Рішення

від 13.01.2025 по справі 910/6908/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2025Справа № 910/6908/24

За позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна фінансова компанія "Аверс"

відповідача-2: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення та договору

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Піскунова О.Ю.

Представники:

від позивача - Потьомкін В.О.;

від відповідача-1 - не з`явився;

від відповідача-2 - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився.

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 30.05.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна фінансова компанія "Аверс" (далі - ТОВ "МФК "АВЕРС") з вимогами: визнати недійсним рішення Наглядової ради Акціонерного товариства "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС №1", оформлене Протоколом №26/2019 від 23.04.2019; визнати недійсним Договір іпотеки, укладений 24.04.2019 між Акціонерним товариством "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС №1" та Громадянином України ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3364 (далі - Рішення, Договір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

16.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, разом із якою позивачем подано нову редакцію позовної заяви від 15.07.2024, яка містить вірне місцезнаходження ТОВ "Міжнародна фінансова компанія "Аверс"; узгоджений суб`єктний склад учасників справи, відповідно до якого позивач визначив відповідачами за заявленими ним позовними вимогами ТОВ "Міжнародна фінансова компанія "Аверс" (відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2); письмові пояснення, із зазначенням правових підстав позову щодо визнання недійсним рішення наглядової ради товариства та визнання недійсним договору, тощо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 (нову редакцію позовної заяви від 15.07.2024, доданої до заяви про усунення недоліків, визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 постановлено звернутись до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (відповідач-2), зобов`язано Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

24.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про долучення доказів.

25.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, направлена до суду засобами поштового зв`язку 23.07.2024, до якої додано нову редакцію позовної заяви від 15.07.2024, у якій визначено зміст позовних вимог до кожного з відповідачів.

13.09.2024 через відділ діловодства суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ "МФК "АВЕРС", ОСОБА_2 про визнання недійсним Рішення та Договору, відкрито провадження у справі №910/6908/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.10.2024 о 11:40 год.

09.10.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-2 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

19.10.2024 представником відповідача-2 сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано 21.10.2024 в КП "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, її права та законні інтереси жодним чином не порушені, між нею та відповідачами відсутній предмет спору; обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав є неналежним та неефективним; відсутні законні підстави для визнання недійсними спірних Рішення та Договору.

21.10.2024 через діловодство суду від ОСОБА_3 надійшла заява про залучення його у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2.

У підготовче засідання, призначене на 21.10.2024, представники позивача та відповідачів не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_3 (далі - третя особа) та відкладено підготовче засідання у справі на 11.11.2024 о 10:40 год.

01.11.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, відповідно до яких третя особа повністю підтримала позицію відповідача-2, просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, разом з цим вважає, що провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору, стороною якого є фізична особа, яка не є підприємцем, має бути закрито, оскільки спір в цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

02.11.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-2 сформовано та 04.11.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про долучення доказів.

У підготовче засідання, призначене на 11.11.2024, з`явився представник відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи не з`явились.

У підготовчому засіданні 11.11.2024 суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення щодо позову, подані представником третьої особи, та клопотання про долучення доказів, подане представником відповідача-2.

У підготовчому засіданні 11.11.2024 судом оголошено перерву до 25.11.2024 о 11:00 год.

У підготовче засідання, призначене на 25.11.2024, з`явився представник відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи не з`явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 25.11.2024, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.01.2025 о 10:40 год.

13.01.2025 через відділ діловодства суду представником позивача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 910/6908/24.

13.01.2025 через відділ діловодства суду представником позивача подано клопотання про відкладення (перенесення) слухання справи № 910/6908/24.

У судове засідання, призначене на 13.01.2025, з`явився представник позивача. Представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 явка учасників справи у судове засідання, призначене на 13.01.2025, визнана не обов`язковою.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 13.01.2025, за відсутності представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи.

У судовому засіданні 13.01.2025 судом розглянуто та відхилено подані представником позивача заяву про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про відкладення (перенесення) слухання справи як необгрунтовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Судом не встановлено підстав, визначених ч. 2 ст. 202 ГПК України, за наявності яких суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні. Представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.01.2025 здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Правова позиція позивача викладена у позовній заяві від 15.07.2024, прийнятій судом до розгляду. Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2025 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 15.07.2024.

Правова позиція позивача відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву, сформованому в системі "Електронний суд" 19.10.2024, згідно якого відповідач-2 заперечив проти позову повністю.

Правова позиція третьої особи викладена у письмових поясненнях щодо позову, наявних в матеріалах справи, згідно яких третя особа підтримала позицію відповідача-2.

Відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У судовому засіданні 13.01.2025 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.

Представник позивача у судових дебатах виступив з промовою (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.01.2025 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

З`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували відповідні обставини, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНА "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС" (далі - ТОВ "МФК "АВЕРС") є правонаступником прав та зобов`язань Акціонерного товариства "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС", яке являлось правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС №1", яке в свою чергу являлось правонаступником Публічного акціонерного товариства "КРЕДИТ ОПТИМА БАНК" (п. 1.1 Статуту ТОВ "МФК "АВЕРС", затвердженого Рішенням єдиного учасника № 1 від 31.07.2023 ТОВ "МФК "АВЕРС").

Отже, ТОВ "МФК "АВЕРС" є правонаступником Акціонерного товариства "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АВЕРС №1" (далі - АТ "ФК "АВЕРС №1" або Товариство).

Згідно переліку акціонерів, які мали право на участь у загальних зборах АТ "ФК "АВЕРС №1, наданого ПАТ "Національний депозитарій України" станом на 15.04.2019, акціонерами Товариства були: ОСОБА_4 - власник НОМЕР_2 простих іменних акції, що становить 6,3% у статутному капіталі Товариства; ОСОБА_1 - власник 756000 простих іменних акції, що становить 6,3% у статутному капіталі Товариства; ОСОБА_5 - власник 10488000 простих іменних акції, що становить 87,4% у статутному капіталі Товариства.

23.04.2019 Наглядовою радою АТ "ФК "АВЕРС №1" було прийнято рішення, оформлене Протоколом №26/2019 від 23.04.2019: Передати в іпотеку нерухоме майно: нежилі приміщення з №1 (один) по №44 (сорок чотири) (групи приміщень №300) (в літері А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Посвідчити Договір нотаріально, уповноважити на підписання Договору іпотеки Голову Правління - ОСОБА_6 (далі - Рішення).

Згідно Протоколу №26/2019 на засіданні Наглядової ради АТ "ФК "АВЕРС №1" 23.04.2019 23.04.2019 були присутні всі п`ять членів Наглядової ради Товариства: Голова Наглядової ради ОСОБА_5 , члени Наглядової ради: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Наглядова рада правоздатна приймати рішення. По питанню порядку денного (про прийняття рішення щодо передачі в іпотеку нерухомого майна) голосували: "за" - 5 (п`ять) голосів, "проти" - 0 (нуль) голосів, "утримались" - 0 (нуль) голосів.

24.04.2019 між АТ "ФК "АВЕРС №1" (далі - іпотекодавець) та ОСОБА_2 (далі - іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки (далі - Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №3364.

Від імені АТ "ФК "АВЕРС №1" Договір підписано Головою правління ОСОБА_6 , який діяв на підставі Статуту, повноваження якого підтверджено Протоколом №26/2019 засідання Наглядової ради Товариства від 23.04.2019.

У пункті 1.1 Договору зазначено, що згідно з договором позики, укладеним 24 квітня 2019 року між позичальником - ОСОБА_5 та позикодавцем/іпотекодержателем - ОСОБА_2 , позикодавець/іпотекодержатель надав позичальнику позику в сумі 9990000 грн 00 коп., що за домовленістю сторін еквівалентно 370000 доларів США 00 центів. Позичальник зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього.

Згаданий договір позики, а також додаткові угоди до нього, якщо такі будуть укладені між позикодавцем/іпотекодержателем і позичальником в подальшому, надалі іменуються "Основне зобов`язання" (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору, за даним договором забезпечується виконання зобов`язань позичальника по поверненню позикодавцю/іподекодавцю суми позики, сплаті іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, включаючи як зобов`язання, передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення до нього змін, в тому числі щодо розміру позики, пені, штрафу, строку дії договору позики, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов договору позики.

На забезпечення виконання основного зобов`язання позичальником іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно (далі - предмет іпотеки): нежилі приміщення з №1 (один) по №44 (сорок чотири) (групи приміщень №300) (в літері А) загальною площею 350,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежилі приміщення належать іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Заріною М.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 29 грудня 2009 року за реєстровим №6434. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 серпня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 127597180000, номер запису про право власності: 2036703 (п. 2.1 Договору).

Сторони оцінюють предмет іпотеки в 9990000 грн 00 коп., що за домовленістю сторін еквівалентно 370000 доларів США 00 центів (п. 2.2 Договору).

24.04.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко Олегом Анатолійовичем внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи: про іпотеку за №31337750 та про обтяження №31337843, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 268857640 від 03.08.2021.

ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна фінансова компанія "Аверс" (відповідач-1), ОСОБА_2 (відповідач-2) з такими позовними вимогами:

- визнати недійсним рішення Наглядової ради АТ "ФК "АВЕРС №1", оформлене Протоколом №26/2019 від 23.04.2019;

- визнати недійсним Договір іпотеки, укладений 24.04.2019 між АТ "ФК "АВЕРС №1" та Громадянином України ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3364.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскільки предмет Договору перевищує 10% вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності, а сам Договір є правочином із заінтересованістю (Договір укладено з метою забезпечення зобов`язань ОСОБА_5 , який на момент укладення Договору був власником 87,4 % акцій Товариства та одночасно Головою Наглядової ради Товариства), то згідно п. 3 ч. 7 ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і далі - в редакції від 01.01.2019) рішення про надання згоди на вчинення такого правочину слід було винести на розгляд загальних зборів Товариства, водночас такі збори не скликались, а Наглядова рада, ухваливши таке рішення, перевищила свої повноваження.

Позивач зазначив, що незаконним Рішенням було порушено його право як акціонера на участь в управлінні товариством, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно він був незаконно позбавлений права на участь в загальних зборах, яке гарантується ст. 34 вказаного Закону, а також не зміг реалізувати право на внесення власних пропозицій до порядку денного загальних зборів, як це передбачено ч. 1 ст. 38 вказаного Закону, крім того, враховуючи ч. 8 ст. 71 вказаного Закону, на загальних зборах, на яких мало б розглядатись питання про надання згоди на передачу нежитлових приміщень в іпотеку, рішення позивача у спірному питанні було б вирішальним.

Позивач стверджує, що неправомірне Рішення та спірний Договір призвели до порушення його майнових інтересів, оскільки в результаті переходу права власності на предмет іпотеки до ОСОБА_2 зменшилася вартість активів Товариства, від якої напряму залежить вартість акцій Товариства.

Позивач вважає, що внаслідок незаконних дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна АТ "ФК "АВЕРС №1", порушено корпоративні права позивача, оскільки ОСОБА_1 не брала участі у прийнятті рішення про надання згоди на укладення спірного правочину, фактично втратила право на частину майна, пропорційну її частці у статутному капіталі, вартість акцій за результатами продажу майна істотно знецінилась.

На думку позивача, рішення Наглядової ради Товариства прийняте всупереч вимог ч. 6 ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" за участі ОСОБА_5 - заінтересованої у вчиненні правочину особи, яка є членом Наглядової ради, а відтак є незаконним та має бути визнано недійсним з цих підстав.

Договір іпотеки 24.04.2019, на думку позивача, укладено без додержання вимог, які встановлені ч. 2, 3 ст 203 ЦК України, оскільки особа, яка вчинила даний правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину не було вільним, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту є співмірним з обсягом порушеного інтересу/права, оскільки саме шляхом визнання недійсним оскаржуваного рішення Наглядової ради та Договору іпотеки відновиться положення, що існувало до порушення.

Відповідач-2 ( ОСОБА_2 ) у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки:

- ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, її права та законні інтереси жодним чином не порушені, між нею та відповідачами відсутній предмет спору;

- обраний ОСОБА_1 спосіб захисту її нібито порушених прав та законних інтересів є неналежним та в будь-якому випадку не призведе до відновлення жодних її прав через втрату нею статусу акціонера АТ "ФК "АВЕРС №1" ще до його реорганізації в ТОВ "МФК "АВЕРС";

- відсутні законні підстави для визнання недійсними рішення Наглядової ради АТ "ФК "АВЕРС №1" і Договору іпотеки від 24.04.2019, оскільки дозвіл на укладення Договору іпотеки 24.04.2019 був наданий Наглядовою радою АТ "ФК "АВЕРС №1" відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, без порушень вимог ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції від 01.01.2019), на наявність яких хибно вказує позивач.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 ( ОСОБА_3 ) у письмових пояснення щодо позову повністю підтримала позицію відповідача-2 щодо неналежності позивача у цій справі, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту його прав та інтересів, недоведення позивачем підстав для визнання недійсними спірних Рішення та Договору, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Разом з цим, на думку третьої особи, провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору, стороною якого є фізична особа, яка не є підприємцем, має бути закрито, оскільки спір у цій частиін не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд вирішував справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини 1).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких серед яких визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Згідно частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом статті 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Як зазначалось, у даній справі позивач просить суд визнати недійсним рішення Наглядової ради АТ "ФК "АВЕРС №1" щодо передачі в іпотеку нерухомого майна, належного на час спірних правовідносин АТ "ФК "АВЕРС №1" (правонаступником якого є ТОВ "МФК "АВЕРС" (відповідач-1)), а також визнати недійсним Договір щодо передачі АТ "ФК "АВЕРС №1" спірного нерухомого майна в іпотеку.

Відповідно до частини 1 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і далі - в редакції від 01.01.2019, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом (ч. 1 ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства").

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.

Аналогічні за змістом положення наведені у п. 10.11.31 Статуту АТ "ФК "АВЕРС №1", затвердженого Рішенням Загальних зборів акціонерів АТ "ФК "АВЕРС №1", протокол № 1 від 19.04.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину.

Статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено вимоги стосовно правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, а саме:

- рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. Статутом акціонерного товариства може бути встановлене нижче граничне значення, а також можуть встановлюватися додаткові випадки віднесення правочину до правочину із заінтересованістю. Таке рішення може містити перелік умов проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу акціонерного товариства під час вчинення правочину із заінтересованістю. У разі відсутності такого переліку умови правочину не можуть відрізнятися від умов проекту, наданого відповідно до частини четвертої цієї статті (частина 1);

- особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь-яка з таких осіб: посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи; акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства) (пункти 1, 2 частини 2);

- особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона внаслідок такого правочину набуває майно (пункт 3 частини 3);

- якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради акціонерного товариства, вона не має права голосу з питання вчинення такого правочину. Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні правочину (далі - незаінтересовані члени наглядової ради), присутніх на засіданні наглядової ради. Якщо на такому засіданні присутній лише один незаінтересований член наглядової ради, рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається таким членом одноосібно (частина 6);

- рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю виноситься на розгляд загальних зборів акціонерів, якщо: 1) в акціонерному товаристві не створена наглядова рада; 2) всі члени наглядової ради є заінтересованими у вчиненні правочину; 3) ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є його предметом, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства (частина 7);

- у голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, не мають права голосу, а рішення з цього питання приймається більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції (частина 8).

Фактично доводи позивача зводяться до перевищення Наглядовою радою АТ "ФК "АВЕРС №1" своїх повноважень щодо можливості приймати рішення про укладення значного правочину із заінтересованістю (про передачу в іпотеку спірного об`єкта нерухомості), що суперечить вимогам ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства", а саме: без винесення рішення про надання згоди на вчинення значного правочину із заінтересованістю на розгляд загальних зборів акціонерів, а також за участі у голосуванні з питання вчинення такого правочину на засіданні Наглядової ради заінтересованої особи, яка є членом Наглядової ради. За доводами позивача, спірний Договір іпотеки від імені АТ "ФК "АВЕРС №1" підписано Головою правління Товариства, повноваження якого підтверджено Протоколом № 26/2019 засідання Наглядової ради Товариства від 23.04.2019, яке було провдено у незаконний спосіб.

Викладене, за твердженням позивача, порушує корпоративні права позивача як акціонера АТ "ФК "АВЕРС №1".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності. Ці висновки полягають у такому.

За змістом статей 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями частин 1, 2 статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

За приписами частини 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Відповідно до частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 911/2129/17 (пункт 6.18).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Такий висновок ґрунтується на правових позиціях, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункти 64-68).

Таким чином, в даному випадку має місце відсутність порушення оскаржуваним Рішенням Наглядової Ради та Договором безпосередніх прав та інтересів ОСОБА_1 (позивача), яка до того ж станом на 30.06.2023 вибула зі складу акціонерів АТ "ФК "АВЕРС" (найменування Товариства з 06.12.2019), що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою про власників пакетів голосуючих акцій (5 відсоткв і більше) № 018062 від 16.10.2024, сформованою на офіційному веб-майті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (а. с. 40 т. 2), та наразі ОСОБА_1 не має жодного відношення до ТОВ "МФК "АВЕРС", єдиним засновником (учасником) якого є ОСОБА_5 .

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про те, що ОСОБА_1 (позивачем) не доведено належним чином наявності у спірних відносинах обставин її порушеного права, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, про що також неодноразово наголошував Верховний Суд.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Суд вважає, що за відсутності доведення позивачем у спірних правовідносинах порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, ураховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України та висновки Верховного Суду, у позові слід відмовити як в частині вимоги про визнання недійсним рішення Наглядової ради, так і в частині вимоги про визнання недійсним Договору.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК країни).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом, проте висновків суду стосовно відмови у задоволенні позову не спростовує. Доводи третьої особи про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору суд відхиляє, оскільки у сукупності обставин даної справи суд доходить висновку, що спір у даній справі виник з корпоративних відносин.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який склдається з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що орієнтовний розрахунок понесених судових витрат буде наданий пізніше в залежності від тривалості розгляду справи та виникнення інших судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України та відмову в позові повністю, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

До закінчення судових дебатів відповідачем-2 не було подано докази на підтвердження розміру понесення ним судових вират, а також не зроблено до закінчення судових дебатів заяву про те, що відповідні докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст. 2, 4, 13, 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 124, 126, 129, 173, 236-241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 21.01.2025

Суддя Оксана ГУМЕГА