Рішення

від 09.01.2025 по справі 904/3358/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025м. ДніпроСправа № 904/3358/24Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод", смт Новогуйвинське, Житомирський р-н, Житомирська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 129 733 грн 92 коп.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод", смт Новогуйвинське, Житомирський

про стягнення заборгованості у сумі 45 665 грн 82 коп

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Жарський В.В., довіреність, юрисконсульт;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Карабак В.А., ордер, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 11.07.2024 № 02/7847, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" заборгованість у сумі 129 733 грн 92 коп., з яких: 92 101 грн 92 коп.- пені, 37 632 грн 00 коп. - 7% штрафу.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 196 від 23.05.2019 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" поштовим засобом зв`язку до канцелярії суду надійшов відзив на позов, в якому останні вказує на те, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача 84 787 грн 20 коп. пені та 32 256 грн 00 коп. штрафу за не поставку товару.

Суми вказаної вище пені та штрафу вже були стягнуті з відповідача на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2020 по справі № 908/2192/20, яке набрало законної сили 01.06.2021, тобто існує судове рішення між тими самими сторонам, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім того, на думку відповідача, спірна специфікація з його боку була підписана лише 21.06.2019, у зв`язку з чим до стягнення підлягає пеня у сумі 1 009 грн 20 коп.

Також, відповідач зазначає, що з урахуванням відсутності періоду прострочення більше 30 днів, штраф 7%, передбачений ч. 1 ст. 231 ГК України, не застосовується.

20.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" поштовим засобом зв`язку до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява від 09.08.2024 № б/н, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" заборгованість у сумі 45 665 грн 82 коп., з яких: 6 196 грн 58 коп. - 3% річних, 39 469 грн 24 коп. - інфляційні втрати.

Судові витрати позивач за зустрічним позовом просить покласти на відповідача за зустрічним позовом.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначає, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2020 по справі № 904/2192/20 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" до Держаного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" задоволено, стягнуто з Держаного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" 116 040 грн 00 коп. - основного боргу, 5 972 грн 66 коп. - 3% річних, 5 032 грн 08 коп. - інфляційних втрат, 39 706 грн 81 коп. - пені, 2 501 грн 27 коп. - судового збору.

Проте не зважаючи на наявність судового рішення, яке залишено в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 по справі № 908/2192/20, Держане підприємство "Житомирський бронетанковий завод" продовжувало порушувати зобов`язання по оплаті товару, остаточно сплативши заборгованість лише 27.06.2022, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" заявляє позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, після закінчення періоду, за яким було нараховано 3% річних та інфляційних втрат у справі № 908/2192/20.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" заявлено клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.08.2024 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" для спільного розгляду з первісним позовом.

Того ж числа, ухвалою суду здійснено перехід до розгляду справи № 904/3358/24 за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 26.09.2024.

29.08.2024 від відповідача (позивача за зустрічним позовом) засобами поштового зв`язку надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 26.09.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 29.10.2024, з його проведенням в режимі відеоконференції.

28.10.2024 позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) через систему "Електронний суд" надійшли наступні документи:

- заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 500 грн;

- заява про розгляд справи без участі, в якому останній просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника ТОВ ЖБТЗ, за наявними в матеріалах справи документами;

- відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю, з огляду на те, що збройна агресія Російської Федерації проти України, стала підставою для введення воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, вказане є тією надзвичайною та невідворотною обставиною, яка об`єктивно вплинула на виконання відповідачем зобов`язань, дію якої неможливо було передбачити та дія якої унеможливлює виконання цих зобов`язань протягом певного періоду часу.

Дані обставини, також підтверджені офіційним листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Ухвалою суду від 29.10.2024 підготовче засідання відкладено на 14.11.2024, з його проведенням в режимі відеоконференції.

30.10.2024 відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) через систему "Електронний суд" подана відповідь на відзив на зустрічний позов, в якій останній з доводами відповідача, викладеними у відзиві на зустрічний позов, не погоджується з огляду на те, що невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" свого грошового зобов`язання розпочалося у 2019 році і продовжується до середини 2022 року. Жодних підстав неможливості виконання грошового зобов`язання у 2019-2022 роках відповідачем не доведено.

Обставини, зазначені у відзиві на зустрічний позов, не підтвердженні жодним належним і допустимим доказом, базуються на припущеннях і не є встановленими і загальновідомими у розумінні норм чинного ГПК України.

01.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" до канцелярії суду надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких останнє просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 500 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 14.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2024, з його проведенням в режимі відеоконференції.

02.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" до канцелярії суду надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 17 000 грн 00 коп.

04.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" до канцелярії суду надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких останнє просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 500 грн 00 коп.

У призначеному засіданні 04.12.2024, яке проводилось у режимі відеоконференції, у представника відповідача за первісним позовом Карабак В.А. виникли технічні проблеми, що унеможливили його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частини 5 статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву. Тому, суд визнає відсутність технічної можливості участі представника відповідача за первісним позовом, як неявку.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом не заперечував щодо відкладення розгляду справи по суті, з метою надання права представникові відповідача за первісним позовом здійснити свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України.

Ухвалою суду від 04.12.2024 розгляд справи відкладався до 09.01.2025.

У судовому засіданні 09.01.2025 позивач (відповідач за зустрічним позовом) первісні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та заявах по суті справи, просив позов задовольнити, відповідач (позивач за зустрічним позовом) проти задоволення первісного позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи, просив у задоволенні позову відмовити; позивач (відповідач за первісним позовом) зустрічні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та заявах по суті справи, просив позов задовольнити, відповідач (позивач за первісним позовом) проти задоволення зустрічного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та заявах по суті справи, просив у задоволенні позову відмовити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи за первісним позовом, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі за первісним позовом є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2019 року між Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (Постачальник) був укладений Договір № 196 (Договір) (а.с. 8-11 том 1), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність, а Покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікації (Продукція), на умовах та в строки, передбачені Договором (п. 1.1 Договору).

Кількість та номенклатура Продукції вказується у Специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору (п. 2.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Постачальник гарантує, що Продукція є технічно справною, придатною для використання за призначенням, стосовно неї відсутні права третіх осіб, пов`язаних з її наймом, знаходженням у власності, заставі, користуванні, а також з інтелектуальною власністю тощо.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.4 Договору, якість, комплектність, пакування й маркування Продукції повинні відповідати нормам, чинним стандартам (ТУ, ГОСТ, технічній документації) для даного виду Продукції. Постачальник гарантує, що Продукція, яка є предметом поставки за Договором придатна для використання за призначенням та повністю відповідає умовам Договору, щодо якості та номенклатури. Якість Продукції, що є предметом Договору перевіряється відділом технічного контролю Покупця, результати перевірки оформляються Актом вхідного контролю, на кожну окрему партію Продукції.

Положеннями п. 3.1 Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється силами та за рахунок Постачальника, можливо через Перевізника на склад в місці знаходження Покупця (або на інших умовах, обговорених Сторонами), в строки/терміни встановлені Сторонами у відповідній Специфікації. Моментом поставки Продукції та передача її Покупцю є дата підписання сторонами видаткової накладної та проходження вхідного контролю Покупця.

Відповідно до п. 3.2 Договору, поставка продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії повинні відповідати Продукції визначеної Специфікацією. Постачальник зобов`язаний повідомити Покупця про прогнозовану дату поставки Продукції не пізніше 3 днів до дати поставки.

Відповідно до п. 11.5 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору.

28.05.2019 сторонами підписано Специфікацію № 1 до Договору, в якій обумовлено перелік продукції до постачання загальною вартістю: 787680 грн. в т.ч. ПДВ. Термін поставки продукції 10 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Згідно видаткових накладних № РН-0000215 від 21.06.2019 на суму 169680 грн., № РН-0000234 від 05.07.2019 на суму 80400 грн., № РН-0000242 від 12.07.2019 на суму 76800 грн. Постачальником здійснено поставку визначеної Продукції.

Таким чином, загальна сума поставленої Постачальником Продукції по Специфікації № 1 від 28.05.2019 складає 326 880 грн 00 коп.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що в порушення умов Договору та Специфікації, загальна сума непоставленої Продукції складає 460 800 грн 00 коп.

В зв`язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом умов Договору та Специфікації, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення сума пені в загальному розмірі 92 101 грн 92 коп. та 7% штрафу в розмірі 37 632 грн 00 коп.

Вказані обставини і стали причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України слідує, що виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

В силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В пункті п.7.1 Договору сторонами визначено, що за невиконання або неналежне виконання мов Договору Сторони несуть відповідальність згідно положень Договору та законодавства України.

Відповідно до п. 7.3 сторонами Договору встановлено, що за порушення Постачальником строків поставки продукції, заміни Продукції, Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1%, від суми невиконаного зобов`язання, за кожен день прострочення.

Відповідно до умов Специфікацій №1 до Договору, відповідач за первісним позовом повинен був здійснити поставку продукції в обмовленій кількості та в строк 10 календарних днів з моменту підписання Специфікацій, як вбачається з матеріалів справи, спірна специфікація була підписано сторонами 28.05.2019, протилежного матеріали справи не містять, у зв`язку з чим, доводи відповідача за первісним позовом, стосовно того, що вказана специфікація була підписана сторонами 21.06.2019 господарським судом до уваги не приймається.

З огляду на те, що відповідач за первісним позовом не виконав зобов`язання з поставки продукції в повному обсязі в строки та в розмірах визначених сторонами в специфікації, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом неустойку в загальному розмірі 129 733 грн 92 коп., що складається з:

- пені у розмірі 92 101 грн 92 коп. за порушення строків поставки (за період з 07.06.2019 по 11.07.2019), нарахованої на підставі п. 7.3 договору;

- 7% штрафу у розмірі 37 632 грн 00 коп. за прострочення виконання зобов`язань понад тридцять днів згідно з абз. 2 п. 2 ст. 231 ГК України.

У відзиві на первісний позов відповідачем вказано на те, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача 84 787 грн 20 коп. пені та 32 256 грн 00 коп. штрафу за не поставку товару.

Суми вказаної вище пені та штрафу вже були стягнуті з відповідача на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2020 по справі № 908/2192/20, яке набрало законної сили 01.06.2021, тобто існує судове рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2020 по справі № 908/2192/20, яке набрало законної сили 01.06.2021 первісні позовні вимоги Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий» завод 83865 грн. 60 коп. пені, 32 256 грн. 00 коп. штрафу, 2102 грн. судового збору.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Груп Інтрейд до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» 116040 грн. 00 коп. основного боргу, 5972 грн. 66 коп. 3 % річних, 5032 грн. 08 коп. інфляційних втрат, 39706 грн. 81 коп. пені, 2501 (дві тисячі п`ятсот одну) грн. 27 коп. судового збору.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Господарським судом Запорізької області була розглянута справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що розглядаються у справі № 904/3358/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» пені у сумі 83 865 грн 60 коп. та 7% штрафу у сумі 32 256 грн. 00 коп.

Крім того, господарський суд звертає увагу на те, що в даній господарській справі № 904/3358/24 позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 84 787 грн 20 коп., що на 921 грн 20 коп. більше, ніж було стягнуто за судовим рішенням по справі № 908/2192/20.

Проте, як вбачається з попереднього спору, що був розглянутий судом у справі № 908/2192/20, позивачем здійснювалося нарахування пені на вартість непоставленого товару у сумі 460 800 грн 00 коп. за період з 02.07.2019 по 31.12.2019, у справі № 904/3358/24 позивачем також здійснено нарахування пені на суму непоставленого товару у розмірі 460 800 грн 00 коп., втім за період з 07.06.2019 по 07.12.2019.

Отже, позивачем було нараховано пеню на одну й ту саму заборгованість, але за різний період, що є правом останнього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення пені у сумі 84 787 грн 20 коп. та штрафу у сумі 32 256 грн 00 коп. підлягає закриттю, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши розрахунок пені на загальну суму 7 314 грн 72 коп. за період з 07.06.2019 по 11.07.2019, суд дійшов до висновку що він здійснений позивачем правильно, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

За змістом частини 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосувати до правовідносин сторін пов`язаних в тому числі із виконанням державного контракту, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Позивач є державним підприємством, засновником якого є Державний концерн Укроборонпром. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 7% штрафу - в розмірі 5 376 грн 00 коп., за прострочення поставки понад тридцять днів, заявлено правомірно. Розрахунок здійснено правильно, тому ці вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, до стягнення з відповідача за первісним позовом підлягає пеня у розмірі 7 314 грн 72 коп. та штраф у розмірі 5 376 грн 00 коп.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Дослідивши матеріали справи за зустрічним позовом, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки, факт поставки товару, строк оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.

Господарським судом встановлено, що 23.05.2019 року між Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (Постачальник) був укладений Договір № 196 (Договір) (а.с. 8-11 том 1), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність, а Покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікації (Продукція), на умовах та в строки, передбачені Договором (п. 1.1 Договору).

Кількість та номенклатура Продукції вказується у Специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору, поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження Покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами), в строк/терміни встановлені Сторонами у відповідній Специфікації. Моментом поставки продукції (партії продукції) та передача її покупцю є дата підписання Сторонами видаткової накладної та проходження вхідного контролю покупця.

Пунктом 3.3 Договору, право власності на продукцію переходить до Покупця з моменту підписання представниками Сторін видаткової накладної та проходження вхідного контролю за яким продукцію визнано придатною для використання за призначенням.

Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка Продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній Специфікації і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов`язані з поставкою Продукції.

Загальна сума договору складається із сум Специфікацій до Договору. У випадку необхідності, порядок забезпечення виконання умов Договору з боку Постачальника зазначається у відповідній Специфікації (п.п. 4.2, 4.3 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата Покупцем Продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Договорі.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Порядок, строки оплати та ціна встановлюється Сторонами у відповідній Специфікації.

На виконання умов Договору №196, Сторонами було укладено: Специфікацію №1, Специфікацію №2, Специфікацію №3, Специфікацію №4, Специфікацію №6.

У зв`язку з неналежним виконанням Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» умов спірного договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» про стягнення 166 751 грн. 55 коп.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2020 по справі № 908/2192/20, яке залишено в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 по справі 908/2192/20, зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Груп Інтрейд до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» задовольнити.

Стягнуто з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» 116040 грн. 00 коп. основного боргу, 5972 грн. 66 коп. 3 % річних, 5032 грн. 08 коп. інфляційних втрат, 39706 грн. 81 коп. пені, 2501 грн. 27 коп. судового збору.

У вказаному рішенні господарським судом було встановлено наступні обставини справи.

На виконання умов Договору та Специфікацій, ТОВ «Груп Інтрейд» поставило на адресу відповідача за зустрічним позовом наступні товари:

За Специфікацією №2: відповідно до видатковою накладною №РН-0000235 від 05.07.2019 року було поставлено товар на загальну суму 153 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 3 Специфікації №2, оплата повинна бути здійснена протягом 60календарних днів з моменту поставки повної партії Продукції та проходження вхідного контролю. Однак, оплата проведена лише 10.03.2020 року, про що свідчить платіжне доручення № 831, тобто з простроченням.

За Специфікацією №3: відповідно до видатковою накладною №РН-0000257 від 29.07.2019 року було поставлено товар на загальну суму 7344,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 3 Специфікації № 3, оплата повинна бути здійснена протягом 60 календарних днів з моменту поставки повної партії Продукції та проходження вхідного контролю. Однак оплата проведена лише 25.10.2019 року, про що свідчить платіжне доручення № 3919, тобто з простроченням.

За Специфікацією №4: відповідно до видатковою накладною №РН-0000269 від 13.08.2019 було поставлено товар на загальну суму 116 040,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 3 Специфікації №4, оплата повинна бути здійснена протягом 30 календарних днів з моменту поставки повної партії Продукції та проходження вхідного контролю. Однак, оплата за вказаний товар не надійшла на адресу ТОВ «Груп Інтрейд», матеріали справи не містять доказів оплати

За Специфікацією №6: відповідно до видатковою накладною №РН-0000280 від 20.08.2019 року було поставлено товар на загальну суму 31800,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. Специфікації №6, оплата повинна бути здійснена протягом 30 календарних днів з моменту поставки повної партії Продукції та проходження вхідного контролю. Однак, оплата за вказаний товар надійшла на адресу ТОВ «Груп Інтрейд» з простроченням, а саме 25.10.2019 року, про що свідчить платіжне доручення № 3921.

До стягнення з відповідача за зустрічним позовом за загальний період, однак по кожній накладній окремо з 04.09.2019 по 24.10.2020 втрат від інфляції в розмірі 5032 грн. 08 коп., 5972 грн. 66 коп. 3 % річних, 39706 грн. 81 коп. пені є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи позивач за зустрічним позовом довів суду факт порушення з боку відповідача за зустрічним позовом своїх зобов`язань за договором в повному обсязі.

Таким чином, вказаним вище судовим рішенням по справі № 908/2192/20 встановлено підтверджену належними доказами заборгованість Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» за товар, поставлений на виконання умов спірного договору та наявність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем втрат від інфляції в розмірі 5032 грн. 08 коп., 5972 грн. 66 коп. 3 % річних, 39706 грн. 81 коп. пені за загальний період, однак по кожній накладній окремо з 04.09.2019 по 24.10.2020.

Звертаючись з зустрічним позовом, позивач вказує на те, що відповідачем було остаточно сплачено заборгованість за видатковою накладною №РН-0000269 від 13.08.2019 лише 27.06.2022, що підтверджується платіжним дорученням № 2768 від 27.06.2022.

Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6 196 грн 58 коп. за період з 15.09.2020 по 26.06.2022 та інфляційні втрати у розмірі 39 469 грн 24 коп. за період з вересня 2020 по червень 2022.

Доказів оплати вказаної спірної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем за зустрічним позовом доказів виконання зобов`язання з оплати поставленого товару суду не надано.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач доводи позивача належними та допустимими доказами не спростував.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору поставки та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 45 665 грн 82 коп., з яких: 6 196 грн 58 коп. 3% річних, 39 469 грн 24 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи неможливість виконання договірного зобов`язання щодо оплати за отриманий товар, відповідач посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, відповідно до якого засвідчено форс-мажорні обставини: військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президент; підтверджено, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання яких форс-мажорних обставин.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

- Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно;

- форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до частини 4 статті 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року за № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року зі справи N 915/531/17, від 26 травня 2020 року зі справи N 918/289/19, від 17 грудня 2020 року зі справи N 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

За змістом листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року саме форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання зобов`язань у встановлений договором термін. Доказів, які б підтверджували наявність таких обставин саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання суду не надані.

Відтак, твердження відповідача про те, що затримка оплати сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи та міркування, викладені відповідачем у відзиві на зустрічний позов, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат позивача за зустрічним позовом на професійну правничу допомогу у даній справі, заявлених у розмірі 28 500 грн 00 коп., господарський суд виходить з такого.

Так, статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст.131-2 Конституції України, ст.16 ГПК, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п.12 ч.3 ст.2, ст.123, ч.2 ст126 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд зазначає, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 викладено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі позивачем за зустрічним позовом до матеріалів справи надано: договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, додаткову угоду № 1 від 01.02.2021 до договору, додаткову угоду № 2 від 30.02.2022 до договору, додаткову угоду № 3 від 30.02.2022 до договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 864 від 27.04.2011, ордер серія АР № 1192766, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-000043 від 14.08.2024, розрахунки суми гонорару за надану правову допомогу, рахунок-фактуру № СФ-000043, платіжну інструкцію № 2035 від 14.08.2024, рахунок-фактуру № СФ-000059, платіжну інструкцію № 2123 від 22.11.2024, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-000059 від 22.11.2024

Так, 01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (далі клієнт) та адвокатським бюро «Сергія Жечева» (далі адвокатське бюро) укладено -доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, відповідно до п. 1.1. якого предметом даного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизначених його прав та законних інтересів.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2026 (п. 3.1 договору, з урахуванням додаткової угоди № 3 від 27.12.2023).

На визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару та узгоджується у розрахунку гонорару (п. 4.1 договору).

Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється актом приймання - передачі наданої правової допомоги (п. 4.2 договору).

Оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед (п. 4.4 договору).

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2021 сторони погодили фіксований розмір вартості правової допомоги:

- підготовка претензії за один документ 3 000 грн 00 коп.;

- підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, відзив, заперечення на відповідь на відзив, зустрічного позову, апеляційної скарги, касаційної скарги (в незалежності від витраченого часу) - за один документ 5 000 грн 00 крп.;

- підготовка інших процесуальних документів (клопотання, заяви і т.п.) за один документ 1 500 грн 00 коп.;

- підготовка додатків до позовної заяви та інших клопотань, заяв, скарг, в тому числі апеляційних, касаційних за одну годину 800 грн 00 коп.;

- участь та представництво адвокатом інтересів клієнта у содовому засіданні по справі в незалежності від тривалості судового засідання (в незалежності від того чи відбулося судове засідання чи ні) за одне засідання 3 000 грн 00 коп. за засідання у місті Запоріжжі, 4 000 грн 00 коп. за засідання за межами міста Запоріжжя.

Відповідно до акту приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-000043 від 14.08.2024 загальна сума гонорару складає 11 500 грн 00 коп., за такі послуги:

- відзив на позовну заяву по справі № 904/3358/24 5000 грн 00 коп.;

- клопотання про закриття провадження у справі № 904/3358/24 1500 грн 00 коп.;

- зустрічна позовна заява про стягнення грошових коштів у справі № 904/3358/24 5 000 грн 00 коп.

Відповідно до акту приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-000059 від 22.11.2024 загальна сума гонорару складає 17 000 грн 00 коп., за такі послуги:

- представництво інтересів клієнта у судових засіданнях 26.09.2024, 29.10.2024, 14.11.2024, 04.12.2024 по справі № 904/3358/24 12 000 грн 00 коп.;

- підготовка відповіді на відзив по справі № 904/3358/24 5 000 грн 00 коп.

На підтвердження здійснення оплати за надану правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучено платіжні інструкції № 2035 від 14.08.2024, № 2123 від 22.11.2024 на загальну суму 28 500 грн 00 коп.

Оцінюючи надані позивачем за зустрічним позовом докази на предмет обґрунтованості розміру заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням критеріїв, визначених ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а також беручим до уваги заперечення відповідача за зустрічним позовом, доходить висновку про неприйнятність заявленого до стягнення розміру цих витрат у розмірі 28 500 грн 00 коп., у зв`язку з їх неспівмірністю та нерозумністю, з огляду на таке.

У даному випадку, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, тому не вимагала від адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, значних професійних зусиль для належного представництва інтересів позивача у справі.

Підготовка позовної заяви у спорі, що виник між сторонами, не потребує тривалого часу для аналізу договору чи первинних документів, оскільки вказані документи були досліджені під час розгляду справи № 908/2192/20.

Отже, з урахуванням характеру, предмета та складності спору (спір є стандартним-типовим, витікає з договору поставки), кількості його учасників (два учасника), обсягом матеріалів справи (не великий обсяг первинних документів), господарський суд не може стверджувати, що спір у даній справі вимагав від адвоката аналізу значного обсягу джерел права, судової практики та значних затрат часу на його врегулювання.

Таким чином, суд вважає прийнятною суму за надання адвокатом у справі професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору покладаються на відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 180, 233, 238, 240-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, 13, код ЄДРПОУ 41071921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, код ЄДРПОУ 07620094) 7 314 грн 42 коп. пені, 5 376 грн 00 коп.- штрафу та 3 028 грн 00 коп. судового збору .

В частині стягнення пені в розмірі 84 787 грн 20 коп. та штрафу в розмірі 32 256 грн 00 коп. провадження у справі закрити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, код ЄДРПОУ 07620094) на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, 13, код ЄДРПОУ 41071921) 6 196 грн 58 коп. 3% річних, 39 469 грн 24 коп. інфляційні втрати, 3 028 грн 00 коп. судового збору та 10 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.01.2025.

Суддя І.А. Рудь