Постанова

від 02.11.2010 по справі 13/77-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       «25»жовтня  2010 р.                                                             справа № 13/77-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Терещенко О.І., суддя Черленяк М.І.,                                                      при секретарі Голозубовій О.І.  

за участю представників сторін:

позивача –ОСОБА_1 –особисто,

відповідача –ОСОБА_2, за довіреністю  № 3624 від 22 червня 2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду  апеляційну скаргу позивача (вх. № 2503С/1-6)  на рішення господарського суду Сумської області від 15 липня 2010 року у справі № 13/77-10   

за   позовом   Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Суми

про визнання договору недійсним та стягнення 6000 гривень,  

                                                  встановила:

Рішенням господарського суду Сумської області від 15 липня 2010 року у справі № 13/77-10 (суддя Лиховид Б.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 15 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким визнати договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27 лютого 2010 року  недійсним , а також стягнути з відповідача  на користь позивача грошові  кошти в сумі 6000  гривень,  переданих в рахунок передплати за вказаним  договором .

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу  з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити апеляційну скаргу  без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, як таке, що відповідає вимогам законодавства.

Перевіривши повноту встановлення  судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши   позивача та відповідача,    колегія суддів встановила наступне.

Позивач - фізична особа–підприємець ОСОБА_1, звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (відповідач у справі)  про визнання договору № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року недійсним з часу його укладення, а також про стягнення з відповідача грошових  коштів в сумі 6000 грн. 00 коп., переданих в рахунок передплати за цим договором.

Як вбачається із матеріалів справи, 27 лютого 2010 року між відповідачем -  ФОП  ОСОБА_3 та позивачем - ФОП ОСОБА_1 був укладений договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування без права викупу приміщення, площею 30 кв.м., яке знаходиться в будинку за адресою: м. Суми, вул.. Садова, 24. Право передачі об’єкта суборенди належить орендодавцю на підставі договору «Безоплатного користування», укладеного між власником приміщення ОСОБА_4 та орендарем –фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (а.с.8-13).

Строк дії договору суборенди складає  десять місяців, з 27.02.10 р. по 31.12.10 р. (пункт 9.1. договору суборенди).

Згідно пункту 3.1.  цього договору суборенди,  передача об’єкту суборенди здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до акту приймання-передачі від 15.04.2010 року,  підписаним сторонами у справі, позивач прийняла від відповідача приміщення  за договором суборенди № 27\дт-02/10 (а.с.14).

В пункті 4.1.  договору  сторони визначили, що перші шість місяців з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення щомісячна суборендна плата за приміщення складає 3000 грн. без ПДВ.

21.04.2010 року позивач сплатила відповідачу 6000 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі грошових коштів (а. с. 15).  

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 3 статті 774 цього Кодексу передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач зобов’язання по укладеному договору виконав та відповідно до умов договору передав об’єкт нерухомого майна в суборенду позивачу.  

Позивач вважає, що спірний  договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року не відповідає вимогам, які встановлені частинами 1, 2, 5 статті  203 Цивільного кодексу України, а тому є недійсним, і, відповідно до  статті 216 Цивільного кодексу України, такий договір не створює юридичних наслідків, у зв’язку з чим  передані відповідачу грошові кошти в сумі 6000 грн. просить повернути.

Відповідно до роз’яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.  

Частинами 1 та 2  статі 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;  особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

При укладенні спірного договору суборенди  учасниками спірного правочину є фізичні особи-підприємці - учасники господарських відносин. Вони є суб'єктами господарювання.

Юридичною ознакою суб’єкта господарювання є його господарська правосуб’єктність, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов’язків.

 Посилання позивача на те,  що відповідачем не було надано до договору доказів на підтвердження права відповідача здавати спірне приміщення в суборенду, що є порушенням ст.. 761 ЦК України, згідно з якою право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, не  дає підстав вважати, у розумінні положення частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України,  що особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Місцевий господарський суд на підставі наявних в матеріалах справи документів правильно зазначив у рішенні про те, що  згідно  витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно  за адресою м. Суми, вул.. Садова, 24,  право власності зареєстровано за ОСОБА_4. Будинок, який є об’єктом договору суборенди,  введений в експлуатацію, що підтверджується актом про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння за адресою м. Суми, вул. Садова, 24 та копією рішення виконавчого комітету Сумської міської раді № 136 від 21.03.2006 року «Про затвердження актів введення в експлуатацію житлових будинків та їх прибудов і реєстрацію права власності громадян-мешканців м. Суми».

Право передачі приміщення в суборенду  відповідач ОСОБА_4 отримала  на підставі договору безоплатного користування, укладеного між власником приміщення  ОСОБА_4 і  ОСОБА_3 ( пункт  1.1.  договору суборенди).  

Договір безоплатного користування  є дійсним, а тому відповідачу належать майнові права на спірний об’єкт  за договором суборенди.

Необґрунтованим є посилання позивача на те, що договір безоплатного користування,  укладений між власником житла та відповідачем,  є незаконним, оскільки  нотаріально не посвідчений. Відповідно до частини 2 статті 793 ЦК України   договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) підлягає нотаріальному посвідченню,  якщо його укладено строком на три роки і більш, а  договір безоплатного користування  укладався на менший строк.

Крім того, позивач посилається, як на підставу для визнання договору недійсним,  на положення частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України.   

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір суборенди узгоджений та підписаний сторонами; на виконання умов договору щодо передачі приміщення сторони склали акт приймання-передачі.

В пункті 12.2 договору суборенди зазначено, що стан приміщення на момент його передачі в суборенду відображається в акті приймання-передачі приміщення, який є невід»ємною частиною договору.

Згідно акту приймання-передачі від 15.04.2010 року суборендар претензій до приміщення, яке є предметом договору суборенди, не висловлював.

Слід зазначити, що позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що    укладений договір суборенди  № 27/ДТ-02/10 суперечить чинному законодавству; договір  не відповідає вимогам пункту 1 статті  203   Цивільного кодексу  України з урахуванням того, що здане в суборенду  приміщення є житловим, а згідно статті 823 ЦК України житлове приміщення може здаватися лише в піднайм і такий договір має бути безкоштовним.  

Такі доводи є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

У пункті 1.1. договору суборенди сторони визначили, що предметом цього договору є приміщення, площею 30 кв.м., яке розташоване в будівлі  по вул.. Садовій, 24 в м. Суми.   

Умовами договору суборенди сторонами  не визначалася  мета, з якою  позивач має орендувати приміщення, а тому посилання позивача на неможливість використовувати орендоване приміщення для розміщення саме магазину торгівлі продовольчими товарами,  є  необґрунтованим.

Враховуючи, що підстави для визнання договору суборенди недійсним, відсутні, то і вимоги про стягнення з відповідача 6000 грн., сплачених за суборенду приміщення,  задоволенню не підлягають.

Твердження скаржника, викладені в  апеляційній  скарзі, не свідчать про порушення суд першої інстанції норм матеріального та процесуального права та спростовуються вищевикладеним.  

Враховуючи  викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального  та процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача не  підлягає  задоволенню, а рішення  господарського суду  Сумської області від  15 липня 2010 року у справі № 13/77-10 - залишенню  без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                        постановила:

Апеляційну скаргу  позивача  залишити без  задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 15 липня 2010 року у справі № 13/77-10  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду у двадцятиденний термін.

         Головуючий суддя                                                                         Камишева Л.М.  

                                 суддя                                                                        Терещенко О.І.

                                 суддя                                                                        Черленяк М.І.

Повний текст постанови підписаний  1 листопада 2010 року.