Постанова

від 16.01.2025 по справі 922/241/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/241/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Горгуль Н.В. - службове посвідчення №072883 від 01.03.2023

від відповідача-1: Горбунова Ю.О. - наказ №222-к від 03.06.2024, витяг з ЄДР, посадова інструкція

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства Ранг, с. Кіндрашівка Харківської області (вх.№2404Х)

на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 (повний текст рішення складено 22.10.2020) у справі 922/241/20 (суддя Калініченко Н.В.)

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м.Ізюм

до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків

2. ОСОБА_1 , с. Кіндрашівка Харківської області

3. Фермерського господарства Ранг, с. Кіндрашівка Харківської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - Фермерське господарство Приоскільне, с.Кіндрашівка Харківської області

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства Ранг, у якій просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ; визнати недійсним, укладений 21 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; визнати недійсним, укладений 06 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Ранг" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки; зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ранг" повернути земельну ділянку площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0610, вартістю 418 612,17 грн. державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 позов задоволено.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, Фермерське господарство Ранг звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне

- прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, не визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також не довів, що відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження із захисту інтересів держави. Вказує на те, що Держгеокадастр наділений повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою та має право самостійно звертатися до суду з позовами з метою захисту інтересів держави. Як зазначає апелянт, в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором вимог ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду з цим позовом. Вказані обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду;

- зазначив про відсутність порушень вимог чинного законодавства при передачі Малому С.О. спірної земельної ділянки в оренду, у зв`язку з чим, не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 по справі №922/241/20: апеляційну скаргу третього відповідача задоволено частково; рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 скасовано; залишено без розгляду позовну заяву Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства Ранг про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2024: касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №922/241/20 скасовано; справу № 922/241/20 передано до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про необґрунтованість висновку суду про те, що у прокурора відсутні законні підстави для самостійного звернення з цим позовом до суду в інтересах держави, оскільки такий висновок зроблено без урахування обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2024: заяву головуючого судді Медуниці О.Є. про самовідвід у справі №922/241/20 задоволено; справу №922/241/20 передано для повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024, сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2024: прийнято до провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Ранг на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20; призначено справу №922/241/20 до розгляду на 21.11.2024 о 13:00 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по справі №922/241/20 до "16" січня 2025 р. о 12:15 год.

На адресу Східного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли письмові пояснення із врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №922/241/20. Прокурором було зазначено, що наказом Головного управління Дергжгеокадастру у Харківській області №2-ОТГ від 24.11.2020 передано Кіндрашівській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Кіндрашівської сільської ради у комунальну власність 165 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 3189,4532 га, які розташовані за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської об`єднаної територіальної громади на території Куп`янського району Харківської області згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок. Відповідно до акту приймання-передачі від 24.11.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області передано з державної власності, а Кіндрашівською радою прийнято у комунальну власність, зокрема, і спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323783000:02:000:0610. Рішенням IV сесії VIII скликання Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області №187 від 09.02.2021 затверджено акт приймання-передачі з державної власності у комунальну власність Кіндрашівської сільської ради 165 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 3189,4532 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Кіндрашівської сільської територіальної громади Куп`янського району Харківської області. Згідно рішення Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області №2068 від 28.01.2022, ФГ «Приоскільне» (код СДРПОУ 40825016), засновником та керівником якого є ОСОБА_1 , припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, з кадастровим номером 6323783000:02:000:0610, площею 17,0080 га. Відповідно до Додаткової угоди б/н від 01.02.2022 про розірвання Договору оренди землі від 21.11.2014 земельна ділянка, з кадастровим номером 6323783000:02:000:0610, площею 17,0080 га, повернута у комунальну власність.

Прокурор в судовому засіданні 16.01.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач-1 в судовому засіданні 16.01.2025 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач-2, відповідач-3 та третя особа в судове засідання 16.01.2025 не з`явились.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів та було встановлено місцевим господарським судом, 29.09.2014 фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 17,0080 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про надання в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2305-СГ надано Малому С.О. в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), загальною площею 17,0080 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0610, зареєстровану у державному реєстрі речових прав 09 вересня 2014 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 449661663237), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради на території Куп`янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

В подальшому, 21.11.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту села Кіндрашівка на території Куп`янського району Харківської області.

Згідно п. 15 договору, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру №5 від 14.01.2015, зокрема, утворено Головне управління Держгеокадастру у Харківській області шляхом реорганізації Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 16.05.2016 укладено додаткову угоду до договору оренди землі, в якій викладено пункт 5 договору (визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки) та пункт 9 (орендна плата) в новій редакції та виключено пункт 33 (обов`язки орендаря) та пункт 38 (підстави припинення дії договору оренди).

ОСОБА_1 09.09.2016 зареєстрував ФГ Приоскільне, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

ОСОБА_1 07.12.2016 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами: №6323783000:04:000:0305, №6323783000:02:000:0615, №6323783000:02:000:0614, №6323783000:02:000:0608, №6323783000:02:000:0612, №6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613, які розташовано за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради на території Куп`янського району Харківської області та перебувають у заявника в оренді за договорами оренди від 21.11.2014.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №14383-СГ від 13.12.2016, яким надано згоду ОСОБА_1 на передачу в суборенду земельної ділянки загальною площею 17,0080 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0610.

Між ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством "Ранг" (суборендар) укладено договір суборенди землі №7 від 06.01.2017, відповідно до якого орендар зобов`язується за плату передати суборендареві земельну ділянку у строкове платне володіння і користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язуєтеся прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства.

Згідно п.2 вказаного договору, в суборенду передається земельна ділянка із кадастровим номером 6323783000:02:000:0610 загальною площею 17,0080 га, в тому числі: рілля 17,0080 га, яка знаходиться за межами населеного пункту села Кіндрашівка на території Куп`янського району Харківської області.

Не погодившись із вищевказаними обставинами, заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства Ранг, у якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ;

- визнати недійсним, укладений 21 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;

- визнати недійсним, укладений 06 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Ранг" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки;

- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ранг" повернути земельну ділянку площею 17,0080 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0610, вартістю 418 612,17 грн. державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 позов задоволено.

При перегляді рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18; від 11.02.2020 у справі №922/614/19; від 28.09.2022 у справі №483/448/20; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла наступних висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, (наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарство), визначено прокурором в якості співвідповідача, колегія суддів зазначає, що у даній справі прокурором обґрунтовано звернення до суду в інтересах держави як самостійного позивача. Також суд вказує, що за встановлених обставин справи та враховуючи вищенаведену судову практику, прокурор не зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа громадянин України із метою створення фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

Східний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що під час видачі спірного наказу, яким земельну ділянку передано в оренду з метою ведення фермерського господарства, Головне управління Держземагентства не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей.

При цьому, матеріали справи не містять доказів використання ФГ Приоскільне спірної земельної ділянки з метою функціонування фермерського господарства, а відповідачі не спростували доводи прокурора про факт отримання у користування інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою. Крім того, відповідачами не доведено того, що саме спірна земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0610 отримана ОСОБА_1 у спрощеному порядку першою, зважаючи на отримання останнім загалом 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Земельна ділянка на протязі 2014-2017 років не використовувалась ОСОБА_1 , про що свідчить лист Головного управління ДФС у Харківській області від 08.12.2017, відповідно до якої останній декларації з земельного податку до Салтівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області не подавав.

Отже, відповідачем-1 під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 використано спрощений режим надання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено попереднього отримання земельної ділянки заявником для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Наведені вище обставини свідчать, що передача Головним управлінням Держземагентства у Харківській області в оренду спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323783000:02:000:0610 відбулась з порушенням порядку, передбаченого вищевказаними положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ.

Водночас, Східний апеляційний господарський суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17

З огляду на те, що на час звернення прокурора з розглядуваним позовом до господарського суду вже був реалізований наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ шляхом укладання договору оренди землі від 21 листопада 2014 року між відповідачем-1 та відповідачем-2, визнання незаконним і скасування такого наказу не може забезпечити ефективного захисту прав.

Враховуючи означене, відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ, оскільки зазначена позовна вимога є неефективним способом захисту, а її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.

Крім того, прокурор під час звернення до суду із позовом просив визнати недійсними договір оренди землі від 21 листопада 2014 року та договір суборенди землі від 06 січня 2017 року із скасуванням державної реєстрації відповідного права, а також зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Ранг" повернути земельну ділянку площею 17,0080 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0610 державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Приймаючи до уваги, що передача Головним управлінням Держземагентства у Харківській області в оренду спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323783000:02:000:0610 відбулась з порушенням порядку, передбаченого положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договору оренди землі від 21 листопада 2014 року та договору суборенди землі від 06 січня 2017 року із скасуванням державної реєстрації відповідного права, а також зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Ранг" повернути земельну ділянку площею 17,0080 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0610 державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Разом з тим, під час розгляду спору в даній справі, Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та Фермерським господарством "Ранг" було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності зазначили про те, що прокурор мав можливість подати відповідний позов починаючи з 2014 року (дати прийняття наказу Держземагентства), проте подав його лише у 2020 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках:

1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Прокуратура на момент прийняття оскаржуваного наказу, здійснювала прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів органами державної влади. В даному випадку прокуратура мала можливості дізнатися про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області (26 вересня 2014 року).

Із матеріалів справи вбачається, що у 2018 року Ізюмська місцева прокуратура Харківської області, Куп`янський відділ Ізюмської місцевої прокуратури зверталась до Куп`янського міськрайонного суду з позовною заявою до тих самих відповідачів, Головного територіального управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Ранг" та того самого предмету спору про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 04 вересня 2018 року у справі №628/775/18 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 04 вересня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених ст. 255, 377 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №628/775/18 зробила висновок про те, що погоджується з висновками Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів зазначає, що діюче законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 року).

Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені прокурором причини пропуску строку позовної давності для звернення з позовом у даній справі є поважними.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Приймаючи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо визнання недійсними договору оренди землі від 21 листопада 2014 року та договору суборенди землі від 06 січня 2017 року із скасуванням державної реєстрації відповідних прав, а також зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Ранг" повернути земельну ділянку площею 17,0080 га, кадастровий номер 6323783000:02:000:0610 державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ слід відмовити.

Доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що апеляційна скарга Фермерського господарства Ранг підлягає частковому задоволенню а рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Ранг на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26 вересня 2014 року №2305-СГ із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

В залишковій частині рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/241/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Е.В. Сгара

СуддяР.А. Гетьман

СуддяО.І. Склярук

Повний текст постанови складено та підписано 20.01.2025 року