Ухвала

від 14.01.2025 по справі 191/3999/24

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/3999/24

Провадження № 2-з/191/1/25

У Х В А Л А

іменем України

14 січня 2025 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в залі суду без повідомлення учасників справи цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Синельниківської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

14.01.2025 року до суду звернулася ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову у справі за своїм позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей, в якій просила постановити ухвалу про зобов`язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити явку малолітньої дитини - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , до кабінету практикуючого психолога Синельниківського міського центру соціальних служб кожної п`ятниці у вільний від навчання час з 16:00 до 18:00 год. для проведення спільних зустрічей (побачень) протягом однієї години з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за участі спеціаліста-психолога вказаного закладу без присутності будь-яких інших осіб, починаючи з дати постановлення ухвали і до набрання законної сили рішенням суду у справі №191/3999/24.

Заяву обґрунтовує тим, що в провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24 квітня 2009 року було укладено шлюб, зареєстрований Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №91, що підтверджується свідоцтвом від 24.04.2009 року серія НОМЕР_1 .

Від спільного шлюбу вони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у Дніпропетровськ, свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 22.02.2023 року, актовий запис № 376, РНОКПП: НОМЕР_3 ; ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Синельникове, Дніпропетровської області, свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 22.02.2023 року, актовий запис № 102, РНОКПП: НОМЕР_5 ; ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Синельникове, Дніпропетровської області, свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 від 22.02.2023 року, актовий запис № 165, РНОКПП: НОМЕР_7 .

Приблизно з початку 2022 року між сторонами припинені будь-які шлюбні відносини, жили окремо та постійно сварилися, не знаходили спільну мову по всім питанням, в тому числі виховання дітей. Кожне їх спілкування призводило до сварок в присутності дітей, які страждали від цього.

На теперішній час ОСОБА_1 проживає та зареєстрована разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 (тимчасово проживала за адресою: АДРЕСА_2 ).

Зараз діти навчаються в Шевченківській гімназії Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, довідка № 25, 26 від 21.08.2024 року, найменша дівчинка навчається в дошкільному закладі де отримує послуги з Раннього розвитку дитини І та II зміні на платній основі.

З травня місяця 2024 року середня дитина ОСОБА_3 попросився до батька побути з ним після звільнення, і після чого перестав виходити із заявником на контакт, розмовляє з неповагою до матері, не завжди їй відповідає на телефонні дзвінки та в розмові відмовляється повідомляти що з ним відбувається.

Дитина почала боятися матір, вона турбується за психологічний стан середньої дитини і про те що дитина фактично не спілкується зі своїм старшим братом та молодшою сестрою, вона фактично не бачила дитину 6 місяці так як ОСОБА_2 їй забороняє заходити на подвір`я будинку, каже неприємні та неприйнятні для суспільства речі. Образи дуже важкі для неї, як матері, вона розуміє, що син був налаштований проти неї задля задоволення потреб батька.

У вересні місяці ОСОБА_2 влаштував до Синельниківського ліцею №7 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з того часу дитина перестала виходити на зв`язок із матір`ю.

Неодноразово заявником робилися спроби відвідати дитину в Синельниківському ліцею №7. За весь час його відвідувань Синельниківського ліцею №7, їй дозволили пройти до дитини та побачити ОСОБА_6 , але інші рази їй не дозволяло керівництво ліцею, посилаючись на те, що батько не надав дозволу на зустрічі матері із ОСОБА_6 , про що нею було заявлено до поліції.

Намагання ОСОБА_1 контактувати з дитиною витрачені марно, у зв`язку з чим потребується допомога для здійснення відновлення відносин та емоційного контакту дитини із матір`ю, їх стосунки з дитиною повинні переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

Зважаючи на викладене та докази, є потреба просити суд про здійснення забезпечення позову шляхом визначення часів зустрічі матері з дитиною за участі спеціаліста-психолога без присутності будь-яких інших осіб, для налагодження стосунків матері із дитиною. Якщо судом не буде вжито заходу щодо визначення зустрічей матері з дитиною за участі спеціаліста-психолога без присутності будь-яких інших осіб, стосунки з дитиною будуть погіршуватися, що призведе до відторгнення дитини одного із батьків та брата із сестрою, в подальшому діти будуть виховуватися окремо, брати та сестри не повинні бути роз`єднані.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом позовної заяви неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає з відповідачем, який чинить ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною, не дає можливості бачитися та спілкуватися з дитиною, що може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до приписів статей 141,153 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1-3статті 157СК України).

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04.09.2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява№6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №127/31828/19, зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року в справі №760/15413/19 (провадження №61-9164св20), від 25.08.2020 року в справі №466/2317/20 (провадження №61-11539ск20).

Однак, враховуючи те, що заявником обрано такий спосіб забезпечення позову, який передбачає залучення третьої особи, і в той же час нею не надано жодних доказів, що практикуючий психолог Синельниківського міського центру соціальних служб може здійснювати свої професійні обов`язки (працювати) у зазначений в заяві час: в п`ятницю з 16:00 по 18:00 годину, то суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150, 153, 157 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Синельниківської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її складення.

Повна ухвала складена 20.01.2025 року.

Суддя О. І. Окладнікова