Окрема думка

від 10.01.2025 по справі 132/926/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.

10 січня 2025 року

м. Київ

справа № 132/926/16-ц

провадження № 61-11351св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенко Є. В., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року скасував в частині відмови в задоволенні скарги щодо зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження. Зобов`язав головного державного виконавця Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 132/926/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В іншій частині ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року залишив без змін.

В цій справі у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії головного державного виконавця Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Химери Г. М. (далі - Калинівський ВДВС, державний виконавець) про визнання протиправними його дій щодо повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття його до виконання від 03 квітня 2024 року та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року у справі № 132/926/16-ц зобов`язано Павлівську сільську раду Калинівського району Вінницької області, за погодженням з Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці, здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки площею 0,0707 га, кадастровий номер 0521610100:01:061:0113, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1

10 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто органу, що його видав.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, у зв`язку із чим вона повторно звернулася до Калинівського ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Відповідно до повідомлення державного виконавця від 03 квітня 2024 року, виконавчий документ повернутий стягувачу без прийняття до виконання з тих підстав, що виконавче провадження № 55704854 завершено, а згідно положень частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, встановлених цим Законом.

Скаржниця вважала дії державного виконавця протиправними, оскільки ним проігноровано ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року, а заявник як стягувач позбавлена можливості здійснити заміну боржника його правонаступником.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що 10 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження № 55704854 правом на оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 10 травня 2018 року не скористалась, тому державний виконавець діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що пропущення встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження») не було підставою повернення виконавчого документа, а тому наявність ухвали суду про продовження строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не може бути підставою для визнання дій державного виконавця протиправними. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки тій обставині, що рішення суду від 13 грудня 2017 року у справі № 132/926/16-ц не може бути виконане так як виникла необхідність заміни боржника правонаступником, однак здійснити заміну боржника неможливо без відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, апеляційний суд відхилив, оскільки зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 послалась на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року про поновлення ОСОБА_1 строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, в якій суд встановив, що рішення суду не може бути виконане так як виникла необхідність заміни боржника правонаступником, однак здійснити заміну боржника неможливо без відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом. Боржник - Павлівська сільська рада перебуває з 2020 року в стані припинення, а Калинівська міська рада не визначена боржником, тому дане питання необхідно вирішувати в судовому порядку.

Суди встановили, що при виконанні рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року державний виконавець здійснив таке виконання відповідно до стаття 63Закону України «Про виконавче провадження» як рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії та яке не може бути виконано без участі боржника.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

11 лютого 2022 року відповідно до акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення виконавче провадження № 55704854 знищено.

27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, яка ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року була задоволена.

03 квітня 2024 року державним виконавцем винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстави, визначеної абзацом 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Верховний Суд зробив правовий висновок, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати як принципу верховенства права, так і справедливості, та гарантувати конституційне право на судовий захист; тлумачення «права на суд» обумовлює сприйняття виконавчого документа в контексті конституційних гарантій реального та ефективного забезпечення обов`язковості судового рішення як конституційної цінності та частини судового рішення, а тому порушення обов`язковості судового рішення є неприпустимим та підриває авторитет держави Україна як правової; повернення виконавчого листа за умови, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

При вирішенні цієї справи по суті Верховний Суд вказав, що суди залишили поза увагою, що за наявності ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року у справі № 132/926/16-ц (номер провадження 6/132/18/24), яка набрала законної сили, та якою поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі № 132/926/16-ц, повернення виконавчого листа є порушенням права ОСОБА_1 на судовий захист, є порушення обов`язковості судового рішення та підриває авторитет держави Україна як правової; застосування в цій ситуації абзацу 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права.

Не маємо заперечень щодо наведеного правового висновку Верховного Суду, проте вважаємо, що він незастосовний при вирішенні цієї справи по суті за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки відсутні підстави вважати, що саме державний виконавець порушив права ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а застосування в цій ситуації абзацу 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» суперечить принципу верховенства, є порушення обов`язковості судового рішення та підриває авторитет держави Україна як правової.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (Shmalko v. Ukraine, N 60750/00, § 43, ЄСПЛ, від 20 липня 2004 року).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України, тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язки і права виконавців визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Разом з тим, позитивний обов`язок держави щодо впровадження ефективної системи та організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, забезпечення її належного функціонування, не обмежується лише організацією системи органів примусового виконання. Деякі судові рішення взагалі не підлягають виконанню цими органами. Таке виконання може здійснюватися іншими органами та установами, які не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження»), а також забезпечується механізмами відповідальності за невиконання судового рішення та судового контролю, який полягає не лише в оскарженні рішень, дій або бездіяльності державного (приватного) виконавця, а й у віднесенні до повноважень суду вирішення широкого кола питань, у тому числі не пов`язаних з примусовим виконанням.

Тому вказаний позитивний обов`язок держави, у тому числі згідно з практикою ЄСПЛ, не є тотожним забезпеченню саме примусового виконання будь-якого судового рішення, а також не звільняє суб`єктів таких відносин реалізовувати свої процесуальні права в установленому законом порядку, користуючись ними добросовісно.

Особливістю цієї справи є те, що за змістом резолютивної частини рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року воно є зобов`язальним, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії (погодити з Міністерством оборони України та КЕВ м. Вінниці і здійснити перенесення (демонтаж) труб каналізаційного колектора за межі земельної ділянки ОСОБА_1 )).

Стягувач не оскаржувала виконавчих дій та постанову державного виконавця від 10 травня 2018 року про закінчення виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа відповідно до стаття 63Закону України «Про виконавче провадження» як рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії та яке не може бути виконано без участі боржника.

Механізм забезпечення примусового виконання таких рішень державою як в Україні, так і в правопорядках інших держав, завжди був та буде об`єктивно обмеженим.

Зокрема, відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» цей порядок полягає у вчиненні виконавцем наступних дій: перевірка виконання рішення боржником - притягнення боржника до відповідальності шляхом накладення штрафу - попередження про кримінальну відповідальність - повторне вчинення вказаних дій з накладенням на боржника штрафу у більшому розмірі - надіслання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення - закінчення виконавчого провадження.

Інших повноважень забезпечення реального виконання такого рішення в межах процедури виконавчого провадження виконавець не має.

Закон України «Про виконавче провадження» можливості повторного звернення до органів примусового виконання та відновлення такого виконавчого провадження не передбачає. Очевидно, що повторне вчинення виконавцем комплексу дій, передбачених у статті 63Закону України «Про виконавче провадження», стосовно боржника, який раніше рішення суду не виконав та продовжує ухилятися від його виконання, не буде відповідати критерію ефективності.

Тому подальше виконання такого рішення з боку держави забезпечується через систему органів кримінальної юстиції шляхом притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, а також механізмами судового контролю, не пов`язаними з примусовим виконанням.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

За змістом ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року про поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання судом встановлено, що у зв`язку з невиконанням вказаного судового рішення 04 червня 2021 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020220000173 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України. Протягом 2021, 2022 та 2023 роки кримінальне провадження залишається не закінченим. На звернення до Калинівської міської ради Хмільницького району Вінницької області щодо самостійного виконання як правонаступником боржника рішення суду у справі №132/926/16-ц, остання посилалася на те, що Калиніська міська рада може приступити до виконання рішення суду після припинення Павлівської сільської ради та внесення відповідного запису до ЄДР юридичних осіб - про припинення діяльності, або окреме рішення суду про заміну боржника.

Зазначена ухала суду не містить висновку, що здійснити заміну боржника правонаступником неможливо без відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, про що зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі як підставу для оскарження судових рішень.

У цій справі скаржниця обґрунтувала порушення свої прав як підстави для оскарження дій державного виконавця тим, що вона як стягувач позбавлена можливості здійснити заміну боржника його правонаступником.

Разом з тим, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновок, що «процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно».

За наведених у цій справі обставин та з урахуванням заявленої ОСОБА_1 мети щодо забезпечення виконання рішення правонаступником боржника вважаємо, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернувся до суду із заявою про процесуальне правонаступництво у справі №132/926/16-ц на підставі статті 55 ЦПК України. Для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі суд повинен перевірити лише правові підстави для процесуального правонаступництва учасника справи, а наявність виконавчого провадження за виконавчим документом, який вже не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, значення не має.

З такою заявою ОСОБА_1 до суду у цій справі не зверталась, у тому числі при вирішенні судом її заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Отже, за обставин цієї справи:

державний виконавець при поверненні виконавчого листа діяв відповідно до закону(пункт 9 частини 4 статті 4 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження») та в межах своїх повноважень;

ухвала Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року про поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа не містить жодних зобов`язуючих приписів або висновків стосовно органу примусового виконання (державного виконавця). Пропущення встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не було підставою повернення виконавчого документа державним виконавцем;

ОСОБА_1 як стягувач у виконавчому провадженні, якщо її метою є відновлення виконавчого провадження, не діяла в установленому законом порядку, оскільки правом на оскарження постанови державного виконавця про закінчення вказаного виконавчого провадження не скористалась;

заявник не обґрунтувала і ніщо в цій справі не свідчить, що реальне виконання рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року можливе лише в примусовому порядку державним виконавцем;

ОСОБА_1 помилково вважала, що здійснити заміну боржника правонаступником неможливо без відкриття виконавчого провадження, як підставу для оскарження виконавчих дій та обґрунтування порушення своїх прав. Тому державний виконавець при поверненні виконавчого документа право заявника не порушив.

Верховний Суд не врахував, що закінчення державним виконавцем виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії та яке не може бути виконано без участі боржника, жодним чином не нівелює принцип обов`язковості судового рішення, оскільки не звільняє боржника від обов`язку його добровільного виконання, а також у подальшому має забезпечуватись державою через систему органів кримінальної юстиції шляхом притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, а також механізмами судового контролю, не пов`язаними з примусовим виконанням. Тому без належних фактичних та правових підстав протиставив в цій справі конституційний принцип верховенства права при здійсненні судочинства конституційному принципу законності у діяльності суб`єктів владних повноважень, яким зобов`язані керуватися і органи примусового виконання, їх посадові особи. За обставин цієї справи сама лише наявність ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07 березня 2024 року, якою поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, не свідчить, що повернення виконавчого листа державним виконавцем є порушенням права ОСОБА_1 на судовий захист.

Верховний Суд послався на подібні висновки, які вже робилися касаційним судом (постанови Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц).

Проте вважаємо, що такі висновки касаційним судом зроблено в інших ситуаціях, в яких суди встановили, що правова неврегульованість або неякісне правове регулювання відносин щодо забезпечення примусового виконання остаточного рішення суду про грошові вимоги до банку-боржника, стосовно якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, могло спричинити неможливість його виконання.

В цій справі очевидним є факт порушення прав ОСОБА_1 тривалим невиконанням судового рішення зобов`язального характеру, проте таке порушення не пов`язане з виконанням позитивного обов`язку держави Україна щодо організації саме системи органів примусового виконання або діяльністю державного виконавця. При цьому часткове задоволення скарги шляхом зобов`язання державного виконавця повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження не усуває дійсне порушення права заявника та його не поновлює.

Зазначене виключало можливість задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця. Тому підстав для скасування оскаржених судових рішень у касаційного суду не було.

Судді Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков