Рішення

від 16.01.2025 по справі 420/30122/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30122/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом громадянина Афганістану Гул Мохаммад ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України (далі відповідач) від 11.07.2023 року №108-23 про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту, мотивуючи це тим, що з метою отримання посвідки особи, яка потребує додаткового захисту він звернувся до в Головного управління ДМС в Одеській області з рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/21817/23 , на що йому було повідомлено, що він зможе отримати даний документ через два тижні, проте після повернення через два тижні до Головного управління ДМС в Одеській області йому було вручено повідомлення про позбавлення додаткового захисту №101 від 02.09.2024 року. Також повідомляє, що він погано розуміє українську мову, при проведенні співбесіди не було залучено перекладача, що ставить під сумнів його покази. Орган ДМС при винесенні оспорюваного рішення повинен був зробити запит до Служби безпеки України, для встановлення факту чи дійсно позивач своїми діями становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України. З моменту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП у 2021 році минуло більше року та в річний проміжок після цього він сплатив штраф та не притягався до адміністративної відповідальності, а тому вона вважається погашеною, та він не займається діяльність що становить загрозу національній безпеці. України, а зазначення про це у оскаржуваному рішенні є припущеннями відповідача. Та позивача не інформували про початок процедури припинення стосовно нього додаткового захисту. Позбавлення позивача додаткового захисту здійснено за відсутності підстав, визначених ч. 5 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому рішення ДМС України від 11.07.2023 року №108-23 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 01.10.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу відповіді на відзив.

17.01.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив у якому він позов не визнає та просить відмовити з підстав того, що підставою для повторного ініціювання процедури позбавлення позивача додаткового захисту був ДСІОБГ ДМС з урахуванням листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2023 року №21/10982-23-Вих та доданих матеріалів щодо припинення додаткового захисту. В обґрунтування необхідності позбавлення позивача додаткового захисту Державною міграційною службою України зазначено про наявність постанови Сокальського районного суду Львівської області від 29.09.2021 року у справі №454/3730/21, якою ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. На виконання пп. «б» п.7.4 розділу VIIНаказу №649 позивача належним чином поінформовано про початок відповідної процедури листами ГУ ДМС в Одеській області від 30.07.2024 року №5100.5.1-8429/5100.5.1.1-24 від 31.07.2024р., №5100.5.1-8521/51000.5.1.1-24( отриманий позивачем особисто) від 02.08.2024 року №5100.5.1-8596/5100.5.1.1-24 (отриманий позивачем особисто). Тому доводи позивача є безпідставними з позивачем проведено співбесіду 05.08.2024 року під час якої позивач підтвердив факт перетину державного кордону України з Республікою Польща поза межами пункту пропуску, звідки намагався потрапити до Німеччини для працевлаштування, але був затриманий та повернутий в Україну Твердження про необхідність звернення ДМС до СБУ щодо визначення загрозі національній безпеці діями позивача є безпідставними та не ґрунтуються на законодавстві. При прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем враховані факти встановлені постановою суду, яка набрала законної сили, а саме, що своїми діями позивач вчинив спробу незаконного перетину державного кордону України, що є ознаками нелегальної міграції. Таким чином, відповідач вважає, що ним правомірно винесено рішення від 11.07.2023 року №108-23 про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту.

23.10.2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 27.12.2024 року зобов`язано Державну міграційну службу України надати до Одеського окружного адміністративного суду протягом 7-ми робочих днів з моменту отримання ухвали аудіозапис бесіди з позивачем від 05.08.2024 року.

Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Гул ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Афганістану.

Рішенням Державної міграційної служби від 14.06.2017 року №249-17 позивача визнано особою яка потребує додаткового захисту та документовано посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту.

11 липня 2023 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення про позбавлення додаткового захисту №108-23, відповідно до якого Гул ОСОБА_3 позбавлений додаткового захисту, у зв`язку з тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національної безпеки України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Позивач подав до Одеського окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 11.07.2023 року №108-23 про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року по

справі №420/21817/23, позовні вимоги задоволені в повному скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.07.2023 року №108-23 про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року по справі №420/21817/23 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - без змін.

26 серпня 2024 року Державною міграційною службою прийнято рішення про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту №138-24, відповідно до якого він позбавлений додаткового захисту, у зв`язку з діяльністю, що становить загрозу національної безпеці України.

Оскаржуване рішення про позбавлення Позивача додаткового захисту мотивоване наступним: «Процедуру позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту повторно ініційовано Головним управлінням у зв`язку з надходженням листа ДСІОБГДМС від 18.07.2024№8.6/1985-24 щодо здійснення стосовно нього заходів, передбачених статтею 11 Закону, з урахуванням листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2023 №21/10982-2З-Вих, щодо припинення стосовно громадянина Афганістану ОСОБА_2 додаткового захисту. У листі зазначається, що вказана особа скоїла адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 204-1 «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України» Кодексу України про адміністративні правопорушення.»

Позивач не погодився із рішенням відповідача від 26.08.2024 року №138-24 та звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. ст. 19, 26 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються ти ми самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 4 ст. 1, ч. 1, 5 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

Особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.

Відповідно до п. п. 6, 9, 19 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.

Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Указом Президента України від 14.09.2020 року №392/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України.

Відповідно до п. 10, 30 розділу ІІ, п. 33, абз. 6 п. 46 розділу ІІІ Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року №392/2020 сучасна модель глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження тощо.

Зростає кількість порушень міграційного законодавства України іноземцями та особами без громадянства, зокрема вихідцями з держав міграційного ризику, а також залучення цих осіб до протиправної діяльності.

Україна, прагнучи зміцнити заснований на демократичних нормах і цінностях міжнародний порядок, бере активну участь у протидії тероризму, розповсюдженню зброї масового ураження, міжнародній злочинності, наркоторгівлі, торгівлі людьми, політичному та релігійному екстремізму, нелегальній міграції, кіберзагрозам, негативним наслідкам зміни клімату, а також у попередженні та подоланні наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Громадянин має відчувати себе у безпеці. Україна рішуче налаштована на утвердження конституційного принципу верховенства права, рівності усіх перед законом. З метою реалізації конституційних принципів індивідуальної юридичної відповідальності та невідворотності покарання держава буде підвищувати ефективність державної політики у сферах захисту державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, а також міграції.

З матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2017 року Гул Мохаммад ОСОБА_1 було видано проїзний документ особи, якій надано додатковий захист серії СР 000594, строк дії до 14.06.2022 року (аркуш справи 163).

26.09.2021 року позивач незаконно, поза встановленими пунктами пропуску, перетнув державний кордон з України в Республіку Польща в складі групи осіб з метою подальшого слідування до країн Європи.

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29.09.2021 року у справі №454/3730/21 Гул Мохаммад ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн.

З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для проведення відповідної процедури, передбаченої ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» став лист ДСІОБГ ДМС від 18.07.2024 року №8.5/1985-24, з урахуванням листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2023 року №21/10982-23.

Так, відповідно до п. 7.4 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011року №649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту).

Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

02.08.2024 року позивач особисто отримав повідомлення від ГУ ДМС в Одеській області про те, що 05.08.2024 року о 10 год.00хв. повинний прибути за вказаною адресою для оформлення посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, а також проведення процедур відповідно до ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» про що свідчить його особистий підпис.

Та 05.08.2024 року заступником управління -начальником відділу по роботі з шукачами захисту Є.Юзиком (далі працівник) проведений протокол співбесіди, який фіксувався з допомогою аудіозапису.

З аудіозапису наявного в матеріалах справи судом встановлено, що співбесіда проводилась російською мовою, так як позивач повідомив працівника ДМС, що він володіє російською мовою та погано розуміє українську мову, водночас працівником ГУ ДМС в Одеській області був запропонований перекладач для проведення співбесіди, на що позивач відмовився, та йому було повідомлено, що у разі потреби у перекладачі позивач має про це повідомити працівника ДМС, та протягом усієї співбесіди позивач такого прохання не заявляв. Також наприкінці співбесіди працівник запитав у позивача чи всі питання були йому зрозумілі, на що останній відповів стверджувально.

Суд дослідивши аудіозапису співбесіди від 05.08.2024року не встановив спотворення його змісту у порівнянні з протоколом співбесіди від 05.08.2024 року складеним державною мовою, який підписав позивач.

При цьому суд враховує, що позивач у позовній заяві не вказує, який саме текст протоколу співбесіди відображений невірно, через нерозуміння ним української мови.

Тому суд відхиляє, як безпідставні твердження позивача, що його не повідомляли про розпочату процедуру позбавлення додаткового захисту та те, що співбесіда велась з ним мовою, яку він не розуміє.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі №824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

Аналізуючи «Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884, суд зазначає, що територіальні органи, які розглядають питання про позбавлення особи додаткового захисту, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідних документів, а також запрошення для надання пояснень (усних чи письмових) осіб, які мають додатковий захист, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про позбавлення додаткового захисту, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідних документів, а також запрошення для надання пояснень осіб, які мають додатковий захист, стосовно яких розглядається це питання.

Порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

Суд зазначає, що відповідачем було запрошено позивача для надання пояснень відповідно до ст.11 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що свідчить про дотримання процедури позбавлення його додаткового захисту та він приймав особисту участь у цій процедурі, надаючи відповідачу свої пояснення що стали підставою для порушення зазначеного питання.

Відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення послався на ч.5 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» про те, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту , якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.

Згідно постанови Сокальського районного суду Львівської області по справі 454/3730/21 від 29 вересня 2021 р. позивач 26 вересня 2021 року у складі групи осіб, спільно з іншими громадянами Ісламської Республіки Афганістан у кількості 3-х осіб вчинив незаконне, поза пунктами пропуску перетинання державного кордону з України в Республіку Польща, на напрямку 757 прикордонного знаку, територія Савчинської ОТГ, Червоноградського району, Львівської області, внаслідок чого о 22 год. 50 хв. 26 вересня 2021 року був затриманий посадовими особами Прикордонної Варти Республіки Польща, 28 вересня 2021 року о 13 год. 00 хв на підставі ст.ст. 3.6 Угоди між Україною та Європейським співтовариством «Про реадмісію осіб» даного громадянина було передано на територію України представникам відділу прикордонної Служби «Нісмичі» в пункті пропуску через державний кордон «Угринів-Долгобичув».

Вищевказаною постановою позивач був визнаний у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого до ст. 204-1 ч.2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

З даних обставин вбачається, що позивач маючи право на перетин кордону із Республікою Польщею за наявними у нього документами виданими державними органами України переткнув державний кордон поза пунктом пропуску. у складі групи осіб приховуючись від прикордонного та митного контролю двох держав.

Згідно ст.1 Закону України « Державний кордон України» №1777 від 04.11.1991 року державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Відповідно до абз.3 ст2 Закону України №1777 захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Згідно ст.ст.11, 24 ЗУ №1777 особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю.

Дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу надає і здійснює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку відповідний орган Державної прикордонної служби України.

З аналізу вищевказаних норм законодавства суд доходить висновку, що порушення державного кордону є порушенням системи забезпечення національної безпеки.

Відповідно до п.6) ч.1 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України» загрозами національній безпеці України є явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

Згідно п.9) ч.1 ст.1 ЗУ №1777 національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Указом Президента України від 14.09.2020р. введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року "Про Стратегію національної безпеки України"».

У п.63 Стратегії національної безпеки України визначено, що для системного захисту України від загроз національній безпеці необхідним є розвиток сектору безпеки і оборони. Для цього Україна: ….забезпечить розвиток та удосконалення загальнодержавної системи захисту державного кордону, зокрема імплементацію європейських стандартів прикордонної безпеки, скоординовану діяльність державних органів України та військових формувань для системного розвитку інтегрованого управління кордонами;

автоматизує процеси надання адміністративних послуг іноземцям та особам без громадянства, посилить міграційний контроль на державному кордоні і всередині держави для забезпечення дотримання іноземцями та особами без громадянства законодавства України

Таким чином суд вважає вірним посилання відповідача на те що дії позивача з незаконного перетину кордону з Республікою Польща несуть загрозу національній безпеці.

Таким чином рішення Державної міграційної служби України від 26.08.2024 року №138-24 про позбавлення ОСОБА_2 додаткового захисту є законим та не підлягає скасуванню.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення відповідачем положень законодавства, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено не на користь позивача, за правилами статті 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 72-79, 241-246, 255 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470)

Суддя Е.А.Іванов

.