Постанова

від 15.01.2025 по справі 915/317/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/317/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Томчук М.О.

позивача - Добров Ю.І.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 (у складі колегії суддів: Колоколов С.І. (головуючий), Поліщук Л.В., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 (суддя Літвінов С.В.)

за позовом Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до: 1. Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"

про визнання недійсним договору від 06.07.2016 року №542/8 про спільний обробіток землі на майбутнє та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. У березні 2021 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - МОУ, Позивач) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (надалі - КЕВ, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (надалі - ТОВ "Лан", Відповідач 2) про:

- визнання недійсним, укладеного між Відповідачами, договору про спільний обробіток землі від 06.07.2016 № 542/8 (надалі - Договір) та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;

- зобов`язання ТОВ "Лан" звільнити земельну ділянку площею 1010,52 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується Відповідачем 2 на підставі оспорюваного Договору.

1.2. Посилаючись на приписи статей 4, 10, 203, частин першої та третьої статті 215, статей 216, 391 Цивільного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України, статей 152, 153, 212 Земельного кодексу України, Прокурор стверджує, що оспорюваний ним правочин підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з порушенням норм законодавства, оскільки КЕВ передав у користування ТОВ "Лан" земельну ділянку, що відноситься до земель оборони без рішення (погодження) відповідних посадових осіб МОУ та органів місцевого самоврядування.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021, позов задоволено частково та визнано недійсним на майбутнє Договір, а в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Вказані судові рішення мотивовані тим, що Прокурор підтвердив свої повноваження на представництво інтересів держави в особі МОУ у даній справі, оскільки належним чином обґрунтував необхідність захисту таких інтересів та бездіяльність компетентного органу.

Аналізуючи наявність підстав для визнання Договору недійсним, суди визначили, що за змістом частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Натомість станом на час укладення оспорюваного Договору, порядок використання земель оборони у господарських цілях Кабінетом Міністрів України затверджено не було, а тому підставно вважати, що Договір укладено Відповідачами без додержання законної процедури. Нормативні ж документи МОУ не можуть вважатися належним регулюванням даних правовідносин, адже саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією України та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони.

Крім цього суди дійшли висновку, що згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру органом уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Миколаївська обласна державна адміністрація, а отже саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б № 062408 від 1978 року, проте матеріали справи відповідного погодження не містять, як відсутні у ній докази делегування відповідних повноважень.

Разом з тим, в частині позовним вимог про зобов`язання ТОВ "Лан" звільнити земельну ділянку було відмовлено, оскільки Прокурор не конкретизував, від чого саме має бути звільнена земельна ділянка; не обґрунтовано необхідності звільнення вищевказаної земельної ділянки та не надано доказів перебування на спірній земельній ділянці належного ТОВ "Лан" майна. Крім того, доказів передачі земельної ділянки Відповідачу 2 матеріали справи не містять.

Одночасно суди дійшли висновку, що подані Відповідачами заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, які мотивовані тим, що МОУ ще з 2016 року знало про укладення оспорюваного правочину, погоджувало його та отримувало 50 % грошових коштів від спільної діяльності є необґрунтованими, адже у даному випадку МОУ, яке не є стороною оспорюваного правочину, не було і не могло бути відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладення цього договору, так як про порушення такого права воно могло дізнатися і дізналося лише після отримання листа Прокурора від 18.01.2021. За позицією судів, початок перебігу позовної давності пов`язаний не з часом поінформованості особи про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушенням у зв`язку із цим прав і охоронюваних законом інтересів.

2.3. Постановою Верховного Суду від 07.06.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у справі № 915/317/21 в частині задоволених позовних вимог скасовано, а справу № 915/317/21 в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 (в подальшому неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17) держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства. Колегія суддів наголосила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вказано про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Поряд з цим суд касаційної інстанції зауважив, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що позивачі про порушення інтересів держави могли довідатися лише після того, як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) виявив допущені порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок.

Суд касаційної інстанції зазначив, що з оскаржуваних у справі № 915/317/21 рішень вбачається, що застосовуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій наведених особливостей справи № 372/1387/13 не врахували і не з`ясували повноважень МОУ щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, та передчасно виснували про те, що компетентний орган дізнався про порушення інтересів держави лише після отримання листа Прокурора.

2.4. При новому розгляді спору рішенням Господарського суду Одеської області від 06.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023, у задоволенні позову Прокурора про визнання Договору недійсним відмовлено повністю у зв`язку зі спливом позовної давності, про який заявлено ТОВ "Лан" та КЕВ. Суди дійшли висновку про те, що позивач - МОУ з 28.11.2016 знав та повинен був знати про будь які порушення законодавства зі сторони КЕВ при укладанні оспорюваного правочину з ТОВ "Лан".

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2023, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору.

3.2. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на неправильне застосування судами положень статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16- ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі № 911/1659/19, від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 07.09.2021 у справі № 916/2917/20, від 10.11.2021 у справі № 922/3120/19. За його позицією, суди не врахували, що МОУ не є стороною оспорюваного правочину, а відтак, йому не було і не могло бути відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладення цього Договору. Одночасно Скаржник вказує, що заявлена позовна вимога є негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, що виключає можливість застосування наслідків спливу строку позовної давності до відповідної позовної вимоги.

3.3. 06.11.2023 від ТОВ "Лан" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вказує про необґрунтованість аргументів касаційної скарги.

3.4. 03.12.2024 від ТОВ "Лан", 05.12.2024 від КЕВ надійшли додаткові пояснення з урахуванням правової позиції сформованої у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Ухвалою Суду від 08.11.2023 було зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1719/22.

4.3. Ухвалою Суду від 16.11.2023 поновлено касаційне провадження, залишено без розгляду заяву представника ТОВ "ЛАН" про ознайомлення з матеріалами справи, зупинено касаційне провадження у справі № 915/317/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1719/22.

4.4. 12.09.2024 судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 916/1719/22, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 31.10.2024.

4.5. Ухвалою Суду від 11.11.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 915/317/21.

4.6. Ухвалою Суду від 11.12.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 15.01.2025.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 6977,5000 га, кадастровий номер 4821785000:06:000:0002, остання належить до державної власності як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Крім того, за Миколаївською державною адміністрацією на вказану вище земельну ділянку було зареєстроване право постійного користування на підставі Державного акту Б № 062408 від 1978 року.

5.2. 06.07.2016 між КЕВ, як стороною 1, та ТОВ "Лан", як стороною 2, укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого, з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ, сторони за договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні 1 в безстрокове користування та можливостей сторони 2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

5.3. Пунктом 3.1 вказаного Договору сторони погодили, що сторона 1 за цим договором зобов`язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною 2 земельні ділянки, що надані стороні 1 в безстрокове користування, площею 1010,52 га, терміном на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023.

5.4. Відповідно до пункту 6.1 Договору внесок сторони 1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 1010,52 га, згідно до Акта обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 1 061 046,00 грн.

5.5. У пункті 7.1. Договору передбачено, що грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

5.6. Відповідно до пункту 8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона 1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору.

5.7. У пункті 8.2 Договору сторони дійшли згоди, що в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного Договору.

5.8. За змістом пункту 8.3 Договору фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні 1 та утримання відповідної частки прибутку стороною 2.

5.9. Згідно з пунктом 8.4 Договору, сторони домовились, що сторона 2 має право перераховувати стороні 1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску сторони 1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, сторона 2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється стороною 2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на сторону 1.

5.10. У пунктом 12.2. Договору визначено, що цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.

5.11. Додатками до вказаного договору, відповідно до пунктів 13.1-13.5 Договору, визначено схему земельних ділянок, акт обміру земель, бланки звітів, акт звірки розрахунків, список водіїв, які залучаються до спільної обробки земель.

5.12. Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками, а також погоджено Командиром військової частини НОМЕР_1 та сільським головою.

5.13. Надалі, до Договору було укладено додаткову угоду від 12.08.2016 № 1, додаткову угоду від 07.04.2017 № 2 та додаткову угоду від 21.03.2018 № 3, згідно з умов яких строк дії договору продовжено до 31.12.2025, змінено вартість права обробки земельних ділянок та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав`язків до 2 314 090,80 грн. Також сторони виклали пункт 8.4. розділу 8 договору у новій редакції.

5.14. Усі наведені додаткові угоди підписані сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками сторін.

5.15. У матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 № 30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема ТОВ "Лан" на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону "Києво-Олександрівський", що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

5.16. Також, 09.06.2016 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ від 03.06.2016, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.

5.17. 12.09.2016 за вих. № 303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України на адресу Відповідача 1 надіслало листа, за змістом якого Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією - вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових - не менше 1850,00 грн за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ листом від 08.08.2016 за вих. № 2289.

5.18. 01.09.2016 КЕВ також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно - експлуатаційне управління Збройних сил України листом № 2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між Відповідачем 1 та суб`єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850,00 грн за 1 га.

5.19. Рішенням адміністративного департаменту МОУ від 18.03.2016, оформленого відповідним протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.

5.20. Судами встановлено, що матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб МОУ щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки МОУ, раціонального використання земель МОУ, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів МОУ, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.

5.21. 15.08.2016 КЕВ листом № 2352 повідомив Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що ним 06.07.2016 та 29.07.2016 було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

5.22. 18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу МОУ було направлено листа № 5-2-136вих21, відповідно до якого Прокурор, посилаючись на укладений між Відповідачами у цій справі Договір зазначив, що вказаний договір КЕВ уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень. Також, у цьому листі, Прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", просив МОУ повідомити прокуратуру про те, чи вживалися ним заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.

5.23. У відповідь на вказаний вище лист, МОУ листом від 12.02.2021 вих. № 370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих МОУ у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. На час надання відповіді, зобов`язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином, строк дії договорів - 31.12.2025.

МОУ також зазначило, що Збройні Сили України заінтересовані в укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду МОУ з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Міністерство окремо відмітило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб`єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів МОУ заходи претензійної та позовної роботи ним не вживалися.

5.24. Посилаючись на відповідні обставини Прокурор в інтересах держави звернувся із позовом у даній справі, вказуючи, що оспорюваний ним правочин підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з порушенням норм законодавства, оскільки КЕВ передав у користування ТОВ "Лан "земельну ділянку, що відноситься до земель оборони без рішення (погодження) відповідних посадових осіб МОУ та органів місцевого самоврядування.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено недійсність Договору з тих підстав, що останній укладено з порушенням норм законодавства, оскільки КЕВ передав у користування ТОВ "Лан" земельну ділянку, що відноситься до земель оборони без рішення (погодження) відповідних посадових осіб МОУ та органів місцевого самоврядування.

Суди виходили з того, що відповідно до вимог статті 13 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

Згідно до частин першої та четвертої статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи, що відповідно до статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, суди виснували, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказуючи про наявність підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, суди зазначили, що чинним на момент його укладення законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Зазначена позиція цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, а також у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, до завершення розгляду якої зупинялось провадження у цій справі.

Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий виносок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.

З огляду на зазначене, а також враховуючи, що жодна із сторін не оспорює питання недійсності оспорюваного Договору, недійсність цього правочину не є безпосереднім предметом касаційного перегляду.

Поряд з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з підстав пропуску Позивачем строку позовної давності на звернення з таким позовом.

6.4. З огляду на доводи та вимоги Скаржника, предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення судів у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним Договору на підставі пропуску строку позовної давності для звернення з відповідним позовом.

6.5. При цьому питання дотримання Позивачем строку позовної давності для звернення з відповідним позовом у цій справі було предметом дослідження судом касаційної інстанції.

Так, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на помилки судів попередніх інстанцій у застосуванні положень статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, було зазначено, що суди не врахували повноважень МОУ щодо перевірки оспорюваного правочину на відповідність законодавству та передчасно дійшли висновку, що МОУ дізналося про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури, хоча мала можливість виявити ці порушення раніше.

6.6. Під час нового розгляду, застосовуючи положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, суди встановили, що МОУ було обізнане та повинно було знати про порушення законодавства з боку КЕВ ще при укладенні оспорюваного правочину з ТОВ "Лан".

6.7. Скаржник, не погоджуючись з такою правовою позицією судів, вказує на неправильне застосування судами положень статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі № 911/1659/19, від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 07.09.2021 у справі № 916/2917/20, від 10.11.2021 у справі № 922/3120/19.

6.8. Зокрема, неправильність застосування статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України обґрунтовує помилковим визначенням дати початку перебігу, оскільки МОУ не є стороною оспорюваного правочину, не було і не могло бути відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладення цього договору. Одночасно Скаржник вказує, що заявлена позовна вимога є негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, що виключає можливість застосування наслідків спливу строку позовної давності до відповідної позовної вимоги.

6.9. Втім Суд не погоджується з такою позицією Скаржника з огляду на таке.

6.10. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

6.11. У наведеній Скаржником постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 916/2917/20 зазначено, що застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

6.12. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, пере ривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

6.13. У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 922/3120/19 наголошено, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

6.14. Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

6.15. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, та яка неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17 держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

6.16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вказано про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Втім, зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вбачається, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що позивачі про порушення інтересів держави (неправомірне розпорядження землями водного фонду), яке мало місце у 2003 році могли довідатися лише після того, як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявив допущені порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, тоді як позивачі згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини раніше.

6.17. У наведеній Скаржником постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 906/916/16 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

6.18. Аналізуючи нормативну базу, матеріали справи на предмет того, коли про порушене право довідався або міг довідатися державний орган, в особі якого подано Прокурором позов, суди встановили, що МОУ було обізнано про існування договорів про спільний обробіток землі з моменту їх укладання, про що свідчать, крім отримання погодження зазначених договорів, низка вказівних документів, датованих 2016 роком.

6.19. При цьому судами враховано, що відповідно до пункту 14.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом МОУ від 03.07.2013 № 448, контроль за фінансово-господарською діяльністю квартирно-експлуатаційних органів Збройних Сил України здійснюється контрольно-ревізійними органами МОУ.

6.20. Так, відповідно до пункту 1 розділу 1 Положення про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затверджене Наказом Міністерства оборони України N 313 від 31.12.1993 (втратив чинність 16.04.2021 р. тобто діяло з 2016 року по 2021 рік включно) головна контрольно-ревізійна інспекція (ГКРІ) є органом МОУ, входить до апарату МОУ і має призначення здійснювати у межах своєї компетенції контроль за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 розділу 1 головна контрольно-ревізійна інспекція підпорядковується безпосередньо Міністру оборони України, виконує його доручення і про результати перевірок доповідає йому особисто для прийняття відповідного рішення.

Розділом 2 Положення передбачено, що на головну контрольно-ревізійну інспекцію покладається:

1. Проведення планових перевірок додержання законності в адміністративно-господарській діяльності командирів та інших посадових осіб, виконання ними вимог чинного законодавства, Статутів Збройних Сил, наказів, директив Міністра оборони України, а також проведення вибіркових контрольних ревізій.

2. Проведення за дорученням Міністра оборони України перевірок фактів порушень чинного законодавства посадовими особами Збройних Сил.

3. Здійснення контролю за виконанням у Збройних Силах України законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Проведення перевірок з приводу порушень прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей і підготовка відповідних пропозицій Міністру оборони щодо поновлення порушених прав.

4. Проведення контрольних перевірок фактичного усунення раніше виявлених порушень вимог законів, військових статутів, наказів та директив Міністра оборони України.

5. Виконання доручень Міністра оборони з питань, які віднесені до компетенції інспекції.

6. Аналіз та узагальнення причин порушень законності і умов, що їм сприяють, внесення рекомендацій та пропозицій щодо їх усунення і запобігання в подальшому.

7. Організація і проведення контрольних перевірок і ревізій у військових формуваннях, де раніше працювали інші ревізійні структури Збройних Сил України.

8. Методичне керівництво контрольно-ревізійними органами Збройних Сил України.

9. Отримання, узагальнення та аналіз звітності контрольно-ревізійної роботи у Збройних Силах України, підготовка звітів до державних статистичних органів та відпрацювання пропозицій щодо удосконалення цієї роботи.

10. Організація і здійснення разом з Головним управлінням військової освіти Міністерства оборони України навчання інспекторського складу контрольно-ревізійних органів Збройних Сил України.

За змістом розділу 4 Положення робота інспекції організується на основі перспективних планів, які затверджуються Міністром оборони України на кожне півріччя. Головна контрольно-ревізійна інспекція, як правило, приймає до перевірки матеріали, що містять факти порушень законності посадовими особами центрального апарату Міністерства оборони України, видів Збройних Сил, керівним складом округів (оперативних командувань), об`єднань і з`єднань. Крім цього, можуть також прийматися матеріали перевірок, проведених раніше іншими органами військового управління, якщо об`єктивність їх висновків викликає сумнів.

6.21. У зв`язку з цим суди підставно зазначили, що МОУ через підконтрольну та підзвітну йому Головну контрольно-ревізійну інспекцію мало повноваження хоча б раз у півроку перевірити на відповідність діючому законодавству діяльність КЕВ та, як наслідок, мало реальну можливість перевірити оспорюваний правочин на відповідність діючому законодавству щонайпізніше у другій половині 2016 року. При цьому надані КЕВ в якості доказів обізнаності МОУ щодо порядку укладання зазначених договорів, листи та повідомлення, внутрішнє листування та Методичні рекомендації, що були розроблені самим МОУ, свідчать про наявність у МОУ інформативної обізнаності та розуміння невідповідності укладених договорів про спільну діяльність, предметом яких є землі оборони, так і Договору, вимогам чинного законодавства України.

6.22. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин та проведеного ними аналізу нормативної бази, Суд погоджується з висновком, що МОУ вже з 2016 року було обізнане та мало бути обізнане про порушення законодавства з боку КЕВ при укладенні спірного правочину.

6.23. У судовому засіданні, яке відбулось 11.12.2024, представник МОУ також підтвердив, що інформація про існування оспорюваного Договору була відома Позивачу з моменту його укладення.

6.24. З огляду на це, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що МОУ було обізнане про порушення законодавства з боку КЕВ при укладенні Договору, а відтак звернення Позивачем з позовом про визнання такого договору недійсним поза межами трирічного цього на його оскарження свідчить про пропуск строку позовної давності та є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог.

6.25. При цьому Суд зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19.

6.26. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин 15.08.2016 КЕВ листом № 2352 повідомив Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що ним 06.07.2016 та 29.07.2016 було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

6.27. Тобто, Прокурор у цій справі був обізнаний з обставиною існування оскаржуваного Договору з моменту отримання листа КЕВ від 15.08.2016, що є додатковим свідченням обґрунтованості відліку судом строку позовної давності на звернення з таким позовом саме з 2016 року.

6.28. Суд визнає необґрунтованими посилання Скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі № 911/1659/19, від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц, з огляду на таке.

6.29. У зазначених справах Верховний Суд підкреслив, що наслідки спливу строку позовної давності не застосовуються у випадках, коли предметом позову є негаторний позов, тобто позов власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, за умови триваючого характеру правопорушення.

6.30. Суд звертає увагу, що предметом спору у справі:

- № 653/1096/16-ц було визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку;

- № 504/2864/13-ц було визнання недійсними протоколу, договору купівлі-продажу земельної ділянки, та зобов`язання особу повернути земельну ділянку;

- № 487/10128/14-ц було визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки та зобов`язання особу повернути земельну ділянку;

- № 487/10132/14 було визнання незаконними та скасування рішення міської ради, визнання недійсними договорів купівлі продажу земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права власностіта, зобов`язання особу повернути земельну ділянку;

- № 372/1684/14-ц було визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння;

- № 359/281/18-ц було визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння;

- № 469/1044/17 було про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння;

- № 911/1659/19 було визнання недійсним договору іпотеки нежитлових приміщень та застосування наслідків його недійсності, скасування рішень про державну реєстрацію;

- № 910/20607/17 було визнання частково недійсним договору іпотеки та зобов`язання вчинити дії,

- № 359/3373/16-ц було визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Тобто, у відповідних справах предмет позову частково мав негаторний характер.

6.31. За змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

6.32. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

6.33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зазначено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, - припинення дії, яка порушує право.

Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

6.34. Однак, у межах цієї справи використання ТОВ "Лан" спірної земельної ділянки здійснюється на підставі оспорюваного Договору, тобто в межах зобов`язальних правовідносин. Такий характер правовідносин виключає можливість їх віднесення до негаторних.

6.35. Ураховуючи наведене, посилання Скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, а також на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.06.2020 у справі №359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі №911/1659/19, від 06.08.2021 у справі №910/20607/17, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, є необґрунтованими, оскільки зазначені постанови стосуються інших обставин і правовідносин, зокрема негаторних позовів, які мають на меті усунення триваючих порушень права користування чи розпорядження майном. Однак у цій справі предмет спору та правовідносини не мають такого характеру, що виключає релевантність зазначених справ до обставин цього спору.

6.36. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами правильно застосовано статті 256, 257, 261 Цивільного кодексу України та враховано висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постанові від 07.06.2022 у цій справі, та у постановах, на які посилається Скаржник при зверненні з касаційною скаргою. Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 у справі № 915/317/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік