Постанова

від 16.01.2025 по справі 240/32536/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа №240/32536/23

адміністративне провадження № К/990/8890/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянув в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року (суддя Липа В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року (головуючий суддя Ватаманюк Р.В., судді: Капустинський М.М., Сапальова Т.В.) у справі № 240/32536/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Державної податкової служби України від 07 листопада 2023 року № 417-р/л про анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого реєстраційний № 990117202200005, терміном дії з 07 липня 2022 року до безстроково, Товариству з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі";

- зобов`язати Державну податкову службу України видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та зі свого офіційного веб-сайту інформацію щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі" ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого реєстраційний № 990117202200005, терміном дії з 07 липня 2022 року до безстроково;

- зобов`язати Державну податкову службу України поновити в Єдиному державному реєстрі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах інформацію/внести відомості/ про ліцензію на виробництво спирту етилового неденатурованого та на своєму офіційному веб-сайті реєстраційний № 990117202200005, терміном дії з 07 липня 2022 року до безстроково.

Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження № 417-р/л про анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого № 990117202200005, терміном дії з 07 липня 2022 року до безстроково, товариству з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі".

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2023, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024, задоволено заяву про забезпечення позову; вжито заходи шляхом зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України № 417-р/л про анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого № 990117202200005, терміном дії з 07 липня 2022 року до безстроково, виданої товариству з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі", до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №240/32536/23.

Приймаючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що викладені позивачем обставини та надані докази вказують на небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких буде необхідно докласти значних зусиль і витрат, оскільки заборона виробництва спирту етилового неденатурованого може призвести до повного зупинення господарської діяльності товариства.

У свою чергу, вжиття судом заходів забезпечення позову не порушить прав та законних інтересів відповідача чи інших осіб.

При цьому, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не взяли до уваги того, що заява не містить належних та достатніх обґрунтувань необхідності забезпечення позову, а судами не наведено вмотивованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказує, що заявником не надано доказів, які б підтверджували конкретні негативні незворотні наслідки, на які він посилається, та яка саме шкода правам та інтересам Товариства може мати місце у разі незастосування заходів забезпечення позову. Суди також не вказали у своїх рішеннях на підставі яких саме доказів визнано обґрунтованими та підтвердженими доводи Товариства, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення чи поновлення порушених прав заявника. Тобто, судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну та реальну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам заявника оскаржуваними рішеннями та діями контролюючого органу у спірних правовідносинах.

Скаржник вважає безпідставним висновок судів про наявність підстав для забезпечення позову, мотивований можливими негативними наслідками застосування оскаржуваного розпорядження, оскільки можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. У відповідності до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суд здійснює захист реально порушених прав, а не можливість їх ймовірного порушення в майбутньому.

Позивач не скористався своїм правом та не подав відзив на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржувані ухвалу та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що невжиття судом забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії розпорядження, яким анульовано ліцензію на виробництво спирту етилового неденатурованого, може призвести до порушення прав та законних інтересів Товариства, ускладнити або зробити фактично неможливим виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження.

Суди погодились з доводами Товариства, що анулювання ліцензій призведе до негативних для нього наслідків, а саме зупинення господарської діяльності, втрата прибутку, неможливість виплати заробітної плати персоналу та можливе звільнення працівників.

Проте, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензії може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав Товариства, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежився лише висновками, що анулювання ліцензії призведе до припинення діяльності Товариства, втрати прибутку, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам Товариства спірним розпорядженням.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначені Товариством у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства. Тобто, Товариство у межах цієї справи навело лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Тобто, висновки судів про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного Товариством рішення суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Щодо доводів Товариства відносно того, що анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, №620/14305/23.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №240/32536/23 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Груп Енерджі" про забезпечення позову у справі №240/32536/23 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду