Постанова

від 10.01.2025 по справі 132/926/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2025 року

м. Київ

справа № 132/926/16-ц

провадження № 61-11351св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І.,

судді: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенко Є. В., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа (боржник) -Павлівська сільська рада Калинівського району Вінницької області,

суб`єкт, дії якого оскаржуються - головний державний виконавець Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року у складі судді Сєліна Є. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Сопруна В. В., Рибчинського В. П.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії головного державного виконавця Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ)) Химери Г. М., зобов`язання вчинити певні дії.

Скарга мотивована тим, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року у справі № 132/926/16-ц зобов`язано Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

На виконання цього судового рішення 17 січня 2018 року був виданий виконавчий лист, який поданий до Калинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області), виконавче провадження № НОМЕР_2.

10 травня 2018 року старшим державним виконавцем Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химерою Г.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто органу, що його видав.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, у зв`язку із чим вона звернулася до Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Проте, відповідно до повідомлення головного державного виконавця Химери Г. М. від 03 квітня 2024 року, виконавчий документ повернутий стягувачу без прийняття до виконання з тих підстав, що виконавче провадження № НОМЕР_2 завершено, а згідно положень частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, встановлених цим Законом.

Дії головного державного виконавця Химери Г. М. щодо повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання є протиправними, оскільки ним проігноровано ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року, а заявник як стягувач позбавлена можливості здійснити заміну боржника його правонаступником.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправними дії головного державного виконавця Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) Химери Г. М. щодо повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття його до виконання від 03 квітня 2024 року;

зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 132/926/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що:

10 травня 2018 року старшим державним виконавцем Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химерою Г. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області про зобов`язання Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»;

27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, яка ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц (номер провадження 6/132/18/24) була задоволена;

02 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області;

03 квітня 2024 року головним державним виконавцем Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) Химерою Г. М. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстави, визначеної абзацом 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»;

оскільки ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження № НОМЕР_2 правом на оскарження постанови старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року не скористалась, до суду зі скаргою на вказане рішення державного виконавця не зверталася, з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання звернулася 27 лютого 2024 року, тобто через понад 5 років 9 місяців після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року, тому головний державний виконавець, повертаючи виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року:

апеляційну скаргу Петришиної І. А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення;

ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року залишено без змін.

поновлено дію ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) Химера Г. М. приймаючи рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (повідомлення від 03 квітня 2024 року), діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та вказав, що:

підставою повернення виконавчого документа стягувачу був пункт 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого, виконавчий документ повертається стягувачу органом ДВС без прийняття до виконання, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами ДВС;

пропущення встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження») не було підставою повернення виконавчого документа, а тому наявність ухвали суду про продовження строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не може бути підставою для визнання дій державного виконавця протиправними;

доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки тій обставині, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 132/926/16-ц, а рішення суду від 13 грудня 2017 року у справі № 132/926/16-ц не може бути виконане так як виникла необхідність заміни боржника правонаступником, однак здійснити заміну боржника неможливо без відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, апеляційний суд відхилив, оскільки зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції. ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження № НОМЕР_2 правом на оскарження постанови старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року не скористалась.

Аргументи учасників справи

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди залишили поза увагою, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа;

вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, суд встановив, що рішення суду не може бути виконане так як виникла необхідність заміни боржника правонаступником, однак, здійснити заміну боржника неможливо без відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом. За повідомленням Вінницької окружної прокуратури від 27 березня 2024 року ОСОБА_1 боржник Павлівська сільська рада перебуває з 2020 року в стані припинення, а Калинівська міська рада не визначена боржником, тому дане питання необхідно вирішувати в судовому порядку. З огляду на викладене вважає, що дії головного державного виконавця Химери Г. М. щодо повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання є протиправними.

У вересні 2024 року Калинівській відділ державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що

у державного виконавця відсутні правові підстави, визначені Законом України «Про виконавче провадження» для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого документа, тобто розпочати знову. Щодо ухвали Калинівського районного суду Вінницької області у справі № 132/926/16-ц від 07 березня 2024, якою поновлений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання;

державним виконавцем не виносилося повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання в зв`язку з пропущенням строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик до суду для участі у судовому засіданні відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року у справі 132/926/16-ц (номер провадження 2/132/27/17) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу труб каналізаційного колектора за її межі, зобов`язано Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України, та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

На виконання цього судового рішення 17 січня 2018 року виданий виконавчий лист стягувачу.

Постановою старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. від 02 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області.

Постановою старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. від 10 квітня 2018 року за невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, а саме: за не перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 і, на боржника - Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області накладено штраф у розмірі 5 100 грн, зобов`язано виконати це судове рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне його невиконання.

Постановою старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. від 26 квітня 2018 року за повторне невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, а саме: за не перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на боржника - Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області накладено штраф у розмірі 10 200 грн та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення.

Постановою старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. від 10 травня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області про зобов`язання Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

11 лютого 2022 року відповідно до акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення виконавче провадження № НОМЕР_2 знищено.

27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, яка ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц (номер провадження 6/132/18/24) була задоволена, поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 132/926/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу труб каналізаційного колектора за її межі.

02 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області, про зобов`язання Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України, та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить їй.

Головним державним виконавцем Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) Химерою Г. М. винесено 03 квітня 2024 року повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстави, визначеної абзацом 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

«Право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Протягом періоду, що розглядається, стягненню присуджених виплат перешкоджали скоріше законодавчі заходи, ніж неправомірна поведінка ДВС. З цього приводу Суд нагадує свою усталену практику, відповідно до якої позов про відшкодування шкоди до ДВС не може вважатися ефективним засобом правового захисту, якщо затримка виконання судових рішень виникла з причин, що виходять за межі повноважень ДВС (SOLOVYEVA v. UKRAINE, № 32547/03,§ 17, ЄСПЛ, від 13 грудня 2005 року).

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Artico v. Italy, ЄСПЛ, від 13 травня 1980 року).

Ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана (Voytenko v. Ukraine, ЄСПЛ, N 18966/02, від 29 червня 2004 року, § 39).

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (Khristov v. Ukraine, ЄСПЛ, від 19 лютого 2009 року).

Європейський суд з прав людини зазначає, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (Sovtransavto Holding v. Ukraine, ЄСПЛ, № 48553/99, від 25 липня 2002 року).

У цій справі перед касаційним судом постало питання чи мав виконавець прийняти виконавчий лист до виконання, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Україна як правова держава має своїм пріоритетом гарантування прав і свобод людини і громадянина. З цією метою держава зобов`язана запроваджувати юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, необхідне для забезпечення реалізації прав і свобод кожної особи та їх ефективного поновлення. При цьому окремі конституційні цінності потребують посилених гарантій їх захисту (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2019 року № 4-р/2019).

Суспільні відносини у сфері правосуддя перебувають під конституційним захистом з тим, щоб не допустити дій, що суперечать меті правосуддя. (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом».

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння статті 55 Конституції України.

Конституційний Суд України, зазначав, що, зокрема:

(1) «частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів місті Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп);

(2) «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002);

(3) «згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8). Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 3.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010);

(4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права» (пункт 2.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);

(5) «за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (пункт 2.5. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Як свідчить тлумачення норм Конституції України в ній міститься конституційні цінності (конституційні права та свободи, що передбачені в розділі 2 Конституції України), які складають зміст конституційного ладу.

У чому ж особливість конституційних цінностей (конституційних прав та свобод), що складають зміст конституційного ладу?! Конституційні цінності складають фундамент конституційного ладу.

Аналіз норм Конституції України дозволяє стверджувати, що: обмеження конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України, допускається тільки у разі, якщо це передбачено Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України); обмеження конституційних прав і свобод, що закріплені в розділі 2 Конституції України, не допускається за жодних умов щодо прав і свобод, передбачених статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Тобто, обмеження конституційних прав і свобод можуть мати місце тільки стосовно прав і свобод, що не охоплюються переліком, що закріплений у частині другій статті 64 Конституції України; обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України, може відбуватися: а) в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 64 Конституції України); б) на підставі закону (наприклад, частина третя статті 30 Конституції України); в) на підставі рішення суду (зокрема, частина друга статті 39 Конституції України); обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України мають бути тимчасовими, із зазначенням строку дії (див. ухвалу Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 930/771/23 (провадження № 61-13478сво23)).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Касаційний суд зауважує, що:

однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов`язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України);

право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується;

очевидно, що виконання судового рішення є складовою права кожного на судовий захист і охоплює собою, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Обов`язкове виконання судового рішення є остаточною умовою здійснення конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати як принципу верховенства права, так і справедливості, та гарантувати конституційне право на судовий захист;

тлумачення «права на суд» обумовлює сприйняття виконавчого документа в контексті конституційних гарантій реального та ефективного забезпечення обов`язковості судового рішення як конституційної цінності та частини судового рішення, а тому порушення обов`язковості судового рішення є неприпустимим та підриває авторитет держави Україна як правової;

повернення виконавчого листа за умови, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що постановою старшого державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Химери Г. М. від 10 травня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 132/926/16, виданого 17 січня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області про зобов`язання Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»;

ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц (номер провадження 6/132/18/24) поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 132/926/16-ц;

03 квітня 2024 року головним державним виконавцем Калинівського ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУМЮ (м. Київ) Химерою Г. М. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстави, визначеної абзацом 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»;

при зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця заявниця вказала про наявність ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц, якою поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, свідчить про протиправність дій державного виконавця, який виніс повідомлення від 03 квітня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання;

суди вважали, що відсутні підстави для задоволення скарги заявника, оскільки ОСОБА_1 правом на оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року не скористалась, до суду зі скаргою на вказане рішення державного виконавця не зверталася, з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання звернулася 27 лютого 2024 року, тобто через понад 5 років 9 місяців після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року, тому головний державний виконавець, повертаючи виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження»;

суди не врахували, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати як принципу верховенства права, так і справедливості, та гарантувати конституційне право на судовий захист; тлумачення «права на суд» обумовлює сприйняття виконавчого документа в контексті конституційних гарантій реального та ефективного забезпечення обов`язковості судового рішення як конституційної цінності та частини судового рішення, а тому порушення обов`язковості судового рішення є неприпустимим та підриває авторитет держави Україна як правової; повернення виконавчого листа за умови, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу;

суди залишили поза увагою, що: за наявності ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц (номер провадження 6/132/18/24), яка набрала законної сили, та якою поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 132/926/16-ц, повернення виконавчого листа є порушенням права ОСОБА_1 на судовий захист, є порушення обов`язковості судового рішення та підриває авторитет держави Україна як правової; застосування в цій ситуації абзацу 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права.

Подібні висновки вже робилися касаційним судом (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-43456св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц (провадження № 61-20036св19)).

У цій справі відмова в задоволені скарги про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 спричиняє юридичну невизначеність у відносинах щодо виконання остаточного рішення суду та обмежує право ОСОБА_1 на суд.

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні скарги про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження слід скасувати, заявлені вимоги в цій частині задовольнити, що буде відповідати статті 8, 55, пункту 9 статті 129 Конституції України та гарантіям статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні скарги щодо зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження, заявлені вимоги в цій частині задовольнити, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні скарги щодо зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження.

Зобов`язати головного державного виконавця Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 132/926/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В іншій частині ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко