Ухвала

від 20.01.2025 по справі 161/13090/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13090/23 Провадження № 22-ц/802/271/25 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення апеляційної скарги без руху

20 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Матвійчук Л. В., вивчивши апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, керівника Луцької окружної прокуратури, в інтересах держави, в особі відповідача Луцької міської ради, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Урожай», Луцької міської ради про включення до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку та зобов`язання передати земельну ділянку у власність

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Включено ОСОБА_3 до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю КС АПО «Урожай».

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину земельної частки (паю) в розмірі 2,69 умовних кадастрових гектара в землях переданих в колективну власність Сільськогосподарському виробничому кооперативу (далі СВК) «Урожай» Луцького району Волинської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини земельної частки (паю) в розмірі 2,69 умовних кадастрових гектара в землях переданих в колективну власність СВК «Урожай» Луцького району Волинської області.

Зобов`язано Луцьку міську раду передати у власність ОСОБА_2 , в рахунок її права на 1/3 частину земельної частки (паю) в землях переданих в колективну власність СВК «Урожай» Луцького району Волинської області, земельну ділянку площею 0,90 га умовних кадастрових гектари із земель запасу.

Зобов`язано Луцьку міську раду передати у власність ОСОБА_1 , в рахунок її права на 2/3 частини земельної частки (паю) в землях переданих в колективну власність СВК «Урожай» Луцького району Волинської області, земельну ділянку площею 1,79 умовних кадастрових гектари із земель запасу.

Не погоджуючись із рішенням суду, керівник Луцької окружної прокуратури як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу із пропуском строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З даних ЄДРСР вбачається, що оскаржуване рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області ухвалене 16 січня 2024 року, повний текст рішення складено 23 січня 2024 року та забезпечено надання загального доступу 24 січня 2024 року.

Апеляційна скарга подана через підсистему «Електронний суд» лише 15 січня 2025 року.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Згідно із вимогами ч. 3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 358 цього Кодексу.

В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі, керівник Луцької окружної прокуратури порушив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та причиною його пропуску, зокрема вказав, що оскаржуване рішення було виявлено прокуратурою у Єдиному державному реєстрі судових рішень в порядку виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, під час опрацювання судових рішень, які оприлюднені у реєстрі, а після надання згідно з листом Луцької міської ради від 06 січня 2025 року наявних у неї матеріалів даної цивільної справи, стало відомо про наявність підстав для його оскарження. Крім того, поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження вказував запровадження в Україні воєнного стану.

При цьому будь-яких обставин, які б об`єктивно перешкоджали зверненню прокурора впродовж майже року (з дня постановлення рішення суду) до компетентних органів, на захист інтересів яких останній звернувся зі скаргою, з вимогою щодо вжиття заходів реагування в строк, який би надав можливість подати апеляційну скаргу у розумний термін, скаржником не зазначено. Також не наведено жодного обґрунтування на підтвердження того, що причина пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення є зумовленою введенням воєнного стану на території України, а один лише цей факт не може слугувати підставою для поновлення вказаного строку.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Застосування процесуальних строків до особи, яка не брала участі у розгляді справи здійснюється на загальних підставах, водночас норми процесуального права не містять окремого підходу (винятків) для таких осіб під час вчинення ними процесуальних дій.

Зокрема, ч. 1 ст. 352 ЦПК України визначає право на оскарження рішення суду першої інстанції як учасником справи, так і особою, яка не брала участі у справі.

Щодо строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, його поновлення та наслідки пропуску процесуального строку суд апеляційної інстанції керується статтями 354, 357 та 358 ЦПК України, які є загальнозастосовчими як для учасника справи, так і особи, яка не брала участі у справі.

У главі 1 «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» законодавець не відокремлює застосування процесуального строку до учасників справи та осіб, які не брали участі у розгляді справи, а отже, вирішення судом апеляційної інстанції клопотання особи, яка не брала участі у розгляді справи, відбувається на загальних підставах з урахуванням встановлених судом обставин.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку апеляційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини також у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Апеляційний суд зауважує, що у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», виходячи з якого державні органи зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Крім того, відповідач Луцька міська рада, в інтересах якої прокурор подає апеляційну скаргу на судове рішення, яке набрало законної сили, брала участь у розгляді справи та їй було відомо про оскаржуване судове рішення 16 січня 2024 року, однак, вона не скористалась своїм процесуальним правом, як у сторона у справі, оскаржити судове рішення.

За таких обставин, суд вважає, що визначені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження: «виявлення прокуратурою під час опрацювання ЄДРСР судового рішення, яке було оприлюднено у державному реєстрі 24 січня 2024 року, та запровадження в Україні воєнного стану» є неповажними, оскільки ним не надано доказів наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій, а саме подання апеляційної скарги в строк передбачений ст. 354 ЦПК України.

Зважаючи на зазначені обставини, до апеляційної скарги слід застосувати вимоги ст. 357 ЦПК України і залишити її без руху та надати скаржнику строк для наведення інших підстав щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Керуючись ст. 354, ч. 3 ст. 357 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, керівника Луцької окружної прокуратури, в інтересах держави, в особі відповідача Луцької міської ради, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2024 року у цій справі залишити без руху та надати строк - десять днів з дня вручення копії даної ухвали для подання до апеляційного суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення.

Роз`яснити, що у разі невиконання зазначеної вимоги суду у встановлений строк у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя