Рішення

від 17.01.2025 по справі 300/8891/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2025 р. справа № 300/8891/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 ;

-визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

- стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 і Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 збитки упущеної вигоди у вигляді середньомісячної заробітної плати з 14.11.2024 року по день прийняття рішення у даній справі;

- стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 і Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 00,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані протиправним наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 та наказ Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

21.11.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року заяву представника позивача про забезпечення позову до подання позову задоволено частково. Вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі Військової частини НОМЕР_1 чи до іншого місця служби або іншої військової частини до набранням законної сили судовим рішенням у відповідній адміністративній справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

23.12.2024 року до суду через систему «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява про виконання ухвали суду.

30.12.2024 року на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.

31.12.2024 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.

03.01.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли додаткові пояснення, згідно яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову в частині щодо стягнення судових витрат, відшкодування моральної шкоди та упущеної вигоди у вигляді середньомісячної заробітної плати.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є працівником Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Опліма-Фарм, ЛТД» (СП «Оптіма-Фарм, ЛТД») код ЄДРПОУ 21642228 на посаді - водій-експедитор структурного підрозділу у м. Івано-Франківськ, яке віднесено до підприємств, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Відповідно до пункту 12 Порядку бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, та згідно з наказом Міністерства економіки України від 19.07.2024 року № 17245 «Про бронювання військовозобов`язаних за СП « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за списком, погодженим Міністерством оборони України про бронювання згідно з листом Міністерства оборони України від 15.07.2024 року №220/6916/б - ОСОБА_1 заброньований за СП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » строком до 4 квітня 2025 року.

Згідно з листом вих. №1290 від 07.08.2024 року СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 належним способом повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_4 про бронювання військовозобов`язаних, серед яких під номером 14 зазначений ОСОБА_1 . Згідно з трек номером Василь рекомендованого листа 0209609117881, лист вручено за довіреністю 19.08.2024 року.

14 листопада 2024 року ОСОБА_1 при виконанні своїх посадових обов`язків пересувався територією міста Грушово, Тячівського району Закарпатської області, де і був зупинений для перевірки документів ІНФОРМАЦІЯ_5 , згодом на вимогу останніх ОСОБА_1 надав для перевірки військово-обліковий документ, відповідно до якого ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного та усі інші запитувані документи.

Після чого співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 був затриманий та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де згодом протиправно був прийнятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 всупереч діючому військовому обліку за реальним місцем проживання та за місцем роботи у ІНФОРМАЦІЯ_6 , пройшов військово-лікарську комісію, якою був визнаний придатним.

Як зазначає представник позивача, ОСОБА_1 неодноразово наголошував співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що являється заброньованим за СП « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та надавав їм відповідні документи.

Однак згодом цього ж дня ІНФОРМАЦІЯ_5 , незважаючи на чинне та не анульоване бронювання, прийнято Мобілізаційне розпорядження від 14.11.2024 року та видано Військовий квиток серії НОМЕР_2 , відповідно з яким ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, при цьому, що ОСОБА_1 мав дійсну відстрочку від мобілізації, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, про що ІНФОРМАЦІЯ_5 було відомо і в його розпорядженні були усі необхідні підтверджуючі документи.

З даним розпорядженням ОСОБА_1 ознайомлений не був, на його вимогу копії йому не надавались, зазначена інформація відома лише із записів у Військовому квитку серії НОМЕР_2 .

Відповідно до Наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.11.2024 № 333 ОСОБА_1 було направлено та доставлено до Військової частини НОМЕР_1 . Зазначеного Наказу ОСОБА_1 не бачив і ознайомлений не був, на його вимогу копії йому не надавались, зазначена інформація відома лише із записів у Військовому квитку серії НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з такими діями відповідачів позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1ст. 9 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24.02.2022 введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, який діє і дотепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно із статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.12.1991 року №1932-XII "Про оборону України", особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього ж Закону, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон №3543-ХІІ).

Статтею 1 цього Закону визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Частиною 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Так, згідно з приписами ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які, зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 24 Закону №3543-XII, бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до ст. 25 Закону №3543-ХІІ, бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.

Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, що затверджений постановою КМ від 27.01.2023 №76 (надалі - Порядок № 76), визначає механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час.

Згідно з п. 1 Порядку №76, цей Порядок визначає механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють:

-в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

-на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

-на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;

-на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Згідно з п. 2 Порядку №76, бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Генеральним штабом Збройних Сил (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки).

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

У рішенні Мінекономіки зазначається строк дії відстрочки, який не може перевищувати: шість місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 1 цього Порядку.

Згідно з п. п. 5, 6, 9, 10 Порядку №76, кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, повинна становити 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку. У разі наявності обґрунтованої потреби кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, може перевищувати 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку.

Підприємства, установи і організації, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), подають список до органу державної влади, іншого державного органу, який встановив (довів) мобілізаційне завдання (замовлення). В обґрунтуванні зазначається: інформація про відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

Орган державної влади, інший державний орган, який встановив (довів) мобілізаційне завдання (замовлення), проводить перевірку повноти заповнення списку, наявності наданого до нього обґрунтування, а також дотримання вимог щодо кількості військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, та у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання списку подає його на погодження Генеральному штабу Збройних Сич (СБУ, Службі зовнішньої розвідки).

З метою погодження списки, подані відповідно до пунктів 4-8 цього Порядку, розглядаються щодо повноти заповнення та наявності обґрунтувань Генеральним штабом Збройних Сил (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) у строк не більше ніж 10 робочих днів з дня їх отримання. Генеральний штаб Збройних Сил (СБУ, Служба зовнішньої розвідки) подає погоджені відповідно до абзацу першого цього пункту списки до Мінекономіки.

За результатами перевірки списків, поданих відповідно до пункту 9 нього Порядку, щодо повноти їх заповнення, наявності обґрунтувань та погодження Генеральним штабом Збройних Сил (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) Мінекономіки приймає у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання зазначених списків рішення про бронювання військовозобов`язаних.

Пунктом 5 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (надаліПорядок №1487), визначено, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

В силу п. 17 Порядку №1487, військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом УкраїниПро мобілізаційну підготовку та мобілізаціюзаброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Пункт 79 Порядку встановлює, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки серед іншого:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; тощо.

Пунктами 80-81 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до затверджених розпорядженнями голів відповідних районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів планів щороку (у тому числі позапланово) перевіряють стан військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов`язані, які заброньовані за цими органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов`язані, яким видані мобілізаційні розпорядження. Решта державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій перевіряються один раз на чотири роки.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

В той же час додатком №2 до Порядку №1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

- перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

- не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки - без дозволу відповідного керівника);

- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону УкраїниПро Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону УкраїниПро мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Аналізуючи вищевикладені норми, суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.

Судом встановлено, що згідно відповідно до витягу з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного військовозобов`язаному ОСОБА_1 , 1985 року народження, військове звання: солдат, що працює в ТзОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» (СП «Оптіма-Фарм, ЛТЛ») на посаді (за професією): водій-експедитор, відповідно до наказу Мінекономіки №17245 від 19.07.2024 було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 04.04.2025 року.

Дослідивши письмові докази по справі, суд зазначає, що визначена чинним законодавством процедура бронювання військовозобов`язаних СП «Оптіма-Фарм, ЛТЛ» була дотримана.

Крім того, вищезазначеними нормами чинного законодавства не встановлено жодного обмеження щодо бронювання позивача.

Таким чином, враховуючи погодження наказом Міністерства економіки України від №17245 від 19.07.2024 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог статті 23 Закону №3543-ХІІ, позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 04.04.2025 року включно, як заброньований працівник СП « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації» є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 визначається порядок проходження громадянами У країни (надалі по тексту також - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (надалі по тексту також - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення №1153/2008).

За змістом пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (надалі по тексту також - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу.

Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 за №280, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (надалі по тексту також - Інструкція 280).

Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу ХІІ Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

підставою для видання наказу про зарахування особового складу но списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовця. За змістом пунктів !, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов?язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено. Слід зазначити, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовця.

За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.

Суд зазначає, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" Згідно пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:

-зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного;

-протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що оскільки наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 на думку суду являється протиправним то і в свою чергу наказ військової частини НОМЕР_1 про призначення позивача на посаду та зарахування до списків особового складу раніше вказаної військової частини також є протиправним і підлягає скасуванню, не зважаючи на те, що командир військової частини фактично не вчиняв протиправних дій при прийнятті даного наказу.

Враховуючи вищезазначене, визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення позивача на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів позивача, однак суд вважає, що ефективним в даному випадку способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Щодо відшкодування моральної, матеріальної шкоди та витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, лише на виконання визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана неправомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1166 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду);

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням aбo пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин якби її право не було порушене (упущена вигода).

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби інший учасник правовідносин не допустив правопорушення. Якщо ж позивач не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з відповідача не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в раз належного виконання відповідачем своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті позивачем для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 27.10.20 року працює в СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» на посаді водія-експедитора.

Як зазначає представник позивача, що з 14.11.2024 року ОСОБА_1 позбавлено можливості працювати та утримувати свою сім`ю, оскільки прийняттям протиправного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації»,оскільки позивач фактично не може здійснювати свої посадові обов`язки та отримувати заробітну плату відповідно.

Однак, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про стягнення упущеної вигоди у вигляді заробітної плати, яку позивач міг отримати у разі якщо б ІНФОРМАЦІЯ_5 не прийняло протиправний наказ, з наступних підстав.

Як зазначалось вище по тексту військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 9 Закону України № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

В позовній заяві відсутні відомості щодо розміру отриманого грошового забезпечення яке отримав позивач за час проходження військової служби.

При цьому, позивач не вказує, що під час проходження військової служби він отримує грошовій забезпечення, відомості про які можуть міститься у позивача.

Тобто, з моменту його призову він отримував доходи, які можливо були рівнозначними або навіть більшими за розміром, аніж ті, які він отримував за попереднім місцем його праці у СП «Оптіма-Фарм ЛТД», де він, працював до моменту його призову на військову службу.

Враховуючи вищенаведене суд вважає позовну вимогу щодо відшкодування неодержаних доходів необґрунтованою та недоведеною, відповідно дана вимога не підлягає до задоволення.

Також суд зауважує, що позивач може звернутись з відповідним позовом до суду в порядку передбаченим ЦПК України.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.4. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В позовній заяві представник позивача не обґрунтовує суму розрахованої моральної шкоди завданої позивачу з боку відповідача, також представником позивача не надано суду достовірних відомостей щодо фізичного або психологічного впливу щодо позивача.

На думку суду, виключно факт протиправних дій відповідача щодо мобілізації ОСОБА_1 не являється достатньою підставою для задоволення вимоги щодо виплати позивачу компенсації моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, наступне.

Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 частину сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.