Рішення

від 13.01.2025 по справі 603/679/24

МОНАСТИРИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/679/24

Провадження №2/603/33/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.,

секретар судового засідання Сандалюк О. В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради про визнання права на завершення процедури приватизації,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Андрусенко І. Я., звернулася до суду з позовом до Монастириської міської ради Тернопільської області, в якому просить визнати за нею право на завершення процедури приватизації земельних ділянок в порядку спадкування.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що по АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки загальною площею 0,60 га, які були передані йому в приватну власність рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області», в якому ОСОБА_2 зазначений як ОСОБА_2 . Зазначене майно ОСОБА_2 заповів своєму сину - ОСОБА_3 , який спадщину прийняв.

ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивачки ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на вищевказані земельні ділянки, а також житловий будинок. Позивачка прийняла зазначену спадщину, оскільки відноситься до спадкоємців першої черги за законом та в шестимісячний термін звернулася до нотаріуса з відповідною заявою, однак їй було відмолено в завершені процедури приватизації вказаних земельних ділянок у зв`язку із неможливістю підтвердження факту, що вона є спадкоємцем ОСОБА_2 . Також було встановлено, що в поданих нею документах по батькові ОСОБА_2 зазначено по-різному, зокрема і як « ОСОБА_4 ». З огляду на наведені обставини просить позов задовольнити.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 06.11.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та витребувано в Монастириської державної нотаріальної контори копії спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 26.11.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та витребувано в Тернопільського державного нотаріального архіву копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Андрусенко І. Я. в підготовче засідання не з`явилися, представник позивача подав суду письмову заяву про розгляд справи за їхньої відсутності.

Відповідач Монастириська міська рада не забезпечила явку представника в підготовче засідання, у відзиві на позовну заяву просить розглянути справу за відсутності її представника, з обставинами, викладеними в позовній заяві ОСОБА_1 , погоджується.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення в справі можливо ухвалити при проведенні підготовчого судового засідання відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України в порядку, встановленому ст. 206 ЦПК України.

Судом встановлено такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.11.1980 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначено позивачку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Як вбачається з фотокопії свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння від 16.01.1989 року, виданого на підставі рішення виконкому Монастириської районної Ради народних депутатів № 220 від 22.11.1988 року, житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_2 , належав колгоспному двору, який складався з 4 членів, головою якого був ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою-характеристикою № 214 від 2006 року житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_3 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації під реєстровим № 238. Власником вказаного будинковолодіння був ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва на право власності, виданого на підставі рішення виконкому Монастириської районної ради від 22.11.1988 року за № 220. Окрім того, зі змісту цієї довідки вбачається, що найменування та нумерація будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , були змінені на АДРЕСА_3 .

Як вбачається зі змісту архівного витягу з протоколу 7 сесії 22 скликання Ковалівської сільської Ради народних депутатів Монастириського району Тернопільської області від 27.12.1996 року, Ковалівською сільською Радою народних депутатів було вирішено передати громадянам безплатно у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), і для ведення особистого підсобного господарства згідно з додатком № 1 (рішення від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області»).

В долученому до вищевказаного архівного витягу додатку № 1 міститься запис № 103 про передання ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,60 га, в тому числі 0,25 га під присадибну ділянку, 0,35 га для ведення підсобного господарства (площа передана в користування - 0,17 га).

Водночас як вбачається з відповіді Монастириської міської ради № 789 від 21.08.2024 року, відповідно до погосподарських книг за 1990-2010 роки земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, що за адресою: АДРЕСА_4 ), належала ОСОБА_2 . Поряд з цим, відповідно до погосподарських книг за 1990-2010 роки ОСОБА_2 на території Ковалівської сільської ради не проживав і не був зареєстрований.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 14.12.2005 року.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений 02.03.2001 року секретарем Ковалівської сільської ради Монастириського району Тернопільської області Велісаровою Я. В. (реєстровий № 10), згідно з яким заповів належну йому на праві особистої власності частину житлового будинку з надвірними будівлями та все належне йому майно своєму синові ОСОБА_3 .

Згідно з відповіддю державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 535/01-16 від 15.11.2024 року після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 65 за 2006 рік.

З матеріалів вказаної спадкової справи, копія якої була надана Державним нотаріальним архівом Тернопільської області на виконання ухвали суду від 26.11.2024 року, вбачається, що 28.02.2006 року ОСОБА_3 (син позивачки) звернувся до Монастириської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Поряд з цим, позивачка ОСОБА_1 28.02.2006 року подала нотаріусу заяву про відмову від належної їй обов`язкової частки у спадщині, що залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою № 474, виданою виконкомом Ковалівської сільської ради Монастириського району Тернопільської області, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_2 проживав до дня смерті. Разом з ним за вказаною адресою також проживали його дружина ОСОБА_1 (позивачка) та син ОСОБА_3 .

04.07.2006 року ОСОБА_3 (син позивачки) видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який належав померлому ОСОБА_2 .

Син позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 23.04.2020 року.

Згідно з відповіддю державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 535/01-16 від 15.11.2024 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведено спадкову справу № 130 за 2020 рік.

Як вбачається з матеріалів вказаної спадкової справи, 10.07.2020 року із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулася його мати - ОСОБА_1 (позивачка).

14.04.2021 року позивачці видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.07.2006 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 252699836 від 14.04.2021 року право власності на житловий будинок за надвірними будівлями, що по АДРЕСА_1 , 14.04.2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.04.2021 року.

Інформаційним листом № Л-649/02-16 від 04.06.2024 року Монастириської міської ради позивачці відмовлено в завершені процедури приватизації, зокрема, в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,35 га, а також для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га. Так, було встановлено, що поданими позивачкою документами не підтверджується, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім того, по батькові ОСОБА_2 в поданих документах зазначено по різному, зокрема, як « ОСОБА_4 ». У зв`язку з наведеним позивачці рекомендовано звернутись з відповідною позовною заявою до суду.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У силу ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вбачається зі змісту ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Абзацом 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

В постанові від 20.03.2019 року в справі № 350/67/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації.

Про те, що до складу спадщини входить право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю, Верховний Суд також вказав, зокрема, в постанові від 23.11.2022 року в справі № 752/1229/21.

За змістом ч. 2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (аніж ті, що визначені в ч. 1 ст. 315 ЦПК України), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними (абз. 1 п. 2 постанови).

Поряд з цим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок про те, що в справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, встановлення факту є передусім питанням доведення обставин, що входять до предмета доказування в справі, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке встановлення не є необхідним.

Схожий за змістом висновок викладено в поставі Верховного Суду від 29.05.2024 року в справі № 206/851/23.

Судом встановлено, що рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області» ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,60 га, з яких 0,25 га - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, 0,35 га - для ведення особистого підсобного господарства. Водночас у вказаному рішенні по батькові ОСОБА_2 помилково зазначено як « ОСОБА_5 », замість правильного « ОСОБА_4 ». Вказаний юридичний факт породжує правовий наслідок і від нього залежить виникнення майнових прав в позивачки, зокрема отримання права на завершення процедури приватизації зазначених земельних ділянок в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Поряд з цим, приписами ч. 1 ст. 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно з правилами, визначеними ч. ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, що передбачено ч. 1 ст. 1261 ЦК України.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є підставним і таким, що підлягає задоволенню. Судом встановлено, що рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області», де в додатку № 1 під № 103 по батькові ОСОБА_2 помилково зазначено як « ОСОБА_5 », останньому передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,60 га, з яких 0,25 га - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, 0,35 га - для ведення особистого підсобного господарства. Однак ОСОБА_2 за життя не завершив процес приватизації та не зареєстрував право власності на зазначені земельні ділянки.

Після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину, до складу якої також входили і вищевказані земельні ділянки, як спадкоємець за заповітом прийняв його син ОСОБА_3 . Позивачка ОСОБА_1 відмовилася від прийняття належної їй обов`язкової частки у цій спадщині, про що подала нотаріусу відповідну письмову заяву. Разом з тим, ОСОБА_3 за життя також не завершив процес приватизації земельних ділянок, що були передані у приватну власність ОСОБА_2 рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року.

Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 першої черги за законом, спадщину прийняла. Дані про інших спадкоємців, які прийняли спадщину - відсутні.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та визнати за нею право на завершення в порядку спадкування процедури приватизації земельних ділянок, які були передані в приватну власність ОСОБА_2 згідно з рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області», де в додатку № 1 під № 103 ОСОБА_2 зазначений як ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 200, 206, 259, 263, 265, 268, 273, 315, 354 ЦПК України, ст. ст. 1216-1218, 1223, 1235, 1241, 1258, 1261, 1268, 1269, 1296 ЦК України, ст. ст. 116, 125 ЗК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Монастириської міської ради про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на завершення процедури приватизації на земельні ділянки, передані в приватну власність ОСОБА_2 згідно з рішенням 22 скликання 7 сесії Ковалівської сільської ради від 27.12.1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області», де в додатку № 1 під № 103 ОСОБА_2 зазначений як ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: Монастириська міська рада, місцезнаходження: вул. Шевченка, 19, м. Монастириська Чортківського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04058433.

Повний текст рішення суду складено 17.01.2025 року.

Головуючий суддя І. М. Галіян