Рішення

від 12.12.2024 по справі 755/2699/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/2699/22

Провадження №: 2/755/544/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретарів судових засідань Щербак А.О., Назарової І.В.,

учасники справи:

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М.,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЇЛІВСЬКЕ», про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и в :

21 лютого 2022 року позивач ОСОБА_3 , звертаючись до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , просила:

««Визнати договір позики від 01 листопада 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про отримання 290 000 доларів США, що становить еквівалент 7 076 000 гривень, недійсним».»

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1996 році між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 22 грудня 2016 року між нами було розірвано. У 2017 році колишній чоловік позивачки - відповідач ОСОБА_2 звернувся до останньої з вимогою повернути йому 3 538 000,00 грн, мотивуючи це тим, що в Погребищенському районному суді Вінницької області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 7 076 000,00 грн за договором позики, та пояснив, що 01 листопада 2015 року, під час того коли вони перебували у шлюбі він взяв у позику в ОСОБА_1 290 000 доларів США, що станом на день укладення договору становило 7 076 000 грн, а тому ОСОБА_2 вважає, що половина від отриманої в позику суми повинна бути сплачена позивачкою, або вона може в подальшому бути стягнута на користь ОСОБА_1 за рахунок їхнього спільного сумісного майна. На підтвердження зазначених фактів відповідач ОСОБА_2 надав копії договору позики від 01 листопада 2015 року та копію розписки про отримання ОСОБА_2 коштів від 01 листопада 2015 року. Вважаючи, що вказаний договір позики підлягає визнанню недійсним, у листопаді 2017 року позивач звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом про визнання договору позики недійсним, внаслідок чого судом була постановлена ухвала про відкриття провадження по справі №755/18040/17. Справу від імені позивача вів адвокат Жура О.М., оскільки позивачки в Україні не було (перебувала за кордоном). Після прибуття у лютому 2022 року до України позивач довідалась, що ухвалою суду від 31.01.2019 у справі № 755/18040/17 її позов до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був залишений без розгляду з підстав, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Позивач наголошувала, що причиною її неявки у судове засідання стала відсутність в межах території України та необізнаність про хід розгляду справи за її позовом. Посилаючись на зміст ч. 2 ст. 257 ЦПК України, позивач зазначала, що вона має право звернутися до суду повторно, процесуальне право на що наразі й реалізовує. За твердженням позивача, договір позики укладений між її колишнім чоловіком - відповідачем ОСОБА_2 та Відповідачем ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним, з огляду на порушення вимог ч. 2 ст. 65 СК України, оскільки про укладення зазначеного договору позики та написання розписки ОСОБА_2 позивачу абсолютно нічого не було відомо, згоди на отримання такої значної суми грошових коштів, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , позивач не надавала, а тому вважає, що вказаний Договір позики підлягає визнанню недійсним. Оскільки договір позики, що був укладений між відповідачами виходять за межі дрібних побутових і суми грошових коштів були значними, то позивач вважає, що її згода на укладення цього договору мала бути письмовою. Відсутність такої згоди тягне за собою недійсність договору позики, що був укладений між відповідачами, саме з цих підстав.

23.02.2022 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позовну заяву передано в провадження судді Коваленко І.В.

26.09.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву залишено без руху.

01.11.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

25.11.2022 року (вх.№42083) позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву про зміну предмету позову. (а.с.31-37 т.1)

25.11.2022 року (вх.№42085) позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву про витребування доказів. (а.с.38-38 т.1)

25.11.2022 року (вх.№42087) позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву про проведення почеркознавчої експертизи. (а.с.40-42 т.1)

08.12.2022 (вх.№43935) відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про витребування доказів. (а.с.46-47 т.1)

08.12.2022 року (Вх.№43936) відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву відповідач висловив свою позицію щодо предмету та підстав позову, позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив їх задовольнити. (а.с.48-52 т.1)

09.12.2022 року (вх.№ 44018) представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М. подала до суду заяву про застосування строків позовної давності. (а.с.53-56 т.1)

12.12.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабич Н.М. щодо розгляду справи у порядку загального позовного провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

23.01.2023 року (вх.№3350) представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М. подала до суду заперечення на заяву про зміну предмету позову. (а.с.77-102 т.1)

23.01.2023 року (Вх.№3353) представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М. подала до суду відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву сторона відповідача ОСОБА_1 висловила свою позицію щодо предмету та підстав позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. (а.с.103-115 т.1)

30.01.2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_3 про зміну предмету позову.

14.03.2023 року (Вх.№12079) представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М. подала до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору № 01/04 про відступлення права вимоги від 02.04.2020 року. (а.с.133-135 т.1)

29.05.2023 року (Вх.№25578) до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів. (а.с.144-145 т.1)

29.05.2023 року (вх.№25577) до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про проведення почеркознавчої експертизи. (а.с.146-149 т.1)

30.05.2023 року (Вх.№25650) до суду надійшла заява представника позивача Гольдарба Я.Ю. про залучення до участі у справі в якості третьої особи - ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ». (а.с.150-152 т.1)

30.05.2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ». (а.с.154-156 т.1)

09.11.2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Гольдарба Я.Ю. про витребування доказів. Витребувано від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ» належним чином засвідчені копії: 1.1. Договору позики від 01.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод, які укладались до нього; 1.2. Договору про відступлення права вимоги від 02.04.2020 року за Договором позики від 01.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод, які укладались до нього. (а.с.233-235 т.1)

05.03.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Гольдарба Я.Ю. про застосування заходів процесуального примусу. Застосовано до ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ» за невиконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 09.11.2023 року про витребування доказів - заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028,00 гривень. Стягнуто з ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ» в дохід державного бюджету штраф в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок на користь Державної судової адміністрації України. (а.с.24-28 т.2)

08.04.2024 року (Вх.№20117) через систему «Електронний суд» представник третьої особи ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ» - Коник Ю.М. подав до суду клопотання про долучення доказів та клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. (а.с.45-53 т.2)

18.04.2024 року (Вх.№22370) від заступника начальника відділу Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м.Київ) Невмержицькою Я.А. до суду надійшло повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

23.07.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

22.11.2024 року (вх.№64341) представник позивача - адвокат Гольдарб Я.Ю. подав до суду заяву про відмову від позову, в якій просив прийняти відмову позивача ОСОБА_3 від позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

25.11.2024 року (вх.№64764) подала до суду клопотання, за змістом якого повідомила, що не відмовляється і не надавала повноважень відмовлятись від розгляду даної справи, тому просила розглянути її позовну заяву, яку вона підтримує у повному обсязі.

У судове засідання, яке відбувалось 11.12.2024 року, позивач та її представник - адвокат Гольдарб Я.Ю. не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засідання визнав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бабич Н.М. у судовому засідання позовні вимоги не визнала у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, просила відмовити у задоволенні позовних вимоги.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ТОВ «БРАЇЛІВСЬКЕ» - Коник Ю.М. до судового засідання не з`явилася, через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабич Н.М., з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі, у зв`язку з чим суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 листопада 2015 року між Позикодавцем: фізичною особою ОСОБА_1 та Позичальником: ОСОБА_2 було укладений договір позики (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язався надати Позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов`язався прийняти позику та повернути її Позикодавцеві у визначений Договором строк. Сторони у Договорі зазначили, що у зв`язку з тим, що між сторонами за Договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові відносини, позика визначена у Договорі, надається Позичальникові на безпроцентній основі. (а.с.23-24 т.1).

Відповідно до п. 2.1. Договору, сума позики становить 290 000 доларів США.

01.11.2015 року позичальник ОСОБА_2 отримав позику в сумі 290 000 доларів США, що підтверджується його розпискою (а.с.24 т.1).

Відповідно до п. 3.1. Договору, позичальник зобов`язався повернути позику до 01 листопада 2016 року.

22 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданим Погребищенським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 22.12.2016 (а.с.5 т.1)

Рішенням 30.03.2018 року Погребищенського районного суду Вінницької області у цивільній справі №143/1269/17 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ланецького», ОСОБА_2 про стягнення боргу, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди від 30 січня 2017 року про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки №2 від 01.11.2015 року недійсним вирішено повністю задовольнити позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ланецького», ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , жителя с. Плисків Погребищенського району Вінницької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , та Фермерського господарства «Ланецького», ЄДРПОУ 36244177, адреса: вул. Центральна, 2 с. Плисків Погребищенський район, Вінницька область, на користь ОСОБА_1 17 916 489 грн 42 к. боргу.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Ланецького» на користь ОСОБА_1 8 000 грн судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди від 30 січня 2017 року про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки №2 від 01.11.2015 року недійсним - відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07.08.2018 року апеляційні скарги Фермерського господарства «Ланецького» та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 березня 2018 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційні скарги фермерського господарства «Ланецького» та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року - без змін.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу визнання недійсним договору позики, укладеного під час перебування у шлюбі одним із подружжя. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За положеннями ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя (наприклад, передачу спільних коштів у позику), на чому, зокрема, наголошено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19.

Проте, у межах розгляду даної справи позивачки оспорила договір позики, на підставі якого її колишній чоловік отримав у позику грошові кошті.

З матеріалів справи вбачається, що факт укладання між відповідачами договору позики, як і факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 290 000 доларів США встановлено рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2018 року у справі №143/1269/17, яке було залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07.08.2018 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року.

Укладення договору позики та отримання грошей у борг було правом відповідача ОСОБА_2 .

Окрім того, як було встановлено судами всіх інстанцій у цивільній справі №143/1269/17: «На забезпечення виконання вказаного зобов`язання між ОСОБА_1 та ФГ «Ланецького» укладено договір поруки № 2, відповідно до умов якого, ФГ «Ланецького» взяло на себе зобов`язання у разі невиконання ОСОБА_2 умов договору позики відшкодувати ОСОБА_1 шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов`язання, а також сплатити неустойку та пеню за порушення основного зобов`язання.

30 січня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ФГ «Ланецького» укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки від 01 листопада 2015 року № 2.»

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №143/1269/17, провадження №61-19714ск18: «Оскільки у визначений у договорі строк кошти позивачу повернуті не були, у позивача були підстави для звернення до суду з цим позовом. Таким чином, суди встановили справжню правову природу укладеного між сторонами договору та дійшли правильного висновку про стягнення заборгованості у солідарному порядку з відповідачів.»

У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з правової позиції Вищого спеціалізованого суду з розгляду і кримінальних справ, яка викладена в ухвалі від 14 вересня 2016 року по справі № 220/702/15-ц, рішення суду про визнання недійсним правочину має ґрунтуватись на незгоді учасників спільної сумісної власності (в тому числі щодо спільно набутих коштів) з укладеним правочином, оскільки саме він повинен суперечити їхнім інтересам, а не на відсутності саме формальної згоди на укладення правочину.

Також в ухвалі ВССУ зафіксована необхідність доведення особою, яка вимагає визнання договору недійсним на підставі нібито відсутності згоди на його укладання, факту порушення своїх прав.

Натомість, у межах розгляду даної справи, позивачка не тільки не довела в позовній заяві жодної причини для визнання спірного договору недійсним, але навіть і не зазначила про те, які саме її права, та яким саме чином нібито було порушено.

Презумпція свободи договору, у тому числі і договору позики, розкривається через зміст статті 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору та самостійно визначають розмір плати і порядок розрахунків.

За загальним правилом ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Така згода на укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згідно із ч. 3 ст. 65 ЦК України повинна бути письмовою, у тому числі нотаріально посвідченою, якщо правочин підлягав вчиненню з таким посвідченням. Ці вимоги поширюються на вчинення будь-яких правочинів».

Таким чином, оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, оскільки не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що така згода не могла даватися позивачкою як дружиною усно чоловіку, а також, що кошти були витрачені повністю чи частково не на потреби сім`ї, позивачкою не надано.

У постанові від 02.11.2023 у справі № 758/16339/17 (провадження № 61-12173св23) Верховний Суд виснував, що: «Враховуючи встановлений судами у справі № 2-4207/11 факт укладення ОСОБА_3 договору позики, отримання ним коштів для особистих потреб, порушення зобов`язань за договором позики, суди дійшли цілком об`єктивних висновків щодо відмови у задоволенні вимог позивачки, які фактично спрямовані на ухилення від виконання боржником боргових зобов`язань за оспорюваним договором позики і виконання рішення суду про стягнення коштів.»

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено порушення її прав при укладенні відповідачами оспорюваного Договору позики, право вимоги за невиконання якого в межах розгляду цивільної справи №143/1269/17 було пред`явлено ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ФГ «Ланецького».

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Слід звернути увагу, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все викладене в сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо поданої представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Бабич Н.М. заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, то суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257-258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЇЛІВСЬКЕ», суд вважає відсутніми підстави для застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням вимог ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, відповідачами не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 15, 16, 203, 215, 256, 261, 626-628 Цивільного кодексу України, ст.65 Сімейного кодексу України, ст.ст.2, 4, 12, 19, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355, 358 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЇЛІВСЬКЕ», про визнання договору позики недійсним, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 23 грудня 2024 року.

С у д д я: І.В.Коваленко