Рішення

від 10.01.2025 по справі 916/2744/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"10" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2744/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Христенко А.О.

розглянувши у судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем за вх. ГСОО № 2-1963/24 від 26.12.2024 у справі № 916/2744/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Міатерра (вул. Петрівська, 1, кв. 48, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08147)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем (Польський узвіз, 6, м. Одеса, 65026)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю ХІМ-АГРО-СЕРВІС (вул. Бугаївська, 21, м. Одеса, 65005) 2) приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко Інни Валеріївни ( АДРЕСА_1 ) 3) приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича (вул. Українська, 85-А, офіс 17, м. Ірпінь, Бучанський р-н, Київська обл., 08202)

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Дяковський О.С.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Міатерра звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем, в якій просило суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. від 08.11.2021, зареєстрований в реєстрі за № 1358.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Міатерра відмовлено повністю; судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача.

25.12.2024 відповідачем через систему «Електронний суд» було подано до суду заяву, зареєстровану відділом документального забезпечення суду 26.12.2024, в якій відповідач просить суд ухвалити додаткове рішення у цій справі, яким стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

Ухвалою суду від 26.12.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем про розподіл судових витрат у справі № 916/2744/24 було прийнято до розгляду; призначено судове засідання для розгляду заяви на 10 січня 2025 року о 15:15; запропоновано позивачу та третім особам подати суду пояснення щодо заяви відповідача.

У судове засідання 10.01.2025 з`явився представник відповідача, який у повному обсязі підтримав вищевказану заяву, просив суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на правничу допомогу.

Представники позивача та третіх осіб у засідання суду не з`явились, будь-яких заяв чи клопотань суду не подали, при цьому про час та місце розгляду заяви останні були повідомлені належним чином.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем за вх. ГСОО № 2-1963/24 від 26.12.2024 у справі № 916/2744/24, суд дійшов висновку про таке.

Згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, зважаючи на наведені вище положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (аналогічні висновки викладені у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Згідно з ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі №910/1344/19).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Отже, випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги тощо.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив суду, що попередній розрахунок його судових витрат, які пов`язані з розглядом цієї справи, складає 25000,00 грн, а докази, які підтверджують обставину цих витрат, відповідачем будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за результатом вирішення спору судом.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 92-95, т.4), 26.07.2024 між адвокатом Дяковським Олександром Сергійовичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фертчем (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги № 19-Д, згідно з п. 1.1. якого виконавець приймає на себе доручення клієнта про надання правової допомоги у справі № 916/2744/24 на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата послуг виконавця складає фіксовану суму гонорару котру сторони погодили в розмірі 25000,00 грн в суді першої інстанції. Також сторони погодили додатковий гонорар успіху 15000,00 грн за рішення суду про відмову у задоволенні позову у справі № 916/2744/24.

За умовами п. 8.1. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 15 лютого 2025 року.

За актом прийому-передачі наданих послуг від 11.09.2024 відповідачем прийнято послуги, які надані адвокатом на підставі договору в межах цієї справи на суму 15000,00 грн, а за актом від 13.12.2024 на суму 10000,00 грн (а.с. 96-97, т.4).

Прийняті за вищевказаними актами послуги на загальну суму 25000,00 грн були оплачені відповідачем на користь адвоката, про що свідчать наявні у справі платіжні інструкції від 11.09.2024 № 8507 та від 13.12.2024 № 8660 (а.с. 90-91, т.4).

Інших доказів, на підтвердження обставини понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, у зв`язку з розглядом цієї справи, відповідачем суду не подано.

Суд наголошує, що статті 129, 221 ГПК України наділяють учасників процесу правом на подання доказів, які підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу, після ухвалення рішення судом, разом з цим, вищевказані положення процесуального закону визначають, зокрема, що причини неможливості подання стороною відповідних доказів до судових дебатів мають бути поважними. При цьому поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об`єктивних, тобто не залежних від сторони, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій, при цьому докази, які це підтверджують, подаються стороною і оцінюються господарським судом за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 виснував, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив: «Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважив, що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».

Вищевказані висновки були враховані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при ухваленні додаткової постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 911/826/23.

Водночас, у цій справі відповідач, надавши суду на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу договір від 26.07.2024, акти та платіжні інструкції від 11.09.2024 та від 13.12.2024, не обґрунтував та не довів суду обставини поважності причин неможливості подання цих доказів до закінчення судових дебатів, про початок проведення яких судом було оголошено у судовому засіданні 20.12.2024.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що він очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн, проте, після ухвалення рішення судом відповідач заявив до стягнення з позивача витрати у сумі 40000,00 грн, з яких 15000,00 грн погодженого між відповідачем та адвокатом гонорару успіху. Суд зазначає, що додатковий гонорар успіху у розмірі 15000,00 грн був погоджений у п. 4.1. договору від 26.07.2024, а тому відповідач цілком міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, натомість, при зверненні до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідач не довів протилежного. При цьому, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем послуг адвоката у розмірі погодженого гонорару успіху, оплати цих послуг тощо.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем за вх. ГСОО № 2-1963/24 від 26.12.2024 слід відмовити, оскільки відповідачем не доведені обставини поважності причин неможливості подання доказів понесення витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів

Керуючись ст. 123, 126, 129, 221, 240, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фертчем за вх. ГСОО № 2-1963/24 від 26.12.2024 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.01.2025.

Суддя Д.О. Бездоля