Постанова

від 17.01.2025 по справі 523/2359/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/550/25

Справа № 523/2359/22

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни на заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 02 червня 2022 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за договором про надання послуг,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Атланта» до ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки штрафних санкцій за невиконання умов договору про намір укласти угоду в розмірі 38 406,82 грн.

Позов мотивований тим, що між ТОВ «Атланта», відповідачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір №63/8 від 06.07.2021 року, про намір укласти угоду. Згідно Договору про намір укласти угоду власник та набувач зобов`язались укласти договір відчуження, згідно якого власник передає у власність набувачу квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено строк укладання договору не пізніше 16.08.2021 року. Ціна об`єкту продажу становить 24 000 доларів США за офіційним курсом на день укладення договору. Позивач з свого боку виконав умови договору в повному обсязі. Відповідачка в порушення умов договору 21.07.2021 року надала ТОВ «Атланта», повідомлення про односторонню відмову від продажу належної їй квартири. Згідно умов договору, наслідком його порушення, а саме; відмова власника від виконання зобов`язань, настає відповідальність - власник зобов`язаний сплатити штраф ТОВ «Атланта» у розмірі 6% від вартості об`єкту, що складає 38 406,82 гривень.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за договором про надання послуг задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстроване місцепроживання заадресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТА" (код ЄДРПОУ 32416836, місце знаходження за адресою: вул. Варненська, буд. 1, м. Одеса) штрафні санкції у розмірі 38 406 (тридцять вісім тисяч чотириста шість) гривень 82 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТА" (код ЄДРПОУ 32416836, місце знаходження за адресою: вул. Варненська, буд. 1, м. Одеса)судовий збір у розмірі 2 481 грн.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бєлік Анжела Георгіївна подала апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини, які насправді в повній мірі не відповідають дійсності, а саме суд першої інстанції помилково та необгрунтовано зазначив, що між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг, оскільки між сторонами було укладено договір №63/8 від 06.07.2021 р. про намір укласти угоду. Крім того відповідачка 21.07.2021 року надала позивачу не повідомлення про односторонню відмову від продажу належної їй квартири, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, а повідомлення про неможливість укладення нею з набувачем договір про намір укласти угоду № 63/8 через сімейні обставини. Причиною неможливості укладення договору, як зазначає скаржник стало те, що ОСОБА_1 на виконання вимог договору звернулась до органів ЦНАП задля зняття з реєстрації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є онуком власника, який зареєстрований за адресою об`єкта продажу, однак у зв`язку з тим, що на той час онук був неповнолітній у ЦНАП відмовили у наданні такої послуги і порадили звернутися до відповідної опікунської ради. Скаржник посилається на те, що стикнувся з такою проблемою, у зв`язку з тим, що не був проінформованим агенством про необхідність виконання таких обов`язків власника.

Також, на думку відповідача, судом першої інстанції не було враховано те, що набувач надав відповідну розписку власнику про те, що 20.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти 1000 доларів США у якості повернення суми забезпечувального платежу, переданого у відповідності до договору про намір укласти угоду за № 63/8 від 06.07.2021 року і претензій до ОСОБА_1 вона не має. Крім того між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_1 було укладено ще один договір № 63/8 від 06.07.2021 року, але зберігання, за яким ОСОБА_1 передала представнику ТОВ «Атланта» на відповідальне зберігання грошові кошти 27290 грн, що еквівалентно 1000 доларів США для забезпечення відчуження об`єкта, але вони на дату подання цієї заяви так і не були повернуті агенством власнику.

Представник ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжела Георгіївна зазначає, що через військову агресію Російської федерації проти України, відповідач неоднаразово виїзжала за межі України, тому не могла фізично з`явитися в судове засідання, вважає, що вона не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про дату, час та місце розгляду справи, не могла подати з цих причин відзив на позовну заяву, а отже вважає, що суд першої інстанції порушив принцип рівності та змагальності сторін, що є складовою права на справедливий розгляд.

Крім того ОСОБА_1 не отримувала від ТОВ «Атланта» досудову вимогу. Відповідач вказувала, що угоду про наміри сторін, як правило, укладають для того, щоб зафіксувати певний етап домовленостей, які не будуть мати юридичну силу договору та юридичних наслідків, в тому числі наслідків попереднього договору і не породжують зобов`язання укласти у майбутньому основний договір. Тобто така угода нічого не гарантує і не накладає на сторони ніяких зобов`язань. При цьому апелянт посилається на те, що якщо в угоді про намір наявні всі істотні умови основоного договору, то він буде вважатися попереднім договором, незалежно від того як називається документ та має бути нотаріально посвідчений, адже в разі недотримання вимог щодо форми укладення договору такий договір буде вважатися нікчемним. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував нікчемність укладеного договору, не вірно аналізуючи норми чинного законодавства дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення штрафу за договором про надання послуг, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка порушила умови договору та в односторонньому порядку відмовилася від його виконання, у зв`язку з чим договір з її вини не був укладений, тому ОСОБА_1 зобов`язана сплатити позивачу штраф, у розмірі 6 % від вартості об`єкта, яка зазначена в п. 2.1. Договору, а саме у розмірі 38 406,82 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що між ТОВ «Атланта», відповідачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір №63/8 від 06.07.2021 року. про намір укласти угоду. Згідно Договору про наміри укласти угоду, власник та набувач зобов`язались укласти договір відчуження, згідно якого власник передає у власність набувачу квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено строк укладання договору не пізніше 16.08.2021 року. Ціна об`єкту продажу становить 24 000 доларів США за офіційним курсом на день укладення договору (а.с. 7).

У відповідності до п. 1.2. Агентство зобов`язане надати Власнику та Набувачу організаційно-інформаційний супровід, необхідний для забезпечення укладення між ними у майбутньому договору відчуження Об`єкта.

Відповідно до п. 4.4. Договору, Набувач гарантує придбання Об`єкта у власність в порядку, встановленому договором і для забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором у відповідності до ч.2 ст. 546 ЦК України передав, а Власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1000, 00 (одна тисяча) доларам США по офіційному курсу на день укладання цього Договору.

Відповідно до п. 4.5 договору №63/8 від 06.07.2021 року про намір укласти угоду, у разі невиконання (неналежного виконання) Власником своїх зобов`язань, в тому числі та в випадку, якщо неможливість такого виконання викликана тим, що на момент укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження Об`єкта, Власник не може розпоряджатись Об`єктом, або відмова Власника від виконання зобов`язань, він у триденний строк с моменту пред`явлення відповідної вимоги зобов`язаний повернути Набувачу отриману від нього за Договором суму «забезпечувального платежу» та сплатити Набувачу штраф у розмірі 100% від суми «забезпечувального платежу», а агентству- сплатити штраф, у розмірі 6 % від вартості Об`єкта, яка зазначена в п. 2.1. договору.

В матеріалах справи наявна розписка, з якої вбачається, що 20.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти 1000 доларів США у якості повернення суми забезпечувального платежу, переданого у відповідності до договору про намір укласти угоду №63/8 від 06.07.2021 року. Зазначено, що претензій до власника ОСОБА_2 немає.

Відповідно до договору зберігання № 63/8 від 06.07.2021 року ОСОБА_1 передала представнику ТОВ «Атланта» на відповідальне зберігання грошові кошти 27290 грн, що еквівалентно 1000 доларів США для забезпечення відчуження об`єкта.

Також встановлено, що 21.07.2021 року відповідачка надала ТОВ «Атланта», повідомлення про неможливість укладення договору, у зв`язку з сімейними обставинами (а.с. 8).

23.09.2021 року, ТОВ «Атланта» направило відповідачці ОСОБА_1 досудову вимогу та запропонувало в добровільному порядку сплатити штрафні санкції, яка була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення (а.с. 9).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна майна, узгоджена Сторонами, складає грошову суму в гривнах, яка еквівалентна 24 000,00 доларів СІПА згідно з офіційним курсом.

Станом на 23.09.2021 року (день пред`явлення досудової вимоги) Національним банком України встановлено офіційний курс гривні до долару США, який складає 26,6714 гривень.

Таким чином, штраф 6% складає 38 406 (тридцять вісім тисяч чотириста шість) гривень 82 копійки.

З огляду на те, що відповідач порушила умови договору та норми ЦК України, а саме в односторонньому порядку відмовилася від виконання взятих на себе договірних зобов`язань з відчуження належного їй на праві приватної власності нерухомого майна, вказане стало підставою для звернення ТОВ «Атланта» з позовною заявою.

Колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі встановленій законом.

Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри, якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Таким чином, договір, укладений між позивачем, відповідачем та третьою особою, не містить жодного пункту (та/або вказівки чи посилання), у якому б зазначалось про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а лише підтверджує волю сторін до вчинення у майбутньому правочину, у зв`язку з чим сторони взяли на себе зобов`язання вчинити певні дії для укладення договору в подальшому.

Навпаки у п. 5.3 договору сторонами було визначено, що цей договір не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України.

Так, договором про намір укласти угоду №63/8 від 06.07.2021 року власник і набувач зобов`язалися в майбутньому у строк до 16.08.2021 року укласти і нотаріально посвідчити договір відчуження квартири, визначили ціну квартири, набувач передав, а власник прийняв забезпечувальний платіж в сумі 1 000,00 доларів США, а також погоджено розміри штрафних санкцій у разі порушення сторонами своїх договірних зобов`язань.

Таким чином, апеляційний суд зазнаячає, що укладений між сторонами договір про намір укласти угоду відповідає вимогам щодо змісту та форми, за своєю правовою природою не є попереднім договором та не потребує нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 4 статті 626 ЦК України встановлено, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У зв`язку з чим, предметом спірного договору є угода (сторін) про передачу та отримання авансу з метою організації укладання договору відчуження належної на праві власності продавцю (відповідачу) нерухомості, а також обов`язки сторін та відповідальність за неукладання договору.

До вказаних правовідносин не можливо застосувати ст.ст. 215, 216, 220 ЦК України, оскільки договір не містить дефекту форми і не потребує нотаріально посвідчення. Крім того, згідно ч. 1 ст. 635 і ст. 657 спірний договір не є попереднім, а згідно ч. 4. ст. 635 ЦК України є договором про наміри, в якому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору.

У спірному договорі міститься волевиявлення сторін та їх узгодження стосовно того, що сторонами особисто визначено, що цей договір не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України, а також визначені умови повернення переданого авансу за цим договором.

Отже, наслідком невиконання зобов`язань стороною (в даному випадку - продавцем) є порушення умов договору, а саме п. 2.5., 4.5. Договору.

У поданій апеляційній скарзі представник скаржника посилається на те, що відповідачка належним чином проінформувала позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань по причині сімейних обставин.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що 21.07.2021 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Атланта» з повідомленням про неможливість укладення нею з набувачем договору про намір укласти угоду № 63/8 за сімейними обставинами. При цьому, апеляційний суд зазначає, що договір про намір укласти угоду № 63/8 вже був укладений сторонами 06 липня 2021 року, тому колегія суддів вважає, що таке повідомлення є відмовою скаржника від виконання зобов`язань, а не повідомлення про неможливість виконання зобов`язань, оскільки у зазначеному повідомленні відсутні жодні пропозиції щодо коригування дати та часу укладення договору, або продовження строку його дії. Крім того, відповідачем не надавалося позивачу жодних доказів (документів) на підтвердження поважності вказаних причин неможливості укладення договору.

Як на підставу скасування заочного рішення представник скаржника посилається на неотримання від суду першої інстанції як рішення суду по суті справи, повідомлень про виклик до суду, так і досудової вимоги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що всі процесуальні документи надсилалися судом першої інстанції на зареєстровану адресу місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_2 , однак судова кореспонденція повернулась до суду з відміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до довідки Відділу обліку та моніторінгу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19), тому відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України відповідач вважається повідомленою належним чином у встановленому законом порядку.

Відправлення повідомлення поштовим відправленням на адресу отримувача є належним повідомленням іншої сторони, такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 18.03.2021 року по справі № 911/3142/19, у якій зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом поза межами контролю відправника.

Так, 23.09.2021 року, ТОВ «Атланта» направило відповідачці ОСОБА_1 досудову вимогу та запропонувало в добровільному порядку сплатити штрафні санкції, яка була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення (а.с. 9).

Щодо посилань представник відповідача на те, що суд першої інстанції помилково та необгрунтовано зазначив, що між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг, оскільки між сторонами було укладено договір №63/8 від 06.07.2021 року про намір укласти угоду, апеляційний суд вважає, що вказане не впливає жодним чином на зміст рішення суду, його обґрунтування та належність застосування норм чинного законодавства. Крім того вказане не позбавляє права відповідача звернутися до суду першої інстанції з заявою про виправлення описки в оскаржуваному рішенні суду.

Представник скаржника також посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що 20.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти 1000 доларів США у якості повернення суми забезпечувального платежу, переданого у відповідності до договору про намір укласти угоду за № 63/8 від 06.07.2021 року і претензій до ОСОБА_1 вона не має. Крім того між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_1 було укладено ще один договір № 63/8 від 06.07.2021 року - зберігання, за яким ОСОБА_1 передала представнику ТОВ «Атланта» на відповідальне зберігання грошові кошти 27290 грн, що еквівалентно 1000 доларів США для забезпечення відчуження об`єкта, однак як стверджує скаржник, зазначені кошти на дату подання цієї заяви так і не були повернуті агенством власнику.

Колегія суддів вважає, що наявність в матеріалах справи розписки про повернення суми забезпечувального платежу, а також укладення договору зберігання № 63/8 від 06.07.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Атланта» не впливають на право позивача щодо звернення з відповідною позовною заявою про стягнення штрафних санкцій, внаслідок порушення відповідачем умов договору №63/8 про намір укласти угоду.

Крім того у разі незгоди ОСОБА_1 з договором зберігання, який був укладений між нею та ТОВ «Атланта» та в разі наявності на її думку порушень з боку позивача її прав, ОСОБА_1 також не позбавлена права звернутися з позовною вимогою до суду за захистом своїх порушених прав.

Встановивши обставини у справі та правовідносини, які склалися між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, за наявними в матеріалах доказами, про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 38406 грн 82 коп.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував нікчемність укладеного договору, не вірно аналізуючи норми чинного законодавства дійшов помилкового висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилається як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій в розмірі 38406 гра.82 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2481 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни слід залишити без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни - залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова