Постанова

від 16.01.2025 по справі 715/2560/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року м. Чернівці Справа № 715/2560/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,

секретар: Бугай В.М.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересована особа: Волоківська сільська рада Чернівецького району,

особа, щодо якої вирішується питання: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Маковійчук Ю.В., присяжних Оларя І.В. та Мігоряну С.Д., дату виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опіки.

В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бабусею заявника, проживає разом з ним в одному господарстві, знаходиться на обліку у психіатра та у відповідності до висновку судово-психіатричного експерта №950 від 28.06.2024 року встановлено, що ОСОБА_2 хворіє хронічним психічним захворюванням у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження ЦНС, виражений психоорганічний синдром. За своїм психічним станом, в силу наявного у неї хронічного психічного захворювання, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Звернув увагу суду на те, що рішенням №62-07/24В від 26.07.2024 року виконавчого комітету Волоківської сільської ради визнано можливим виконання заявником обов`язків опікуна над ОСОБА_2 у разі визнання її недієздатною.

З посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просив заяву задовольнити. Визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити опікуном ОСОБА_1 .

Провадження №22-ц/822/55/25

Рішенням Глибоцькогорайонного судуЧернівецької областівід 06листопада 2024року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду стороною заявника подано апеляційну скаргу, в якій наводить обставини, викладені в самій заяві, та зазначає, що є не обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що поданий стороною заявника висновок судово-психіатричного експерта №950 є недопустимим доказом.

Вказує, що ЦПК України не містить заборони проведення та подання стороною заявника як письмового доказу висновку експерта, а якщо у суду були сумніви, то останній не позбавлений можливості з власної ініціативи призначити таку.

Звертає увагу на те, що висновок суду про неможливість заявника бути опікуном через відсутність у поданні виконавчого комітету Волоківської сільської ради мотивів доцільності призначення саме його, є безпідставним, оскільки бабуся проживає з ним і він здійснює за нею догляд, що підтверджується письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи.

На підставі наведеного, просить оскаржуване рішення щодо відмови в задоволенні заяви скасувати та ухвалити нове про задоволення такої.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог заяви й апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви з приводу визнання ОСОБА_2 недієздатною вказав, що заявник, звертаючись до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною, подав до суду висновок судово-психіатричного експерта, що проведена на замовлення його представника ОСОБА_3 , однак, на думку суду, вказаний висновок проведений з порушення процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи.

Зазначив, що виходячи із аналізу ст.298 ЦПК України (спеціальної норми) таку експертизу призначає суд при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи. Клопотань про призначення судово-психіатричної експертизи від учасників процесу не надходило. Достатніх даних, необхідних для призначення експертизи судом, в матеріалах справи немає, а тому суд вважав вказаний доказ недопустимим, і, як наслідок, відсутність підстав для визнання особи недієздатною.

З приводу відмови в призначенні заявника опікуном дійшов висновку, що зі змісту подання органу опіки і піклування - Виконавчого комітету Волоківської сільської ради від 30.07.2024 року про доцільність призначення опікуном ОСОБА_1 над його бабусею, не вбачаються мотиви доцільності призначення саме заявника опікуном. При цьому, в поданні жодним чином не мотивовано, чому чоловік ОСОБА_4 чи інші родичі, зокрема, доньки ОСОБА_2 , не можуть виконувати обв`язки опікуна.

Однак, з такими висновками колегія суддів погоджується не в повній мірі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12.02.1974 року та серії НОМЕР_2 (а.с.13-14).

Відповідно до довідки психіатра №849 від 18.06.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку у психіатра (а.с.8).

З висновку судово-психіатричного експерта №950 від 28.06.2024 року встановлено, що ОСОБА_2 хворіє хронічним психічним захворюванням у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження ЦНС, виражений психоорганічний синдром. За своїм психічним станом, в силу наявного у неї хронічного психічного захворювання, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Експерт, крім іншого, у висновку вказав, що про відповідальність за відмову або видачу явно неправдивого висновку за ст.384 та ст.385 КК України обізнаний, а висновок виготовлено для подальшого представлення до суду (а.с.6-7).

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов №88 від 16.07.2024 року Волоківської сільської ради ОСОБА_1 проживає без реєстрації по АДРЕСА_1 , доглядає за своєю хворою бабусею ОСОБА_2 (а.с.9).

Рішенням виконавчого комітету Волоківської сільської ради №62-07/24-В від 26.07.2024 року вирішено вважати за можливе виконувати обов`язки опікуна ОСОБА_1 над його бабусею ОСОБА_2 у разі визнання її судом недієздатною та затверджено висновок органу опіки з вказаного приводу (а.с.11-12).

Також, Волоківська сільська рада направила до Глибоцького районного суду Чернівецької області подання, згідно якого клопотала про надання права ОСОБА_1 виконувати обов`язки опікуна над ОСОБА_2 (а.с.10).

Щодо заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатною, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Статтею 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.1 ст.40 ЦК України).

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №636/398/19 зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Стаття 3 ЗУ «Про психіатричну допомогу» визначає презумпцію психічного здоров`я.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Цей Закон визначає психічний розлад як розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. При цьому діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (ч.1 ст.7 «Про психіатричну допомогу»).

У п.1 ч.2 ст.293 ЦПК України зазначено, що обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в окремому провадженні.

Відповідно до ч.3 ст.296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч.3 ст.294 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст.297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ст.298 ЦПК України).

За приписами п.2 ч.1 ст.105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених обставин, сторона заявника звертаючись до суду із відповідною заявою подала в якості доказу висновок судово-психіатричного експерта №950 від 28.06.2024 року, згідно якого вбачається, що ОСОБА_2 хворіє хронічним психічним захворюванням у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження ЦНС, виражений психоорганічний синдром. За своїм психічним станом, в силу наявного у неї хронічного психічного захворювання, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, з урахуванням вимог ст.105, ст.106 ЦПК України та на виконання ст.298 ЦПК України.

Колегія суддів з врахуванням викладеного у підсумку вважає за необхідне зазначити, що доказові презумпції і фікції є спеціальними юридичними конструкціями (засобами юридичної техніки), які спрямовані на оптимізацію цивільного процесу та реалізацію принципу процесуальної економії.

Презумпція доказування у цивільному судочинстві є процесуальною категорією, яка безпосередньо закріплена у нормах права, або виводиться шляхом логічного умовиводу у процесі правозастосування норм права, визначається наявністю у змісті правової норми вказівки на фактичні дані (презюмовані факти), на підставі яких судом встановлюється доведеність існування обставин, що становлять предмет доказування, за умови недоведеності протилежного, характеризується ймовірністю і можливістю спростування та застосовується з метою перерозподілу тягаря доказування між учасниками справи (покладення обов`язку доказування на одного із учасників справи) і, таким чином, економії їх зусиль та витрат. У свою чергу, фікція доказування характеризується низкою ознак, а саме: категоріально не закріплена у нормах цивільного процесуального права; не є засобом пізнання дійсності з метою встановлення обставин справи у процесі доказування, а є завідомо ілюзорним юридичним фактом, який вважається встановленим за існуванням чітко визначених у нормі закону умов (випадків); є неспростовною та застосовується судом при здійсненні судочинства з метою економії часу (дотримання темпоральних меж окремих стадій цивільного судочинства та процесуальних дій), і відповідно відвернення затягування розгляду справи.

За вказаних обставин, суд першої інстанції на виконання вимог ст.298 ЦПК України мав призначити відповідну експертизу з власної ініціативи, якщо мав сумніви з приводу наявного висновку експерта, проте, цього не зробив та передчасно й невмотивовано визнав вказаний письмовий доказ недопустимим, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про необхідність подання стороною заявника відповідного клопотання та відмовив в задоволенні вимог заяви.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування фактичних обставин справи та оцінки доказів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та надання доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Однак, суд першої інстанції не зазначив, яких заходів ним вжито для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та які докази з цією метою витребувано або запропоновано надати заявнику.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що такий висновок зроблений експертом, які попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, є наукового обґрунтованим та ґрунтується на доказах, які долучені до матеріалів справи. Експерт має спеціальні знання щодо природи та перебігу психічних захворювань, саме до його компетенції віднесено визначення ступеня тяжкості психічного захворювання, можливих наслідків таких захворювань.

Отже, враховуючи, що заявником разом із заявою подано довідку медичної установи про знаходження ОСОБА_2 на обліку у психіатра, висновок експерта з якого вбачається, що за своїм психічним станом, в силу наявного у неї хронічного психічного захворювання, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, які не спростовано іншими письмовими доказами, колегія суддів приходить до висновку, що заява в частині визнання ОСОБА_2 недієздатною підлягала до задоволення.

Щодо вирішення питання про призначення заявника опікуном, колегія суддів зазначає наступне.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням Органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні особи між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17.

Відповідно до ч.1 ст.300 ЦПК України суд ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

За приписами ст.55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до ст.58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно ч.1 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

В силу ст.63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених ст.60 ЦПК України. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Питання щодо встановлення опіки і піклування регулюються Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26.05.99 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за N 387/3680 та Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затверджених постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. № 866.

Відповідно до п. 3.3 Правил опіки та піклування, документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна, якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров`я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі.

Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна (піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна (піклувальника).

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №336/5652/18 зазначив, що відповідно до ч.1 ст.67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2022 року у справі №712/10043/20 при призначенні опікуна важливо і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 200/1265/19 зазначив, що звертаючись до суду із даною заявою, заявник вказувала, що вона проживає однією сім`єю із ОСОБА_2 та її сином, бажає за нею доглядати та відповідає усім вимогам до піклувальника. Однак, належні та допустимі докази, які б доводили, що заявник відповідає цим вимогам (зокрема, довідки про стан здоров`я заявника, про проходження психіатричного, наркологічного оглядів, характеристика за місцем її проживання чи місцем роботи), в матеріалах справи відсутні. Саме по собі подання органу опіки та піклування про доцільність призначення особи піклувальником без доведення зазначених вище умов не може бути підставою для призначення її піклувальником в судовому порядку.

У своєму висновку Органу опіки та піклування Волоківської сільської ради вказано, що розглянувши заяву ОСОБА_1 , який проживає без реєстрації по АДРЕСА_1 з проханням призначити його опікуном над його бабусею, встановлено, що ОСОБА_2 проживає разом з онуком, знаходиться під його доглядом, а тому з урахуванням, що ОСОБА_1 створені необхідні умови для проживання ОСОБА_2 , яка хвора, страждає хронічним психічним захворюванням у формі виражених розладів особистості, дійшов висновку про можливість виконувати обов`язки опікуна заявником.

Проте, ні подання, ні зазначений висновок органу опіки та піклування не містять обґрунтування про необхідність призначення саме заявника опікуном над бабою без достатньої аргументації такого висновку, через що він не може бути прийнятий судом.

Окрім того, у поданні відсутня інформація про неможливість виконання таких функцій іншим з подружжя або членами сім`ї першого ступеня спорідненості за наявності таких.

Також, колегія вказує на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.

У зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року указом Президента в Україні введено воєнний стан, строк дії якого наразі продовжено до 07 лютого 2025 року.

Відповідно до пп.10 п.1 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані опікун особи, визнаної судом недієздатною.

В силу абз.14 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою призовного віку) опікуном над своєю бабусею ОСОБА_2 , може бути підставою для подальшого отримання відстрочки чи звільнення з військової служби.

Окрім того, суд наголошує, що умови існування в державі можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з росією.

А тому, на переконання суду, конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України, має перевагу над бажанням заявника бути опікуном бабусі за обставин існування інших споріднених членів сім`ї, оскільки доказів про неможливість здійснення останніми обов`язків опікуна щодо ОСОБА_2 до суду подано не було.

Також, суд вказує на те, що відповідно до ч.1-4 ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

Нормами процесуального законодавства не передбачено права суду за власною ініціативою залучати до участі у справі заінтересованих осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що у якості заінтересованих осіб до участі у справі залучено лише ОСОБА_2 та Воловісільську сільську раду, однак у цьому випадку можуть бути допущені порушення прав Держави, інтереси якої під час дії військового стану забезпечується такими органами, як ТЦК та СП, Міністерством оборони чи Військової частини у разі несення служби заявником.

Таким чином, звертаючись до суду з вказаною заявою в частині призначення заявника опікуном, ОСОБА_1 неправильно визначився з учасниками справи, а саме заінтересованими особами, однак у разі зазначення належної заінтересованої особи у цій справі, останній не позбавлений можливості звернутись до суду повторно з вказаною заявою.

Як наслідок, за результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції звертає увагу орган опіки та піклування на наступне.

За приписами ч.1 ст.65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

Відповідно до Правил опіки та піклування, що затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.99 року №34/166/131/88, опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Отже, обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 слід тимчасово покласти на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Волоківської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, з урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатною та про доповнення мотивів для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині призначення опікуна.

Що стосується судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України за розгляд такої категорії справ вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кригана Валерія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви щодо визнання ОСОБА_2 недієздатною скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатною задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та встановити над нею опіку,

Визначити строк дії постанови про визнання фізичної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною - два роки, починаючи з дня набрання цією постановою законної сили.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2024 року в частині мотивів відмови в задоволенні заяви щодо призначення опікуном ОСОБА_2 - ОСОБА_1 змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Роз`яснити учасникам справи, що клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного ч.6 ст.300 ЦПК України.

Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: О.О. Одинак

І.Б. Перепелюк