Постанова

від 16.01.2025 по справі 136/921/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 136/921/19

провадження № 61-7457св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна+»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2109 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна+» (далі - ТОВ «Україна+») про визнання додаткової угоди недійсною.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташованої на території Зозівської сільської ради Вінницької області.

05 травня 2012 року між нею та ТОВ «Україна+» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташованої на території Зозівської сільської ради Вінницької області, строком на 6 років, який було зареєстровано у відділі Держкомзему у Липовецькому районі, а в Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 грудня 2012 року за № 052220004005220.

Після закінчення строку дії договору оренди, ОСОБА_2 дізналася про наявність додаткової угоди від 02 лютого 2016 року, за якою строк оренди землі було продовжено, а отримавши витяг з Державного земельного кадастру, їй стало відомо про реєстрацію права оренди за вказаною додатковою угодою за ТОВ «Україна+».

Однак, ОСОБА_2 заперечувала підписання додаткової угоди про збільшення строку оренди її земельної ділянки та вказувала, що підпис у графі орендодавець їй не належить.

Ураховуючи викладене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди у користуванні належним їй майном, шляхом зобов`язання ТОВ «Україна+» звільнити/повернути земельну ділянку площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, на території Зозівської сільської ради Вінницької області.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 як правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні належного ОСОБА_1 майна, а саме зобов`язано ТОВ «Україна+» повернути земельну ділянку площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташованої на території Зозівської сільської ради Вінницької області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Україна+» на вимогу суду та органів Державної виконавчої служби не надало оригінал додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року, яка укладена від імені ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+».

ОСОБА_2 заперечувала підписання додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року про збільшення строку оренди її земельної ділянки, яка укладена від імені ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+» і зазначала, що підпис у графі орендодавець додаткової угоди не її.

Суд встановив, що додаткова угода (її оригінал) від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року відсутня як у ОСОБА_2 , так і у ТОВ «Україна+».

Таким чином, ненадання оригіналу оспорюваного правочину унеможливлює проведення ініційованої ОСОБА_2 судової почеркознавчої експертизи та з`ясування судом обставин підписання ОСОБА_2 додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року щодо спірної земельної ділянки.

У такому випадку, за відсутності інших доказів у матеріалах справи, суд визнав ту обставину, що ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року про збільшення строку оренди її земельної ділянки, яка укладена від імені ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+», тому умови угоди не відповідали її вільному волевиявленню, тому наявні підстави для задоволення позову правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Україна+» задоволено частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишено за ТОВ «Україна+».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовна вимога ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом зобов`язання ТОВ «Україна+» звільнити/повернути спірну земельну ділянку може бути лише похідною вимогою від вимоги про визнання відсутнім права її оренди у ТОВ «Україна+».

Проте позовних вимог про визнання відсутнім права оренди позивач не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року як неукладеної.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову та усунення перешкод у користуванні належним ОСОБА_1 майном, зобов`язавши ТОВ «Україна+» повернути земельну ділянку площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташовану на території Зозівської сільської ради Вінницької області.

Викладене повністю узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), та постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22 (провадження № 61-13857св23).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила суд скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявляти впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Таким чином, у разі неукладеності договору, ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Також правова позиція Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), на яку посилався суд апеляційної інстанції, не є релевантною до справи, що розглядається з огляду на зміст позовних вимог та обставин справи.

Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 61-8424св20), від 16 червня 2020 року у справі № 145/20474/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Україна+» не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У червні 2024 року заявником у встановлений судом строк усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 802366 від 23 вересня 2005 року ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташована на території Зозівської сільської ради.

05 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,5641 га, кадастровий номер 0522281400:04:000:0037, розташованої на території Зозівської сільської ради, строком на 6 років із орендною платою у розмірі 3 % від вартості земельної ділянки у грошовій або натуральній формі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 84 108,18 грн.

05 травня 2012 року ОСОБА_2 передала ТОВ «Україна+» у користування земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі об`єкта оренди.

25 вересня 2012 року право оренди строком на 6 років було зареєстровано у Державному земельному кадастрі.

Згідно з додатковою угодою від 02 лютого 2016 року, відповідно до умов якої було внесено зміни до договору оренди від 05 травня 2012 року, а саме змінено строк, на який його укладено, на 16 років.

16 березня 2016 року за ТОВ «Україна+» зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку строком на 16 років.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 22 січня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та доручено державному виконавцю Липовецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області тимчасово (до набрання рішенням суду в справі законної сили) вилучити у:

- ТОВ «Україна+» оригінал договору оренди землі від 05 травня 2012 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Липовецькому районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 13 грудня 2012 року за № 052220004005220; оригінал додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року, яка укладена між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+»;

- реєстраційної служби Липовецької районної державної адміністрації у Вінницькій області оригінал додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року, яка укладена між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+»;

- відділення поштового зв`язку м. Липовець Центру поштового зв`язку № 3 м. Липовець Вінницької дирекції Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» оригінали відомостей на виплату пенсії або інших документів, у яких ОСОБА_2 (жителька с. Зозів) власноручно підписувалась кожного місяця за період з 01 січня 2013 року до 01 травня 2019 року під час одержання пенсії.

Призначено у цій справі судово-почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

На підставі цієї ухвали 28 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61095587 про тимчасове вилучення в ТОВ «Україна+» оригіналу договору оренди землі від 05 травня 2012 року та оригіналу додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди від 05 травня 2012 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна+».

05 лютого 2020 року зазначений виконавчий лист було повернуто стягувачу. При цьому державним виконавцем встановлено, що вказані оригінали документів відсутні в архіві відділу реєстраційної служби Липовецької РДА у Вінницькій області.

01 квітня 2020 року постановою Вінницького апеляційного суду ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 22 січня 2020 року в частині призначення експертизи та зупинення провадження у справі скасовано та відмовлено у задоволенні заяви про призначення експертизи.

Постановою державного виконавця від 16 квітня 2020 року закінчено виконавче провадження № 61095587 у зв`язку зі скасуванням ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 22 січня 2020 року.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2020 року, з-поміж іншого, у ТОВ «України+» витребувано оригінал договору оренди від 05 травня 2012 року та оригінал додаткової угоди до вказаного договору від 02 лютого 2016 року, а також призначено судово-почеркознавчу експертизу, зупинено провадження у справі.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 04 лютого 2022 року у зв`язку із ненаданням ТОВ «України+» витребуваних у нього документів, провадження у справі поновлено.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 до участі у справі залучено її правонаступника - ОСОБА_1 .

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2023 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу та зупинено провадження.

20 березня 2024 року справа була повернута експертом без виконання зазначеної ухвали у зв`язку із відсутністю у матеріалах справи оригіналу додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди від 05 травня 2012 року.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року тимчасово вилучено у ТОВ «України+» оригінал договору оренди від 05 травня 2012 року та оригінал додаткової угоди до вказаного договору від 02 лютого 2016 року.

06 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71960187 на виконання ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року.

11 вересня 2023 року виконавчий документ повернуто стягувачу, оскільки вилучити оригінали договорів неможливо у зв`язку із їх відсутністю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 6 та частини першої статті 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача; позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом у 2019 році, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсною додаткову угоду від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року з посиланням на те, що договір оренди земельної ділянки нею не підписувався, а отже, договір є неукладеними.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмету позову та просила суд усунути перешкоди у користуванні належним їй майном, а саме зобов`язавши ТОВ «Україна+» звільнити/повернути спірну земельну ділянку.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди щодо спірної земельної ділянки з одночасним припиненням такого права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянку може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права її оренди.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позовна вимога ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом зобов`язання ТОВ «Україна+» звільнити/повернути спірну земельну ділянку може бути лише похідною вимогою від вимоги про визнання відсутнім права її оренди у ТОВ «Україна+».

Проте позовних вимог про визнання відсутнім права оренди позивач не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації додаткової угоди від 02 лютого 2016 року до договору оренди землі від 05 травня 2012 року як неукладеної.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на якій містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник