Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/9128/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа № 910/9128/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Селянін В.О. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Суховерко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 (повне рішення складено та підписано 04.09.2024) (суддя Князьков В.В.)

у справі № 910/9128/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех"

до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд"

про визнання одностороннього правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" (далі - ТОВ "Іотех", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" (далі - СП "Оптіма-Фарм, Лтд", відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 № 13/04 про зарахування зустрічних вимог між позивачем і відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога відповідача з оплати неустойки за договором поставки від 09.11.2022 № 09/11-2022 (далі - Договір), строк оплати якої настав, на суму 229 869,10 грн, що викладена в заяві про зарахування зустрічних вимог, є спірною з огляду на відсутність прострочення постачальника (позивача), а тому спірний правочин не відповідає вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Історія справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9128/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Іотех" відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 11.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/9128/23 скасовано; справу № 910/9128/23 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд вказав, що судом першої інстанції в порушення приписів частини четвертої статті 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не з`ясовано те, що позивачем не виконано обов`язок щодо подання копії (або оригіналу) оспорюваного правочину. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не усунув вказані вище порушення та переглянув справу в апеляційному порядку без дослідження та оцінки правочину, що оспорюється.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23 задоволено позовні вимоги ТОВ "Іотех"; визнано недійсним односторонній правочин СП "Оптіма-Фарм, Лтд", оформлений заявою № 13/04 від 13.04.2023 про зарахування зустрічних вимог; стягнуто із СП "Оптіма-Фарм, Лтд" на користь ТОВ "Іотех" судовий збір 12 078,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав обґрунтованою заяву позивача щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, та незгоди з проведеним зарахуванням.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23, СП "Оптіма-Фарм, Лтд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Іотех" відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що:

- висновки суду першої інстанції про те, що попередня плата за Договором була внесена не в повному обсязі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи;

- є незрозумілим, чому суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення застосував інформацію, яка стосується 2023 року, в той час як правовідносини, які виникли між сторонами і які є предметом судового спору, відбувалися саме в грудні 2022 року;

- суд першої інстанції не звернув увагу та не надав оцінку тому, що сплачені СП "Оптіма-Фарм, Лтд" в якості попередньої оплати грошові кошти позивачем були прийняті, жодних зауважень щодо неповноти оплати позивач не надавав, листів щодо доплати та/або часткової поставки не надсилав та навіть більше, позивач у повному обсязі здійснив поставку СП "Оптіма-Фарм, Лтд" оплаченого товару, щоправда, з порушенням погоджених сторонами строків;

- таким чином, враховуючи відсутність зауважень із боку позивача, варто дійти висновку, що він прийняв виконання зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати СП "Оптіма-Фарм, Лтд" за Договором;

- отже, у випадку, якщо позивач вважав, що попередня оплата за Договором внесена СП "Оптіма-Фарм, Лтд" не в повному обсязі, він мав право стягнути суму попередньої оплати (шляхом пред`явлення відповідної вимоги та/або позовної заяви до суду) або розірвати договір (відмовитися від виконання зобов`язання та повернути отримані в якості попередньої оплати грошові кошти). Однак, оскільки позивач жодних вимог до відповідача не пред`являв, зобов`язання з оплати товару прийняв та виконав поставку товару, слід дійти висновку, що свої обов`язки за Договором СП "Оптіма-Фарм, Лтд" виконало належним чином.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Євсікова О.О., Шапрана В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СП "Оптіма-Фарм, Лтд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23; призначено розгляд апеляційної скарги на 12.11.2024 об 11:30; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 12.11.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Шапрана В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 № 09.1-08/4251/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9128/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 апеляційну скаргу СП "Оптіма-Фарм, Лтд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за раніше визначеними датою та часом - 12.11.2024 об 11:30.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги на 26.11.2024 о 10:00.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 задоволено заяву ТОВ "Іотех" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 № 09.1-08/4526/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9128/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу СП "Оптіма-Фарм, Лтд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Ходаківська І.П, Владимиренко С.В.; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за раніше визначеними датою та часом - 26.11.2024 о 10:00.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.01.2025 о 10:00.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує, зазначаючи, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції належним чином визначився з правовідносинами, які склались між сторонами, і надав належну оцінку зібраним у справі доказам.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 14.01.2025 взяли участь представники позивача (у режимі відеоконференції поза межами суду) та відповідача (в залі суду).

У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.11.2022 між ТОВ "Іотех" (постачальник) та СП "Оптіма-Фарм, Лтд" (покупець) укладено договір поставки № 09/11-2022 (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю обладнання у кількості, асортименті та за цінами згідно зі специфікаціями, а покупець зобов`язався прийняти товар і своєчасно проводити оплату на умовах цього Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

У специфікації (додаток № 1 від 09.11.2022 до Договору) погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, у кількості 1 500 штук.

Згідно із зазначеною специфікацією загальна вартість товару становить 3 149 550,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 % 524 925,00 грн, та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ по курсу НБУ гривні до євро 36,5375 на 09.11.2022. Ціна товару встановлюється в національній валюті України - гривні, вказана в специфікації. Оскільки імпортна складова товару, який поставляється за даною специфікацією, дорівнює 100 %, то, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті - євро.

Сторони у специфікації також домовились, що загальна вартість товару за даною специфікацією в грошовому еквіваленті в іноземній валюті є постійною та зміні не підлягає.

Загальна вартість даної специфікації в гривнях змінюється у випадку зміни курсу євро більш ніж на 2 % від курсу, зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату здійснення платежу (в сторону збільшення або зменшення) покупець повинен здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

При настанні зобов`язань, що оговорені в даній специфікації, кінцева ціна товару та загальна вартість специфікації в гривні фіксуються по курсу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу і розраховуються за формулою:

Ст = євро х К1, де

Ст - остаточна загальна вартість специфікації в гривнях (в т.ч. ПДВ);

євро - загальна вартість товару в євро;

К1 - курс євро НБУ на дату відповідного етапу оплати.

Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Строк поставки: до 50 днів із дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

Як свідчать матеріали справи, 11.11.2022 позивачем виставлено рахунок на оплату № 1107 на суму 3 149 550,00 грн, 13.12.2022 - рахунок на оплату № 1206/1 на суму 1 330 934,40 грн, рахунок на оплату № 1206/2 на суму 887 289,60 грн, рахунок на оплату № 1206/3 на суму 1 109 112,00 грн.

Відповідачем в якості попередньої оплати сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1 597 121,28 грн, 29.12.2022 - 1 064 747,52 грн.

Крім того, 14.04.2023 відповідачем сплачено позивачу 486 775,15 грн.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 536 284,80 грн за видатковою накладною від 01.03.2023 № 33, на суму 358 041,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 № 36, на суму 1 118 880 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 № 37, на суму 403 185,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 № 38, на суму 945 176,40 грн за видатковою накладною від 06.04.2023 № 43, всього на суму 2 242 688,40 грн.

Відповідач звернувся до позивача з листом № 13/04 від 13.04.2023, в якому вимагав сплатити неустойку в сумі 229 869,10 грн, нараховану внаслідок прострочення поставки товару.

Відповідачем було направлено позивачу також заяву № 13/04 від 13.04.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У вказаній заяві зазначено таке:

- СП "Оптіма-Фарм, Лтд" є боржником, а ТОВ "Іотех" є кредитором у виконанні грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за Договором, строк оплати якого настав, на суму 716 644,25 грн (вимога 1);

- ТОВ "Іотех" є боржником, а СП "Оптіма-Фарм, Лтд" є кредитором у виконанні грошового зобов`язання з оплати неустойки за Договором, строк оплати якої настав, на суму 229 869,10 грн (вимога 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України, СП "Оптіма-Фарм, Лтд" заявило про зарахування зобов`язання СП "Оптіма-Фарм, Лтд" перед ТОВ "Іотех" за вимогою 1 у розмірі 229 869,10 грн та зобов`язання ТОВ "Іотех" перед СП "Оптіма-Фарм, Лтд" за вимогою 2 у розмірі 229 869,10 грн.

У заяві вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов`язання СП "Оптіма-Фарм, Лтд" перед ТОВ "Іотех" за вимогою 1 припиняється частково на суму 229 869,10 грн, а зобов`язання ТОВ "Іотех" перед СП "Оптіма-Фарм, Лтд" за вимогою 2 припиняється повністю.

20.04.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 05/04 щодо здійснення повної оплати за Договором у сумі 5 709,06 євро, в еквіваленті гривні на дату здійснення платежу. При цьому, постачальником у листі було вказано про те, що з огляду на зміну курсу євро, фактично сплачена сума попередньої оплати менша за визначений специфікацією еквівалент в євро на 558,53 євро.

Як вказав позивач, відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто не доплативши 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог № 13/04 відповідач зарахував у рахунок погашення боргу, чим порушив права і законні інтереси позивача. За твердженнями позивача, правочин щодо зарахування зустрічних однорідних зобов`язань є недійсним з огляду на відсутність безспірності у зобов`язаннях контрагентів. Вказані твердження обґрунтовано тим, що, фактично, відповідачем не було в повному обсязі внесено попередню оплату, а отже, строк поставки, що визначений умовами специфікації до Договору, на момент передання товару постачальником порушено не було, відтак і підстави для застосування штрафних санкцій за порушення строків поставки у відповідача були відсутні.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що оскільки від позивача не надходили заперечення на претензію про сплату пені, відповідач направив позивачу з урахуванням вимог ст. 601 ЦК України заяву про припинення зобов`язань щодо оплати товару та спати неустойки шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Разом із цим, позивач безпідставно стверджує, що відповідачем не в повному обсязі внесено попередню оплату за Договором.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 04.12.2024 у справі № 910/6314/23.

У силу положень ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Частиною третьою статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

У ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Виходячи з вищенаведеної статті, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Таким чином, статтею 203 ЦК України встановлені такі умови чинності правочинів як: законність змісту правочину, наявність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

У силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 911/2768/20 та від 30.06.2021 у справі № 910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладено, зокрема, в постанові від 12.11.2024 у справі № 917/457/22.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 927/784/22.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладено, зокрема, в постанові від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні норми щодо припинення господарського зобов`язання зарахуванням передбачено частиною третьою статті 203 ГК України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Аналогічний висновок викладено в пунктах 28, 29 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7570/19, від 25.08.2020 у справі № Б-23/75-02 та від 25.01.2022 у справі № 914/346/20 (914/155/21).

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (п. 30 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).)

Водночас у п. 46-51 постанови від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, а саме вказав, що:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

У постанові від 09.02.2021 у справі № 917/258/20 Верховний Суд зауважив на необхідності врахування правового висновку щодо застосування положень статей 215, 601 ЦК України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Таким чином, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 30.07.2019 у справі № 918/556/18, від 26.05.2020 у справі № 910/7807/19 та від 11.06.2020 у справі № 910/7804/19, в яких, зокрема зазначено, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Однак припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог.

Близька за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що в постачальника за Договором не виникло обов`язку сплатити неустойку за порушення строків поставки товару, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що в разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю за кожний день прострочення неустойку, яка нараховується за правилами розрахунку пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом терміну прострочення постачання від вартості недопоставленого товару.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, для застосування до постачальника вказаного вище заходу відповідальності покупцем повинно бути доведено обставини настання строку поставки товару.

Із цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. 5.1 Договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 5.3 Договору умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

Як уже було зазначено, у специфікації (додаток № 1 до Договору) погоджено, що загальна вартість товару становить 3 149 550,00 грн, у т.ч. ПДВ, та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ по курсу НБУ гривні до євро 36,5375 на 09.11.2022.

Ціна товару встановлюється в національній валюті України - гривні, вказана в специфікації. Оскільки імпортна складова товару, який поставляється по даній специфікації, дорівнює 100 %, то, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті - євро.

Сторони домовились, що загальна вартість товару по даній специфікації в грошовому еквіваленті в іноземній валюті є постійною та зміні не підлягає.

Загальна вартість даної специфікації в гривнях змінюється у випадку зміни курсу євро більш ніж на 2 % від курсу, зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату здійснення платежу (в сторону збільшення або зменшення) покупець повинен здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

При настанні зобов`язань, що оговорені в даній специфікації, кінцева ціна товару та загальна вартість специфікації в гривні фіксується по курсу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу і розраховується за формулою:

Ст = євро х К1, де

Ст - остаточна загальна вартість специфікації в гривнях (в тому числі ПДВ);

євро - загальна вартість товару в євро;

К1 - курс євро НБУ на дату відповідного етапу оплати.

Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, виходячи зі змісту специфікації, сума попередньої оплати повинна становити еквівалент в євро 68 960,38 євро, а післясплата - 17 240,10 євро (курс євро НБУ на 09.11.2022 становив 36,5375 грн за 1 євро).

Отже, 50-денний строк поставки для постачальника починає свій перебіг після внесення покупцем попередньої оплати в розмірі, що еквівалентний 68 960,38 євро за курсом євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу.

Відповідачем в якості попередньої оплати сплачено на користь позивача 23.12.2022 - 1 597 121,28 грн, 29.12.2022 - 1 064 747,52 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, за даними сайту Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) станом на дату 23.12.2023 курс євро становив 38,8962 грн, станом на 29.12.2023 - 38,9437 грн. Тобто, різниця курсу станом на момент складення специфікації 09.11.2022 (36,5375) та на момент внесення покупцем платежів в якості попередньої оплати змінився у бік збільшення більше, ніж на 2 % (36,5375 х 2 % = 0,73075), а отже, у покупця виник обов`язок здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

Тобто, виходячи з курсу євро по відношенню до гривні, що був встановлений Національним банком України (сайт https://bank.gov.ua), 23.12.2023 та 29.12.2023 покупцем було перераховано постачальнику суму грошових коштів, що еквівалентна 68 401,80 євро.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав вважати, що 29.12.2023 покупцем було здійснено останній платіж, внаслідок якого фактично було виконано в повному обсязі зобов`язання з попередньої оплати товару, а отже, і відсутні підстави починати відлік 50-денного строку поставки із цього моменту, оскільки недоплата склала 558,58 євро.

При цьому, суд першої інстанції слушно звернув увагу, що в даному випадку виставлення позивачем рахунків на оплату не нівелює обов`язку постачальника здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів на дату їх внесення, а не виставлення рахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що поставка товару здійснювалась за видатковими накладними від 01.03.2023 № 33, від 14.03.2023 № 36, від 14.03.2023 № 37, від 14.03.2023 № 38, від 06.04.2023 № 43. Доказів доплати 558,58 євро покупцем до моменту поставки товару матеріали справи не містять.

При цьому, за умовами специфікації строк поставки становить до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки, з урахуванням чого місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що дії постачальника щодо поставки товару до моменту отримання повної суми попередньої оплати відповідають умовам укладеного між сторонами правочину.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заяви позивача щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, та незгоди з проведеним зарахуванням.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для визнання недійсним одностороннього правочину СП "Оптіма-Фарм, Лтд" № 13/04 від 13.04.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог та правомірно задовольнив позов ТОВ "Іотех".

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/9128/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.01.2025.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко