Постанова

від 17.01.2025 по справі 420/36397/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36397/23

Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,

повний текст судового рішення

складено 17.10.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТА ГЕНЕРАТОР» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТА ГЕНЕРАТОР» (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці та просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000831/2 від 05.12.2023 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001526 від 05.12.2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2023 року між компанією DELTA GENSET MAKINE ANONIM SIRKETI (Постачальник) та ТОВ (Покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт №TR-UKR-02, за яким Постачальник зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити генератор, в кількості і асортименті, передбаченими цим контрактом. (п.п.1.1. договору).

З метою митного оформлення вказаного товару декларантом ТОВ до митного органу була подана митна декларація (МД) №23UA500500043025U6 від 04.12.2023 року та документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів, і обраний метод її визначення, а саме за ціною контракту.

На підтвердження заявленої митної вартості товару разом з вказаною митною декларацією були подані документи, перелічені у графі 44 вказаної митної декларації: пакувальний лист (Packing list) б/н від 23.11.2023; рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) DEF2023000000469 від 23.11.2023; рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) б/н від 23.11.2023; автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 24.11.2023; супровідний документ T1 (Dispatch note model T1) 23TR34130003502540 від 24.11.2023; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) A 1161934 від 24.11.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару дов.про тр.витр. 04/01 від 04.12.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів TR-URK-02 від 23.11.2023; договір про надання послуг митного брокера 025/ТБО від 30.11.2023; договір (контракт) про перевезення КУБ 041223 від 20.11.2023; інші некласифіковані документи лист DELTA GENSET 01234.244 від 01.12.2023р., що відповідає переліку документів, вказаному в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001523 від 05.12.2023.

На електронну адресу декларанта надійшло повідомлення, в якому митний орган повідомив, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та відповідно до частини 3 статті 53 МКУ зобов`язав протягом 10 календарних днів такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; експортну декларацію країни відправлення з перекладом на українську мову, що міститься в матеріалах електронної справи.

05.12.2023 року декларантом були надано лист, яким було повідомлено, що всі документи, які стосуються вантажу по МД, вже надані та інші додаткові документи надаватися не будуть.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.54 МКУ та у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000831/2 від 05.12.2023р., у зв`язку з чим митна вартість оцінюваних товарів була визначена за резервним методом - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 2 б), яке наявне в матеріалах електронної справи.

Крім того, 05.12.2023р. Одеською митницею складено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001526, яка наявна в матеріалах електронної справи.

Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією (EМД) №23UА500500043260U3 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI.

Вважаючи вказане рішення відповідача та картку відмови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд також зазначив, що вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару, а відтак, у інвойсі, пакувальному листі, тощо правомірно не зазначено окремо вартості пакування та тари, оскільки за приписами ч.10 ст.58 МК України ці складові не підлягають додаванню декларантом з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення ним митної вартості.

Крім того, суд вказав на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано пояснень щодо розбіжностей у числових показниках витрат на транспортування у поданих декларантом до митного оформлення товару документах, та яким чином такі розбіжності впливають на митну вартість товарів або унеможливлюють її визначення.

Також суд зазначив, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що митним органом безпідставно зазначено про відсутність відповідних документів та недостатність наданих позивачем документів для визначення митної вартості за першим (основним) методом.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке.

Положеннями ч.3 ст.318 МК України передбачено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до ч.4, 5 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.52 МК України декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

При декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті згідно умов контракту, інвойсів та інших документів постачальника.

Згідно ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч.1, 2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, ст.58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки, або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Як вбачається з матеріалів справи, за позицією митного органу, у наданих до митною оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо складової митної вартості товару вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням відповідно до підпункту в пункту 1 частини 10 ст.58 МКУ, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Колегія суддів вважає такі доводи митного органу необґрунтованими враховуючи наступне.

Згідно підпункту в пункту 1 частини 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Вказана правова норма містить умови, при яких, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, не додається до складових митної вартості, а саме якщо вони включалися до ціни.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов контракту №TR-UKR-02 від 23.11.2023 року ціна включає вартість тари, упаковки, маркування та поставку товару відповідно до умов поставки (п.п.4.4. договору).

Як вбачається з наданих позивачем разом з митною декларацію документів, поставка товару здійснювалась на умовах FCA Istanbul.

Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" в редакції 2010 року, умова FCA (…named place) англ. Free Carrier, або Франко перевізник (… назва місця) означає, що товар доставляється основному перевізнику замовника до зазначеного в договорі терміналу відправлення, експортні мита сплачує продавець.

Розділом А. 9 Перевірка - упаковка маркування Правил "Інкотермс" за умовами поставки FCA передбачено, продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

Тобто, в даному випадку, вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару, а відтак, у інвойсі, пакувальному листі, тощо правомірно не зазначено окремо вартості пакування та тари, оскільки за приписами ч.10 ст.58 МК України ці складові не підлягають додаванню декларантом з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення ним митної вартості.

Колегія суддів також відхиляє доводи митного органу стосовно відсутності у довідці про транспортні витрати посилання на договір про перевезення та не зазначення в рахунку на оплату витрат на завантажування та розвантажування вантажу, оскільки згідно частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ (Замовник) та ТОВ КУБОМЕТР-ЮГ (Перевізник ) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №КУБ041223 від 02.11.2023 року, в якому було узгоджено здійснити перевезення товару Замовника автомобільним транспортом згідно умов: дата і час завантаження: 20.11.2023 року, маршрут перевезення: Istanbul/Turkiye- Одеса/Україна, вага вантажу: 5,958,00 кг, авто: BM 1655 ОО/BН 2898 ХF, термін доставки 08.12.2023 р., вартість перевезення 3500 дол. США.

Позивачем на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, було надано, з поміж іншого, довідку про транспортні витрати №04.01 від 04.12.2023 р., з якої вбачається, що транспортні витрати доставки вантажу автомобілем BM 1655 ОО/ НОМЕР_1 за маршрутом ISTANBUL/TURKIYE ODESSA, Ukraine від м.Стамбул (Туреччина) до погран. перехід Орловка (Україна) - 2450, 00 дол. CША.,

В оскаржуваному рішенні митний орган в гр.17 Заявлені декларантом складові митної вартості нарахування до ціни договору- сума у валюті зазначив, що вартість транспортних витрат, доданих до митної вартості товару, складає 2450.00 грн. дол. CША.

Так, відповідно до правил ІНКОТЕРМС FCA Стамбул передбачає включення витрат на навантаження в вартість товару, а витрат на розвантаження в вартість перевезення. Вартість перевезення чітко встановлена в договорі на перевезення вантажу, а також повністю узгоджується із довідкою про вартість перевезення. Чинним законодавством не передбачено форми довідки про вартість перевезення, у зв`язку із чим позивач не зобов`язаний наводити реквізити договору або рахунку в довідці, в той час коли довідка в цілому повністю надає можливість встановити взаємозв`язок із іншими документами.

Більш того, під час розгляду справи відповідачем не надано пояснень щодо розбіжностей у числових показниках витрат на транспортування, у поданих декларантом до митного оформлення товару документах, та яким чином такі розбіжності впливають на митну вартість товарів або унеможливлюють її визначення.

Апеляційний суд також вважає необґрунтованим посилання митного органу на неподання декларантом запитуваних митним органом додаткових документів, оскільки неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі №480/4423/18.

Окрім того, посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.

При цьому, суд 1-ї інстанції вірно зауважив, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію.

Таким чином, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у числових значеннях митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом.

Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що рішення про коригування митної вартості товару №UA500500/2023/000831/2 від 05.12.2023 прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001526 від 05.12.2023 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 9, 10 статті 264 МК України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.

Частиною дванадцятою статті 264 МК України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.

Стаття 24 МК України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.

Оскільки вказана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення вмотивована прийняттям митним органом рішення про коригування митної вартості, неправомірність якого знайшла підтвердження в ході розгляду справи, то картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що наведені доводи митного органу є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами. Тобто, митним органом безпідставно зазначено про відсутність відповідних документів та недостатність наданих позивачем документів для визначення митної вартості за першим (основним) методом.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару. Висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 МК України, митний контроль передбачає мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, приписи вказаної статті митним органом були порушені, оскільки саме формальний підхід до наданих документів та їх опрацювання став причиною прийняття протиправного рішення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позивач для підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару подав до відповідача всі необхідні передбачені ст.53 МК України документи, а відповідач, в свою чергу, не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що апелянтом в доводах апеляційної скарги не було наведено буд-яких заперечень щодо правильності визначення суми витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді 1-ї інстанції, а тому апеляційний суд не надає оцінки рішенню суду 1-ї інстанції у цій частині.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Одеської митниці - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук