Постанова

від 08.01.2025 по справі 922/1703/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/1703/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. , суддя Гребенюк Н.В.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорось" (вх. №2773 Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/1703/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорось" (19400, Черкаська область, м. Корсунь-Шевченківський, вул. Шевченка, буд. 39),

до Фермерського господарства "Борова-Агро" (63830, Харківська область, Ізюмський район, с. Вище Солоне, вул. Молодіжна, буд. 49)

про стягнення коштів у розмірі 11 518 470, 51 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Борова-Агро» (63830, Харківська область, Ізюмський район, с. Вище Солоне, вул. Молодіжна, буд. 49, код ЄДРПОУ 31936159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (19400, Черкаська область, м. Корсунь-Шевченківський, вулиця Шевченка, буд. 39, код ЄДРПОУ 21374294) 11 518 470, 51 грн основної заборгованості за поставлену продукцію, судовий збір у розмірі 172 777, 07 грн.

08.11.2024 до господарського суду від Фермерського господарства «Борова-Агро» надійшла заява (вх. № 28191) про розстрочку виконання рішення суду по справі № 922/1703/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у задоволенні заяви Фермерського господарства "Борова-Агро" про розстрочку виконання судового рішення (вх. № 28191) - відмовлено частково; розстрочено виконання рішення Господарського суду Харківської області від 27 червня 2024 року по справі № 922/1703/24 про стягнення з Фермерського господарства «Борова-Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» - 9 066 775, 68 грн основного боргу та 172 777, 07 грн судового збору, на загальну суму 9 239 552, 75 грн; затверджено наступний графік виконання рішення суду:

- 500 000, 00 (п`ятсот тисяч) грн - до 01 липня 2025 року;

- 8 739 552, 75 грн (вісім мільйонів сімсот тридцять дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві грн 75 коп) - до 03 липня 2025 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Борівська селищна громада перебувала під окупацією протягом тривалого часу; території, на яких розташовані земельні ділянки боржника, частково заміновані, що унеможливлює їх обробіток; війна ускладнила господарську діяльність боржника, зокрема через втрату врожаю, зменшення прибутків та обстріли; за фінансовими звітами, боржник зазнав значних збитків у 2023 році (13,8 млн грн); оперативна діяльність підприємства суттєво постраждала, що унеможливило виконання зобов`язань у повному обсязі в установлені строки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем підтверджено в повній мірі наявність об`єктивних та непереборних обставин, що ускладнюють виконання ним судового рішення у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрорось" з відповідною ухвалою суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви повністю.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, заявник зазначає, що:

- суд першої інстанції позбавлений повноважень вирішення питання розстрочення сплати судового збору у розмірі 172 777,07 грн;

- місцевий суд не дотримався вимог ст.331 ГПК України, оскільки не дослідив повною мірою обставини, які обґрунтовують винятковість обставин боржника та не забезпечив балансу інтересів сторін, а також неправомірно визнав форс-мажорними обставини наявність воєнного стану та тимчасову окупацію територій, на яких розташовані активи, без належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю виконання відповідачем зобов`язань;

- наявні судові рішення у справах №920/1288/23 та №910/17619/23 підтверджують використання відповідачем інших земель сільськогосподарського призначення для вирощування врожаю у 2023 році без оформлення права користування землею. Зокрема, наводяться дані про договори із ДП «ДГ АФ «Надія» щодо вирощування врожаю соняшника на земельних ділянках, які не були включені до переліку зон бойових дій.

04.12.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від Фермерського господарства "Борова-Агро", в якому відповідач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорось" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/1703/24 залишити без змін.

Детально рух у справі відображено у процесуальних документах.

У судове засідання, яке відбулось 08.01.2025 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрорось", м. Корсунь-Шевченківський, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фермерського господарства "Борова-Агро", с. Вище Солоне, про стягнення заборгованості в розмірі 11 518 470, 51 грн, за договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем свого зобов`язання за вказаним договором в частині вчасної та у повному обсязі оплати за поставлений товар. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Борова-Агро» (63830, Харківська область, Ізюмський район, с. Вище Солоне, вул. Молодіжна, буд. 49, код ЄДРПОУ 31936159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (19400, Черкаська область, м. Корсунь-Шевченківський, вулиця Шевченка, буд. 39, код ЄДРПОУ 21374294) 11 518 470, 51 грн основної заборгованості за поставлену продукцію, судовий збір у розмірі 172 777, 07 грн.

