Постанова

від 16.01.2025 по справі 914/1966/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1966/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - Гарбузюк Р.О., у порядку самопредставництва,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Кисіль Т.В., адвокат (дов. від 18.12.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 (головуючий суддя Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.)

у справі № 914/1966/23

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (далі - АТ «Львівгаз», позивач, скаржник)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України», відповідач)

про визнання укладеною додаткової угоди до договору транспортування природного газу.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ «Львівгаз» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Оператор ГТС України» про визнання укладеною Додаткової угоди від 15.05.2023 № 1 (далі - Додаткова угода № 1) до Договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю згоди між учасниками Договору щодо неврегульованих розбіжностей в редакції його змін, укладання яких є обов'язковим для сторін на підставі закону.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.05.2024 у справі № 914/1966/23 (суддя Долінська О.З.) позов задоволено частково, визнано укладеною Додаткову угоду № 1 до Договору, викладену у резолютивній частині рішення.

Рішення місцевого суду у задоволеній частині мотивовано тим, що частина перша статті 2 Закону України «Про ринок природного газу» містить норму про спрямування цього Закону на імплементацію Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та Регламенту (ЄС) 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 29.11.2019 № 2586 транспоновано положення Директиви 2009/73/ЄС та Регламенту (ЄС) 715/2009, а тому вони є обов'язковими. Щодо часткової відмови у задоволенні позовних вимог, рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що укладення учасниками ринку природного газу договору транспортування природного газу повинно здійснюватися з дотриманням типової форми такого договору, проте проєктом спірної Додаткової угоди запропоновано внести зміни до Типового договору транспортування природного газу.

За результатом апеляційного розгляду, постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024, у задоволеній частині рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки місцевого господарського суду про пряме застосування Директив 2009/73/ЄС, Регламенту (ЄС) 715/2009 є помилковими. Єдиною підставою для внесення змін до договору транспортування газу є внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу, які сторони зобов'язані внести до договору протягом місяця відповідно до пункту 17.3. Договору. Суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07.03.2018 у справі № 904/6647/17, від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, від 28.07.2021 у справі № 927/1041/19, від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20, від 08.06.2022 у справі № 396/269/18 та від 16.01.2024 у справі № 904/1204/23.

Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання: - чи повинен господарський договір, укладений на основі Типового договору містити умови, які Господарським кодексом України (далі - ГК України) і Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) визначені істотними умовами; - чи підлягає застосуванню до договорів, які укладаються на основі Типового договору, норма частини другої статті 180 ГК України щодо визначення переліку істотних умов договору (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Оператор ГТС України» у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечило, з посиланням, зокрема, на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просило закрити касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Львівгаз» на постанову апеляційного господарського суду у цій справі.

Розгляд клопотань учасників справи

Згідно з ухвалою Суду від 17.12.2024 зі справи задоволено клопотання АТ «Львівгаз» про участь у судовому засіданні, призначеному на 16.01.2025, у справі № 914/1966/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:

- між ТОВ «Оператор ГТС України» (Оператор) та АТ «Львівгаз» (Замовник) 04.02.2020 укладено Договір транспортування природного газу, за формою Типового договору транспортування природного газу (далі - Типовий договір), затвердженої Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497;

- Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої Послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1. Договору);

- Додатками 1, 2 до Типового договору є додатки «Розподіл потужності», «Розподіл потужності з обмеженнями» (пункт 2.4. розділу II);

- Додатком 3 до Договору є Перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу (пункт 2.7. розділу II);

- у разі внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу сторони зобов'язані протягом місяця внести відповідні зміни до Договору (пункту 17.3. Договору);

- оскільки після укладання між Оператором та Замовником Договору Регулятором вносилися зміни до форми Типового договору відповідними постановами НКРЕКП, Оператор 06.04.2023 направив на адресу АТ «Львівгаз» для підписання та належного оформлення додаткові угоди № 1-5 до Договору від 04.02.2020;

- Додаткові угоди № 1-5 підписані та повернуті АТ «Львівгаз» разом зі супровідним листом від 15.05.2023 із застереженням, що такі підписані з протоколом розбіжностей, примірник якого долучено до супровідного листа та який покладено в основу позовних вимог АТ «Львівгаз»;

- листом-відповіддю від 27.06.2023 Оператор повідомив, що сторони не можуть відступати від змісту Типового договору та повторно долучив для підписання Замовника Додаткові угоди № 1-5 в редакції Оператора. Крім того, відповідачем направлено на адресу позивача Додаткову угоду № 6 до договору транспортування природного газу;

- розглянувши пропозиції відповідача, позивач підписав Додаткові угоди № 1-5 з Протоколом розбіжностей від 17.05.2023 та направив Оператору один примірник підписаних Додаткових угод №1-5 з Протоколом розбіжностей разом з двома примірниками Протоколу розбіжностей від 15.05.2023 та двома примірниками підписаних стороною АТ «Львівгаз»: проєкта Додатка 1 до Договору, проєкта Додатка 2 до Договору, проєкта Додатка 4 до Договору, проєкта Додатка 5 до Договору, проєкта Додатка 6 до Договору;

- частина пропозицій відповідача була прийнята позивачем в редакції Оператора, а частина пропозицій не узгоджена з підстав, які викладено у позовній заяві. АТ «Львівгаз» у Протоколі розбіжностей також виклало свої пропозиції щодо конкретизації його умов. При цьому позивач зазначив, що оскільки проєктами Додаткових угод № 1-5 одночасно запропоновано внести зміни до одного договору, АТ «Львівгаз» у Протоколі розбіжностей запропонувало Оператору оформити всі зміни однією Додатковою угодою № 1.

Позивач не отримав від відповідача підписаного ним Протоколу розбіжностей чи заперечень щодо умов, запропонованих АТ «Львівгаз» та долучених до нього додатків 1, 2, 4, 5, 6 до Договору, що і стало підставою для звернення АТ «Львівгаз» до суду із цим позовом про визнання укладеною Додаткової угоди № 1 до Договору в редакції, запропонованій позивачем.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для внесення змін до Договору від 04.02.2020 шляхом визнання укладеною запропонованої позивачем Додаткової угоди № 1 до нього.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «Львівгаз» посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 07.03.2018 у справі № 904/6647/17, від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, від 28.07.2021 у справі № 927/1041/19, від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20, від 08.06.2022 у справі № 396/269/18 та від 16.01.2024 у справі № 904/1204/23.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) - є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, зазначив, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов'язковий для суду та інших суб'єктів.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених вище постановах Верховного Суду, з огляду на таке.

Так, у постановах Верховного Суду (в контексті доводів скаржника про те, що Верховний Суд в одних випадках погоджується з правом сторін конкретизувати умови договорів, укладених на основі Типового договору, а в іншому випадку виходить з неможливості їх конкретизації): від 07.03.2018 у справі № 904/6647/17 предметом розгляду були вимоги про врегулювання розбіжностей за договором постачання електричної енергії в редакції позивача (обленерго); від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 - визнання договору оренди земельної ділянки укладеним; від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19 - тлумачення умов договору оренди земельної ділянки; від 28.07.2021 у справі № 927/1041/19 - стягнення боргу за надані послуги балансування обсягів природного газу; від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20 - визнання частини пункту договору оренди земельної ділянки недійсною, - Суд у зазначених постановах виснував про допустимість конкретизації сторонами умов типового договору без істотного відступу від його змісту, оскільки відповідно до положень частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Водночас у справі, яка є предметом касаційного розгляду (№ 914/1966/23) судом апеляційної інстанції встановлено, що єдиною підставою для внесення змін до договору транспортування газу є внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу, які сторони зобов'язані внести до договору протягом місяця відповідно до пункту 17.3. Договору. Верховний Суд у цій справі вирішуючи питання подібності правовідносин із наведеними скаржником справами виходить у т.ч. з того, що у цій справі суд апеляційної інстанції оцінив змістовний характер запропонованих позивачем змін до Типового договору як таких, що є саме внесенням змін, а не конкретизацією умов Типового договору, зокрема, вказавши, що суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом (аналогічний висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/4674/23 і врахований судом апеляційної інстанції). Всупереч імперативним приписам законодавства щодо типової форми договору транспортування природного газу, Протоколом розбіжностей до Додаткових угод № 1-5 АТ «Львівгаз» не конкретизувало умови Договору, а змінило їх, запропонувавши узгодити протиріччя у Додатковій угоді № 1, й запропоновані АТ «Львівгаз» зміни та доповнення до Договору, суперечать умовам Типового договору, який є обов'язковим для дотримання та виконання. Водночас, враховуючи те, що ні нормами Закону України «Про ринок природного газу»; ні нормами Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», ні нормами Кодексу ГТС, ні нормами постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, якою затверджено «Типовий договір транспортування природного газу», не надано ні АТ «Львівгаз» ні ТОВ «Оператор ГТС України», ні будь-якому іншому учаснику ринку природного газу в позасудовому та/або судовому порядку вносити будь-які зміни до Типового договору транспортування природного газу/зміни до додаткових угод до Договору, які є відмінними від редакції, затвердженої законодавцем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Отже, відмінність між наведеними позивачем справами та справою, судовий акт попередньої інстанції по якій є предметом касаційного перегляду, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права (частини четвертої статті 179 ГК України), а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, у т.ч. змістом та характером запропонованих стороною правочину видозмін.

Скаржник також посилається на постанови Верховного Суду: від 16.01.2024 у справі № 904/1204/23 (в контексті доводів позивача про те, що акти цивільного законодавства не передбачають обов'язку сторони договору укласти господарський договір, зміст якого дослівно з розділовими знаками відтворює зміст Типового договору, оскільки за змістом частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї). Водночас у цій справі предметом позовних вимог, які розглядалися судом було визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, зокрема предметом розгляду вказаної справи було визнання незаконною бездіяльність міськради щодо ухилення від передачі на баланс університету нежитлового будинку та зобов'язання міськради вчинити дії щодо передачі на баланс університету нежитлового будинку та виконати рішення виконавчого комітету міськради шляхом знесення нежитлового будинку, усунувши у такий спосіб загрозу майну позивача; від 08.06.2022 у справі № 396/269/18 (в контексті доводів АТ «Львівгаз» про те, що за загальним правилом, визначеним положеннями статті 629 ЦК України стосовно обов'язковості договору, який є обов'язковим для виконання сторонами і як універсальний регулятор приватних відносин - є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін), предметом розгляду якої було звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Однак скаржником при посиланні на висновки Верховного Суду у вказаних справах не було враховано ані зміст правовідносин, щодо яких вони надавалися Верховним Судом, ані різницю в нормативно-правовому регулюванні таких правовідносин.

Водночас під час розгляду справи № 914/1966/23 суд апеляційної інстанції врахував, що спірні правовідносини між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи щодо надання послуг з транспортування регулюються Договором транспортування природного газу, укладеним відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 та пункту 2 глави 1 розділу IV Кодексу ГТС і частини першої статті 32 Закону «Про ринок природного газу». Згідно з пунктами 2, 3 глави 1 розділу I Кодексу ГТС Кодекс є регламентом функціонування ГТС та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ. Договір транспортування природного газу, укладений між оператором ГТС та замовником послуг транспортування природного газу на основі Типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор ГТС надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору ГТС вартість отриманих послуг (послуги) (пункт 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС). При цьому згідно з пунктом 6 частини першої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до Закону. Договір транспортування природного газу має бути укладеним між сторонами у відповідності до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497. Судами встановлено, що 04.02.2020 між ТОВ «Оператор ГТС України» та АТ «Львівгаз» укладено Договір транспортування природного газу, відповідно до якого усі зміни та доповнення до нього оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін; у разі внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу сторони зобов'язані протягом місяця внести відповідні зміни до цього договору (пункти 17.2., 17.3. Договору). Суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги зазначених норм законодавства виснував, що укладення учасниками ринку природного газу договору транспортування природного газу з дотриманням типової форми зазначеного договору є обов'язковим в силу прямої вказівки закону і єдиною підставою для внесення змін до договору транспортування газу є внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу, які сторони зобов'язані внести до договору протягом місяця відповідно до пункту 17.3. Договору, а суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом. А тому правовідносини у зазначених позивачем справах та у справі, що розглядається не є подібними, а тому застосування норм права (частини другої статті 14 та статті 629 ЦК України) наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення не можуть бути релевантними до обставин цієї справи.

Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.

Крім того, у касаційній скарзі АТ «Львівгаз» посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання: - чи повинен господарський договір, укладений на основі Типового договору, містити умови, які ГК України та ЦК України визначені істотними умовами; - чи підлягає застосуванню до договорів, які укладаються на основі Типового договору, норма частини другої статті 180 ГК України щодо визначення переліку істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Стосовно наведеного Суд зазначає, що формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Водночас визначені скаржником питання здебільшого мають загальний характер без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій досліджувалися та оцінювали доводи учасників справи, зважаючи на предмет, підставу поданого позивачем позову, а також відповідно до оцінки наявних у справі доказів.

Так, предметом позову була вимога АТ «Львівгаз» про визнання укладеною Додаткової угоди № 1 до Договору транспортування природного газу від 04.02.2020, а підставою цього позову - відсутність згоди між учасниками Договору щодо неврегульованих розбіжностей в редакції його змін, укладання яких є обов'язковим для сторін на підставі закону. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір транспортування газу від 04.02.2020 відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 (в редакції чинній станом на 01.05.2019) та укладався на виконання вимог чинного законодавства України, зокрема положень Закону України «Про ринок природного газу» та норм Кодексу ГТС.

Положеннями пункту 17.3. Договору визначено, що у разі внесення та затвердження Регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу сторони зобов'язанні протягом місяця внести зміни до Договору.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано і скаржником не спростовано, що відповідні зміни, які позивач вважав за необхідне внести до Договору, не відповідали умовам Типового договору та положенням Кодексу ГТС.

Таким чином у спірних правовідносинах частина друга статті 180 ГК України (щодо визначення переліку істотних умов договору) застосовується з урахуванням статті 179 ГК України.

Зокрема, частина сьома статті 179 ГК України визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина друга зазначеної норми встановлює, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, державні органи та органи державної влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно зі частиною четвертою статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту Типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Пункт другий глави 1 розділу ІV Кодексу ГТС імперативно встановлює, що правовідносини між оператором газотранспортної системи та оператором установки LNG/оператором газосховища газовидобувним підприємством/оператором газорозподільної системи прямим споживачем щодо одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у т.ч. вчинення дій з врегулювання добових небалансів у газотранспортній системі, регулюються договором транспортування природного газу, укладеним відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 відповідно до абзацу 1 частини другої статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» затверджено форму Типового договору транспортування природного газу.

Норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу саме у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, а тому Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням норм частини четвертої статті 179 ГК України, не можуть відступити від його змісту, маючи право лише конкретизувати його умови. Водночас істотні умови цього договору є такими, що відповідно до законодавства встановлюються саме уповноваженим органом (НКРЕКП) як такі, що необхідні для договорів цього виду у правовідносинах, які мають особливе значення для держави та суспільства та не можуть визначатися на основі вільного волевиявлення сторін. Отже, в цьому випадку Типовий договір необхідно розглядати як нормативно-правовий акт, що має загальнообов'язкову силу для кола осіб визначених законом та встановлює правила поведінки, права та обов'язки сторін у соціально значущих відносинах у сфері постачання природного газу України. Вказаним спростовуються доводи скаржника стосовно можливості включення до Типового договору будь-якого переліку істотних умов договору щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Між тим судом апеляційної інстанції встановлено, що всупереч імперативним приписам законодавства щодо типової форми договору транспортування природного газу, протоколом розбіжностей до Додаткових угод № 1-5 АТ «Львівгаз» не конкретизувало умови Договору, а змінило їх, оскільки запропоновані АТ «Львівгаз» зміни та доповнення до Договору, суперечать умовам Типового договору, який є обов'язковим для дотримання та виконання.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, відсутні підстави для задоволення вимог АТ «Львівгаз» про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до договору транспортування природного газу.

Таким чином, підстава касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

При цьому, Суд зазначає, що з огляду на загальність сформульованих скаржниками питань, суд касаційної інстанції розглянув наведені доводи касаційної скарги з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин цієї конкретної справи на підставі заявленого предмета та підстав позову.

Таким чином, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга зводиться лише до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це вигідно позивачу в межах конкретної справи та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, що стали підставою вірного застосування положень Закону України «Про ринок природного газу»; Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Кодексу ГТС та постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 й відповідно для відмови у задоволенні позову. Водночас переоцінка доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у т.ч. касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Водночас, Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Оператор ГТС України» на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Львівгаз» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу АТ «Львівгаз» без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 914/1966/23 з підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 914/1966/23 з підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 914/1966/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок