Постанова

від 13.01.2025 по справі 686/17493/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 686/17493/23

Провадження № 22-ц/820/57/25

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Заворотна О.В.

за участю представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Преміум ЛігалКолекшн»,Товариства зобмеженою відповідальністю«Нерухомість Законта Порядок»,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору,приватний нотаріусКиївського міськогонотаріального округуПономарьова Дар`яВолодимирівна,про визнаннядоговору купівлі-продажунерухомого майнанедійсним тавитребування майназ чужогонезаконного володіння, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2024 року (суддя Стефанишин С.Л.).

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначали, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір №03/04/2008/840-к/1381, відповідно до якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 072 доларів США з кінцевим строком повернення кредиту до 02 квітня 2028 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Також 03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 03/04/2008/840-к/1381 від 03.04.2008.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 03/04/2008/840-к/1381 від 03.04.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» 03 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказували, що вказана квартира придбана в шлюбі і, відповідно, з моменту її придбання перебувала у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, інший співвласник вищезазначеної квартири ОСОБА_1 жодного іпотечного договору, на належну йому частину квартири, не укладав. Більше того, своєї згоди чи довіреності/доручення на укладення договору іпотеки щодо належної йому частини квартири ніколи не надавав.

23.03.2023 відділом реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації було повідомлено позивачів про їх зняття з реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 .

3 інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.05.2023 позивачам стало відомо, що державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61693352 від 18.11.2021. 19:07:33, відповідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ТОВ «Нерухомість Закон та Порядок». При цьому, документами, які подані для державної реєстрації права власності зазначено: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2971, виданий 18.11.2021, видавник: ОСОБА_3 , ПН Київського МНО.

На думку позивачів, вказаний договір є незаконним, оскільки ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» (іпотекодержатель) здійснив відчуження предмету іпотеки (квартири) на користь третьої особи, не надіславши жодної письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання ОСОБА_1 в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель взагалі не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, тому в нього не було права продавати належне ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно. Факт зазначеного порушення іпотекодержателем вимог ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» є самостійною підставою для визнання недійсним договору купівлі- продажу квартири.

Крім того, зазначали, що станом на 18.11.2021 приватний нотаріус Пономарьова Д.В. не мала права посвідчувати договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме - квартири яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ні нотаріусом, ні ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», в порушення вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та Порядку вчинення нотаріальних дій, не було повідомлено іпотекодавця про намір укласти/посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Вказували, оцінка квартири, яка є предметом позову, була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що вплинуло на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвело до продажу квартири за заниженою ціною.

Вартість продажу нерухомого майна є істотною умовою договору купівлі-продажу, а тому порушення процедури іі визначення внаслідок чого відбулося заниження ціни продажу є підставою для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Також посилались на те, що ОСОБА_2 як співвласник квартири згоди на укладення договору іпотеки не надавав. Відповідно, застереження, що було включено до договору іпотеки, (ст. 5) за яким при наявності невиконаних/неналежно виконаних зобов`язань іпотекодержатель міг від свого імені продати предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки має бути згода іншого з подружжя на розпорядження майном і це має бути відображено в іпотечному договорі.

До того ж, ОСОБА_2 , як співвласника майна не було повідомлено про продаж спірної квартири. А тому, договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок», не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права ОСОБА_2 та підлягає визнанню недійсним.

Позивачі просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2510064468040), укладений в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 18.11.2021, зареєстрований в реєстрі за №2971, запис відомостей про речове право: № 45136063 від 18.11.2021, та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок» у володіння - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну квартиру за зазначеною вище адресою.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна квартири АДРЕСА_2 , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 18 листопада 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №2971, запис відомостей про речове право: №45136063 від 18.11.2021.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Закон та Порядок» у володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2510064468040).

Стягнуто з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», ТОВ «Нерухомість Закон та Порядок» рівними частинами на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 4294,40 грн, а саме по 2147,20 грн кожному.

07.10.2024 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подала заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просила стягнути солідарно з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», ТОВ «Нерухомість Закон та Порядок» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35000 грн.

Додатковим рішенняХмельницького міськрайонногосуду Хмельницькоїобласті від16жовтня 2024року заявузадоволено частково.

Стягнуто рівними частинами з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», ТОВ «Нерухомість Закон та Порядок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35000 грн, а саме по 17500 грн з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому, посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків про те, що порушення процедури визначення ціни продажу є підставою для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, оскільки вказана оціночна вартість підтверджується звітом про оцінку майна, складеним 10.11.2021 суб`єктом оціночної вартості ТОВ «Апрейсер Еліт» на замовлення ТОВ «Преміум Лігал Колекшн». Крім того, порушення процедури визначення ціни продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу може бути підставою для відшкодування заподіяної шкоди боржнику (за наявності), а не визнання договору недійсним, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах в справах №757/13243/17, 362/6156/16-ц, 522/1029/18.

Зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності згоди ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки у встановленій законом формі, оскільки товариством до суду було надано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 03 квітня 2008 року, якою він надав згоду на передачу дружиною ОСОБА_1 в іпотеку нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_3 , яку було придбано під час перебування в зареєстрованому шлюбі, що є належним та достовірним доказом у справі і позивачами жодним чином не було цього спростовано. В свою чергу, суд першої інстанції знехтував принципом змагальності сторін та не звернув достатньої уваги на додані товариством докази.

Посилається на те, що рішення про визнання договору іпотеки або іпотечного застереження недійсним відсутнє, позивачем вимога про визнання договору іпотеки недійсним не заявлялась та, враховуючи презумпцію правомірності правочину, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди на передачу нерухомого майна в іпотеку є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Скаржник звертає увагу суду на те, що товариством двічі направлялась ОСОБА_1 вимога про усунення порушень та про заміну кредитора у зобов`язанні. Обидві вимоги ОСОБА_1 отримані не були та повернулися на поштову адресу відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання». А тому, товариством дотримано порядок надсилання вимоги про усунення порушень, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, також зазначає, що позивач ОСОБА_2 не був іпотекодавцем за договором іпотеки, у зв`язку з чим у ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не виникло обов`язку направляти йому вимоги в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, зазначає, що надані адвокатом послуги та витрачений час на їх виконання не є співмірними зі складністю справи та фактично виконаною ним роботою. Крім того, при подачі позову не було визначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, що позбавило можливості відповідача доводити не співмірність таких витрат, а також не було долучено доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду без змін. Вважає апеляційну скаргою такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» Кеньо Д.В. підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина 4 статті 376 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в повному обсязі вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з 06.10.2001 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/8538/18 від 21 червня 2018 року (а.с.31 т. 1).

В період шлюбу 03.04.2008 ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 470, було придбано у власність квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15 т. 1).

Згідно з п. 14 зазначеного договору, покупець купує дану квартиру перебуваючи в шлюбі. Згода чоловіка на купівлю квартири отримана в установленому законодавством порядку.

03 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 03/04/2008/840-к/1381, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 072 доларів США, з кінцевим строком повернення кредиту до 02 квітня 2028 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,9% річних (а.с. 20-22 т 1).

03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з зазначеного вище кредитного договору (а.с. 23 т. 1)

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 03/04/2008/840-к/1381 від 03.04.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» 03 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 487, предметом іпотеки за яким є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-25 т. 1)

03 квітня 2008 року заявою, посвідченою приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк Н.М, та зареєстрованою в реєстрі за №486, ОСОБА_2 дав згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_1 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 86 т. 1).

30 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк відступає новому кредитору належні йому, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів гарантів, зазначених в додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників (а.с. 63 -65 т. 1)

Згідно з додатком №1 до цього договору у реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників/поручителів/заставодавців/дебіторів за такими договорами під №90 значиться боржник ОСОБА_1 (а.с. 66-68 т. 1)

17.06.2020 та 23.09.2020 ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направлялось на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) вимоги про усунення порушень, повідомлення про відступлення прав вимоги в тому числі за договором іпотеки, які були повернуті на адресу товариства із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 72 85 т. 1)

Відповідно дозвіту прооцінку майнавід 10.11.2021,виконаного ТОВ«Апрейсер Еліт»на замовленняТОВ «ПреміумЛігал Колекшн»,ринкова вартість2-хкімнатної квартири,загальною площею65,50кв.м,житловою площею33,00кв.м.,що розташованаза адресою АДРЕСА_1 становить 168200 грн, що еквівалентно 6446 доларів США (а.с. 135 т. 1)

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18.11.2021, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» (продавець), діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», продало, а ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» (покупець) купило квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 70-71 т. 1). Крім того, 18.11.2020 здійснено державну реєстрацію права власності на придбаний об`єкт нерухомого майна (а.с. 29 т. 1).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оцінка квартири, яка є предметом позову була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що вплинуло на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвело до продажу квартири за заниженою ціною; згода ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки у встановленій законом формі відсутня; товариство не повідомило відповідно до закону іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу квартири в порядку звернення стягнення на цей предмет іпотеки, тому договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним. Поміж того, суд вважав, що у зв`язку із встановленим, слід також витребувати з володіння ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» на користь позивачів спірну квартиру.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в ухвалі від 05 березня 2024 року у справі №756/3036/20 слідує, що: «Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала, що пред`явлення віндикаційного позову є ефективним саме у випадку неодноразового відчуження майна. У цьому разі задоволення віндикаційного позову до останнього набувача такого майна, за яким зареєстровано відповідне речове право, є підставою для внесення відповідних записів до реєстру, а тому оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

У разі ж, якщо спірне майно не відчужувалось третім особам, то підстав для пред`явлення віндикаційного позову в цьому випадку немає. У такому разі при визначенні ефективного способу захисту прав іпотекодавця слід виходити із того, на якій підставі іпотечне майно вибуло з його власності, зокрема:

- якщо таке майно вибуло внаслідок реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем і в подальшому не перевідчужувалось третім особам, ефективним способом захисту є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20);

- якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося внаслідок укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №726/1538/16-ц, від якої просить відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений банком (іпотекодержателем) із першим набувачем предмета іпотеки - ТОВ «Естейт селлінг». Саме тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що належним та ефективним способом захисту прав власника у подібних правовідносинах є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки.».

З огляду на наведене та враховуючи положення частини 4 статі 376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо итребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» спірної квартири слід відмовити у зв`язку з неналежним та неефективним способом захисту. І в цій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає до скасування.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) та постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21) викладено висновок, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя». При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору іпотеки від 03.04.2008, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень , наданих іпотекодержателю за цим договором (ст. 5).

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі:

-рішення суду;

-виконавчого напису;

-домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

-права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору.

17.06.2020 та 23.09.2020 ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направлялось на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) вимоги про усунення порушень, повідомлення про відступлення прав вимоги в тому числі за договором іпотеки, які були повернуті на адресу товариства із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 72 85 т. 1).

Положеннями договору про іпотеку сторони не обумовлювали порядок направлення кореспонденції.

Документи, що підтверджують фактичне отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором матеріали справи не містять.

Крім того, належних та допустимих доказів недбалості ОСОБА_1 чи її ухилення від отримання таких вимог відповідачем надано не було.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції станом на 16.11.2021 року) не передбачав перелік документів, які надаються при реєстрації права власності покупця у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктом 60 Порядку, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, державної реєстрації дострокового припинення права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), що перебуває в іпотеці, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві нерухомого майна, на припинення відповідного речового права на земельну ділянку.

В той же час, згідно з п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Згідно з положеннями статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують факт отримання іпотекодержателем вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, що у свою чергу унеможливлює застосування позасудового способу задоволення вимог іпотеко держателя. А тому, висновок суду першої інстанції щодо неналежного виконання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим.

Разом з тим, обставини, на які посилаються позивачі у позові як додаткове обґрунтування для визнання договору купівлі-продажу недійсним, щодо неналежного повідомлення іпотекодавця/співвласника нерухомого майна про намір укласти договори купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків (постанова ВПВС від 29 вересня 2020 р. №757/13243/17).

Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить також підставу недійсності вказаного вище правочину, оскільки, за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Матеріалами справивстановлено,що підчас укладаннядоговору іпотекипозивач ОСОБА_1 надав своюнотаріально засвідченузгоду напередачу віпотеку йогодружиною нерухомогомайна,яке єоб`єктом праваспільної сумісноївласності подружжя, квартири за адресою: АДРЕСА_1 ,а томупомилковим єпосилання судупершої інстанціїна ненаданнятакої згоди.Крім того,у разі надання другим з подружжя згоди на укладення договору іпотеки повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надається.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, проте помилився із мотивами такої відмови.

А тому, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в цій частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідачів та користь позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати є обґрунтованими, пропорційними та розумними.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23)).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду №346/2744/21 від 22 квітня 2024 року.

Матеріалами справи встановлено, що у позові позичка не зазначала про те, що нею будуть понесені витрати на правничу допомогу та їх орієнтовний розмір.

Протягом розгляду справи та до закінчення судових дебатів, позивачка ОСОБА_1 та її представник Хижняк В.А. доказів понесення відповідних судових витрат не надали, представник позивачки повідомив суд про їх подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення, та подали докази (договір про надання правової допомоги №09/23 від 10.04.2023, розрахунок витрат на правничу допомогу від 03.10.2024 до договору про надання правової допомоги №09/23 від 10.04.2023, акт приймання-передавання робіт (послуг) правничої допомоги від 03.10.2024, рахунок-фактуру №01/10/2024 від 03.10.2024) в суді першої інстанції тільки з заявою про стягнення понесених судових витрат, згідно яких розмір витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції становить 35000 грн (а.с. 72-76 т. 1).

Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги №09/23 від 10.04.2023 визначено, що за послуги, передбачені п. 1.1 даного договору клієнт зобов`язаний сплатити адвокату винагороду (гонорар), розмір якої(го) визначений в сумі 2000 грн за годину роботи, що оплачується відповідно до об`єму наданих послуг зміст яких відображається у відповідному розрахунку, що надається клієнту адвокатом.

З огляду на викладене, у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин ненадання позивачкою доказів, що підтверджують розмір судових витрат (витрат на правничу допомогу) до закінчення судових дебатів у справі, з врахуванням того, що розрахунок витрат на правничу допомогу від 03.10.2024 до договору про надання правової допомоги №09/23 від 10.04.2023, акт приймання-передавання робіт (послуг) правничої допомоги від 03.10.2024, рахунок-фактуру №01/10/2024 від 03.10.2024 датовані після ухвалення судом першої інстанції судового рішення 03 жовтня 2024 року.

З огляду на викладене вище, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Отже,з врахуваннямстатті 141ЦПК України,з відповідачівТОВ «ПреміумЛігал Колекшн»та зТОВ «Нерухомість-Законта Порядок»на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно розмірузадоволених позовнихвимог підлягаєстягненню по536грн 80коп судового зборуз кожногона користькожного зпозивачів;пропорційно розмірупозовних вимогу задоволенніяких відмовлено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» підлягає стягненню по 805 грн судового збору з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про витребування квартири скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» квартири АДРЕСА_2 відмовити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» на користь ОСОБА_1 по 536 грн 80 коп судового збору з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» на користь ОСОБА_2 по 536 грн 80 коп судового збору з кожного.

Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» по 805 грн судового збору з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай