Постанова

від 13.01.2025 по справі 300/3344/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3344/24 пров. № А/857/21459/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року (головуючого судді Гомельчука С.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/3344/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник Богославець Олег Мирославович 30.04.2024 звернулася в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки ОСОБА_1 , зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки ОСОБА_1 .

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вважає, що висновки суду першої інстанції є надмірно формальними та такими що суперечать правовим висновкам Верховного Суду, а суд повинен керуватися духом права, висновкам Верховного Суду та правами людини, а не формальними підставами для відмови, які ніякого значення для правильного вирішення справи не мають. Також посилається на постанову Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 520/4214/19.

Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому викладені заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 направила до апеляційного суду відповідь на відзив в якому вказує, що відповідач неправильно трактує Рішення Великої Палати Верховного Суду в даних питаннях.

Відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком позивачки є ОСОБА_2 , матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 (а.с.15).

ОСОБА_1 після укладення шлюбу з ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 від 29.01.2009 (а.с.16).

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області віл 31.01.2020 у справі №338/1461/19 розірвано шлюб, зареєстрований 08.11.2008 у виконавчому комітеті Марківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис №13 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с.22).

28.09.2021 ОСОБА_7 зверталася із заявою до Управління ДМС України в Івано-Франківській області про знищення персональних даних у базі даних Управління ДМС України в Івано-Франківській області (а.с.23).

Управління ДМС України в Івано-Франківській області листом від 12.10.2021 повідомило позивачку, що персональні дані щодо позивачки відсутні в базі працівників Управління ДМС України в Івано-Франківській області (а.с.24).

20.03.2024 ОСОБА_7 змінила своє прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 , виданим Богородчанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.25).

На звернення позивачки щодо видачі паспорта у формі книжечки через зміну прізвища, відповідач листом від 30.03.2024 №Г-52/6/2602-24/2610/44-24 повідомив, що позиція позивачки щодо небажання оформлення нового паспорта у формі ID-картки є необгрунтованою; підстав для побоювання формування унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі немає, оскільки УНЗР у реєстрі вже сформований під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон - серія та номер НОМЕР_4 , виданого 11.05.2018 (а.с.12-13).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови видати паспорт у вигляді книжечки, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції погодився із правомірністю дій відповідача у справі.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про громадянство України документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України Про громадянство України Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 набрав чинності Закон України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з пунктом а частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року (далі - Закон № 1474-VIII), статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія..

Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку № 302).

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

Отже, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/575/20.

Щодо посилань позивачки на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), колегія суддів враховує наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

У постанові від 18.08.2019 у справі № 0940/2105/18 Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Відповідно до матеріалів справи, яка розглядається за позовом ОСОБА_1 судом встановлено, що визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись 05.05.2018 із заявою про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформований (а.с.49-50). Так, УНЗР № 19891114-05988 їй було присвоєно у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2018 році відповідно до заяви-анкети та облікової картки. Також матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою від 20.03.2024, позивачка не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації (а.с.69-70).

Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. При цьому, при прийнятті рішення у зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), чим спростовуються доводи позивачки у цій частині.

Суд вважає безпідставними доводи позивачки про те, що ОСОБА_1 відмовилася від біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон та не використовує його, адже унікальний номер запису в Реєстрі уже присвоєний при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон і такий номер є незмінним.

Отже, отримання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 520/4214/19 є помилковим, оскільки обставини справи і спірні правовідносини у справі № 520/4214/19 відрізняються від тих, які були предметом розгляду у цій справі. Спір у справі № 520/4214/19 стосувався протиправної відмови у видачу неповнолітньому паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних. Натомість у цій справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються заміни паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки.

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 21.12.2022 у справі № 160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, від 22.03.2024 у справі №540/4500/21. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини 5 статті 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі № 300/3344/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 17.01.2025