Постанова

від 24.12.2024 по справі 947/39286/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6076/24

Справа № 947/39286/23

Головуючий у першій інстанції Літвінова І.А.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2024 у складі судді Літвінова І.А.,

встановив:

У грудні 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» (далі - ТОВ «Автосервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму матеріальної шкоди у розмірі 783 006,52 гривень та понесені судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач працював в ТОВ «Автосервіс» на посаді водія та 03.02.2023 на а/д Т-16-06 в Одеській області, Болградський район, с. Василівка по вул. Болградська, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Daf» д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом «KRONE» д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на будинок по АДРЕСА_1 .

Постановою Овідіопільского районного суду Одеської області від 13 квітня 2023 року по справі про адміністративне правопорушення за вказаною ДТП ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у зв`язку із тим, що транспортний засіб було передано відповідачу, відшкодування шкоди завданої позивачу підлягає на підставі ч. 2 ст. 134 КЗпП.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2024 позовні вимоги ТОВ «Автосервіс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої працівником під час виконання трудових обов`язків задоволено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2024 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат, яким стягнути з ТОВ «Автосервіс» на користь ОСОБА_1 оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 20 000 грн., оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн., оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 9 276,08 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції послався нависновок судовогоексперта КрутихЄ.О.№ 137-23від 24липня 2023року,який неє належнимта допустимимдоказом,оскільки уньому незазначено,що йогопідготовлено дляподання досуду.Також судвсупереч ст.77-78,89,263-265ЦПК безжодного мотивуваннявідхилення запереченьвідповідача,не врахував,що вищевказанийвисновок експертаКрутих Є.О.№ 137-23від 24.07.2023та витратина ньоготакож неє достовірними,належними тадопустимими доказами. Зазначає, що автомобіль позивача було оглянуто експертом без виклику заінтересованих осіб (відповідача) для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ. Суд в порушення ст. 81 ЦПК, ст. 1166 ЦК України, правового висновку, викладеного в постанові ВС від 29 вересня 2023 року у справі №573/1/23, поклав на відповідача обов`язок доведення суми збитків (надання висновку експерта, які б спростовували розрахунок суми збитків, свого розрахунку завданих збитків тощо), тоді як у справах про відшкодування шкоди саме позивач має довести факт спричинення шкоди та її розмір.

Скаржник зазначає,що судв порушенняст.2,77-79,81,263ЦПК пославсяна п.2.5посадової інструкціїводія автопідприємстваТОВ «Автосервіс»,затвердженої директоромТОВ «Автосервіс»,яким передбаченонести повнуматеріальну відповідальністьта дбайливоставитись доввірених йомудокументів,товару татранспортного засобу. В той час відповідно до наявного у відповідача примірника посадової інструкції водія автопідприємства ТОВ«Автосервіс»,також затвердженоїдиректором ТОВ «Автосервіс», у п.2.5 мова йде просто про матеріальну відповідальність взагалі, а не про повну матеріальну відповідальність.

Доводи скарги також мотивовані тим, що суд всупереч ст. 10 ЦПК не застосував під час вирішення справи наступні норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: - ч. 2 ст. 3 КЗпП, п. 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП, гл. IX КЗпП; Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Також ОСОБА_1 посилається нате,що позивачу вересні2023року вжезвертався досуду ізпозовом донього простягнення матеріальноїшкоди,завданої джереломпідвищеної безпекиз посиланнямна ст.1166,ст.1187ЦК України,за наслідкамирозгляду якої,ухвалою Київськогорайонного судум.Одесивід 29.11.2023у справі№ 947/28599/23 позовна заява за заявою позивача ТОВ «Автосервіс»була залишена без розгляду. Звертаючись до суду із вказаною позовною заявою до відповідача у грудні 2023 року про стягнення тієї ж суми майнової шкоди, позивач її обґрунтовував з підстав нібито завдання тих самих збитків, але вже під час виконання трудових обов`язків відповідачем, що на думку скаржника вказує на порушення позивачем принципу добросовісності, зловживання ним правом і є самостійною підставою для відмови у позові.

Судом також помилково не застосовані норми ст. 132 КЗпПУ та ч.1 ст. 1172 ЦК України, оскільки згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 19.04.2019, реєстровий №687, автомобіль було передано в найм (оренду) позивачу для використання у господарській діяльності для перевезення вантажів строком на 5 років, відтак станом на 03.02.2023 володільцем автомобілю як джерела підвищеної небезпеки був позивач, про що також свідчить зміст полісу від 04.04.2022 №ЕР208488574, згідно якого страхувальником є саме позивач. Відтак відповідач, який при виконанні своїх трудових обов`язків водія позивача не будучи посадовою особою, може теоретично нести матеріальну відповідальність у розмірі не більше свого середнього місячного заробітку (8600 грн.), саме позивач має відшкодувати власнику автомобіля шкоду, завдану відповідачем як їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Автосервіс» посилаючись на її необґрунтованість, просить суд у задоволенні скарги відмовити, залишити рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2024 без змін.

В судове засідання, призначене на 24.12.2024 з`явився: представник скаржника ТОВ «Автосервіс» - Ульянов І.М., відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.

Судом першоїінстанції встановлено,що наказом директора ТОВ «Автосервіс» № 2 від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 , прийнятий на посаду водія ІІІ класу.

У користуванні ТОВ «Автосервіс» знаходиться транспортний засібспеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягачЕ марки DAF, модель FTP XF 105.410, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується договором найму (оренди) транспортного засобу від 19.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 687.

Наказом директора ТОВ «Автосервіс» № 22 від 19 квітня 2019 року вказаний транспортний засіб на підставі договору найму (оренди) транспортного засобу від 19.04.2019, взято в оренду у фізичної особи ОСОБА_3 на п`ять років з виплатою 300 гривень в місяць. За транспортним засобом закріплено водія ОСОБА_1 .

Пунктом 2.5 посадової інструкції водія автопідприємства ТОВ «Автосервіс», затвердженої директором Вішняковим С.О., передбачено нести повну матеріальну відповідальність та дбайливо ставитись до ввірених йому документів, товару та транспортного засобу.

Відповідача ОСОБА_1 ознайомлено з посадовою інструкцією, що підтверджується його підписом.

Відповідно до дорожнього листа № 445360 від 26.01.2023 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні, Відповідачу було передано транспортний засіб «DAF» державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «KRONE» державний номер НОМЕР_4 . Виїзд з гаража 26.01.2023, повернення в гараж 04.02.2023, в прямому напрямку Одеса-Констанца (Румунія).

03.02.2023 приблизно о 07:59 год., на а/д Т-16-06 в Одеській області, Болградський район, с. Василівка, по вул. Болградська, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Daf» д.н.з НОМЕР_1 , з напівпричепом «KRONE» д.н.з. НОМЕР_4 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на будинок по АДРЕСА_1 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.1. ПДР.

Вказана обставина встановлена постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.04.2023 по справі № 509/1867/23, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850,00 гривень.

За нормою частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Транспортний засіб «Daf» д.н.з НОМЕР_1 , було застраховано полісом № ЕР-208488574 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Страховою компанією «Княжа» відповідачу було сплачено страхову виплату у розмір 49164 гривень.

Висновком № 137-23 від 24 липня 2023 року експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу «DAF FTP 105.410» д.н.з НОМЕР_1 , встановлено вартість збитку, завданого власнику автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулася 03.02.2023 року, у розмірі 778006,52 гривень. Ринкова вартість автомобіля визначена у розмірі 24985,62 гривень.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , під час виконання трудових обов`язків допустив порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу свого роботодавця ТОВ «Автосервіс», внаслідок чого ТОВ «Автосервіс» завдано матеріальної шкоди в розмірі 783006,52 гривень, а тому позовні вимоги є законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Проте апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Згідно ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.131 КЗпП України, працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно зіст.1166ЦК України, майнова шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Апеляційним розглядом справи встановлено, що пред`являючи даний позов, ТОВ «Автосервіс» посилалося на п.2, 6 ч.1 ст.134 КЗпП України передбачена відповідальність працівника який несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; а також коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності має бути чітко зазначено, яким спеціальним законом або іншим нормативно-правовим актом встановлено таку відповідальність, за який вид шкоди і чи належить працівник до категорії осіб, передбачених у відповідному законодавчому акті.

Як вбачаєтьсяз позовноїзаяви,в якостіпідстав дляпритягнення відповідача ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності позивач посилається на посадову інструкцію водія автопідприємства ТОВ «Автосервіс», відповідно до п. 2.5 якої, водій несе повну матеріальну відповідальність та повинен дбайливо ставитись до ввірених йому документів, товару та транспортного засобу, копію якої позивачем також було долучено до позовної заяви (а.с. 11-16).

Відповідача ОСОБА_1 ознайомлено із посадовою інструкцією, шо підтверджується його підписом (а.с. 15).

Разом з тим, матеріалами справи також встановлено, що заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про неспроможність посилання позивача на п. 2.5 посадової інструкції, згідно якої нібито передбачено повну матеріальну відповідальність, оскільки відповідно до наявного у нього примірника посадової інструкції водія автопідприємства, затвердженої керівником ТОВ «Автосервіс» 04.01.2021, у п.2.5 мова йде просто про матеріальну відповідальність взагалі, а не про повну матеріальну відповідальність, в підтвердження чого відповідачем було надано копію зазначеної посадової інструкції від 04.01.2021 (а.с. 95-99).

Звертаючись із даною апеляційною скаргою та безпосередньо у судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник також наголошували на тому, що суд всупереч ст.2, 263-265 ЦПК взяв до уваги варіант інструкції, наданої позивачем, без жодної оцінки наведених вище доводів та доказів відповідача.

У судовому засіданні, на питання суду апеляційної інстанції щодо розбіжностей, зокрема відмінності у п.2.5 посадової інструкції водія автопідприємства ТОВ «Автосервіс», наданої в редакції позивачем та примірника посадової інструкції в редакції наданої відповідачем, представник ТОВ «Автосервіс» не міг пояснити.

Окрім того, заперечуючи проти п. 2.5 посадової інструкції в редакції позивача, згідно якої нібито передбачено повну матеріальну відповідальність, відповідач посилався також і на те, що 04.01.2021 (дата затвердження інструкції) було чинним Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації та Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, відповідно до яких із відповідачем, посада якого та роботи, що ним виконувалися, не були передбачені вказаним положенням та не входили до відповідного переліку. Жодних договорів про повну матеріальну відповідальність із ОСОБА_1 не укладалося.

Колегія суддів зауважує, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи (ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України).

Згідно з Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Перелік №447/24), посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Верховний Суд у справі №743/1641/15-ц від 29.01.2018 сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Тобто, враховуючи вищезазначене, водій автотранспортних засобів ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за вказаним договором.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , як водій, несе повну матеріальну відповідальність за завдану ним шкоду.

З огляду на вищевикладене, позивач не навів, а суд не встановив, в якому саме законодавчому акті прямо передбачена відповідальність відповідача як водія автомобілю, який керував ним під час виконання трудових обов`язків, за такий вид шкоди як пошкодження автомобілю через ДТП.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів, які давали суду підстави вважати, що ОСОБА_1 може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед ТОВ «Автосервіс».

Інших обставин, які б з врахуванням положень ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, а відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Разом з тим, позовні вимоги ТОВ «Автосервіс» не містять вимог щодо відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку та відшкодування в такому розмірі можливе у внесудовому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог,судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 9276,08грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2024 скасувати.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» (код ЄДРПОУ: 31976563) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 9276,08 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.01.2025

Головуючий

Судді: