Рішення

від 20.01.2025 по справі 140/10880/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10880/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області (далі відповідач, Мар`янівська селищна ради) про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області № 113-к/тр від 23.08.2024 про звільнення ОСОБА_1 ; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області з 23.08.2024; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.08.2024 по день ухвалення судом рішення; стягнення моральної шкоди в сумі 500000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням голови Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області № 113-к/тр від 23.08.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено з посади начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради з 27.08.2024 на виконання рішення зборів громадян від 23.08.2024 (виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації) відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає оскаржуване розпорядження протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем жодним документом не було доведено невідповідність позивача займаній посаді та не достатньої кваліфікації. Звертає увагу на те, що жодного рішення зборів громадян від 23.08.2024 не існує.

В порушення вимог чинного законодавства відповідачем, їй не було запропоновано можливості перейти на іншу роботу з урахуванням кваліфікації. Вказує, що незаконним звільненням їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в суму 500000 грн. З цих підстав просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

20.01.2025 судом відмовлено в задоволенні клопотанні представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні у участю сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що професійна кваліфікація позивача та її відповідність займаній посаді викликали сумнів ще до її звільнення, про що свідчать скасування виданого нею наказу про встановлення надбавки за високі досягнення праці в лютому 2023 року, збори громадян Мар`яніської територіальної громади щодо неналежного використання бюджетних коштів 04.10.2023, за наслідками якого прийнято рішення про складання повноважень позивачем, яке не було реалізоване.

08.07.2024 депутатами селищної ради було подано депутатське звернення до голови ради про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, яке не було задоволено.

Вказане свідчить про некомпетентність позивача, систематичне порушення вимог фінансового законодавства, створення штучних перешкод в діяльності органу місцевого самоврядування та депутатів, а відтак про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді.

Після зустрічі з депутатами і сім`ями загиблих воїнів з приводу професійної невідповідності начальника фінансового відділу, селищним головою було прийнято оскаржуване розпорядження.

Звертає увагу на те, що позивачем на обґрунтування своїх вимог про відшкодування моральної шкоди не подано жодного належного та допустимого доказу.

Вважає, що при звільненні позивача відповідачем повністю дотримано вимоги чинного законодавства та порядку звільнення посадової особи місцевого самоврядування, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач за наслідками засідання конкурсної комісії на заміщення вакантної посади начальника відділу фінансів Мар`янівської селищної ради від 18.01.2021 ОСОБА_1 , з 21.01.2021 була переведена на посаду начальника фінансів Мар`янівської селищної ради (а.с.6-7,14 зворот).

Розпорядженням голови Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області № 113-к/тр від 23.08.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради з 27.08.2024 на виконання рішення зборів громадян від 23.08.2024 (виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації) відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.16, 52).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 року №2493-ІІІ ( далі Закон №2493-ІІІ).

Статтею 1 даного закону визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону№2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Частиною 2 статті 5 Закону №2493-ІІІ визначено, що на посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеногоЗаконом України"Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Як встановлено частинами 1-3 статті 7 Закону правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України"Про місцеве самоврядування в Україні","Про статус депутатів місцевих рад","Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбаченіКонституцієюі законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється діяЗакону України"Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 20 даного Закону визначено підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

Зокрема, частиною першою даної статті передбачено, що крім загальних підстав, передбаченихКодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначенихЗаконом України"Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченоїстаттею 11цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18цього Закону).

Таким чином, процедура звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування, припинення служби в органах місцевого самоврядування регламентується трьома нормативними актами: Кодексом законів про працю України, Законом України"Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом №2394-ІІІ.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як вбачається із оскаржуваного наказу, позивача звільнено з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Таким чином, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що, зокрема, через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а від переведення на іншу роботу відмовився.

Частинами 1, 3-6 статті 17 Закону №2493-ІІІ визначено, що з метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування один раз на 4 роки підлягають атестації.

Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова.

Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати, у разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду.

За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді.

Результати атестації мають рекомендаційний характер.

Згідно з частинами 7, 9-10 даного Закону відповідно до висновку атестаційна комісія пропонує сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради:

1) визнати посадову особу атестованою; 2) призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової особи); 3) зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду; 4) перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації, або звільнити її з займаної посади.

Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про проведення атестації, яке затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.

Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядуваннязатверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, виходячи із наведених норм невідповідність займаній посаді чи не достатність кваліфікації повинна бути доведена роботодавцем належними та допустимими доказами.

Законом №2493-ІІІ передбачено проведення атестації в ході якої може бути визначено відповідність особи кваліфікаційним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем взагалі не проводилась атестація позивача на відповідність займаній посаді і будьяких висновків з даного приводу атестаційною комісією не приймалося.

При цьому, в розпорядженні відповідача про звільнення ОСОБА_1 не вказано, у чому саме полягає така невідповідність, а саме рішення відповідача є не вмотивоване.

Водночас встановлено, що позивачка працює на займаній посаді з 2021 року, жодних доказів того, що протягом цього часу вона не виконує або не може виконувати своїх посадових обов`язків саме внаслідок недостатньої кваліфікації відповідачем суду не надано.

Разом з тим, на посаду з якої її звільнено, вона була прийнята за наслідками проведеного конкурсу, її освіта та компетенція відповідали кваліфікаційним вимогам, які висувались роботодавцем та вимогам чинного законодавства. Про що свідчить наявний в справі протокол засідання конкурсної комісії.

Суд зауважує, що посилання відповідача у відзиві на те, що селищним головою 17.05.2023 було скасовано наказ позивача від 23.02.2023 «Про встановлення працівникам фінансового відділу селищної ради надбавки за високі досягнення у праці у лютому 2023 року», протокол № 1 загальних зборів громадян Мар`янівської сільської ради від 04.10.2023, під час яких висловлювались певні претензії до начальника фінансового відділу ради ніяким чином не підтверджують невідповідність особи займаній посаді чи недостатній рівень кваліфікації.

Крім того, суд вказує на те, що скасування наказу селищним головою за певних обставин можуть бути підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, та інших наслідків, які відповідачем до позивача застосовані не були.

Загальні збори громадян громади не є уповноваженим органом, який може встановлювати відповідність особи займаній посаді та наявність у неї належного рівня кваліфікації. Не свідчать про вказане і звернення депутатів та інших громадян громади.

У кожному випадку перевірка висловлених претензій, доведення таких обставин покладається на роботодавця у спосіб, визначений законом, яким по відношенню до позивача є Мар`янівська селищна рада.

Також слід зазначити, що вказані події мали місце задовго до звільнення позивача та за собою не потягнули проведення будь-яких перевірок на предмет відповідності позивача займаній посаді.

Доказів того, що за наслідками проведених зборів висловлені позивачу претензії щодо неналежного виконання своїх обов`язків були підтверджені належними та допустимими доказами та у спосіб, визначений законом, суду не надано.

Суд зазначає, що матеріали справи не місять жодного належного та допустимого доказу про те, що протягом своєї роботи з 01.02.2021 по 23.08.2024 позивач була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Ніякого відношення до звільнення позивача з тих підстав, які зазначені в оскаржуваному розпорядженні немає депутатське звернення від 08.07.2024 та на яке селищним головою було надано відповідь 12.07.2024, що свідчить про те, що воно є розглянутим (а.с.51).

Отже, враховуючи вищевказане фактичних даних, які б підтверджували недостатню кваліфікацію позивачки та невідповідність її займаній посаді, матеріалами справи не встановлено.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492- КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Матеріалами даної справи не підтверджено того факту, що роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 було дотримано вказаних вимог закону.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, враховуючи те, що відповідачем при звільненні позивача не було дотримано вимог ст. 40, 49-2 КЗпП України, вимог Закону №2493-ІІІ, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження голови Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 23.08.2024 №113-к/тр та задоволення позовних вимог в цій частині.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, ОСОБА_1 слід поновити на посаді з якої її звільнено, а саме: начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області з 28.08.2024.

Позивач просить суд поновити її на посаді з 23.08.2023.

Однак, як вбачається із оскаржуваного розпорядження позивач звільнена з роботи не з 23.08.2024, а з 27.08.2024, який відповідно до вимог чинного законодавства є останнім її днем роботи. Тому виходячи із вказаного позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня після звільнення, а саме з 28.08.2024.

У даному випадку визначальним є не дата рішення суб`єкта владних повноважень, яким особу звільнено з роботи, а саме дата з якої посадову особу звільнили.

Отже, в задоволені позовних вимог позивача про поновлення її на роботі з 23.08.2024 слід відмовити.

Відповідно до частини 2статті 235 КЗпП Українипри ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема, абз. 4 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Абзацом 1 пункту 3 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених упункті 4цього Порядку.

Пунктом 4 даного порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Позивач звільнена в серпні 2024 року, а тому з врахуванням положень Порядку №100, суд обраховує середній заробіток позивача за два місяці перед звільненням за червень липень 2024 року.

З довідки відповідача від 17.01.2025 № 7 видно, що позивач перед звільненням в серпні 2024 року отримала матеріальну допомогу в липні та у червні 2024 року - відпускні, які за нормами Порядку №100 не включаються до обрахунку.

ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за червень 2024 року в сумі 13647,48 грн за робочих днів - 11, за липень - 24813,60 грн за робочих днів - 23; середньоденна заробітна плата позивача становить 1131,20 грн (38461,08 грн / 34 робочих днів) (а.с.68).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивач була звільнена 27.08.2024, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2024 (наступний день після звільнення) по 20.01.2025 (дата винесення рішення) становить 117644,80 грн (1131,20 грн х 104 робочих днів).

З тих самих підстав, якими суд обґрунтовував дату поновлення на роботі, середній заробіток позивачу підлягає нарахуванню не з 24.08.2024, як просить ОСОБА_1 , а з 28.08.2024.

При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача грошового утримання в межах стягнення за один місяць в розмірі 19230,54 грн. слід звернути до негайного виконання.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинам справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вони спричинені тривалим політичним мобінгом, паплюженням честі і гідності та ділової репутації як працівника і спеціаліста відповідної галузі, безпідставне звинувачення у неналежній кваліфікації, залишення особи без засобів існування в умовах воєнного стану.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Однак, позивачем на підтвердження таких доказів суду не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування стосуються не стільки підставами для стягнення моральної шкоди особі, а її особистих прав та можливості захисту честі і гідності та ділової репутації як працівника в межах реалізації, наданих їй ЦК України можливостей.

Суд вважає доводи ОСОБА_1 недостатніми та те, що позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, а відтак в задоволенні вимог позивача про стягнення з Мар`янівської селищної ради моральної шкоди в сумі 500000 грн слід відмовити.

Виходячи з доводів скаржника, суд вважає їх недостатніми та позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 23.08.2024 №113-к/тр.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області з 28 серпня 2024 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 117 644,80 грн (сто сімнадцять тисяч шістсот сорок чотири гривні 80 копійок).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового відділу Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19230,54 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті тридцять гривень 54 копійки) підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Мар`янівська селищна рада Луцького району Волинської області (Волинська обл., Луцький р-н, с. Мар`янівна, вул. Незалежності, 26, код ЄДРПОУ 04334933).

Суддя Р.С. Денисюк