Рішення

від 20.01.2025 по справі 759/21946/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/21946/24

пр. № 2/759/1067/25

20 січня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» про припинення трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою, уточненою у подальшому, до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» про припинення трудових відносин.

В обґрунтування позову зазначив, що був прийнятий на посаду продюсера лінійного в ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» 01.12.2022 року, наказ № 28-к від 29.11.2022 року. У зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про працю, а саме: наявності заборгованості по виплаті заробітної плати за липень, серпень та вересень 2024 року, позивач 27 вересня 2024 року звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 27 вересня 2024 року, яка була підписана до наказу директором Товариства. Однак, станом на дату подання даної позовної заяви відповідний наказ про звільнення позивача із займаної посади не прийнятий, трудова книжка не видана на руки, розрахунок не проведений. 02 жовтня 2024 року позивач повторно направив лист із проханням задовольнити заяву від 27.09.2024 року та копію вказаної вище заяви про звільнення від 27.09.2024 року, який отримано відповідачем 16.10.2024 року. Відповідь на лист від 02.10.2024 року не надійшла.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушує його право на звільнення із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Наявність заборгованості по заробітній платі підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерело/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді від 17.10.2024 року.

Згідно розрахунку позивача сума невиплаченої заробітної плати за липень, серпень та вересень 2024 року та компенсація за невикористану відпустку складає 110 866 гривень 00 копійок, сума до компенсації вихідної допомоги складає 111 900 гривень 00 копійок.

З урахуванням зазначеного, позивач просить визнати припиненими трудові відносини між сторонами з 27.09.2024 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов`язати ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» внести відповідні записи до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 111 900 гривень 00 копійок, суму невиплаченої заробітної плати липень, серпень та вересень 2024 року та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 110 866 гривень 00 копійок. Судові витрати покласти на відповідача.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

04 грудня 2024 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач до початку судового засідання через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, тому відповідно ст. 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Частина 1 ст. 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду продюсера лінійного в ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» 01.12.2022 року згідно наказу № 28-к від 29.11.2022 року, що підтверджується копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .

27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП з 27 вересня 2024 року.

У відповідності до зазначеної заяви, підставою для її подачі слугувало порушення відповідачем законодавства про працю, а саме: наявності заборгованості по виплаті заробітної плати за липень, серпень та вересень 2024 року.

Згідно наявної у матеріалах справи копії заяви вбачається, що вона містить резолюцію «до наказу» і підпис.

02 жовтня 2024 року позивач повторно направив лист із проханням задовольнити подану ним заяву від 27.09.2024 року та копію вказаної вище заяви про звільнення, які отримано ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» 16.10.2024 року, що вбачається із трекінгу поштового відправлення, котрим ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» був направлений поштовий конверт із заявою.

Вказаний лист залишено ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» без відповіді.

Факт направлення листа та копії заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком. Вказане відправлення вручено адресату 16.10.2024 року особисто, що вбачається із трекінгу відправлення 0407802806690.

Станом на дату подання даної позовної заяви відповідний наказ про звільнення позивача із займаної посади не прийнято, трудова книжка не видана на руки, розрахунок не проведено.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушує його право на звільнення із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Наявність заборгованості по заробітній платі підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерело/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору - відповідь на запит в електронному вигляді від 17.10.2024 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору, їх працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, він може відмовити в розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір на інших підставах, які працівником не вказувалися.

Таким чином, обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №199/8766/18 (провадження № 61-797св20) та від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21.

Після подання позивачем заяви про звільнення ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило належних дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади продюсера лінійного в ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Судом встановлено, що відповідачем допущено порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, заробітна плата позивачу з липня 2024 року не виплачена, процедура розірвання трудового договору відповідачем не виконана.

За наведених обставин, суд вважає доведеним порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 25.11.2019 року у справі № 201/1384/16ц.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин.

Відповідач після отримання заяви позивача про розірвання трудового договору не вчинив належних дій, спрямованих на припинення трудових правовідносин з позивачем.

Ураховуючи, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору не виконана відповідачем, рішення не ухвалено, наказ про звільнення не видано, заборгованість по заробітній платі не виплачена, а тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним, у нього відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

На підставі вищевказаного судом встановлено, що дата розірвання трудового договору припадає на 27.09.2024 року, а відтак позовні вимоги про визнання припиненими з 27.09.2024 року трудових відносини між позивачем та ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади продюсера лінійного в ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та зобов`язання ТОВ «КОРОНА САНРАЙС» внести відповідні записи до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, позивач вказує, що станом на дату звернення до суду заборгованість по заробітній платі відповідачем так і не погашена.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків, заробітна плата позивачу з липня 2024 року відповідачем не виплачувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства в частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачем по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості позивачу, що мав зробити у відповідності до вимог КЗпП України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та №71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем до 27.09.2024 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також не отримав усі належні йому виплати, майнові вимоги позивача щодо їх стягнення відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відтак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, в тому числі і компенсації за невикористані дні відпустки, в сумі 110 866,00 грн. є обґрунтованими та належно підтвердженими і відповідно підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу ІІ вказаного Порядку, у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Розділу IV Порядку).

Згідно з Пунктом 8 Розділу IV Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

За таких обставин, з урахуванням положень вищезгаданого Поряду обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995, вихідна допомога, яка має бути виплачена позивачу при звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, становить 111 900,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, відповідачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення виплат заробітної плати позивачу у спосіб передбачений законом суду не надано.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

З огляду на зазначене, питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України судове рішення про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України, суд уважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 541,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» про припинення трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» та ОСОБА_1 з 27.09.2024 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» внести відповідні записи до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 111 900 (сто одинадцять тисяч дев`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої заробітної плати за липень, серпень та вересень 2024 року та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 110 866 (сто десять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» (код ЄДРПОУ 37717473) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 3 541 (три тисячі п`ятсот сорок одна) гривня 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС», код ЄДРПОУ 37717473, місцезнаходження: 03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 67, корпус 3, поверх 4.

Суддя Н.О. Горбенко