Постанова

від 17.01.2025 по справі 420/27225/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27225/24

Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,

повний текст судового рішення

складено 29.10.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУПФ України в Одеській області, ГУПФ Пенсійного фонду України в Закарпатській області, ГУПФ України в Рівненській області, та просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення ГУПФ України в Закарпатській області від 07.05.2024 року №155250028335 про відмову в призначенні пенсії та рішення ГУПФ України в Рівненській області від 15.07.2024 року №155250028335 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати ГУПФ України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2024 року із зарахуванням до вислуги років періоду навчання з 01.09.1986 року по 27.02.1991 року у Вінницькому технікумі залізничного транспорту та періоду роботи з 01.04.2002 року по 03.10.2002 року на посаді старшого майстра шляхового, а з 04.10.2002 року по 18.09.2003 року виконуючого обов`язку головного інженера в Одеській дистанції колії Одеської залізниці.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення ГУПФ в Закарпатській області від 07.05.2024 року №155250028335 та рішення ГУПФ в Рівненській області від 15.07.2024 року №155250028335 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язано ГУПФ в Одеській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 №4566 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, врахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 01.04.2002 року по 03.10.2002 року, з 04.10.2002 року по 18.09.2003 року та період навчання з 01.09.1986 року по 27.02.1991 року відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 27.02.1991 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою №4566 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за вислугу років.

За принципом екстериторіальності заяву позивача направлено до ГУПФ України в Закарпатській області.

Рішенням ГУПФ України в Закарпатській області від 07.05.2024 року №155250028335 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з недостатністю необхідного пільгового стажу.

Позивач вдруге звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою №6767 від 08.07.2024 року про призначення пенсії за вислугу років.

За принципом екстериторіальності заяву позивача направлено до ГУПФ України в Рівненській області.

Рішенням ГУПФ України в Рівненській області від 15.07.2024 року №155250028335 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з недостатністю необхідного пільгового стажу.

Судом також встановлено, що згідно розрахунку стажу форми «РС-право» підтверджено, що пенсійним органом не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи з 01.04.2002 по 03.10.2002, з 04.10.2002 по 18.09.2003, а також періоди навчання з 01.09.1986 по 27.02.1991.

Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи підтверджені копіями трудової книжки та диплому, а тому у пенсійного органу були відсутні правові підстави для їх не врахування під час розгляду заяв позивача про призначення пенсії.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» збережено право на пенсію за вислугу років для окремих категорій осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (на 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається КМУ; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 (далі Рішення КСУ № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (е неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIІI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213) та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон №911).

На виконання Рішення КСУ №2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 застосовуються без внесених до них змін Законами №213, №911.

В свою чергу, згідно з положеннями пунктів 2-1 та 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон №2148), який набрав чинності 11.10.2017 року, право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом №2148 (станом на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону №1788.

Враховуючи зазначене, пенсії за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремим категоріям працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті, призначаються відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788 при досягненні чоловіками віку 55 років, жінками 50 років та за наявності станом на 11.10.2017 року у чоловіків не менше 26 років 6 місяців страхового стажу, з них вислуги років не менше 12 років 6 місяців, у жінок не менше 21 рік 6 місяців страхового стажу, з них вислуги років не менше 10 років.

Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на такий вид пенсії.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, статтею 48 Кодексу законів про працю України, пунктом 1 Постанови КМУ №637 та пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працював в період: з 01.04.2002 року по 03.10.2002 року старшим шляховим майстром І ділянки в Одеській дистанції колії Одеської залізниці; з 04.10.2002 року по 18.09.2003 року виконуючим обов`язків головного інженера в Одеській дистанції колії Одеської залізниці.

Підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача до пільгового стажу стало те, що займані позивачем посади не передбачені переліком посад відповідно до Постанови КМУ №583 від 12.10.1992 року.

Відповідно до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах, затвердженого Постановою КМУ від 12.10.1992 року №583, зокрема, майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів, мають право на пенсію за вислугу років.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції, що періоди роботи позивача з 01.04.2002року по 03.10.2002 року старшим шляховим майстром І ділянки в Одеській дистанції колії Одеської залізниці мають бути зарахованими до його пільгового стажу роботи, оскільки посада «майстра шляхового» відноситься до посад вищевказаного Списку, згідно з яким працівники мають право на пенсію за вислугу років.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що у період з 04.10.2002 року по 18.09.2003 року, виконуючи обов`язки головного інженера, позивач не був увільнений від виконання обов`язків за основною посадою (старший шляховий майстер І ділянки), а тому вказаний період також має зараховуватись до пільгового стажу роботи позивача.

Отже, як обґрунтовано зазначив суд 1-ї інстанції, вказані спірні періоди роботи підтверджені копією трудової книжки, а тому у пенсійного органу були відсутні правові підстави для їх неврахування під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років.

Щодо не зарахування пенсійним органом періодів навчання позивача в Одеському технікумі вимірювань згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 27.02.1991 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст.38 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі - Закон №103/98-ВР) час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Поняття страховий стаж запроваджено Законом, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 року згідно із Законом №1788-XII, а після 01.01.2004 року Законом №1058-IV.

Водночас, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Як вбачається з копії диплому серії НОМЕР_1 від 27.02.1991 року, позивач вступив до Вінницького технікуму залізничного транспорту 01.09.1986 року та закінчив повний курс навчання 27.02.1991 року.

Отже, на переконання судової колегії, період навчання позивача з 01.09.1986 року по 27.02.1991 року також має бути зарахованим до пільгового стажу роботи позивача.

Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції, що рішення ГУПФ України в Закарпатській області від 07.05.2024 року №155250028335 та рішення ГУПФ України в Рівненській області від 15.07.2024 року №155250028335 про відмову в призначенні пенсії є протиправними та підлягають скасуванню.

Окрім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним способом захисту прав позивача в цій частині позовних вимог є зобов`язання ГУПФ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача №4566 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук