Ухвала

від 20.01.2025 по справі 908/1460/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/1460/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Баранця О. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (колегія суддів: Іванов О. Г., Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024 (суддя Мірошниченко М. В.) у справі

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство "Енергоринок", про стягнення 308 310,72 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення суми збитків в розмірі 196 899,94 грн та інфляційних втрат в розмірі 111 410,78 грн.

07.08.2024 Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024, повний текст якої складений 05.12.2024, про відмову у задоволенні позову.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

30.12.2024 до Верховного Суду надійшли заперечення Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" проти відкриття касаційного провадження, в яких відповідач зазначив, що посилання позивача на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як на підставу свого права на касаційне оскарження не узгоджуються з правовою природою позовних вимог та застосованих для їх вирішення норм права (єдина правозастосовча практика за якими, є сформованою та викладена в постановах Верховного Суду), не відповідають завданнями касаційного перегляду рішень ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій.

07.01.2025 до Верховного Суду надійшли заперечення Державного підприємства "Енергоринок" проти відкриття касаційного провадження, в яких зазначено про те, що оскільки касаційна скарга в цій справі подана на судові рішення, прийняті у справі незначної складності, а аналіз доводів касаційної скарги, в сукупності з відображеними в судових рішеннях місцевого та апеляційного суду обставинами справи, не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Баранця О. М., Рогач Л. І.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.

Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення 308 310,72 грн, що становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, посилається на підпункти "а" та "в" частини третьої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник зазначив про відсутність правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування відповідальності операторів системи розподілу за надання недостовірних даних комерційного обліку (щодо застосування пункту 1.8. Тимчасового порядку визначення обсягів купівлі електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період до дати початку дії нового ринку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118) учасникам оптового ринку електричної енергії, що створює правову невизначеність для невизначеного, але широкого колу учасників багатомільярдного ринку електричної енергії України серед яких є електропостачальники (ДПЗД «Укрінтеренерго», юридичні особи електропостачальники та трейдери країн Європейського Союзу), виробники, споживачі, трейдери, оператор системи передачі тощо.

Щодо того, що справа становить значний суспільний інтерес для учасників ринку електричної енергії в Україні та закордоном скаржник зазначив, що відповідач як оператор системи розподілу (далі - ОСР) є ключовим учасником ринку електричної енергії від якого залежать достовірність даних комерційного обліку багатомільярдного ринку електричної енергії України, і численні учасники ринку (виробники, ОСП, електропостачальники, 24 постачальники універсальної послуги, постачальник «останньої надії», мільйони споживачів) мають бути впевнені в достовірності даних комерційного обліку так як саме на підставі зазначеної інформації, яку надає ОСР, формуються грошові зобов`язання учасників ринку один перед одним, а у разі недостовірності даних учасники ринку мають отримати компенсацію за неправомірні дії ОСР.

Виняткове значення для скаржника має той факт, що ОСР який надав недостовірну інформацію, в результаті якої позивачем було невірно нараховано електричну енергію та на підставі зазначених даних понесено витрати (збитки), не поніс відповідальності, як це передбачено Тимчасовим порядком № 2118. Протягом останніх 6 років оператори системи розподілу систематично надають недостовірні дані комерційного обліку, що є підставою для нарахування Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" завищених обсягів придбаної на ринку електричної енергії, отже безкарність відповідача створює впевненість для відповідача та інших операторів системи розподілу що такі порушення можна продовжувати.

Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

За оцінкою суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес, оскільки зазначення скаржником таких обставин має на теперішній час загальний характер; при цьому скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї справи.

Колегія суддів виходить з того, що у випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Верховний Суд, аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги, взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з їх висновками стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи доводи, викладені в запереченнях Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" та Державного підприємства "Енергоринок", конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/1460/24 за касаційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 і рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя О. М. Баранець

Суддя Л. І. Рогач