На виконання даного рішення, 25.07.2024 господарським судом видано відповідний наказ, який направлено на адресу стягувача.

08.11.2024 до господарського суду від Фермерського господарства «Борова-Агро» надійшла заява (вх. № 28191) про розстрочку виконання рішення суду по справі № 922/1703/24.

В обґрунтування поданої заяви, боржник посилається на те, що його господарська діяльність здійснюється за двома напрямками, це вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД-2010 -01.11) (основний вид діяльності) та допоміжна діяльність у рослинництві (КВЕД-2010 -01.61) (допоміжний вид діяльності). Майже всі земельні ділянки розташовані на території Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області. Ізюмський район на сході Харківської області межує з Луганською областю, а на південному сході Харківської області межує з Донецькою областю, в зв`язку з чим знаходиться на близькій відстані до лінії зіткнення. З середини квітня 2022 по середину жовтня 2022 року Борівська селищна територіальна громада Ізюмського району Харківської області знаходилася під повною окупацією ворога, що підтверджується Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 за № 1668/39004.

Внаслідок окупації відповідач не мав можливості здійснити посів озимої пшениці на весні 2022 року, в зв`язку з чим в сільськогосподарському циклі 2023 року відповідач мав лише посіви соняшника, які в зв`язку з замінуванням Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області були посіяні на 2 місці пізніше від необхідного строку. Пізній посів соняшника змістив строки збору соняшника врожаю 2023 року, і період дозрівання припав на середину листопада 2023 року. Пізнє збирання, призвело до 85 % втрат, а той врожай що вдалося зібрати не може бути реалізований за причини високої кислотності соняшника.

Заявник вказує, що навіть після звільнення території Борівської СТГ Ізюмського району Харківської області від російських загарбників, Ізюмський район Харківської області є однією з гарячих точок, де ведуться запеклі бої. Систематичні обстріли унеможливлюють належним чином здійснювати обробіток земельних ділянок, внесення добрив, збирання зібраного врожаю, тощо, в зв`язку з чим протягом останніх 3-х років, господарство боржника несе колосальні збитки.

Після звільнення території Борівської СТГ Ізюмського району Харківської області було виявлено, що всі поля, під`їзні шляхи, ґрунтові дороги, тощо, заміновані ворогом в період окупації. Загальна площа земельних ділянок які доступні відповідачу до обробітку складає лише 640,0407 га, а решта земельних ділянок загальною площею 2070,0642 га не обробляються з моменту повномасштабного вторгнення, оскільки є непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, що підтверджується розпорядженням Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області №46-од від 17 січня 2024 року.

В сукупності вищезазначені негативні обставини призвели до критично значних фінансових збитків підприємства боржника.

Зокрема, як свідчить фінансова звітність заявника, за результатами 2021 року відповідач мав чистий прибуток в сумі 38 314 400 грн, за результатами 2022 року чистий прибуток відповідача зменшився до 22 038 900 грн, а за результатами 2023 року - боржник поніс збитки в сумі 13 795 800 грн.

Отже, на думку заявника, наявність вищевикладених обставин не дає можливості відповідачу вчасно виконати рішення Господарського суду Харківської області по справі № 922/1703/24, у зв`язку з чим, останній звернувся до господарського суду з відповідною заявою про розстрочку виконання рішення суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до положень ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч.1). Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3). Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4). Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5).

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для розстрочення виконання рішення є об`єктивні, непереборні, виняткові обставини, що ускладнюють вчасне виконання рішення.

Відповідно до приписів ст.ст.74, 76-79 ГПК України на заявника покладається обов`язок доведення існування відповідних обставин.

При цьому розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві, щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надає до своєї заяви про розстрочення виконання рішення наступні докази:

1.довідка Торгово-промислової палати України

2.розпорядження Борівської селищної військової адміністрації

3.фінансова звітність перехід підприємства від прибутковості у 2021 році (38,3 млн грн) до суттєвих збитків у 2023 році (13,8 млн грн);

4.фактичні втрати врожаю;

5.обмеження господарської діяльності підтверджене даними про те, що з понад 2700 га земель доступними для обробітку є лише 640 га.

