Ухвала

від 20.01.2025 по справі 320/15890/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2025 року

м. Київ

справа № 320/15890/23

адміністративне провадження № К/990/44894/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., розглянувши клопотання Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зупинення судових рішень у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» до Комунального підприємства «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування припису, за касаційними скаргами Комунального підприємства «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року,

у с т а н о в и в:

Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Частинами першою та другою статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду: 1) з`ясовує склад учасників справи; 2) вирішує письмово заявлені клопотання учасників справи; 3) вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції; 4) вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються; 5) вирішує інші питання, необхідні для касаційного розгляду справи.

Усі рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з-поміж іншого, просить суд касаційної інстанції зупинити оскаржені судові рішення на час розгляду касаційної скарги.

Така вимога аргументована тим, що судами попередніх інстанцій не з`ясовані усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у справі, що розглядається, не досліджено усіх наявних у ній доказів, зокрема, в частині підстав набуття позивачем права власності на демонтовані у спірних відносинах споруди як на об`єкти нерухомого майна, що, на думку скаржника, не може підтверджуватись самим лише покликанням на факт проведення державної реєстрації такого речового права.

У зв`язку з цим стверджується про виникнення загрози необґрунтованого та передчасного звернення позивача до господарських судів з вимогою про стягнення коштів з відповідачів на підставі оскаржених у цій справі судових рішень, які, як вважає скаржник, закону не відповідають.

Копія матеріалів касаційної скарги отримана 25 листопада 2024 року усіма учасниками цієї справи за допомогою підсистеми (модуля) Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, однак міркувань та/або заперечень щодо вищезазначеного клопотання не надійшло.

Скаржник сформулював свою вимогу як прохання до Суду зупинити оскаржені судові рішення без конкретизації того, що саме він просить зупинити: виконання чи дію судових рішень.

Так, згідно з висновками щодо застосування норм частини першої статті 4 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», викладеними у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 826/7925/17, органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.

У цій же постанові колегія суддів зазначала, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов`язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.

Отже скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.

Оскільки резолютивна частина оскаржених відповідачами у цій справі судових рішень передбачає тільки визнання протиправними та скасування спірних адміністративних актів й не містить зобов`язань, що можуть бути виконані унаслідок застосування передбачених законом заходів примусового виконання, то стосовно таких судових рішення не може бути заявлене клопотання про зупинення їх виконання.

У зв`язку з цим клопотання Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглядається та вирішується Судом як вимога про зупинення дії оскаржених судових рішень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Таким приписам Конституції України кореспондують положення частин другої, третьої статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Подібні приписи містять й норми статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частиною першою статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року наголошував, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).

З огляду на вищевикладене Верховний Суд підкреслює, що зупинення виконання або дії судових рішень допускається як винятковий захід, для чого повинні існувати вагомі поважні причини. Відповідна заява повинна бути мотивована, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами. Таке зупинення не повинно порушувати балансу інтересів сторін, а також не порушувати прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Заявник повинен навести обґрунтування відповідної вимоги та довести, що захист його прав та інтересів стане об`єктивно неможливим без вжиття таких заходів; для відновлення порушених прав необхідно буде докласти надмірних зусиль та/або витрат; існуватимуть перешкоди для застосування або буде неможливим застосування передбачений статтями 380 та 381 Кодексу адміністративного судочинства України механізм повороту виконання судового рішення.

Отже, для зупинення виконання або дії судових рішень, яке допускається як виняток, повинні бути вагомі причини. Сподівання і припущення скаржника на певні результати касаційного розгляду справи не можуть бути підставою для зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

При цьому, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Це правило стосується, в тому числі й обставин, якими сторона обґрунтовує заяву про зупинення виконання (дії) судових рішень на стадії касаційного провадження.

Заявлене ж відповідачем клопотання про зупинення оскаржених судових рішень наведеним критеріям не відповідає, оскільки не містить належних, вагомих і достатніх обґрунтувань та доказів на їх підтвердження, які б могли зумовлювати зупинення дії судових рішень, що набрали законної сили.

Суд критично оцінює покликання заявника на можливість необґрунтованого та передчасного стягнення позивачем на підставі оскаржених судових рішень коштів як відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з проведеним у спірних відносинах демонтажем споруд, оскілки такі засновані на припущеннях і мотивовані доводами стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, які, однак, можуть бути оцінені судом лише під час розгляду справи у касаційному порядку, а не на стадії підготовки до такого розгляду.

Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує відсутність підстав для задоволення клопотання Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зупинення рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року на час розгляду касаційної скарги.

Керуючись статтями 340, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні клопотання Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зупинення рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року на час розгляду касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею й не оскаржується.

Суддя Н.В. Коваленко