Постанова

від 15.01.2025 по справі 761/16523/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/16523/24 головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.

провадження № 22-ц/824/3335/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Фінагеєва В.О.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила суд стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 820,55 грн.; заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року у розмірі 1 662,12 грн.; суму нарахованої компенсації за 63 календарних дні щорічної відпустки у розмірі 49 743,57 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 97 856,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 04 вересня 2017 року по 02 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , знаходилась у трудових відносинах з державним підприємством «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». 02 листопада 2022 року позивач була звільнена за угодою сторін, п. 1. ст. 36 КЗпП України. Зауважує, що під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього було нараховано, але не виплачено в день звільнення заробітну плату на загальну суму 123 708,27 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості з невиплаченої відповідачем нарахованої заробітної плати на день звільнення є повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, яке видано відповідачем за № 486/1/1.01-13 від 02 листопада 2022 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 820 гривень 55 копійок, заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року у розмірі 1 662 гривень 12 копійок; суму нарахованої компенсації за 63 календарних дні щорічної відпустки у розмірі 49 743 гривень 57 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 97 856 гривень 49 копійок. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ДП Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ДП Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця»зазначає, що позивач була членом профспілки, на яку поширюється дія Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Первинної профспілкової організації Агрокомбінату «Пуща-Водиця» про прийняття її членом профспілки 31 січня 2020 року заяву розглянуто, прийнято позивача до Первинної профспілкової організації Агрокомбінату «Пуща-Водиця». Відповідно до ст. 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань. Із заробітної плати позивача Державне підприємство, крім сплати податку з доходів фізичних осіб (18%), військового збору (1,5%), також здійснювало щомісячні профспілкові внески (1,0%). Вказана обставина, в тому числі підтверджується розрахунковими листами по заробітній платі за 2022 рік, долучені самим же позивачем, в яких зазначено про відрахування профсоюзних внесків в розмірі 1%. Жодних питань, заперечень з приводу таких відрахувань у позивача не виникало. Крім того, посилання позивача про те, що заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року склала 820,55 грн., не відповідає дійсності, оскільки позивачем, при здійсненні в самостійному порядку розрахунку, не було враховано профспілкові відрахування (1,0%). З урахуванням профспілкових внесків (1,0%) вбачається, що заборгованість но заробітній платі за період з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року відсутня. Щодо посилання позивача про стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року, в тому числі щодо виконання обов`язків Корпоративного секретаря. Вказує, що, 11 липня 2022 року між ДП Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця»та ОСОБА_1 укладено договір про виконання обов`язків Корпоративного секретаря, затверджений рішенням Наглядової ради від 11 липня 2022 року, відповідно до п. 1.1 якого даним договором визначаються відносини між підприємством та особою з приводу виконання останньою покладених на неї обов`язків Корпоративного секретаря. Пунктом 6.2 договору зазначено, що винагорода виплачується протягом 10 календарних днів з дати підписання відповідного акту. При цьому, акт прийому передачі наданих послуг за листопад 2022 року суду надано не було. Нарахування та виплата таких коштів не проводилась. Сам по собі факт перебування позивача у трудових відносинах з ДП Виробничий Агрокомбінат«Пуща-Водиця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаний період, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Також відповідно до довідки про доходи від 24 вересня 2024 року за період з липня 2022 року по травень 2023 року загальна сума нарахованої заборгованості по заробітній платі становить 50 574,63 грн. Також вказує на те, що розмір середнього заробітку, розрахований за шість місяців, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України у сумі 97 856,49 грн. більше, ніж вдвічі перевищує розмір заборгованості по заробітній платі, що складає 49 743,57 грн. Вказане протирічить принципу пропорційності, співмірності та розумності, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 20.05.2021 року у справі № 165/622/20 та інших. Відповідач зазначає, що ДП Виробничий Агрокомбінат«Пуща-Водиця» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України. Основними джерелами доходів підприємства є інвестиційна діяльність з будівництва житла та здійснення сільськогосподарської діяльності. Триваюча широкомасштабна збройна агресія РФ проти України призвела до складної ситуації на українському ринку аграрної продукції, неможливості на деяких земельних ділянках здійснити засадження сільськогосподарської продукції через тимчасово окуповані РФ частини територій (с. Музичі, Білогородської сільської територіальної громади), будівництво житла зупинилось. Вказані обставини суттєво та негативно вплинули на фінансовий стан підприємства що в подальшому призвело до неможливості своєчасно та в повному обсязі, відповідно до затверджених фінансових планів на 2022-2023 роках, здійснювати свою господарську діяльність.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що не скарга не може бути задоволена. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» №127-к від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду заступника начальника юридичного відділу.

Наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» №52-к від 02 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказано виплатити компенсацію за 63 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 04 вересня 2020 року по 02 листопада 2022 року.

З наведеного вбачається, що у період з 04 вересня 2017 року по 02 листопада 2022 року ОСОБА_1 , знаходилась у трудових відносинах з державним підприємством «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (ЄДРПОУ 00849296). Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці (серія НОМЕР_1 ).

Відповідачем було нараховано, але не виплачено в день звільнення заробітну плату загальну суму 123 708,27 грн.

Підтвердженням факту існування заборгованості з невиплаченої відповідачем нарахованої заробітної плати на день звільнення є повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, яке видано Відповідачем за № 486/1/1.01-13 від 02 листопада 2022 року.

Згідно зазначеного повідомлення відповідача, у зв`язку із звільненням позивачу було нараховано до виплати:

«1. Сума заробітної плати з доплатами за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року становить 2 090,72 грн.

2. Сума нарахованої компенсації за 63 календарних дні щорічної відпустки без утримання податку становить 62 570,53 грн.

3. Заборгованість по заробітній платі попереднього періоду з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року без утримання податків становить 91 992,00 грн.

Сума належна до виплати станом на 02 листопада 2022 року без утримання податків складає - 155 607,89 грн.

Сума до виплати після утримання податку становить 123 708,27 грн.».

На виконання рішення Наглядової ради ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця (протокол №3/2022 від «11» липня 2022 року) з позивачем було укладено Договір про виконання обов`язків Корпоративного секретаря від 11 липня 2022 року.

Відповідно до п.6.1. цього Договору розмір щомісячної винагороди складав: 12 422, 37 грн. До щомісячної виплати з урахуванням сплати податків і зборів, які сплачувало підприємство, як податковий агент, відповідно до п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, підлягало до виплати 10 000,00 грн. Згідно з актами прийому-передачі наданих послуг до виплати за період з 11 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року з урахуванням податків і зборів підлягало 38 469,80 грн., що зокрема підтверджується довідкою з державного реєстру фізичних осіб - платників з особистого кабінету Державної податкової служби України.

Ці суми разом з сумами заробітної плати включалися до розрахункових листів роботодавця за періоди з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року.

Станом на день подання позовної заяви розмір невиплачених сум згідно повідомлення № 486/1/1.01-13 від 02 листопада 2022 року складає:

1. Сума заробітної плати з доплатами за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року становить 2 090,72 грн., що з урахуванням податків і зборів підлягає до стягнення в розмірі 1 683,03 грн.

2. Сума нарахованої компенсації за 63 календарних дні щорічної відпустки без утримання податку становить 62570,53 грн., що з урахуванням податків і зборів підлягає до стягнення в розмірі 30 369,28 грн.

3. Заборгованість по заробітній платі попереднього періоду з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року в розмірі 919,92 грн. з урахуванням податків і зборів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних їй грошових коштів, на підтвердження чого надала суду повідомлення від 02 листопада 2022 року № 486/1/1.01-23, видане за підписом директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» Юрія Юнанова та заступника головного бухгалтера Ірини Качан, в якому зазначено, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем та сума заробітної плати з доплатами за період з 01 листопада 2022 року по 02 листопада 2022 року становить 2 090,72 грн. Сума нарахованої компенсації за 63 календарних дні щорічної відпустки без утримання податку становить 62 570,53 грн. Заборгованість по заробітній платі попереднього періоду з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року без утримання податків становить 91 992,00 грн. Сума належна до виплати станом на 02 листопада 2022 року без утримання податків складає - 155 607,89 грн. Сума до виплати після утримання податку становить 123 708,27 грн.

У свою чергу відповідач посилаючись на те, що у підприємства відсутня заборгованість перед позивачем, не надав суду доказів здійснення виплати зазначеної суми ОСОБА_1 .

В ході розгляду справи позивач визнала факт часткової сплати наявної заборгованості по заробітній платі та вказала, що відповідач з 15 листопада 2022 року по 08 березня 2023 року виплатив їй 73 133,64 грн. в рахунок наявної заборгованості.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Разом з тим, відповідач не надав суду жодних доказів, що ним на користь позивача було виплачено заборгованість з заробітної плати та інших нарахованих виплат у сумі, більшій ніж зазначає позивач, а відтак наявна на момент звільнення позивача заборгованість в сумі 123 708,27 грн. виплачена в повному обсязі.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Доводи апеляційної скарги, що не врахування позивачем здійснених відрахувань з заробітної плати, а саме 1% профспілкових внесків, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки заборгованість перед позивачем на момент звільнення останнього визначена повідомленням самого відповідача № 486/1/1.01-13 від 02 листопада 2022 року в сумі 123 708,27 грн.

З зазначених підстав апеляційний суд відхиляє і доводи відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем за виконання останнім обов`язків корпоративного секретаря.

Посилання в апеляційній скарзі на завищений розмір компенсації за порушення виплати заробітної плати, а також на право суду зменшити такі виплати, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові при звільнення сум є наявність вини підприємства. Саме роботодавець зобов`язаний довести відсутність його вини у нездійснення розрахунку зі звільненою особою вчасно.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема, на відсутність його вини в затримці розрахунку та зазначав про неможливість провести виплату зазначених сум з огляду на існування правового режиму воєнного стану в Україні та форс-мажорних обставин, а саме військової агресії РФ проти України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження №12-56гс21) виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до статті 117 КЗпП України він повинен компенсувати позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому сум.

Визначаючи розмір такої виплати в сумі 97 856, 49 грн. суд першої інстанції виходив із середньоденної заробітної плати позивача (881,59) помноженої на кількість робочих днів за шестимісячний період з листопада по травень 2023 року (111 днів), що відповідає приписам ст. 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те,

з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 165/622/20

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи апеляційний суд враховує, що:

відповідач не виплатив позивачу усі належні до виплати кошти, сума яких на момент звільнення складала 123 708,27 грн;

доказів, які б свідчили про об`єктивну не можливість виплати позивачу заборгованості у визначений законом строк, матеріали справи не містять;

заборгованість з заробітної плати, що стягнута оскаржуваним судовим рішення суду першої інстанції не погашена на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто відповідач не виплачує належну позивачу заробітну плату з липня 2022 року.

дії відповідача під час вирішення питання про виплату позивачу заборгованості та розгляду справи в суді вочевидь були не добросовісними, оскільки поведінка відповідача та його позиція на предмет спору були суперечливими, а саме відповідач не визнавав наявну заборгованість перед позивачем, яку сам же визначив надавши позивачу відповідне повідомлення.

З огляду на зазначені обставини, апеляційний суд не вбачає підстав до зменшення визначеного судом розміру стягнутої судом компенсації за порушення строків розрахунку при звільненні.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач звернулася до суду з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, апеляційний суд зазначає наступне.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила: «Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки жодних доказів про повний розрахунок із ОСОБА_1 при її звільненні відповідач не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку звернення до суду визначеного ст. 233 КЗпП України.

Крім того у відповідності до вимог ч. 1 Прикінцевих положень КЗпП України, в редакції закону від 15 березня 2022 року - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в України був скасований з 01 липня 2023 року, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651.

До суду з позовом позивач звернулась 15 травня 2023 року.

Посилання представника відповідача на відсутність у резолютивній частині рішення вказівки про відрахування суми податків є безпідставним.

У відповідності до вимог ст. 271 ЦПК України, за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Отже, у разі, якщо ухвалене судом рішення є неясним для відповідача в частині суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, а саме чи слід з неї вирахувати податки та інші обов`язкові платежі, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду, що ухвалив рішення з заявою про роз`яснення.

При цьому відповідач не звернув уваги, що, вирішуючи питання про стягнення на користь позивача належних йому при звільненні сум, суд першої інстанції виходив з наявного у справі повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, яке видано відповідачем за № 486/1/1.01-13 від 02 листопада 2022 року.

Згідно зазначеного повідомлення відповідача, у зв`язку із звільненням, позивачу належна до виплати сума після утримання податку становила 123 708,27 грн.

Отже, суд першої інстанції визначив належну до стягнення на користь позивача суму, з якої роботодавцем вже вирахувані необхідні податки та інші обов`язкові платежі, що узгоджується з наявним у справі повідомленням відповідача та вбачається з мотивувальної частині рішення.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний Виробничий Агрокомбінат «Пуща-Водиця» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.