Аналізуючи зазначені докази, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно враховано баланс інтересів сторін, наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із військовою агресією рф; замінування значної частини земельних ділянок, що унеможливлює їх обробіток і пізній посів соняшника, що призвело до втрати 85% врожаю; суттєві збитки у 2023, а також обмежену господарську діяльність відповідача. Зазначені обставини є винятковими, непереборними та об`єктивно ускладнюють виконання рішення.

Таким чином, дії суду першої інстанції повністю відповідають вимогам статті 331 ГПК України та принципам співмірності й справедливості. Надані відповідачем докази обґрунтовують необхідність розстрочення виконання рішення, а рішення суду першої інстанції є правомірним і таким, що підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції позбавлений повноважень вирішення питання розстрочення сплати судового збору у розмірі 172 777,07 грн і неправильно застосував ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає можливість розстрочки сплати судового збору лише до ухвалення рішення.

З огляду на це, колегія суддів зазначає, що ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» стосується розстрочки чи відстрочки сплати судового збору на етапі розгляду справи для забезпечення доступу до правосуддя. Однак після ухвалення судового рішення судовий збір стає частиною загального грошового зобов`язання, яке може бути розстрочене відповідно до ст. 331 ГПК України.

Ч. 1 ст. 331 ГПК України передбачає право суду розстрочити виконання судового рішення, включаючи всі його складові, зокрема судовий збір. Ця норма не обмежує компетенцію суду лише до розстрочки основного боргу. Судовий збір, як частина загального грошового зобов`язання, після ухвалення рішення стає невід`ємною частиною суми, яка підлягає виконанню. Таким чином, положення ст. 331 ГПК України є основним регулятором питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, і має пріоритет на стадії їх виконання.

Стосовно посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, то вона стосується лише питань розстрочки сплати судового збору на етапі розгляду справи. Та не регулює порядок розстрочки виконання рішення після його ухвалення, що чітко передбачено ст. 331 ГПК України. Таким чином, ця постанова не стосується спірного питання і не обмежує право суду розстрочувати виконання рішення у частині судового збору.

Разом з тим, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Верховний Суд зазначив, що розстрочка виконання судового рішення дозволяє врахувати реальні обставини справи, фінансовий стан боржника та об`єктивні труднощі, не змінюючи природи зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 331 ГПК України, правомірно розстрочив виконання судового рішення, включаючи стягнення судового збору, оскільки після ухвалення рішення судовий збір стає частиною загального зобов`язання, яке може бути виконане частинами. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, яка визнає розстрочку ефективним механізмом для врахування реальних обставин справи та забезпечення балансу інтересів сторін, не порушуючи прав стягувача.

Також апелянт зазначає, що місцевий суд не дотримався вимог ст.331 ГПК України, оскільки не дослідив повною мірою обставини, які обґрунтовують винятковість обставин боржника та не забезпечив балансу інтересів сторін. Апелянт посилається на практику Верховного Суду (справи №914/1663/23 та №922/4801/23), а також на рішення ЄСПЛ, наголошуючи, що боржник недостатньо обґрунтував свої доводи. Вказує, що суд неправомірно визнав форс-мажорними обставини наявність воєнного стану та тимчасову окупацію територій, на яких розташовані активи, без належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю виконання відповідачем зобов`язань.

Як зазначалося вище, ст. 331 ГПК України зокрема передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Східний апеляційний господарський суд зазначає, що місцевим господарським судом правомірно враховано під час вирішення питання про надання розстрочення виконання рішення те, що в Україні введено військовий стан і територія, на якій здійснюється господарська діяльність відповідача, включена була до переліку територій активних бойових дій, дата початку бойових дій - 24.02.2022, а наразі перебуває під постійними ворожими обстрілами.

Також значна частина земельних ділянок боржника, які складають основу його господарської діяльності, є замінованими. Це підтверджується розпорядженням Борівської селищної військової адміністрації №46-од від 17.01.2024, яка вказує на непридатність цих земель для використання через загрозу вибухонебезпечних предметів; інші земельні ділянки, які залишилися доступними для обробітку, були тимчасово недоступними через окупацію територій та активні бойові дії.

Крім того, суд звернув увагу на втрати врожаю через пізній посів і збір сільськогосподарських культур, що було спричинено як замінуванням, так і обстрілами. Боржник надав докази того, що зібраний урожай соняшника мав високу кислотність, що зробило його непридатним для реалізації. Ці факти були підтверджені фінансовою звітністю, яка свідчить про значні збитки боржника у 2023 році. За результатами року, підприємство зазнало збитків у розмірі 13,8 млн грн, що стало прямим наслідком форс-мажорних обставин.

Також у матеріалах справи наявні офіційні документи, які підтверджують перебування території, на якій здійснює діяльність боржник, в зоні бойових дій, а також факт окупації Борівської громади. Ці обставини були визнані такими, що об`єктивно ускладнюють здійснення господарської діяльності боржником.

Таким чином, судом першої інстанції об`єктивно враховано вищеперераховані факти та правомірно використано ст.331 ГПК України, що повною мірою узгоджується із висновками Верховного Суду, адже в матеріалах справи наявні всі підстави для розстрочення виконання судового рішення.

Разом з тим, апелянт вказує, що місцевий суд необґрунтовано прийшов до висновку наявності форс-мажорних обставин та зазначає, що договір укладено після початку воєнного стану, тоді як відповідач не повідомляв про наявність таких обставин під час виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надає довідку Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яка засвідчує наявність форс-мажорних обставин: військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 24.02.2022 та зазначає, що такі обставини є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними для суб`єктів господарської діяльності.

Окрім цього, розпорядження Борівської селищної військової адміністрації від 17.01.2024 №46-од та договір із ДП «Укроборонсервіс» засвідчують, що значна частина земельних ділянок відповідача залишалася замінованою, що унеможливлювало їх обробіток. Ці обставини мали прямий вплив на господарську діяльність відповідача, зокрема, спричинили втрати врожаю, погіршення фінансового стану підприємства та значні збитки, підтверджені фінансовою звітністю.

Висновок суду першої інстанції узгоджується з практикою Верховного Суду, яка вимагає встановлення конкретного впливу форс-мажорних обставин на можливість виконання зобов`язань. У справі №914/1663/23 Верховний Суд зазначив, що оцінка форс-мажорних обставин має проводитися індивідуально, в кожному конкретному випадку. Наявність підтверджених обставин, таких як окупація території та розмінування, є достатніми для підтвердження їхнього впливу на нашу здатність виконувати зобов`язання.

Укладення договору в умовах воєнного стану не виключає права боржника на обґрунтування виникнення нових форс-мажорних обставин або суттєвого погіршення існуючих умов, які були непередбачуваними та неконтрольованими на момент укладення угоди. Війна створює комплексні ризики, які неможливо врахувати наперед, і саме тому оцінка таких обставин повинна проводитися індивідуально, виходячи з їхнього впливу на конкретну ситуацію.

Апеляційні твердження про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажором і фінансовими зобов`язаннями відповідача є поверхневими, оскільки вони ігнорують специфіку воєнного стану. Замість цього, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення, врахувавши документи, які підтверджують прямий зв`язок між об`єктивними обставинами (окупація, замінування) та ускладненням виконання боржником своїх зобов`язань. Це рішення також узгоджується з принципами співмірності та забезпечення балансу інтересів сторін, оскільки розстрочка виконання не звільняє боржника від виконання зобов`язань, а лише адаптує строки та спосіб їх виконання до реальних умов.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не забезпечив балансу інтересів сторін, зосередившись виключно на складнощах боржника. Проте це твердження є необґрунтованим і не відповідає обставинам справи.

Рішення суду про розстрочку виконання судового рішення не передбачає звільнення боржника від виконання його зобов`язань, а лише встановлює адаптований графік їх виконання, враховуючи реальні економічні умови, викликані форс-мажорними обставинами. Такий підхід відповідає положенням статті 331 ГПК України та забезпечує дотримання принципу співмірності.

Принцип співмірності, на якому ґрунтується рішення суду першої інстанції, знаходить своє підтвердження у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), де наголошується на необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами боржника та стягувача. У цій справі суд врахував фінансовий стан боржника, який був суттєво погіршений унаслідок форс-мажорних обставин, а також зобов`язання відповідача перед стягувачем.

Інтереси стягувача були враховані шляхом встановлення чітких строків та сум платежів, які відповідач має здійснити. Це гарантує отримання стягувачем присуджених коштів у межах встановленого графіка виконання судового рішення, забезпечуючи баланс інтересів обох сторін. Рішення суду першої інстанції спрямоване на реальне виконання рішення, з урахуванням об`єктивних економічних умов, а не на створення надмірного фінансового тиску, який би унеможливив виконання зобов`язань.

Апелянт у своїй скарзі стверджує, що наявні судові рішення у справах №920/1288/23 та №910/17619/23 нібито підтверджують використання заявником інших земель сільськогосподарського призначення для вирощування врожаю у 2023 році без оформлення права користування землею. Апелянт посилається на договори, укладені між заявником та ДП «ДГ АФ «Надія», які, на його думку, стосуються земельних ділянок, не включених до переліку зон бойових дій.

Колегія суддів зазначає, що ці справи стосуються окремих правовідносин заявника із третіми сторонами, які не мають жодного відношення до зобов`язань перед ТОВ «АгроРось». Форс-мажорні обставини, на які посилається заявник, підтверджені документально і стосуються земель, безпосередньо включених до зон бойових дій або замінованих. Виконання договорів на інших земельних ділянках, не пов`язаних із зонами бойових дій, не спростовує того факту, що значна частина земель залишалася непридатною для обробітку через окупацію або замінування.

Додатково апелянт зазначає, що відповідач зазнав збитків у розмірі 25,3 млн грн, уклавши договори з ДП «ДГ АФ «Надія», зокрема договір купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво від 03.07.2023. На думку апелянта, ці збитки є наслідком дій самого відповідача, а не форс-мажорних обставин.

Однак апелянт не представив жодних доказів, які б підтверджували фактичну сплату відповідачем суми у розмірі 22 594 485 грн за договором №03/07-1 або будь-яких інших платежів за договорами з ДП «ДГ АФ «Надія». У матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували здійснення цих платежів або отримання врожаю. Сам факт укладення договору не може слугувати достатнім доказом його виконання.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається. Відсутність підтверджувальних документів ставить під сумнів достовірність заяв апелянта та свідчить про маніпулятивний характер його тверджень про втрату заявником 25,3 млн грн.

Також апелянт посилається на наявність у відповідача непогашених зобов`язань за кредитними договорами та зазначає, що відповідач є солідарним боржником у кількох судових справах. Окрім цього, апелянт вказує на можливе порушення Закону України «Про виконавче провадження» через погашення відповідачем боргу перед АТ «ПроКредитБанк» за рахунок коштів, арештованих у виконавчому провадженні.

Апеляційний суд зазначає, що твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорось" є безпідставними та не підкріплені належними доказами. У матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що відповідач здійснював погашення зобов`язань за кредитними договорами у спосіб, який би порушував норми чинного законодавства. Таким чином, ці доводи не можуть бути прийняті до уваги.

Колегія суддів дійшла висновку, що наведені апелянтом аргументи не мають підґрунтя, оскільки стосуються правовідносин, які не впливають на зобов`язання відповідача перед ТОВ «АгроРось», та не підтверджені належними доказами. Твердження апелянта про втрату заявником коштів за договорами з ДП «ДГ АФ «Надія» і можливі порушення у виконавчому провадженні є маніпулятивними та необґрунтованими. Матеріали справи не містять фактів, які б підтверджували ці заяви, що дає підстави для їх відхилення.

Таким чином, під час апеляційного провадження не установлено підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали місцевого господарського суду, тому вона підлягає залишенню без змін.

Доводи та вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, що є підставою для залишення її без задоволення.

З огляду на висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта щодо сплати судового збору за звернення зі скаргою, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. 129, 275, 276, 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорось" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/1703/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.01.2025

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян

Суддя Н.В. Гребенюк