Постанова

від 16.01.2025 по справі 629/5315/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 629/5315/21

провадження № 51-2502км24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

засудженого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5

захисника

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Панютиного м. Лозової Харківської області, який зареєстрований і проживає в цьому ж селищі ( АДРЕСА_1 відповідно),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286Кримінального кодексу України.

Рух провадження, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 березня 2023 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речового доказу та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Як установив суд, 15 травня 2021 року близько 16:30, керуючи автомобілем марки «DAEWOO LANOS» (д.р.н НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Івана Середи в смт Панютиному м. Лозової Харківської області в напрямку с. Катеринівки, ОСОБА_5 усупереч вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху не вибрав безпечної швидкості, не вжив заходів для її зменшення аж до зупинки транспортного засобу, не впорався з керуванням, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сукупної травми із забоями внутрішніх органів, внутрішньочерепними крововиливами та їх ускладненнями - набряком головного мозку, гострою серцево-легеневою недостатністю, гострим розладом кровообігу, від яких 21 травня 2021 року померла в лікарні.

Дніпровський апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, 14 лютого 2024 року скасував вирок суду першої інстанції в частині заходу примусу й ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі, за її змістом, захисник ОСОБА_6 просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінити вирок апеляційного суду і пом`якшити призначене засудженому покарання, застосувавши ст. 75 КК. За твердженням захисника, оспорюване рішення є невмотивованим, обираючи захід примусу, який належить відбувати реально, згаданий суд усупереч статтям 50, 60 вказаного Кодексу не врахував усіх пом`якшуючих обставин й даних про особу ОСОБА_5 , котрий вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, єдиний годувальник у родині, повністю визнав свою провину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину. Таке, на переконання автора скарги, слугує для застосування до засудженого інституту умовного звільнення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 висуває аналогічну вимогу про зміну вироку апеляційного суду і застосування до нього ст. 75 КК. Наводячи доводи, подібні викладеним у скарзі захисника, також акцентує на тому, що вказаний суд не врахував наявних пом`якшуючих обставин: щирого каяття, позитивних характеристик, незадовільного стану здоров`я засудженого, утримання ним родини з двома малолітніми дітьми, примирення з потерпілим, відшкодування в повному обсязі завданої злочином шкоди, відвідування ОСОБА_8 у лікарні, надання матеріальної допомоги на її лікування, харчування й оплати ритуальних послуг. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав обтяжуючою обставиною вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку. Також до поданої скарги її автор додає лист з місця його роботи, в якому міститься прохання трудового колективу про застосування до засудженого інституту умовного звільнення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник та засуджений підтримали касаційні скарги; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги і вправі вийти за них, якщо цим не погіршується становище засудженого.

У поданих скаргах не заперечуються висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення проти безпеки руху та правильність кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 286 КК.

У силу ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому, ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції має додержати всі вимоги щодо кримінального провадження, передбачені цим Кодексом.

У розумінні положень статей 404, 420, 421 КПК апеляційний суд може погіршити становище засудженого й застосувати більш суворе покарання за наслідками перегляду оспорюваного рішення виключно в межах апеляційної скарги з викладених у ній підстав, виходячи з конкретних доводів прокурора чи потерпілої сторони.

Також у КПК (ст. 319) закріплено принцип незмінності складу суду, відповідно до якого судовий розгляд у кримінальному провадженні має бути проведено в одному складі суддів; у разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він замінюється іншим, визначеним у порядку ч. 3 ст. 35 цього Кодексу. За загальним правилом після заміни судді розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 319 та ст. 320 вказаного Кодексу (ч. 1 ст. 319 КПК). Рішення про відсутність необхідності здійснювати розгляд спочатку суд вправі прийняти вмотивованою ухвалою, якщо це не матиме негативного впливу на судовий розгляд та за умови, що сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, а суддя, котрий замінив того, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами справи, згоден із прийнятими процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення дій, що вже були проведені до заміни.

У силу ст. 412 КПК недодержання наведених законодавчих приписів є істотним порушенням норм процесуального права, що зумовлює скасування судового рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу.

Переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зазначене.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху, вчинене в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілої, тобто у злочині, передбаченому ч. 3 ст. 2861 КК.

За наслідками судового розгляду місцевий суд дійшов висновку про відсутність належних доказів перебування ОСОБА_5 у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, у зв`язку із чим кваліфікував діяння за ч. 2 ст. 286 КК і за цим законом призначив покарання із застосуванням ст. 75 вказаного Кодексу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу. У ній, посилаючись на невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначення явно несправедливого через м`якість покарання, сторона обвинувачення просила скасувати оспорюваний вирок й ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_5 винуватим за ч. 3 ст. 2861 КК і призначити йому більш суворий захід примусу, який належить відбувати реально. За змістом доводів скаржника, свою позицію про неправильну юридичну оцінку за ч. 2 ст. 286 КК і неправомірне застосування ст. 75 КК він обґрунтовував тим, що засуджений був у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з даними, зафіксованими на технічному носії інформації, у судовому засіданні на стадії апеляційного провадження прокурор підтримав апеляційну скаргу, а під час дебатів наполягав, що не погоджується з кваліфікацією місцевим судом дій ОСОБА_5 і просив визнати останнього винуватим у пред`явленому обвинуваченні відповідно до обвинувального акта.

Апеляційний суд, відхиливши доводи прокурора щодо стану алкогольного сп`яніння та погодившись із кваліфікацією за ч. 2 ст. 286 КК, водночас скасував оскаржений вирок через неправильне застосування інституту умовного звільнення.

Однак, погіршуючи становище засудженого, суд апеляційної інстанції не з`ясував суті викладених в апеляційній скарзі аргументів, належно їх не проаналізував і не зважив на те, що призначення більш суворого покарання та неможливість застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК прокурор безпосередньо пов`язував із вимогою про необхідність юридичної оцінки діяння саме за ч. 3 ст. 2861 КК, а таке не знайшло підтвердження. За змістом поданої апеляційної скарги її автор не порушував питання про скасування вироку через м`якість застосованого за ч. 2 ст. 286 КК заходу примусу та порядку його відбування.

Тож, залишивши поза увагою окреслені межі вимог прокурора, апеляційний суд повною мірою не додержав приписів статей 404, 421 КПК.

Разом із цим, визнаючи обтяжуючою покарання обставиною - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), апеляційний суд не врахував, що злочин, за який було засуджено ОСОБА_5 , за формою вини є необережним, а його наслідки - заподіяння смерті особі похилого віку - в юридичному аспекті не охоплюються умислом винуватця ДТП. Наведена позиція відповідає практиці Верховного Суду (наприклад, ухвала від 02 березня 2023 року в справі № 570/32/18).

Отже, доводи в касаційній скарзі засудженого про помилковість позиції суду із цього питання є слушними.

Водночас, застосовуючи більш суворий захід примусу, суд апеляційної інстанції зазначив, що не підтверджено факту відсутності претензій з боку потерпілого. Проте за матеріалами справи, потерпілий ОСОБА_9 у порядку ст. 128 КПК цивільного позову не пред`являв, згідно з наявними даними (а.с. 129-133, т. 2) ОСОБА_5 надавав кошти на лікування ОСОБА_8 , а потім і на її поховання, що не отримало належної оцінки.

Заразом у вироку апеляційного суду не наведено переконливих обґрунтувань неправильності висновків місцевого суду щодо можливості застосування до засудженого інституту умовного звільнення з огляду на представлені в справі позитивні дані про його особу.

Ураховуючи викладене, аргументи в касаційних скаргах сторони захисту про невмотивованість оспорюваного рішення, повною мірою недодержання апеляційним судом при виборі заходу примусу його мети та загальних засад є також слушними.

Крім того, згідно з матеріалами цього кримінального провадження, для його розгляду в порядку апеляційної процедури було визначено колегію суддів у складі головуючої - ОСОБА_10 , суддів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . У вказаному складі суд, розпочавши розгляд справи по суті провів 2 судових засідання (16 жовтня та 4 грудня 2023 року), під час яких дослідив письмові докази та витребувані додаткові документи.

Надалі 5 січня 2024 року відбулася зміна складу колегії суддів, а саме суддю ОСОБА_11 було замінено суддею ОСОБА_13 . Чергове засідання в новому складі відбулося 14 лютого 2024 року. Утім, як свідчить журнал та технічний запис судового засідання, суд усупереч ст. 319 КПК продовжив здійснення апеляційного перегляду, не з`ясувавши думки учасників провадження щодо необхідності розпочинати розгляд спочатку і не постановивши стосовно цього питання вмотивованої ухвали. А таке ставить під сумнів дотримання принципу незмінності складу суду і не виключає, що могло негативно вплинути на результат провадження.

За наведених обставин вирок апеляційного суду не можна залишити в силі, адже його ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому це рішення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Отже, подані касаційні скарги належить задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, з додержанням приписів ч. 3 ст. 403, ст. 404 КПК здійснити провадження і за його наслідками ухвалити рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу

Оскільки ОСОБА_5 відбуває покарання в ДУ «Крюковська виправна колонія № 29» на підставі вироку суду апеляційної інстанції, який скасовується, а за вироком суду першої інстанції йому не обирався запобіжний західзасуджений підлягає звільненню з-під варти з установи виконання покарань.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ЗвільнитиОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти з установи виконання покарань.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3