Рішення

від 14.01.2025 по справі 759/16964/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/16964/24

пр. № 2/759/693/25

14 січня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві з повідомленням без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, стягнення страхового відшкодування, пені, втрат від інфляції та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2024 р. представник позивача звернувся з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 135764 грн 00 коп., втрати товарної вартості в розмірі 355489 грн 89 коп., витрат на дефектування автомобіля та фіксування усіх пошкоджень в розмірі 3250 грн 00 коп., 3% річних в розмірі 308 грн 00 коп., витрат за складання звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 02.04.2024 в розмірі 4500 грн 00 коп., судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.03.2024 приблизно о 19 год. 21 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 , на просп. Берестейський, 118 в м. Києві, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2024 у справі №759/5622/24, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Станом на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача була застраховано полісом обов`язкового страхування №215493836 в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», ліміт за завдану шкоду становить 160000 грн 00 коп. 02.04.2024, 12.04.2024 страхова компанія здійснила позивачу виплату страхового відшкодування в розмірі 138226 грн 23 коп. та 21773 грн 77 коп., що в загальному розмірі становить 16000 грн 00 коп. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 02.04.2024, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 становить 348319 грн 71 коп. з ПДВ, втрата товарної вартості КТЗ становить 35489 грн 89 коп., вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ становить 383809 грн Позивачем було проведено ремонтні роботи пошкодженого автомобіля, вартість відновлювального ремонту склала 295674 грн 00 коп. Враховуючи, що страховою компанією здійснено страхове відшкодування в межах ліміту виплати, тому з відповідача підлягає стягнення різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в розмірі 171163 грн 89 коп. Крім того, з відповідач підлягає стягненню 3% річних за період з 12.07.2024 по 07.08.2024 в сумі 308 грн00 коп., витрати з надання правничої допомоги в розмірі 25000 грн 00 коп.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 справу розподілено на суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 119-120).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін без виклику (а.с. 122-123).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 124-125).

Відповідач не отримав копію ухвали суду про відкриття провадження від 21.08.2024 та позовну заяву з додатками, оскільки конверт повернувся до суду із відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою. Відзив на позовну заяву відповідачем у визначений термін не надано, жодних заяв з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що 06.03.2024 приблизно о 19 год. 21 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 , на просп. Берестейський, 118 в м. Києві, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення (а.с. 22).

Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 36).

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника ТЗ «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована полісом обов`язкового страхування №215493836 в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (а.с. 23).

Страхова компания листом повідомила, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі ліміту за шкоду, заподіяну майну в розмірі 160000 грн 00 коп. (а.с. 80-83).

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 06.03.20204 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 становить 348319 грн 71 коп. з ПДВ на запасні частини, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ становить 383809 грн, у тому числі 35489 грн 89 коп. (а.с. 29-35).

За виготовлення даного звіту позивачем сплачено 4500 грн 00 коп. (а.с. 26, 28).

За проведення ремонтних робіт позивачем сплачено ТОВ «Вікінг Моторс Київ», ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 наступні суми: 219008 грн 00 коп. - відповідно до рахунку №VSK0002057 від 14.03.2024, акту виконаних робіт №VIK0002815; 67345 грн 75 коп. - відповідно до рахунку №ASK0010527 від 27.05.2024, акт виконаних робіт №АМК0009470; 9223 грн 00 коп. - відповідно до рахунку VSK0003083 від 27.05.2024. Загальна сума витрат ремонтних робіт становить 295674 грн 00 коп. Витрати на дефектування автомобіля, фіксування пошкоджень склали 3250 грн 00 коп. (а.с. 58, 61, 64 65, 67, 70, 72, 73, 79).

12.06.2024 на адресу відповідача надіслано претензію про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки на суму 223809 грн 60 коп. (а.с. 84-88).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із ч.ч 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди.

Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом п. 1 ч.2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Системний аналіз статті 22 ЦК України, абзацу другого статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20.01.2016 розглянув справу № 6-2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним.

Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Тому при визначені розміру страхового відшкодування страховик зобов`язаний врахувати коефіцієнт фізичного зносу, у зв`язку із чим страховик обмежений щодо виплати розміру страхового відшкодування, зокрема, вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи.

Згідно зі ст.ст. 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Системний аналіз пункту 32.7. ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, абзацу третього пункту 3 ч. 1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У даному випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 зроблено висновок проте, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої незважаючи на те, що збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічні висновки, викладеного Верховним судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 13.06.2019у справі №370/2787/18, від 30.10.2019 у справі №753/4696/16-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, та від 22.04.2020 у справі №756/2632/17.

Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 25 липня 2018 року у справі №922/4013/17, та від 03 липня 2019 року у справі 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, позивач правомірно звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, оскільки у нього виникло право на відшкодування шкоди, а саме різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до наданих відповідачем рахунків, актів виконаних робіт вартість документально підтверджених витрат відновлювального ремонту автмобіля «Volvo» д.н.з. НОМЕР_2 становлять 295674 грн 00 коп.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 застрахована на підставі Полісу №215493836, на підставі чого ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило потерпілій особі суму страхового відшкодування в розмірі 160000 грн 00 коп., а тому з відповідача необхідно стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 135764 грн 00 коп. та та розмір втрати товарної вартості автомобіля в сумі 35489 грн 89 коп.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач поніс витрати в розмірі 3250, грн 00 коп. на дефектування автомобіля після ДТП, основним завданням якого є аналіз стану різних вузлів і агрегатів автомобіля, виявлення наявних пошкоджень, а також визначення причин їх поломки або підвищеної зношеності. Ці витрати підлягають стягненню з відповідача 1 на користь позивача.

При цьому суд зауважує, що відповідач жодним чином не спростовував вимоги позивача щодо вказаної суми, не надавши до суду відзиву або доказів, які б підтверджували відсутність вини в його діях в рамках цих правовідносин.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, вимога позивача про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, втрати товарної вартості, витрат дефектування автомобіля після ДТП, є обґрунтованою, доведеною, а відтак підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, суд приходить до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідальність відповідача, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, настає саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди та можливість застосування до неї цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Таке застосування норм матеріального права узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.04.2022 у справі № 447/2222/20.

Отже, виходячи із зазначених обставин, відсутні підстави до задоволення позову в цій частині.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач у прохальній частині просив розподілити судові витрати по справі, посилаючись нате, що ним понесено витрати, пов`язані із правовою допомогою у розмірі 25000 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До позовної заяви долучено договір №21/05/24-ЦС про надання професійної правничої допомоги від 21.05.2024, додаткову угоду до договору про надання професійної правничої допомоги від 21.05.2024, акт виконаних робіт від 22.05.2024, 12.06.2024, 07.08.2024, платіжну інструкцію від 21.05.2024 про сплату витрат за правничу допомогу в розмірі 25000 грн 00 коп. (а.с. 88-94).

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що справа не є значної складності, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, враховуючи виконані в акті роботи, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача у розмірі 7000 грн 00 коп., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати на залучення спеціалістів для складання звіту у розмірі 4500,00 грн

Загальна сума задоволених вимог позивача складає 178913 грн 89 коп. та з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 1789 грн 00 коп. (178913,89 х 100% :179222,89 =99,82% х1792,23 грн).

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 178913 грн 89 коп.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15, 22, 625, 613, 116, 1178, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, стягнення страхового відшкодування, пені, втрат від інфляції та 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 135764 грн 00 коп., втрати товарної вартості в розмірі 355489 грн 89 коп., витрат на дефектування автомобіля та фіксування усіх пошкоджень в розмірі 3250 грн 00 коп., що в загальному становить 174413 (сто сімдесят чотири тисячі чотириста тринадцять ) грн 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати за складання звіту в розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати, пов`язані з наданням правничою (правовою) допомогою в розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп. та судовий збір по справі у розмірі 1789 (одна тисяча сімсот вісімдесят дев`ять) грн 00 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 14.01.2025.