додаткового судового рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат та постанови суду апеляційної інстанції у зазначеній частині.

Оскільки судові акти попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, підлягають залишенню без змін, підстави для скасування додаткового рішення, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, - відсутні.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Порше Лізинг Україна» на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу ТОВ «Ертанз» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ертанз»</a> залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024, додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 904/5963/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок