Постанова

від 17.01.2025 по справі 461/484/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/484/18 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/811/2240/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року в складі судді Мисько Х.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану,-

встановив:

У 2015 році позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану, просив стягнути з відповідачів на його користь 5000, 00 гривень за завдану майнову шкоду та 2 000,00 гривень за завдану моральну шкоду, зобов`язати ОСОБА_1 , власника квартири АДРЕСА_1 привести квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами.

Вимоги обгрунтовував тим, що за період 2017 року ОСОБА_1 здійснював переобладнання своєї квартири з житлової на нежитлову. Підвальне приміщення позивача знаходиться під квартирою відповідача. Здійснюючи заміну підлогового покриття в квартирі на плитку, було пошкоджено перекриття між квартирою на підвальним приміщенням, в результаті чого утворився отвір розміром 1,0 м. х 1,5 м., підвальне приміщення присипало будівельним сміттям. Позивач зазначає, що в даний отвір робітники, які здійснювали ремонт, скидали будівельне сміття, після чого отвір забитий дошками зі сторони квартири. Демонтуючи несучу капітальну стіну між кімнатами своєї квартири, відповідач зберігав цеглу на вентиляційній решітці підвального приміщення, яке належить позивачеві та яка була встановлена під кутом 45 градусів для того, щоб сміття не потрапляло у підвальне приміщення. Під вагою цегли решітка прогнулась, та в подальшому, після вивозу сміття, зникла. На неодноразові звернення позивача щодо приведення підвального приміщення до попереднього стану ОСОБА_1 не реагував. З огляду на наведене, позивач вважає, що відповідачем йому заподіяно майнову шкоду, а саме: пошкоджено перекриття стелю підвального приміщення позивача розміром 1,0 м. х 1,5 м., вентиляційну решітку, підвальне приміщення засипане будівельним сміттям, відтак позивач таку шкоду оцінює у 5 000,00 гривень. Крім того, позивач зазначає, що йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні права власності зокрема на підвальне приміщення, яким позивач не може користуватися, оскільки воно засипане сміттям, дані обставини призвели до фізичних страждань, зокрема: хвилювання, головокружінь, підвищеного серцебиття, відсутності повноцінного сну, оцінює таку у 2000, 00 гривень. Також, позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 , власника квартири АДРЕСА_1 привести квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами.

28.01.2020 на адресу суду позивачем скеровано уточнення до позовної заяви, в яких останній зазначає, що будинок АДРЕСА_2 1897 року забудови, триповерховий з дерев`яним перекриттям та розміщений в центральній частині міста. В результаті цілодобового курсування авто та електротранспорту, ваги реклами, її систематичних монтажів і демонтажів на фасадних стінах будинку утворилась тріщина, котра в подальшому призвела до відходження фасадної стіни, що спричинило утворення тріщини по всій довжині стелі його кімнати та до аварійного стану будинку. Дана обставина визнана Львівською міською радою, згідно зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва «Капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_2 », в сумі 1 570 190,00 гривень, затвердженого наказом №655 від 29.09.2016. Позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про аварійний стан будинку, демонтував несучу капітальну стіну між кімнатами 15-2 та 15-3 (поверховий план) своєї квартири, чим збільшив торгівельну площу свого магазину. Після демонтажу відповідачем несучої-капітальної стіни, яка знаходиться на першому поверсі будинку, фасадна стіна в осях «А» - «В» від`єднається від фасадної стіни в осях «1» - «5», що призведе до обвалу фасадних стін будинку, відповідно до руйнації його квартири. Вищевказані хвилювання-переживання призвели до розладів здоров`я, відтак змушений був неодноразово звертатися за медичною допомогою, зокрема: 03.07.2018, 17.07.2018, 03.07.2019. Крім того, зазначає, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я змушений був пройти курс лікування в денному неврологічному стаціонарі з 17.09.2019-23.09.2019 року, чим заподіяно йому моральної та матеріальної шкоди. Просив позов задовольнити, стягнувши з відповідачів 12028,00 гривень (5 000,00 грн відновлювальний ремонт підвального приміщення, 7028,00 грн витрат на медикаменти) за завдану майнову шкоду та 1500 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Справа розглядалася судами різних інстанцій.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 15.07.2020 у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб:Львівської міської ради,Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.07.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.10.2021, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.07.2020, постанову Львівського апеляційного суду від 03.12.2020, у частині відмови в задоволенні позову про вдішкодування моральної шкоди скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.07.2020 року залишено без змін.

ДодатковоюПостановою Верховного Суду від 22.06.2022, заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.07.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 03.12.2020 у частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 привести зазначену квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану - відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Ухвалою Галицького районногосуду м.Львова від17липня 2024року заяву ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні Галицького районного суду м. Львова від 31.05.2024 року у справі №461/484/18 задоволено частково.

Виправлено описку в тексті рішення Галицького районного суду м.Львова від 31.05.2024 року у справі №461/484/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану, вказано у тексті рішення суду вірний розмір підвального приміщення,яке відноситься до квартири АДРЕСА_3 розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 18.10.1994 року - «9,1 кв.м.».

В іншій частині вимог заявника відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2 , вважає, що таке є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Покликається на неналежний, на його думку, розгляд заяв про відводи, які були обґрунтованими та вмотивованими.

Крім цього, всупереч ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України, суд належним чином не оцінив та не дослідив зібраних у справі письмових доказів, а у рішенні не зазначив мотиви відхилення таких.

Зазначає, що суд не розглянув поданого ним клопотання про огляд підвального приміщення для усунення розбіжностей щодо об`єму будівельного сміття, розміру отвору у перекритті такого.

Допит свідка ОСОБА_6 було проведено під час повітряної тривоги з порушенням процесуального закону.

Подане клопотання про залучення до участі у справі експерта у будівельній галузі залишено відкритим, а матеріали адміністративної справи № 1.380.2019.000772 були витребувані не у повному обсязі.

Звертає увагу, що спірна стіна не могла бути перегородкою, так як над нею на другому поверсі є несуча-капітальна стіна товщиною 600 мм., що визнано ОСОБА_1 у письмових доказах, які містяться у матеріалах справи.

Про те, що стіна була несучою свідчить і об`єм цегли після демонтажу.

Наводить хронологію щодо різних площ квартири, зокрема, з врахуванням демонтованої стіни.

Не погоджується із судовими рішеннями в адміністративній справі №1.380.2019.000772.

При цьому, зазначає, що власникам квартир на праві спільної сумісної власності належать несучі огороджувальні конструкції будинку.

Разом з цим, ОСОБА_1 діючи у власних інтересах та без жодної правової підстави, самочинно демонтував несучу-капітальну стіну між кімнатами 15-2 та 15-3 квартири заради збільшення площі торгового залу, який здає в оренду.

Зазначені дії призвели до розходження фасадних несучих-капітальних стін будинку, що змусило Львівську міську раду негайно провести капітальний ремонт будинку, зокрема, підсилити фундамент, укріпити стіни жорсткими поясами.

Здійснюючи заміну підлогового покриття в квартирі на плитку, пошкоджено перекриття між квартирою та підвальним приміщенням, в результаті чого утворився отвір розміром 1, 0 м. х 1,5 м., підвальне приміщення присипало будівельним сміттям щонайменше двох кубічних метрів, пошкоджено вентиляційну решітку, що визнавав ОСОБА_1 у судах всіх інстанцій при первинному розгляді справи.

Стверджує, що протягом семи років не може повноцінно користуватися належним йому підвальним приміщенням, площа якого становить 9,1 кв.м., що порушує його права.

Такі порушення призвели до душевних страждань, погіршення стану здоров`я, його переслідували думки, що буде з будинком та квартирою.

Також, на стан його здоров`я вплинули безпідставні клопотання про відкладення розгляду справи.

Протиправна поведінка відповідачів призвела до необхідності застосування додаткових зусиль для організації побуту, професійної діяльності та додаткових витрат, тому збитки понесені ним є наслідками такої поведінки.

Моральну шкоду оцінює у 1500000,00 грн., крім цього, витрати у розмірі 7028,00 грн. були понесені на купівлю медичних засобів.

При цьому, зазначає, що лікар не встановлює причинного зв`язку між подією та захворюванням, а оглянувши хворого, призначає обстеження, визначає діагноз та призначає лікування.

Покликається на судову практику.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

В судовому засіданні 17 січня 2025 року відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання 17 січня 2025 року не прибув, не повідомив про причину неявки.

Інші учасники розгляду справи в судові засідання не прибули, не повідомили про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення, відтак, у разі звернення особи до суду із відповідним позовом важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна.

Так, залежно від об`єкта розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі.

При цьому, для настання деліктної відповідальності, відповідно до ст. 1166 ЦК України, необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявності шкоди; б) протиправної поведінки заподіювача шкоди; в) причинного зв`язокку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, зазначені підстави визнаються загальними, оскільки необхідні для всіх випадків відшкодування шкоди.

В свою чергу, підставою для приведення житлового приміщення до попереднього стану є не будь яке самовільне перепланування чи переобладнання приміщення, а таке, що містить втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи протипожежного захисту чи погіршення технічного стану житлового будинку в цілому та порушення прав інших споживачів, в тому числі мешканців житлового будинку.

Поряд з цим, позивачем не надано достовірних доказів про те, щорозібрана стіна між житловими кімнатами площею 11,20 кв.м. та 9,77 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 є несучоюта її розібрання призвело до порушення тривкості або руйнації несучихконструкційбудинку,погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту.

Таким чином, судом не встановлено факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачами, прав позивача, або здійснення перешкод у реалізації повноважень щодо належного йому майна, як і відсутні докази того, щознесення стіни між житловими кімнатами площею 11,20 кв.м. та 9,77 кв.м., призвело до погіршення умов експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку чи в якійсь із квартир будинку АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене, суд прийшов висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а у матеріалах справи немає будь яких доказів, які свідчили б, що дії відповідачів призвели до порушення прав позивача, тому у задоволенні позовних вимог, в частині зобов`язання власників квартири АДРЕСА_1 привести квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами, відмовлено.

При цьому, суд зазначив, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення моральної шкоди тим, щопорушено його право власності на підвальне приміщення, яким позивач не може користуватися, оскільки воно засипане сміттям, дані обставини призвели до фізичних страждань, зокрема: хвилювання, головокружінь, підвищеного серцебиття, відсутності повноцінного сну.

При цьому, до матеріалів справи долучено медичні документи, зі змісту яких вбачається, що позивач звертався до лікаря терапевта та лікаря невропатолога, зі скаргами на періодичні головні болі, запаморочення, поганий сон, дратівливість, підвищення артеріального тиску, змісту виписки Комунальної 5-тої міської клінічної лікарні м. Львова із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) №313 від 23.09.2019 та звернень за медичною допомогою, не встановлено, що захворювання та лікування ОСОБА_2 перебуває у причиновому зв`язку та є наслідком подій, пов`язаних із обставинами, на котрі покликається позивач в позовній заяві, зокрема, діями відповідачів, будь-які медичні висновки з цього приводу відсутні.

Також позивач не обґрунтував, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та чим це підтверджується, не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів, а також вини останніх в її заподіянні.

Враховуючи наведене, суд відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди та приведення квартири до попереднього стану, компенсувавши судові витрати за рахунок держави.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судами різних інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 18.10.1994, до складу приміщень квартири відноситься також й підвальне приміщення площею 9,1 кв.м.

Відповідачу ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 , де за період 2017 року останній здійснив переобладнання такої.

З листа Галицької районної адміністрації ЛМР №31-2062 від 20.04.2018 вбачається, що розпорядження стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_1 , районною адміністрацією не видавалися.

Відповідно до листа Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР №2401-1815 від 26.04.2018 року, управлінням не надавалося вимог до архітектурно планувальної частини проекту реконструкції приміщень квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із листом Галицької районної адміністрації ЛМР №31-4379 від 13.08.2018, працівниками ЛКП «Центральне» власнику кв. АДРЕСА_1 надано попередження щодо надання дозвільних документів стосовно демонтажу перегородки між кімнатами вказаної квартири.

23 серпня 2018 року ЛКП «Центральне» складено протокол №123 про адміністративне правопорушення за ст.150 КУпАП, про те, що ОСОБА_1 , на АДРЕСА_2 без дозвільних документів здійснив демонтаж несучої стіни в квартирі АДРЕСА_2 та зайняв частину коридору, який є у спільному користуванні під літ.VI 1-ий поверх даного будинку, в серпні 2018 року.

05 жовтня 2018 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Івано-Франківської селищної ради винесено постанову №1-18, якою визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 гривні.

З акту обстеження ЛКП «Центральне» технічного стану квартири (нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 від 26.10.2018 вбачається, що за висновками комісії, перепланування не суперечить вимогам ДБН, однак необхідно привести приміщення до попереднього стану.

Згідно із розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 23 листопада 2018 року «Про відновлення капітальної стіни першого поверху в нежитлових приміщеннях (офісу) квартири будинку АДРЕСА_2 », затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (протокол №39 від 13.11.2018) про зобов`язання співвласників приміщення квартири (офісу) на АДРЕСА_2 за власні кошти відновити капітальну стіну першого поверху в нежитлових приміщеннях (офісу) квартири будинку АДРЕСА_2 , термін виконання 10.12.2018.

Звертаючись з позовними вимогами та у подальшому уточнюючи такі, позивач ОСОБА_2 свої доводи зводить до того, що відповідач демонтував несучу-капітальну стіну між кімнатами 15-2 та 15-3 (поверховий план) своєї квартири, чим збільшив торгівельну площу свого магазину, що може мати наслідком руйнацію його квартири, порушення його прав, а також хвилювання з цього приводу, заподіяли йому моральної та матеріальної шкоди, просив зобов`язати відповідача привести квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами, а також стягнути з відповідачів 12028,00 гривень (5 000,00 грн відновлювальний ремонт підвального приміщення, 7028,00 грн витрат на медикаменти) за завдану майнову шкоду та 1 500 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Колегія суддів виходить з того, що згідно зі ст.ст. 47, 48 Конституції України, кожен громадянин має право на житло та на достатній життєвий рівень.

Правове забезпечення цих конституційних приписів здійснюється відповідно до житлового, цивільного законодавства та ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, відповідно до положень ст. 5 ЖК України та ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власником житлового фонду в м. Львові є Львівська міська рада.

Її виконавчі органи відповідно до приписів ст. 15 ЖК України здійснюють повноваження щодо державного контролю за використанням та збереженням житлового фонду, забезпечують його належний технічний стан, проведення капітального та поточного ремонту.

Згідно із ст. 10ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилим приміщенням. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Відповідно до ст. 154 ЖК України, виконавчі комітети місцевих рад здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Непорушність права власності визначена статтею 321 ЦК України.

За ч. 2 ст. 383 ЦК України, ст. 152 ЖК України (в редакції закону від Закону № 191-VIII від 12.02.2015), власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Судом встановлено, що відповідні відносини, а також обставини були предметом судового розгляду.

Так, судом оглянуто матеріали адміністративної справи №1.380.2019.000772 за позовом Галицької районної адміністрації ЛМР до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про зобов`язання відповідачів відновити капітальну стіну першого поверху в нежитлових приміщеннях (офісу) квартири АДРЕСА_1 .

У зазначеній справі рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у задоволенні позову Галицької районної адміністарції ЛМР до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ЛКП «Цетнральне» про зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Встановлено, що відповідно до технічного паспорту ЛКП «Архітектурно-будівельний нагляд» Департаменту містобудування Львівської міської ради від 23.05.2017 № 1/05 на нежитлове приміщення квартири АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення складається з трьох приміщень: приміщення площею 23,5 кв.м;приміщення площею 2,1 кв.м; приміщення площею 1,4 кв.м.

До реконструкції приміщення складалося з кухні та двох житлових кімнат площею 11,20 кв.м, 9,77 кв.м, 4.65 кв.м.

Під час реконструкції відповідачами розібрана стінаміж житловими кімнатами площею 11,20 кв.м та 9, 77 кв. м.

Також, під час розгляду адміністративної справи встановлено, що відповідно до наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради від 07.06.2016 № А-85 «Про затвердження громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору», розглянувши звернення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 від 18.03.2016 № 3-Д-10913/АП-24 ескізний проект реконструкції квартири АДРЕСА_1 , беручи до уваги свідоцтво про право власності на квартиру від 03.06.2005 № Г-26889, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.10.2005 № 8681954, висновок управління охорони історичного середовища від 26.07.2011 № 04/2511, наказ в.о. директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 21.07.2011 № 361 «Про надання дозволу громадянам, ТзОВ «Мережа концептуальних авторських ресторанів «Фест» на використання власних квартир як нежитлових», акт обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_1 від 16.03.2016, виконаним Львівським комунальним підприємством «Центральне» затверджено Драч Л.Р., ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору, наказано у встановленому порядку отримати технічні умови забезпечення проектного об`єкту, розробити робочий проект на реконструкцію у спеціальній проектній організації або архітектора та привести її експертизу, укласти договір про пайову участь, звернутись до Департаменту ДАБІ у Львівській області для реєстрації декларації про виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію.

Відповідно до наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради від 07.06.2016 №А-85, комунальним підприємством «Архітектурно-будівельний нагляд» розроблено робочий проект на реконструкцію приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного. Робочим проектом передбачено реконструкцію квартири під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору, з наступним виконанням робіт: пробивка дверного отвору на місці існуючого віконного прорізу; закладання цегляною кладкою існуючого входу в квартиру; влаштування цегляної перегородки між вбиральною та кімнатою персоналу; демонтаж пічок. В квартирі, яка підлягала реконструкції, запроектовано розміщення таких приміщень: офісне приміщення, кімната персоналу, приймальня і вбиральня.

Наказом від 15.06.2016 № 34-ПР Департаменту містобудування Львівської міської ради призначено відповідальним за виконання робочого проекту «Реконструкція приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного» головного архітектора проектів ОСОБА_8 та провідного архітектора ОСОБА_9 .

Як встановлено в експертному звіті філіії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Львівській області № 14-1902-16 від 04.08.2016, робочий проект «Реконструкція приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного» розроблений з дотриманням вимог міцності, надійності та довговічності об`єкта і будівництва і має такі технічні показники: загальна площа до реконструкції - 25,62 кв.м; загальна площа після реконструкції - 25,39 кв.м.; площа офісного приміщення -11,20 кв.м (а.с. 145-146).

Наказом від 08.08.2016 № 30/1-АН Департаменту містобудування Львівської міської ради авторський нагляд за виконанням з «Реконструкція приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного» покладено на провідного архітектора ОСОБА_9 (а.с 141).

06.09.2016 Інспекцією ДАБК у м. Львові зареєстрвано Декларцію відповідачів про початок виконання будівельних робіт за №ЛВ 082162500618, а 01.06.2017 зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта «Реконструкція приміщень квартири АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного» (а.с 149-162).

Зі змісту рішення слідує, що розібрана стіна між житловими кімнатами площею 11, 20 кв.м. та 9, 77 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не є несучою, відтак відповідно Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, знесення стіни, яка не є несучою не потребує спеціального дозволу та прийняття в експлуатацію.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2020, апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації ЛМР залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у справі №1.380.2019.000772 без змін.

Колегія суддів виходить з того, що преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об` єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Поряд з цим, як зазначалося вище, суди адміністративної юрисдикції дійшли висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що перепланування у квартирі АДРЕСА_2 , зокрема розібрання стіни між житловими кімнатами площею 11,20 кв.м. та 9, 77 кв.м. є втручанням в несучі конструкції та /або інженерні системи загального користування.

Враховуючи наведене, оцінка дій відповідачів щодо здійснення ними перепланування їхньої квартири була предметом судового розгляду, де власне протиправність дій останніх не була доведена.

Відповідно до вимог ч. 4ст. 82 ЦПК України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені обставини в адміністративній справі №1.380.2019.000772 мають преюдиційне значення для розгляду даної справи та свідчать про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання власників квартири АДРЕСА_1 привести квартиру у попередній стан, шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами, оскільки позивач не довів, що розібрана стіна між житловими кімнатами площею 11,20 кв.м. та 9,77 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 є несучою, а її розібрання призвело до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку,погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки, та засобів протипожежного захисту

Більше того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 самостійно зазначає, що будинок знаходиться в центральній частині міста, де у результаті цілодобового курсування авто та електротранспорту, ваги реклами, її систематичних монтажів і демонтажів на фасадних стінах будинку утворилась тріщина, котра в подальшому призвела до відходження фасадної стіни, що спричинило утворення тріщини по всій довжині стелі його кімнати та до аварійного стану будинку.

У цьому контексті, колегія суддів звертає увагу на те, що перевівши квартиру з житлової у нежитлову, відповідачі були зобов`язані вчинити відповідні дії, що стосуються формальної частини такого переведення, отримати відповідні документи, при цьому такі є чинними та не оскаржувалися з боку компетентних органів чи інших осіб, які вважали, що таким чином порушені їхні права.

Як вже зазначалося, за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як вбачається з позовної заяви, заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, щоне може користуватися своєю власністю, фізичними стражданнями, хвилюванням, головними болями, підвищеним серцебиттям, відсутністю повноцінного сну.

Разом з цим, до матеріалів справи долучено медичні документи, зі змісту яких вбачається, що позивач звертався до лікаря терапевта та лікаря невропатолога, зі скаргами на періодичні головні болі, запаморочення, поганий сон, дратівливість, підвищення артеріального тиску, однак із виписки Комунальної 5-тої міської клінічної лікарні м. Львова із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) №313 від 23.09.2019 та звернень за медичною допомогою, не встановлено, що захворювання чи відповідний стан та як наслідок та лікування ОСОБА_2 перебуває у причиновому зв`язку із обставинами, на котрі покликається позивач в позовній заяві та діями відповідачів.

Будь які експертні висновки з цього приводу відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди, та моральних або фізичних страждань у зв`язку з діями відповідачів, не обґрунтував з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди, та чим така підтверджується, не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів, а також вини останніх в заподіянні такої.

Заперечення висновків суду позивачем фактично зводяться до незгоди із висновками суду про відсутність підстав для задоволення його вимог, при цьому, будь яких доказів на підтвердження заявленої шкоди, позивач не надав.

Враховуючи наведене, у колегії суддів немає підстав для інших висновків по суті вирішення спору.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року

у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 викладено висновок, що у процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик.

Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Поряд з цим, жодні із доводів позивача ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не свідчать про неправильне вирішення справи судом.

При цьому, будь яких порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк